XXII. РОЗДІЛ

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ: ЩЕ ОДИН
ПРОТЕКТОР ПІДСУДНОГО БАРАНОВСЬКОГО

Обережна, але рішуча солідарність надкомісара Білєвіча з радником Іваховом. — Його розмова з Романом Барановським у часі "пацифікації". — Запанібратство Чеховского з Барановським. — Записки внутрішнього "вивяду" з 16 вересня і 4 листопада 1931. — Пляновано атентат на міністра Складкоского. — Чеховскі говорив Білєвічеві про револьвер, котрим убито Голуфка. — Про Мотику та його співпрацю з Білєвічем. — Сподівався атентату на Чеховского. — Нижчі органи ОУН вели терор на власну руку й відповідальність. — Роман Барановський віддав дуже добрі послуги поліції. — Звідки розбіжність поглядів на ролю Барановського? — Його інформації рішуче не були водичкою. — Роля Барановського в Східніх Торгах. — Статті в "Сурмі" про контррозвідку не мусіли заставляти поліцію вважати Барановського контррозвідником. — Мотику прийняли до ґімназії за донощицтво Білєвічеві. — II Відділ Генштабу впав жертвою мильних інформацій, бо його осторога нічим не підтвердилася. — Не було ані причин ані підстав уважати Романа Барановського контррозвідником ОУН у поліції.

В своїй обороні Романа Барановського Івахів не стояв одинцем. З ним солідаризувався, хоч дуже обережно, але неменш рішуче, безпосередній шеф комісара Чеховского, свідок Казімєрж Білєвіч, літ 38, начальник слідчого уряду політичної поліції у Львові, тепер у Кракові. Запитаний, що йому відомо про ролю підсудного Романа Барановського і взагалі про слідство в справі вбивства Тадеуша Голуфка, свідчить:

"Я знав, що комісар Чеховскі звербував Романа Барановського до конфіденційної служби в поліції 1929 року. Але пізнав я його аж у 1930 році, коли в часі пацифікаційної акції арештовано Барановського і він сидів у львівських Бриґідках. Хотів я ґрунтовно розмовитися з Барановським, бо виглядало мені, що він або всього не знає, або не хоче всього сказати, або може комісар Чеховскі не вміє використовувати його інформацій. Під кінець нашої розмови загрозив я Барановському, що його взаємини з поліцією мусять іти на платформі повної щирости і комплектного довір'я і коли він того не буде дотримуватися, я витягну проти нього всі консеквенції.

Потім, від листопада 1930 до половини вересня 1931 року перебував я в службових справах на Помор'ї і тому львівські справи зійшли з поля мого зору. Коли вернувся я до Львова, звернув увагу на невідповідні форми знайомства комісара Чеховского з Барановським — вони були собі запанібрата. Пояснював я це собі "дивною" вдачею Чеховского, все ж таки казав йому, що мусить він змінити своє становище до Романа Барановського, стояти до нього в відношенні зверхника, а не товариша".

Голова трибуналу, для відсвіження пам'яті свідка, відчитує т. зв. "внутрішні мельдунки" поліції з 16 вересня і з 4 листопада 1931 року, списані з інформацій Романа Барановського. В них десятки назвищ, від подробиць про внутрішні відносини в ОУН аж кишить. Представлені теж усякі пляни, що з ними носилася тоді організація. Особливо докладно списано все, що відносилося до діяння і плянування ОУН у Дрогобиччині, може тому, що там у Романа Барановського були зв'язки з місцевими членами ОУН, а може стояло це у зв'язку з його дорученням прослідити відносини саме в Дрогобиччині, щоб зловити слід убивників Тадеуша Голуфка. Є там докладно описаний плян атентату на міністра Славоя-Складковского, коли він відбував інспекцію в Дрогобиччині, мова теж про замах на будинок польського "Сокола" в Бориславі, багато про Зенона Коссака, про його взаємини з домом і членами родини о. Туркевича у Львові, про слідство Проводу ОУН у справі Голуфка, про напад на пошту в Трускавці й на банк у Бориславі. Того всього було так багато і читав це голова трибуналу так швидко, що журналісти не встигали зо своїми нотатками.

Після того поставлено свідкові Білєвічеві питання, що він знає про револьвер, ужитий до вбивства посла Голуфка:

"Пригадую собі, — відповідає свідок Казімєрж Білєвіч, — що одного разу в листопаді або в грудні 1931 року комісар Чеховскі заявив мені з великою самопевністю, що швидко попадуться йому в руки вбивники посла Голуфка і що дістане він теж револьвер, з котрого стріляли вони до Голуфка. Я до того не прив'язував надто великої ваги, бо комісар Чеховскі був тоді добре підхмелений, тож і не розпитувався я його про те ближче.

Зате від Романа Барановського вперше почув я про той револьвер аж після вбивства комісара Чеховского. Це той сам, що його віднайдено в поліциста Бєлєцкого в Горохові, а достався він туди зо складу зброї Купчиньского у Львові, якому продав його Роман Барановський, нібито за згодою комісара Чеховского".

Голова трибуналу: Ви мали в слідстві діло також з підсудним Миколою Мотикою?

Казімєрж Білєвіч: На моє доручення арештовано Миколу Мотику в квітні 1932 року разом з іншими молодиками в Дрогобиччині, коли виявилося, що знайдений у Горохові револьвер передав Роман Барановський через Степана Огородника групі Гнатева. Мотику приміщено тимчасово в арешті повітового суду у Львові і звідти написав він два листи до віцепрокурора. В другому з них запропонував свої свідчення в справі смерти посла Голуфка. Допитав я тоді його і сказав мені Мотика, що в поїзді між малою і великою станціями в Дрогобичі підслухав розмову між двома молодими людьми, а з неї випливало, що один з них убив посла Голуфка. Майже очевидно було з поведінки Мотики, що він щось знає дійсно про вбивство Тадеуша Голуфка, тільки не хоче сказати. Він обіцяв мені, що коли вийде на волю, постарається віднайти для мене тих двох юнаків. Йому дуже хотілося не тільки вийти з в'язниці, але й назад дістатися до ґімназії, звідки його виключено за підривну роботу. Обіцяв я йому, що коли поможе знайти вбивників посла Голуфка, постараюся, щоб дозволено йому кінчати науку в ґімназії.

Поїхав Мотика додому, не знаючи, що слідом за ним, крок за кроком ходив аґент Будни, який вислідив, що Мотика частенько перебуває в товаристві обох Біласів та ще якогось молодого чоловіка високого росту. Нічого тоді Мотика не сказав, а Василя Біласа зрадив аж після нападу на пошту в Городку.

Голова трибуналу: Як ви сприйняли вістку про вбивство комісара Чеховского?

Казімерж Білєвіч: Вона мене занадто не здивувала. Я давно вже знав про те, що ОУН плянувала атентат на комісара Чеховского, сказав мені про те Крайовий Комендант УВО, Юліян Головінський, після його арештування в вересні 1930 року. Був плян убити Чеховского, бо мешкав він трохи за містом, де легко було виконати атентат і ця думка насувалася сама собою.174

Голова трибуналу: Чи можна в ОУН виконувати атентати на власну руку, без відома і згоди проводу організації?

Казімерж Білєвіч: Окремі клітини УВО чи ОУН могли плянувати й виконувати в своєму колі діяння атентат на власну руку.175 Це не вимагало ані повідомлення ані згоди проводу організації. Тому й убивство посла Голуфка могло статися без відома крайового проводу, що дійсно був заскочений тим убивством, навіть провадив слідство і тільки пізніше оправдав цей акт.

Голова трибуналу: Чи міг бути підсудний Роман Барановський контррозвідником ОУН у поліції?

Казімєрж Білєвіч: Одверто мушу сказати, що того не знаю, чи працюючи в нашій розвідці Роман Барановський був одночасно членом ОУН і служив двом богам нараз. Я не маю наміру боронити Романа Барановського, бо приїхав я не як оборонець, тільки як свідок. І як свідок можу заявити, що підсудний Барановський дійсно віддав поліції дуже добрі послуги. Згадаю хочби те, що дав нам зачіпну точку для слідства, показуючи на Зенона Коссака, як на морального справника вбивства Голуфка. І на групу Гнатева, що разом з самим Гнатевом, обома братами Біласами, Дмитром Данилишином і Миколою Мотикою належали до гурту Коссака.

Суддя Кучера: Для мене незрозуміле, звідки взялася така велика розбіжність поглядів урядових поліційних чинників на вартість інформацій Романа Барановського: одні кажуть, що вони — чиста вода, другі ж захоплюються ними.

Свідок надкомісар Білєвіч — у незручній позиції. Він не хотів би наразитися Варшаві, що задекретувала такий характер справи і таку поставу до Романа Барановського, а з другого боку, не хоче плисти за урядовим вітром. Викручується тим, що "різні чинники різно з Романом Барановським зустрічалися", одні "могли його знати більше, другі менше" його самого довший час не було в Галичині і т. п.

"Чи я знаю, звідки це взялося? — продовжує свідок Білєвіч, — але з того, що знаю добре, я ніяким чином не міг би назвати "водичкою" інформацій Романа Барановського. Він нам помагав різно: частинна попереджував про пляни ОУН, а частинна говорив про те, що вже сталося. Тут я хотів би спростувати, нібито Барановський фальшиво спрямував нашу увагу на Шевчука в часі підготови замаху на Східні Торги. Шевчук мав там визначену важну ролю, він мав виконати атентат на міністра торгівлі та промислу Квятковского, коли цей приїде відкривати Східні Торги. А Романа Біду не зловили ми на гарячому вчинку не тому, що Роман Барановський збив нас зо сліду. В нас було замало людей у поліції, щоб обсадити кожного з бойовиків. Як би там не було, Роман Барановський у нічому не збрехав поліції з того, що сказав їй про Східні Торги. Незалежно від того, що знали ми від Романа Барановського, я мав своїх власних інформаторів, при помочі яких був би викрив учасників замаху на Східні Торги, і їхні інформації в нічому не перечили тому, що давав нам Роман Барановський".

Прокурор: Чому ви не спиталися Романа Барановського, з яких причин він не доніс вам про револьвер, що його мав у своєму посіданні, тільки найперше продав його, а потім аж покликувався на дозвіл комісара Чеховского?

Казімєрж Білєвіч: Ми тоді день і ніч працювали над свіжим слідством у справі вбивства комісара Чеховского і в новому звороті слідства щодо смерти посла Голуфка, що наступило після того, коли довідалися ми про револьвер. Головне завдання було якнайшвидше дістати той револьвер до наших рук. У тім гарячковім напруженні питання це відсувалося на дальший плян і можна було його хвилево забути.

Прокурор: Вам відомі статті в нелеґальній українській літературі про провокацію та націоналістичних контррозвідників?

Казімєрж Білєвіч: Авже ж, як комісар поліції, що ввесь час мав діло з українським націоналістичним підпіллям, я мусів тими речами цікавитися. Та з того, що я ті статті читав, не мусіло слідувати, що я зараз повинен би вважати Романа Барановського контррозвідником. Я не мав ні причини ні підстави його про те підозрівати, тому й не вважав його контррозвідником.

Прокурор: Як це було з арештуванням підсудного Барановського в березні 1932 року?

Казімєрж Білєвіч: Арештувати тоді підсудного Романа Барановського наказав теперішній віце-воєвода Соханьскі, виринуло бо підозріння, що він мачав свої пальці в убивстві комісара Чеховского. До мене це не належало, початково слідством займалася Варшава. Я ж увесь час був зайнятий тим, щоб якнайшвидше знайти револьвер, кулі з котрого вбили посла Голуфка.

Д-р Шухевич: Є деяка розбіжність між вашими теперішніми свідченнями про Мотику і зізнаннями інших поліційних службовців. У другому процесі за напад на пошту в Городку поліційні свідки заперечували підкупство Мотики обіцянками про старання прийняти його до ґімназії, кажучи, що "ми — поліція, не шкільна кураторія".176 Що ви скажете на те?

Казімєрж Білєвіч: Що говорили інші про ту справу, я не знаю. Про себе можу сказати, що я не тільки обіцював це підсудному Миколі Мотиці, але й дотримав слова в моїй обіцянці і постарався, щоб його знову прийняли до ґімназії.

Прокурор: Вас інформував II Відділ Генерального Штабу в Варшаві про те, що Роман Барановський організує замах на Східні Торги у Львові? Казімєрж Білєвіч: Звернув мені на те увагу капітан Бургард, казав навіть, що Роман Барановський може бути знаряддям української контррозвідки. Про те говорили ми з комісарем Чеховскім, але не могли знайти підтвердження такого підозріння. А втім, у поліційній службі не раз і не два стрічаємося з усякими суперечними собі характеристиками осіб. Було справою II Відділу перевірити, чи в даному випадку не впав він жертвою свідомої або мимовільної дезінформації. Мова дійсно могла бути про якогось іншого Барановського, або про особу, що прикривалася назвищем Барановського.

Свідка відпущено. Як і його попередник, радник Івахів, так і надкомісар Білєвіч боронив Романа Барановського, тільки без такого запалу, без сцен і суперечок з трибуналом та з прокурором. Тим він може й більшу прислугу зробив Романові Барановському. Інформацій Барановського він не перецінював, але не заперечував їм ваги, це були, на його думку, якраз того рода інформації, що їх можна і треба сподіватися від такого конфідента, як Роман Барановський. Про подвійну гру його не підозрівав, бо ніколи до того не мав причини і факти та поведінка Романа Барановського не давали до того підстав. І хоч про все те свідчив надкомісар Білєвіч дуже обережно, як більше залежний від своєї зверхньої поліційної влади, ніж радник Івахів, проте його оборона була зручніша.

Фактично, коли поминути вбитого комісара Чеховского, Роман Барановський співпрацював тільки з надкомісарем Білєвічем і з радником Іваховом. І характеристичне, що якраз ті два свідки, що найліпше могли знати так саму особу Барановського, як і факти, події та відносини, що були предметом конфіденційних інформацій Барановського, а в кожному разі напевно знали це ліпше, як Соханьскі у Львові чи Кухарскі в Варшаві, що черпали своє знання саме з урядових звітів таких Чеховских, Білєвичів та Івахових, — тепер стверджували добру роботу Барановського для поліції. Чим і як пояснити інакшу думку верховних органів безпеки? Фактом є, що вони розігнали цілий керівний осередок політичної безпеки у Львові: замість Роґовского, поставили свого довіреного з II Відділу Генштабу в Варшаві — Маріяна Соханьского, Івахова зашили в глибоку провінційну діру, Білєвіча перенесли до Кракова, Чеховского мали перенести, але його вбито вже тоді, як підписано декрет про перенесення, а головного їх "махера" Романа Барановського посадили в тюрму. Це не випадковий збіг обставин і не звичайні пересунення урядових осіб після атентатів. Мусіла в тому бути глибша причина. Але яка? Чи з мотивів чисто поліційної безпеки, чи з мотивів політичних, що покищо глибоко десь трималися в "урядовій тайні"?

 

------------------------------------------------------------------------

[174] Це неправда. Годі допустити, щоб Крайовий Комендант, та ще й такий, як сотн. Юліян Головінський — якого, до речі, кілька днів після арештування поліція підступно застрілила — розбалакував з поліцистами про пляни УВО. Нема ніякого сумніву, що поліції про те сказав Роман Барановський. Це йому доручено виконати атентат на Чеховского вліті 1930 року, щоб потім він мусів окриватися і в той спосіб позбутися його зо Львова. Барановський напевно сказав про те Чеховскому, Білєвіч про те знав, але щадив Романа Барановського в своїх свідченнях, не хотів в'язати його імени з убивством комісара Чеховского, а то тим більше, що спочатку Романа Барановського арештовано саме у зв'язку з атентатом на Чеховского. Гл. про ту справу ближче в моїй книжці "Дух, що тіло рве до бою...", Вінніпеґ 1951, Розділ XXIX, "Атентат на поліційного комісара Чеховского", стор. 130-134.

[175] Це також незгідне з правдою. Кожний, хочби й найменший і місцевого тільки значення атентат мусів бути зголошений Крайовій Команді УВО через її Бойову Референтуру. З двох причин. Найперше вона провірювала, чи цей атентат укладається в загальному пляні бойової діяльности організації і чи він узагалі політично доцільний. А далі, щоб така перша-ліпша дрібна справа десь на провінції не перешкаджала більшим акціям і плянам організації в дану пору, заалярмувавши чуйність поліції. За часів моєї участи в Крайовій Команді УВО під проводом полк. Романа Сушка, а потім сотн. Юліяна Головінського, дисципліна і контроля щодо того була дуже сувора. Ніхто не мав права робити таких речей на власну руку і на власну відповідальність. Траплялося тут і там, що з'явилися якісь гура-революційні летючки, чи навіть написано листа з присудом смерти, чого в умовах конспірації і трудного та довгого зв'язку аж до самого низу в якомусь містечку майже неможливо уникнути. Якщо й виконувалися якісь меншої ваги акти індивідуального терору, наприклад, на війта, що підлизувався польській адміністрації, або навіть дошкульного поліциста, що занадто сунув носа в не свої справи — то з-правила були це акти одиниць, може навіть і не членів УВО, але з надміру революційної ревности, а не з організаційного доручення, навіть низових, місцевих проводів. Такі факти були можливі і вони є в революційних організаціях усіх часів. Одначе ніколи не було надане право низам виконувати їх на власну відповідальність. Мені довелося стрінути в тюрмі двох учнів, засуджених на довічну тюрму в негайному суді. Вони були членами анти-алькогольного гуртка "Відродження" в школі, наслухалися про лихо для народу з горілки і три рази під ряд спалили коршму в своєму селі. Було це в часі, коли діяла заборона саботажів. Напевно подібних речей діялося тоді більше і снувати з того висновки, що або заборона видана була тільки "про око", або що організаційні низи самі могли про такі речі рішати — це свідома брехня, злосливість або щонайменше незнання соціологічних законів.

[176] Так називалася шкільна рада середнього ступня в тодішній Польщі.