XXI. РОЗДІЛ

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ: НЕСПОДІВАНИЙ
ЗАХИСНИК РОМАНА БАРАНОВСЬКОГО

Свідчить д-р Казімєрж Івахів, спеціяліст безпеки в українських справах. В передбаченні сенсацій з'іхалися урядові особи зо Львова й Варшави. — Роля й характеристика Івахова: неначе павук у сітці. — Свідчення простягаються на цілість українського життя. — Знайомство і співпраця свідка з підсудним Барановським. — Перевіряв через нього свої давніші інформації. — Зустріч у кабінеті в воєводстві. — Скарги Барановського на Чеховского. — Чеховскі: не виплачує грошей, наражає його на небезпеку деконспірації. — Безуспішно жалівся Білєвічеві. — Отримав від Івахова двісті злотих. — Представлення Барановського шефові безпеки Соханьскому. — Цей підчинив Барановського безпосередньо Івахову. — Жалі Барановського, що поліція зле використовує інформації модо слідства в справі Голуфка. — У звітах заодно показував на Коссака і Гнатева, радив, як вести слідство. — Помилка в наказі Чеховского: пропущено слово "не" перед арештувати. — Було б очевидним безглуздям арештувати конфідента висланого в Дрогобиччину, щоб шукав убивників Голуфка. — Чеховскі не згадував йому про револьвер, котрим убито Голуфка. — Але допускає, що підсудний міг про те сказати, а Чеховскі злегковажити, і доказує, чому. — Боронить Барановського у відповідях на запити голови трибуналу. — Порушення й перешіптування в залі: перший і могутній захисник Барановського з "безпеки". — Незадоволення трибуналу і прокурора. — Сайкевич не пропонував нічого Барановському, все мало вирішитися в Празі, куди вибирався підсудний з доручення свідка. — Не дав пашпорту, безпечніше їхати на Данціґ, а звідти дальше при помочі зв'язкових ОУН. — Кухарскі не ДОПИТУВАВ, тільки РОЗМОВЛЯВ з Барановським у присутності свідка. — З Голуфком бачився тільки раз під час розмови в трійку з начальником Роґовскім у воєвідській безпеці. — Голуфко видався йому мрійником і теоретиком без практичного підходу. — Рішуче хвалить і високо цінить конфіденційну роботу підсудного, загальну й характеристику ілюструє прикладами. — Міг не знати імени Гнатева, але подав назвище і дуже докладно описав його особу. — Про "трік" представити Хшановского за Ярого знав, не прив'язував більшої ваги до того. — Ніколи не мав найменшої підстави підозрівати Барановського про подвійну гру. — Він лояльно і чесно працював для поліцїі. — Захищає Барановського, жагуче, з запалом, переконанням і піднесеним тоном. — Його вияснення душевного зламу в підсудного голова трибуналу називає фантазіями і перериває свідкові. — В присутності свідка ніколи не було мови про "мокру роботу". — Інтервенція трибуналу в сварці між прокурором та Іваховом. — Відбиває запити прокурора на знецінення інформацій Барановського, як конфідента. — "Роман Барановський був дуже вартісним конфідентом". — Боронить його і перед Ґаллясом і перед Соханьскім — він довше і ліпше знав Барановського. — Івахів диктує формальну заяву до судового протоколу, що Барановський не був контррозвідником у поліції. — В дальшій вентиляції справи револьверів бере сторону Барановського. — Давав інструкції Барановському і той їх точно і добре виконував. — Мав повне довір'я до Барановського. — Співпраця мала тривати ще якого пів року, довше було б небезпечно. — Незручні питання д-ра Кройценавера заставляють свідка повторятися і через те послаблюють враження. — Інцидент між головою трибуналу та д-ром Кройценавером. — Наказ припинити терор був тактичним ходом "для ока". — Статті "Фоссіше Цайтунґ" викликують фурію в Івахова. — Перехід револьверів через руки Барановського, це тільки "дивний збіг обставин". — Заслуги Барановського в арештуванні учасників Конґресу ОУН. — Івахів признається, що дораджував "пацифікацію". — Повних п'ять годин на оборону провокатора.

Засідання суду почалося аж у полудне, спізнився викликаний на той день свідок, радник Казімєрж Івахів з Кельц, його приїзду вижидали всі нетерпеляче, сподіваючись не абияких сенсацій — адже мала складати свідчення особа, що довгими роками слідкувала за всім політичним, головно підпільним українським життям і була чи не найбільш поінформованою особою про українську проблему в Польщі. Просякали також усякі таємничі натяки й вістки, що в тому слідстві радник Івахів відограв першорядну ролю, хоч вона відбувалася десь неначе під землею і щойно тепер, на ось цьому засіданні суду мала виплисти наверх.

Свідок Казімєрж Івахів не тільки оправдав, але й перевищив усі сподівання цікавих, і не диво, що в передбаченні тих сенсацій не тільки з'їхалися більш чисельно представники української та польської преси, але й урядові особи зо Львова, ба навіть аж з Варшави. Але ж це й була сенсація! Просто фантастична.

Коли о год. 11.20 перед полуднем у суботу, 30 вересня 1931 року на кріслі перед трибуналом засів до зізнань радник Казімєрж Івахів,171 присутні побачили людину старшого вже віку, цілком лису, в окулярах, трохи пригорблену. Велика його голова справляла враження, що непевно тримається на тоненькій, сухій шиї, а величезні долоні на довгих руках разом з тим нагадували кровопийного павука, що засівся в куті своєї сітки, ждучи на жертву. Так виглядав свідок Казімєрж "Івахуф", відступник з української родини Івахових, колишній заступник начальника відділу безпеки львівського воєводства в роках 1927-1932, а перед тим референт українських справ у тому відділі, тепер перенесений до Кельц. Здібний, феноменально працьовитий, зібрав величезний інформаційний матеріял і чудово в ньому орієнтувався, але вище заступника начальника відділу піднятися не міг ніколи. Бо з ренеґатів користають, але наверх їх не виносять.

Хоч головним завданням радника Івахова було свідчити про його посередню участь у досліджуванні тайни вбивства посла Голуфка й одночасно про ролю в тому підсудного Романа Барановського, проте широченні його зізнання простягалися на кожну ділянку українського життя, що тим чи іншим способом могла загачуватися за головну тему зізнань.

Зачав свідок від убивства Тадеуша Голуфка:

"Безпосередньо слідства в справі убивства Тадеуша Голуфка я не вів. Навіть не був я в Трускавці. Про концепцію, що вбивство посла Голуфка вийшло з середовища ОУН, уперше сказав мені Роґовскі, начальник відділу безпеки львівського воєводства. Він обґрунтував й бажанням ОУН поглибити пропасть між українською та польською суспільностями. Я це добре знав і розумів, з дотогочаснього мого досвіду. Ціллю проводу ОУН завжди було не допускати до ніякого наближення між поляками й українцями, з тією метою розпутано перед пацифікацією саботажну акцію".

На питання голови трибуналу, від коли свідок знає підсудного Романа Барановського, радник Казімєрж Івахів відповідає широкою розповіддю:

"Перший раз стрінувся я з Романом Барановським у 1925 році. Його арештували за участь у нападі на поштовий амбулянс під Калушем і я пішов на поліцію та допитував його в деяких справах, щоб доповнити мої інформаційні матеріяли.

Вдруге побачив я його в вересні 1931 року. Я вже знав тоді, що Роман Барановський був на нашій службі, сказав мені про те комісар Чеховскі. В розмові з Барановським сподівався я перевірити мої власні конфіденційні інформації та й інші зібрані матеріяли, до діяння тайних українських організацій, зокрема під кутом погляду на цілість справ УВО й ОУН. А це тим більше, що якраз тоді проходила реорганізація українського націоналістичного підпілля, ОУН мала перейняти також бойовий реферат. Не можу сказати, щоб інформації Романа Барановського мене тоді цілковито вдоволили, бо на підставі моїх власних відомостей належав він до чільних членів ОУН і міг з себе дати більше. Все ж таки довідався я від нього дещо, чого мені було потрібно, щоб позатикати діри в загальному погляді на ОУН. Я здавав собі справу, що так без приготування і без надуми навіть не міг би Барановський дати повного й систематичного перегляду того, що знав. Тому я все те передав йому через комісара Чеховского, зладив щось неначе запитальний формуляр, щоб на нього дав відповіді Барановський, опрацював диспозицію, по лінії якої мав він списувати свою розповідь. По якомусь часі Роман Барановський передав мені куди ширший і докладніший еляборат. Зважаючи на труднощі списувати такі речі з пам'яті за довгий період часу, я вважав, що хоч і не був цей еляборат на сто процент досконалий, проте цілком задовільний, можна було на тому наразі спинитися і допрацьовувати його пізнішими доповненнями.

Остання серія зустрічей з Романом Барановським припадає на березень 1932 року. Першу розмову попередило телефонічне повідомлення комісара Чеховского, що "Ромцьо" хоче говорити зо мною в деяких "загальних" справах. Не знав я докладно, про що йдеться, здогадувався лише, що Барановський хоче порозумітися зо мною в справі свого недалекого виізду до Праги, де сподівався він побачитися з Євгеном Коновальцем. Справа це була поважна так з політичного, як і з фінансового боку, вимагала більше грошей на подорож і всякі непередбачені видатки, тому правдоподібно Чеховскі відослав його до мене. Я привів його до мого кабінету бічним входом до воєводського будинку, "очистивши" перед тим коридор, щоб ніхто не міг побачити Барановського.

Відразу з першого речення заповів Роман Барановський, що дальша його співпраця з комісарем Чеховскім неможлива. На моє питання, чому саме, подав він мені кілька причин. Чеховскі недбало, неточно і неповно виплачує йому гроші. А далі, невідповідна його веде, наражає на небезпеку. В присутності Барановского комісар Чеховскі неоднократна погано висловлювався про всяких українських громадян, викликував підозріння, а інколи навіть твердив, що вони теж на службі поліцїі. Раз він таке говорить при Барановському про інших, то де певність, що в присутності інших не говорить він того самого також і про Романа Барановського. Вже від якогось часу він завважив дивну, на його думку, поведінку комісара Чеховского і вона йому аж ніяк не сподобалася. Спершу мовчав, а потім при якійсь нагоді поскаржився про те надкомісареві Білевічеві. Той вислухав Барановського, це правда, але цілком собі його жалі злегковажив. Тому Роман Барановський, хоч і не хотів би мене клопотати цими справами, але не бачив іншого виходу, як таки звернутися до мене. Дату тієї зустрічі можна устійнити, бо того дня Роман Барановський отримав від мене двісті злотих і підписав на те квит.

Не вдаючися в провірку правдивости чи перебільшення жалів Романа Барановського, я старався його зрозуміти, бож праця конфідента вимагає постійної і напруженої чуйности, легко йому стратити нерви. Не хотів я теж цілком на мою власну відповідальність брати дальших рішень і вважав, що найкраще буде, коли я представлю Романа Барановського моєму шефові, начальникові відділу безпеки, Маріянові Соханьскому, що я зараз таки того самого дня зробив, і тоді Маріян Соханьскі доручив мені безпосередньо "провадити" Романа Барановсько-го.

З того часу бачився я кілька разів з Романом Барановським і запевнив його, що місячна його платня двісті злотих точно йому буде виплачуватися і так само лишаються в силі спеціяльні винагороди за окремі послуги.

Останній раз бачив я Романа Барановського в день смерти комісара Чеховского і тоді також присутній був при нашій розмові начальник Соханьскі. Потім уже бачив я Романа Барановського тільки як арештованого.

Так само жалівся Роман Барановський, що поліція не використовує як слід його інформацій у справі вбивства Тадеуша Голуфка. Я мав устні та письмові звіти про ті інформації від комісара Чеховского. Показував тоді Барановський, як на винуватців убивства, на Зенона Коссака, Гнатева, Федора Муйлу, Туріва й Івана Сеніва. Ті звіти зберігаються в ориґіналах, їх можна зажадати з архіву відділу безпеки у львівському воєводстві. Здавав їх Роман Барановський нашвидкуруч, на підставі свого знання відносин у дрогобицькій окрузі, не мавши ще часу ані довідатися чогось, ані перевірити. Зате другий його звіт був уже більш старанний і "вигладжений", одначе винуватцями в ньому далі виступали Зенон Коссак і Гнатів. Не твердив Барановський напевно, що саме вони вбили посла Голуфка. Не така ж то легка справа про те довідатися й дістати вистарчальні докази, щоб підперти підозріння. Але, як писав, "у тій групі треба шукати виновників". Навіть радив, як вести слідство, щоб усіх викрити. На підставі тих його звітів поліція зайнялася названими там особами. Що ж до Коссака, то його особа й діяльність уже була добре знана поліції з інших джерел".

Голова трибуналу: А чому не арештовано Гнатева?

Казімєрж Івахів: Не було доказів на нього, це дуже хитрий і спритний конспіратор.

Голова трибуналу: Чому ж комісар Чеховскі наказав арештувати Романа Барановського?

Казімєрж Івахів: Нічого не знаю про такий наказ.

Голова трибуналу витягає з актів ориґінальний наказ арештувати Романа Барановського в Дрогобичі, підписаний комісарем Чеховскім.

Казімєрж Івахів (перечитавши акт): Це ж очевидна помилка! Прошу уважно перечитати текст і можна побачити, що має там бути "не треба арештувати". Слівце "не" помилково пропущено. Це цілком ясно випливає і з самого глузду поїздки Романа Барановського в Дрогобиччину. Поліція висилала його туди, щоб розглянувся він у ситуації, понав'язував контакти зо своїми знайомими членами організації і цей лист мав про те попередити дрогобицьку поліцію, щоб вона була зорієнтована в такому маневрі і не робила труднощів Барановському, коли він буде шукати зв'язку з місцевими бойовиками. Який же ж був би глузд у тому, щоб давати Романові Барановському таке доручення і в той же сам час наказувати дрогобицькій поліції його арештувати.172

Це діялося за моїм відомом. Нашим наміром було не утруднювати Романові Барановському розвідної роботи на трускавецько-дрогобицькому терені, куди ми його вислали вже 1 вересня 1931 року, цебто два дні після смерти Тадеуша Голуфка.

Голова трибуналу: Відомо вам про те, що підсудний Роман Барановський говорив комісареві Чеховскому про револьвер, котрим убито посла Голуфка?

Казімєрж Івахів: Комісар Чеховскі був моєю правою рукою в поліційних слідствах проти українців. Постійно мене інформував і реґулярно мені звітував. Рішуче стверджую, що за ввесь час, аж до своєї смерти, ні разу не згадував мені, наче б йому Барановський говорив щось про той револьвер. Також не знаходив я про те згадки в ніяких писаних рапортах, і, як виходить, також нікому іншому з урядових осіб комісар Чеховскі про те не говорив. Гадаю, що не поминув би він такої важної подробиці в слідстві. Але, з другого боку, вважаю, що Роман Барановський міг сказати про те комісареві Чеховскому і що Чеховскі міг не зробити з того вжитку. Він на повних сто відсотків довір'яв Романові Барановському, мав на те підстави, вони обидва співпрацювали над викриттям убивників, стояли на доброму сліді і комісар Чеховскі, як сам мені говорив, сподівався в скорому часі накласти руку на винних убивства Тадеуша Голуфка, тому міг злегковажити те, чого в ніякій іншій справі не зробив би. Він був занадто певний успіху.

Голова трибуналу (подражнено): Я не розумію, як це можливо, щоб досвідчений комісар поліції, який веде слідство в справі першорядної ваги політичного вбивства, так легковажно випустив з рук нагоду дістати знаряддя вбивства. Чи ви так зробили б на його місці?

Казімєрж Івахів: Я не тверджу, що комісар Чеховскі так зробив, прошу пригадати собі, я говорив тільки, що в цій справі комісар Чеховскі міг так зробити. Що ж до мене самого, то певно, на його місці я взяв би револьвер і сховав би його, як речовий доказ у слідстві. Одначе Романа Барановського не арештував би, бож це він сам приніс цей револьвер. Що інше, якби він крився з тим і поліція довідалася про револьвер не від нього самого, тільки від когось іншого.

В залі загальне порушення, всі перешіптуються, репортери пильно нотують кожне слово. Це ж бо перший раз у ході процесу прокурорський свідок, та ще й не абиякий, потвердив слова підсудного Романа Барановського, котрими він боронився в тій загадковій справі, а саме, начебто він свідомо затаїв перед поліцією, що мав у руках знаряддя смерти Тадеуша Голуфка, і тим унеможливив їй піти за тим слідом та зловити вбивців.

І прокурор і голова трибуналу скривилися, як середа на п'ятницю, їм аж ніяк не подобалися свідчення радника Івахова — вони виразно обороняють підсудного Романа Барановського. В судовій залі відчувається нервове напруження.

Перше розрядження наелектризованої атмосфери наступило, коли на питання голови трибуналу свідок Казімєрж Івахів стверджує, що Петро Сайкевич не пропонував відразу Романові Барановському перейняти бойову референтуру чи навіть його заступництво в Крайовому Проводі і тим самим Роман Барановський не міг нічого приймати вже тоді, в часі першої з ним зустрічі. В тій розмові було тільки сказано, що є така думка в Проводі ОУН. Коли ж голова трибуналу покликується на інші ствердження з судових актів, Казімєрж Івахів доказує, що так навіть і не могло бути в тій стадії реорганізації підпілля. Все мало вирішитися аж на конференції в Празі і щойно там могли Романові Барановському таке чи інше становище запропонувати і він тоді або прийняв би, або не погодився б. Свідок дораджував йому прийняти і Барановський мав уже туди їхати, коли якраз напередодні його виїзду вбито комісара Чеховского. Супроти того поїздку перекреслено, Роман Барановський був потрібний у Львові до нового слідства.

"Ще перед убивством комісара Чеховского устійнив я з Романом Барановським його маршруту до Праги і тактику на конференції. Барановський домагався конче пашпорту, та я не погодився на те, було б це і підозріло і небезпечно. Я радив узяти тільки замітку на особистій виказці про право їхати до Данціґу. Там Роман Барановський зголосився б у данцізькій Експозитурі УВО, як це робило багато інших перед ним, і вона вистаралася б йому документи на дальшу дорогу через Берлін на Прагу".

Голова трибуналу: Ви були присутні, коли підсудного Барановського допитував начальник Кухарскі?

Казімєрж Івахів: Це була розмова, не допит, і вона мала орієнтаційний тільки характер. Хоч слідство перебрало в свої руки міністерство внутрішніх справ і в тій цілі приїхав до Львова начальник безпеки Кухарскі, але я при тій першій розмові був присутний. Під час тієї розмови Роман Барановський сам сказав про револьвер, з котрого вбито посла Голуфка, і про дозвіл комісара Чеховского його продати.

Голова трибуналу (знову невдоволеним голосом): Вернемося ще до посла Голуфка. Ви були з ним особисто знайомі?

Казімєрж Івахів: Лише один раз стрінувся я з послом Голуфком у літі 1931 року, коли він приїхав до Львова з доповіддю для львівської групи ББ. Посол Голуфко відвідав тоді відділ безпеки в воєводстві, мав розмову з начальником відділу Роґовскім і на ту розмову запрошено теж і мене. Розмова велася виключно про українські справи. Було видно, що посол Голуфко в принципі прихильно ставиться до українського питання, але говорив він про ті речі чисто теоретично і засадничо, не розгортаючи ніяких концепцій і не висуваючи пропозицій. На пополудневу доповідь посла Голуфка я не пішов і з того часу вже його не бачив.

Голова трибуналу: Як ви оцінюєте службу Романа Барановського?

Казімєрж Івахів: Рішуче заявляю, що розвідка, яку вела поліція на підставі інформацій Романа Барановського, дала для неї цілком позитивні висліди. Наприклад, у справі нападу на поштовий амбулянс у Бібрці поліція стояла цілком безрадна, аж доки Барановський не дав їй зачіпні точки. За Коссаком поліція даремне розбивалася і хто знає чи була б його піймала, якби не Роман Барановський. Важливі інформації подав він про Крайового Коменданта УВО Юліяна Головінського. Те саме можна сказати і про Конґрес Українських Націоналістів у Відні. Що тільки знав про те комісар Чеховскі — довідався через Романа Барановського. Проти нього закид, що він назвав Гнатева Петром, а не Михайлом. Дуже слабий закид. Бо подав він його назвище, чим звернув увагу слідства у властиву сторону, а крім того дуже точно описав особу Гнатева, так що й без хресного імени можна було обійтися. Увесь час давав інформації і загальні і подрібні і завжди в засаді вірні.

Прокурор: А чому ж його арештували?

Казімєрж Івахів: Арештували під час пацифікації для вможливлення йому дальшої праці. Було неможливо лишити його на волі в той час, як наліво й направо йшли масові арешти українських націоналістів.

Прокурор: Ви знали про плянований "трік" з аґентом Хшановскім?

Казімєрж Івахів: Так, я був про те повідомлений. Не дуже я вірив у його успіх, але, як то кажуть, купиш, чи не купиш, але спробувати можна.

Прокурор: А підозрівали ви Романа Барановського про подвійну гру?

Казімєрж Івахів: Можу сказати, що знаю дещо про відносини в Східній Малопольщі і в ОУН і покликуючися на те моє знання і на мій досвід я з повною і рішучою відповідальністю заявляю: ніколи не мав я найменшого приводу підозрівати Романа Барановського, що він грає дволичну ролю. Не маю підстави не вірити й сьогодні, що Роман Барановський лояльно і чесно працював на користь поліції.

В нікого не могло бути й найменших сумнівів: Казімєрж Івахів, хоч свідок прокуратури, боронить Романа Барановського на кожному кроці, кожним своїм словом, усім своїм умінням та зручністю. В своїй обороні запалюється, говорить піднесеним голосом і все те щораз більше згущує незадоволення та підносить зденервування трибуналу і прокурора. Всі сидять, як на шпильках: чим воно скінчиться? Чи прийде до скандалу в судовій залі?

Прокурор: Що спонукало Романа Барановського перейти на службу поліції?

Казімєрж Івахів: Ніколи я з ним про те не говорив і не хотів говорити. Думаю, що мусіло в ньому зайти якесь душевне заломання. Роман Барановський — натура психологічно скомплікована, його вдача буйна, степова...

Голова трибуналу (сильно роздратований): Прошу свідка не розказувати нам тут фантазій та історій, свідчити коротко, до речі, без ніяких описів!

Казімєрж Івахів (неначе не звертаючи уваги на заввагу): Одною з причин переходу до поліції може бути жаль за те, що Роман Сушко173 відсунув Барановського від цікавішої, активнішої діяльности в УВО. А далі, Барановський був поважно хворий, боявся в'язниці, бож це не санаторія. Хотів він теж оженитися і "стати порядним". Приблизно так пояснював мені покійний комісар Чеховскі вірну службу Романа Барановського.

Прокурор: Що говорив Барановський про "мокру роботу" на конференції з комісарем Чеховскім?

Казімєрж Івахів: Не брав я участи в ніякій конференції, де була б мова про якусь "мокру роботу".

Коли свідок Івахів, на дальше питання прокурора, вияснює, як дійшло до співпраці Романа Барановського з надкомісарем Казімєржом Білєвічем, прокурор ставить щораз нові питання, нераз не ждучи на відповідь, і дедалі голосніше, гарячкується, і після одного з таких питань Івахів, теж поденервований, каже:

— Пане прокуроре, прошу зо мною говорити поважно!

Прокурор: Прошу мені тут не робити ніяких завваг!

Казімєрж Івахів: Прошу пана голову трибуналу...

Голова трибуналу (не даючи йому докінчити, перебиває): Стверджую, що пан прокурор не дав причини до такої заяви свідка.

Прокурор намагається тепер низкою питань обезцінити заслугу Романа Барановського при видачі поліції Зенона Коссака. Відповідаючи на ті закиди, свідок Івахів каже:

"Не можна заперечити, що таки видав він поліції Зенона Коссака, якого вона давно й надаремно шукала. Тільки після арешту Коссака могли бути вияснені подробиці вини так його самого, як і інших з його групи.

Я сьогодні не маю змоги довідатися, які ще інформації давав Роман Барановський комісареві Чеховскому, і не можу також їх перевірити. Але те, що знав я до останньої хвилини, доки мав відношення до тих справ, не дає мені можности змінити моєї думки про Романа Барановського, як дуже вартісного конфідента.

Для мене не може бути міродайне те, що говорив п. Ґалляс. Він усього два рази, і то коротко, стрінувся з Романом Барановським і він міг помилятися, як, наприклад, помилився, кажучи, що це я завербував Романа Барановського на конфідента, що є неправдою. І тому переконання п. Ґалляса, що Барановський свідомо відвертав увагу від особи Гнатева, спрямовуючи її на Коссака, не може бути переконливе. Я довше студіював і працював над тією справою, я певний, що знаю її ліпше, і моє переконання таке, що інспіратором убивства посла Голуфка таки був Зенон Коссак, а Гнатів тільки виконавцем пляну. І ще я прошу — продовжує свідок Івахів — записати до судового протоколу таку мою заяву:

"В тому часі, коли Роман Барановський почав співпрацювати з комісарем Чеховскім, не мав він ніякої офіційно окресленої функції в ОУН, мав зате за собою бойове минуле і черпав свої інформації, використовуючи старі свої зв'язки з ченами ОУН..."

Голова трибуналу (перебиває свідкові): Це вже зізнав сам Роман Барановський.

Казімєрж Івахів: Він боронився, як підсудний, а я стверджую те, як свідок.

Д-р Кройценавер (що аж зіпрів під час свідчень радника Івахова, раз-у-раз витираючи обличчя хустинкою): А я прошу трибунал вислухати все, що каже свідок, бо це засаднича справа для оборони підсудного Романа Барановського.

Свідок Івахів від свого становища не відступає і продиктовує до кінця свою заяву до протоколу.

Прокурор: Вернемося ще раз до револьвера. Ви кажете, що Чеховскі нічого вам не говорив про револьвер, а в протоколі свідчень начальника Кухарского записано інакше.

Казімєрж Івахів: Коли Барановський на нараді в відділі безпеки виявив начальникові Кухарскому справу револьвера, пан Кухарскі зовсім мене не питався, чи згадував мені про те комісар Чеховскі.

Д-р Шурлєй: Коли ви розмовляли з комісарем Чеховскім про слідство, то — незалежно від того, згадував Барановський про револьвер, чи ні, — ніколи не було мови про шукання знаряддя злочину?

Казімєрж Івахів (гаряче боронить Барановського): Я вже сказав, що комісар Чеховскі був добрим і досвідченим старшиною поліції. Але ніхто не вільний від помилок. Він зробив помилку, що не затримав пістоля, але хіба тільки тому, бо глибоко вірив, що вбивники в нього вже на досяг руки і він їх от-от, саме при помочі Романа Барановського, зловить.

Д-р Кройценавер: Чи панове давали підсудному Барановському якісь інструкції, якісь конкретні доручення і як він з того вив'язався?

Казімєрж Івахів: Чи і як інспірував Романа Барановського комісар Чеховскі — того не знаю. Коли ж його перебрав уже я, то мав до діла не з новиком, тільки з конфідентом, що вже для поліції працював і нічим не дав причини думати, що супроти поліції він контррозвідник. Що ж до мене самого, то так, я давав Барановському інструкції дуже докладні. Я передбачав, що він працюватиме з нами ще якогось пів року, чи трохи довше, через нього познайомлюся я з усіма деталями, що їх буде можливо роздобути, а потім якось відсунеться від ОУН та й від політичної роботи, щоб не наразитися на неминуче розконспірування. Та й навряд, чи витримав би він довше, бо нехай собі ніхто не думає, що це легка справа — конфіденційна служба. І в тій моїй з Барановським співпраці мав я до нього довір'я, бо не було найменшої підстави, щоб того довір'я не мати.

Д-р Кройценавер: Що вам відомо і що можете сказати відносно вісток II Відділу Генерального Штабу про подвійну ролю підсудного Барановського?

Казімєрж Івахів: За ввесь час мого урядування я з такою вісткою не стрічався.

Оборонець Романа Барановського, д-р Кройценавер, ставить свідкові багато питань, але, не мавши досвіду в політичних справах і процесах, нещасливо їх формулює так, що свідок мусів би ще раз те саме повторяти, що вже сказав. А тим самим, може, ослаблювати сильне враження катеґоричних, рішучих і безсумнівних своїх стверджень. Голова трибуналу звертає на те оборонцеві увагу, д-р Кройценавер гарячиться, попадає в конфлікт з д-ром Вондравшем, що оце нарешті трапився свідок, який хоче подати повну правду про підсудного Романа Барановського, а трибунал ставить оборонцеві перешкоди в випитуванні того найважнішого для оборони Барановського свідка.

Д-р Роґуцький: Чи свідкові відомий наказ ОУН припинити бойову акцію?

Казімєрж Івахів: Це було проголошене для того, щоб перервати масову саботажну акцію в вересні 1930 року. Не мусіло воно обов'язувати відносно індивідуального терору в 1931 році. А втім, не можна вірити всьому, що каже ОУН. От, наприклад, полк. Євген Коновалець оголосив у пресі, що він не є комендантом УВО, а кожна дитина знає, що тим комендантом ніхто інший, тільки він. Це революційна організація і в своїй тактиці послугується вона всякими ходами. Голуфко давно вже міг бути на проскрипційному списку, а щойно в 1931 році прийшло виконання. Полк. Євген Коновалець міг не признатися українським послам до того терористичного акту й відпекуватися від нього, та не слід того брати буквально.

Д-р Роґуцький: Ви читали статтю в "Фоссіше Цайтунґ", що відноситься до справи посла Голуфка?

Казімєрж Івахів: Знаю про неї. Там писалося про те, що конфідент поліції з її доручення виконав низку актів терору і врешті виріс понад її голови і не знала вона, що з ним зробити. В черговій статті виявлено вже по назвищі Івахова, як поліційного інспіратора, і Романа Барановського, як його конфідента — Азефа.

Тут свідок попадає в істеричне просто схвилювання, що відбирає йому можливість спокійно і плавно висловлюватися, називає авторів тієї статті "лайдаками і каналіями", запевняючи при тому, що стаття походила з українських кіл. Тому, що ті числа "Фоссіше Цайтунґ" були в Польщі сконфісковані, свідок не міг вести слідства, щоб дійти до того, хто автором тієї статті, або хто піддав для неї фальшиві інформації.

Д-р Роґуцький: Чи звернули ви увагу на те, що обидва пістолі, від котрих згинув посол Голуфко, перейшли через руки підсудного Барановського?

Казімєрж Івахів: Це справді дивний збіг обставин, але й більш нічого.

Д-р Шухевич намагається доказати, що все ж таки інформації Романа Барановського не були аж такі важливі, а часом таки просто брехливі, як наприклад у справі Конґресу Українських Націоналістів, або про особу Юліяна Головінського.

Казімєрж Івахів: В справі Конґресу, т. зн. участи в ньому делеґатів з Польщі, або тих, що вже пізніше приїхали до Польщі, Роман Барановський віддав першорядну прислугу. Він показав на особу, в котрої можна знайти картку з підписами учасників Конґресу. Ця картка дала підставу арештувати винних, виготовити проти них акт обвинувачення, поставити під суд і засудити. Якої ж можна вимагати ліпшої інформації від конфідента?

Свідок Казімєрж Івахів зізнавав повних п'ять годин. Під кінець своїх свідчень мусів признатися, що він належав до тих, які дораджували "пацифікацію", як найліпший спосіб довести до спокою в Галичині. Його зізнання друкувалися під найбільш сенсаційними заголовками в пресі, не зважаючи на те, що вони виразно, свідомо і сильно підважували основні тези акту обвинувачення і дуже не понутру мусіли бути судовій і політичній польській владі. Боронив він Романа Барановського з пасією, що далеко перевищала знані його, переповнені патологічною ненавистю ренеґата виступи проти українського підпілля та й усього українського народу — з якого він вийшов — у давніших політичних процесах. Але тоді він ішов по лінії польських бажань, принаймні україножерної польської прилюдної опінії, тепер же ж він сам один виступив проти офіційної інтерпретації не тільки ролі й особи головної фіґури в процесі, але й інспірації до вбивства Тадеуша Голуфка. Варшава рішила знищити Романа Барановського — тут покищо не входимо, з яких причин, — а Івахів усі свої ресурси кинув на терезки ваги в його обороні, пішовши проти волі й інтересу своєї зверхньої влади. Чому? Який мав у тому інтерес? Чому так дуже залежало йому на тому, щоб рятувати провокатора?

 

------------------------------------------------------------------------

[171] Власне, називався він Івахуф, бо своє українське назвище Івахів спольщив на Івахуф. І коли ми передаємо всі назвища поляків так, як вони вимовлялися по-польському, логічно й послідовно повинні б писати Івахуф. Але всі українці в той час так звикли до назвища "Івахів", воно так часто виступало в українській пресі, навіть часом самі поляки забувалися й так його називали, і ми рішилися в тому випадку зробити вийняток.

[172] Романа Барановського тоді не арештовано, бо аґент Дмитро Бубен не міг його знайти.

[173] Або Івахів помилився, або Барановський не признався перед тим, що це не Сушко, тільки Сеник казав іти йому "на відпочинок і лікування".