XX. РОЗДІЛ

СЬОМИЙ І ВОСЬМИЙ ДНІ: ДРІБНА ПОЛІЦІЙНА
РИБКА, ВІЙСЬКОВИКИ З ДРУГОГО ВІДДІЛУ
ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ, УКРАЇНСЬКІ СВІДКИ

Зграя аґентів на судових коридорах. — Бубен приїхав аж з Познаня. — Говорить про початок слідства за Голуфка в Дрогобичі. — Аґента Радоня вислано зо Львова до Дрогобича на поміч. — Інформації "пана Ромця" про Східні Торги змилили поліцію. — Ласий на гроші Чеховскі в перспективі на 10.000 нагороди напевно відобрав би револьвер від Романа Барановського. — Що тільки Радонь скаже "пан Ромцьо" — публіка вибухає сміхом. — На запит оборони про Гнатева, відсилає до "пана Ромця". — Роман Барановський вираховує, коли й кому говорив про Гнатева, а поліція таки дозволила йому втекти. — Аґент Дембіцкі перестав кланятися "панові Ромцьові" на вулиці, щоб не робити йому ведмежої прислуги. — Барановський завинив, що не зловили Сеника після Східніх Торгів. — Аґенти Владислав Хімяк і Ян Гірни, спеціялісти від українців, долучуються до попередників: Барановський фальшиво інформував, давно його підозрівали. — Теорія комісара Федунішина про ненависть українців до Голуфка. — Доказ: летючка ОУН про переговори з "катами українського народу". — Аґент Хшановскі помагав комісарові Білєвічеві. — Фантастичний плян Барановського представити Хшановского за Ярого перед ОУН у Трускавці. — Юзеф Будни зловив Коссака у Скнилові. — Шукав за Гнатевом, їздив до Данціґу. — Мотика був його донощиком у Дрогобичі. — Комуністичне гасло: "Геть з Коновальцем — хай живуть низи УВО!" — Гіпнотичний вплив Гнатева на людей. — Гнатів ніколи не був конфідентом. — Але Муйла пропонував послуги комісарові Шульцові. — Чому не дано охорони Голуфкові в Трускавці. — Свідки Єржи Місіньскі і Маріян Бургард, капітани II Відділу Генштабу в Варшаві. — Перший свідок особисто, другий хворий — відчитують його зізнання. — Закордонні інформації Генштабу про ролю Барановського в Східніх Торгах. — Бургард їздив до Львова остерігати Білєвіча. — Барановський протестує, мусів це бути хто інший, бо Барановських є більше. — Вся заля вп'ялила очі в свідка Марусю Федусевичівну. — Знала Барановського як чоловіка своєї товаришки. — Мешкали недалеко, утримували товариські зв'язки, хоч нечасті. — У трамваю всунув їй у течку револьвер. — Потім листовно просив віддати, оправдуючи це помилкою. — Передала револьвер батькові, а цей звернув жінці Барановського. — Барановський твердить, що те сталося на прохання свідка, бо батько знайшов у неї револьвер і не було іншого способу його від нього видобути. — Не може зрозуміти, чому і за що хотів й Роман Барановський убити. — Розпитував у неї про адресу Коссака, якого вона не знала. — Юліян Федусевич, апеляційний суддя, батько Марусі, потверджує її слова.

Коридори суду заповнилися так добре нам знаними з політичних українських процесів минулого десятиліття тайними поліційними аґентами. Від років нахабною бундючністю, брехливістю, виловленими з повітря інформаціями "внутрішнього вивяду" і кривоприсяжністю затруювали вони судову атмосферу, намагаючися виправдати пасожитнє своє існування.

Сьогодні їхній день. Стоять вони, одинцем, чи гуртками, ждуть на свою чергу. Деякі вже зовнішнім своїм виглядом типів з-під темної зірки не лишають у публіки ніякого сумніву, що це за птиці, а дехто нічим не різниться від сірого обивателя, яких тисячі щодня пересуваються перед нашими очима, непомітні аноніми, що не лишають сліду за собою.

Вибила дев'ята година, прокурор, оборонці і присяжні судді вже на своїх місцях. Входить трибунал — починають викликати поліцистів.

Як першого кличуть аспіранта поліції Дмитра Бубена, літ 37, бо він приїхав сюди аж з далекого Познаня. Щось не дуже він виглядає на чистокровного поляка, коли судити по його назвищі. Був він начальником слідчого відділу політичної поліції в Дрогобичі, одним з його завдань було слідкувати за діяльністю ОУН у Дрогобиччині. І про те він тепер розказує. Йому віддано вступне слідство після вбивства Голуфка, що до нічого не довело. Тепер хіба лишається йому свідчити про те, які він мав підозріння, кого арештовано в перших днях і кого мусіли звільнити з браку доказів.

Оборонець Романа Барановського, д-р Кройценавер, що уважно за всім слідкує і час-від-часу пильно собі щось нотує, але зрідка коли випитує свідків, ставить йому одні з тих небагатьох своїх питань.

Д-р Кройценавер: В часі слідства ви стояли в зв'язку з комісаром Чеховскім у Львові?

Дмитро Бубен: Так, часами він розпитувався в мене про деякі інформації.

Д-р Кройценавер: Говорив він вам щось про револьвер?

Дмитро Бубен: Десь так около 22 січня 1932 року сказав він мені, що є вже на сліді револьвера, котрим убито посла Голуфка.

Рудольф Радонь, "пшодовнік" слідчої поліції у Львові і підвладний комісара Чеховского. Після вбивства Тадеуша Голуфка його призначено до вступного слідства від львівської поліції.

Голова трибуналу: Ви знали про те, що Роман Барановський був поліційним конфідентом?

Рудольф Радонь: Романа Барановського я знав і здогадувався вже давно, що він у нас служить конфідентом. Деякі інформації, що їх діставала поліція, на мою думку, могли походити тільки від Романа Барановського. Але конфідентом він був поганим. Його інформації, це здебільшого — водичка.

Голова трибуналу: Чому так думаєте?

Рудольф Радонь: Я можу подати, як доказ, приклад зо слідства в справі атентату на Східні Торги. Ми слідкували за Романом Бідою.164 А "пан Ромцьо" вперто інформував, що якийсь Шевчук, а не Біда, виконує головну ролю в підготов! атентату. Ми відтягнули аґентів від Біди і слідкували за Шевчуком, як день так ніч.165 А тим часом Біда преспокійно і без перешкоди докінчив свою роботу. Коли б не Роман Барановський, ми були б накрили Біду на гарячому вчинку. Сам комісар Чеховскі не довір'яв пізніше Романові Барановському і він це підписав наказ його арештувати.

Голова трибуналу: Чи підсудний Роман Барановський контактувався з Романом Бідою?

Рудольф Радонь: Того я не знаю.

Прокурор: Чи знаєте щось про те, що Барановський згадував комісарові Чеховському про револьвер, що ним убито посла Голуфка.

Рудольф Радонь: Я в те не вірю. За зловлення вбивників була проголошена нагорода 10.000 злотих. Комісар Чеховскі любив гроші і зовсім певно не пропустив би такої нагоди впасти на гарячий слід, що довів би до викриття вбивників.

Голова трибуналу: Чули ви про поголоску, що комісар Чеховскі мав бути на послугах ОУН?

Рудольф Радонь: Нічого про те не можу сказати, не знаю.

Мова ввесь час про Романа Барановського і Радонь кілька разів назвав його "паном Ромцьом", що показувало, що в поліції аґенти були собі "за панібрата" з Романом Барановським. Скільки разів Радонь назвав Барановського "паном Ромцьом", заля вибухала голосним сміхом.

Д-р Роґуцький: Мене цікавить особа Михайла Гнатева. Що можете про нього сказати?

Рудольф Радонь: Прошу запитатися "пана Ромця", він вам більше про те міг би сказати, ніж я.

Д-р Роґуцький (до Барановського): Що ви на те скажете?

Роман Барановський: Про мої підозріння відносно Михайла Гнатева я негайно повідомив комісара Чеховского. Потім також радника Івахова. Знав про те й комісар Білєвіч. Я тільки в першій хвилині помилився і назвав Гнатева Петром, бо не знав ще тоді його правдивого імени. Чому не арештували Гнатева і дали йому через те змогу втекти — не знаю.

Д-р Кройценавер стверджує, що інформації Романа Барановського не були такою собі "водичкою", як про те легковажно висловився свідок Рудольф Радонь. Адже сам акт обвинувачення признає, що при допомозі підсудного зловлено таку важливу в ОУН особу, як Зенон Коссак, і навіть дістав за те Барановський нагороду півтори тисячі злотих. Це була поважна прислуга, а не просто — водичка.

Д-р Шухевич: А хто всипав Юрка Дачишина і Миколу Максимюка за напад під Бібркою?

Рудольф Радонь: Дачишин сам зрадився, бо необережно проговорився перед служницею, а потім він "засипав" Максимюка.

Д-р Шухевич: Та-а-ак? А хто показав поліції криївку Дачишина?

Рудольф Радонь: Не знаю.

Свідок Тадеуш Дембіцкі, старший аґент слідчої поліції, як і ввесь сьогоднішній ланцюг поліційних свідків, зізнає про ролю Романа Барановського, як конфідента поліції, і вартість його інформацій:

"Романа Барановського я знав від 1928 року. Його назвище постійно згадувалося в поліції у зв'язку з усякими українськими справами. Уважав я його завжди поважнішим членом УВО і часто бачив у товаристві інших знаних нам членів УВО.

Про його конфіденційну службу почав я здогадуватися в 1929 році і від тоді перестав йому кланятися на вулиці, щоб не справляти йому та його роботі ведмежої прислуги.

Підозріння щодо Барановського та його праці на два боки зродилися в мені в часі слідкування за Омеляном Сеником після замаху на Східні Торги. Це Роман Барановський звернув нашу увагу на Сеника і мене початково приділено стежити за місцями, куди міг заходити і де міг окриватися Сеник. Тим часом Сеник про все те довідався ще перед тим, заки почалася сліжка за ним. Я це відразу завважив і сказав комісарові Білєвічеві, що тут щось не в порядку і через те зрікся сліжки за Сеником".166

Роман Барановський (встає і вияснює): Я попереджав комісара Чеховского, що Сеник виїхав до Городка. Мої інформації були правдиві і я "не винен", що Сеника тоді не зловили.

Д-р Кройценавер: Можливо, що не всі інформації підсудного Барановського про окремі подробиці плянованого замаху на Східні Торги потім показалися зовсім точними. Але є безсумнівний факт, що це він повідомив поліцію про плянований замах, звернув її увагу на те й заалярмував. Це була правда і то важна правда, вона дала поліції можливість робити охоронні заходи.

Свідок Владислав Хімяк, пшодовнік слідчої політичної поліції, один з низових поліційних спеціялістів в українських справах, давно вже здогадувався про конфіденційну службу Романа Барановського для поліції. Недовір'я до нього почалося в свідка в часі слідства за напад на поштовий амбулянс під Бібркою. З допиту Миколи Максимюка довідався він, що Роман Барановський сконтактувався з Максимюком і розвідувався в нього про здобуті в тому нападі гроші, а комісарові Чеховскому про ту свою розмову з Максимюком нічого не згадав.

Слухаючи того, мимоволі питаємо себе: а звідки Хімяк знає, чи Барановський не доніс про те Чеховскому? Чеховскі не розкривав перед свідком свого конфідента, тим самим не передавав йому своїх розмов з Барановським. Сам свідок зараз на початку сказав, що він тільки здогадувався про ролю Романа Барановського в поліції.

Д-р Кройценавер: Ви не знаєте, чи говорив щось Роман Барановський поліції про револьвер, що послужив знаряддям смерти посла Голуфка?

Владислав Хімяк: Нічогісінько про те не знаю.

Д-р Кройценавер: Щось ви скоро забуваєте. В актах слідства виразно стоїть, що в вашій присутності підсудний Роман Барановський говорив надкомісареві Білєвічеві про револьвер, який він продав у крамниці Купчинського у Львові, і розказував при тому історію того револьвера.

Ян Гірни, старший аґент слідчої поліції, повторює за своїми попередниками знані вже речі про Романа Барановського.

Д-р Шухевич: Пане Гірний, чи це правда, що ви служили в Українській Галицькій Армії і були в ній хорунжим?

Голова трибуналу: відхиляє це питання.

Д-р Шухевич: У ваших свідченнях про Олеся Бунія говорили ви, як він казав, що треба Голуфка "спшонтноньць".167 Буній завжди говорив тільки по-українському. Якого ж то слова вжив тоді Буній, що ви його переклали на польське "спшонтноньць"?

Ян Гірни: В поліції Буній відповідав по-польському і це слово сказав теж по-польськи.

Свідок Юзеф Федунішин, підкомісар поліції, переповідає інформації, що їх поліція діставала від Романа Барановського, так як це заподано в акті обвинувачення, — нічого не додає, ані не пропускає.

Д-р Шурлєй: Пане комісарю, ви знаєте ОУН не від сьогодні, і чи гадаєте ви, що вона могла виконати замах, не рахуючися з українськими інтересами в Лізі Націй?

Юзеф Федунішин: Так могло бути, з уваги на анархізацію низів, що часто буває в революційних організаціях.

Д-р Роґуцький: На якій підставі, на підставі яких фактів свідчили ви в слідстві, що особа Тадеуша Голуфка була зненавиджена в українських націоналістичних колах?

Юзеф Федунішин: Факти на такі справи подавати трудно, але я можу покликатися на нагінку української націоналістичної преси на українських політиків, що "засіли за одним столом з катами українського народу". В тій справі ОУН навіть випустила окрему летючку.

Д-р Роґуцький стверджує, що Тадеуш Голуфко зійшовся з українськими політиками один-єдиний раз і не міг бути знаний українським націоналістам аж так, щоб вони могли його за ту діяльність зненавидіти.

Д-р Шухевич: Можете нам подати бодай один приклад, де провід ОУН виступив проти особи посла Голуфка?

Юзеф Федунішин: Не можу сказати так відразу, мусів би за тим пошукати.

Роман Хшановскі, поліційний аґент, колись працював разом з комісаром Білєвічем:

"Романа Барановського знав я, як члена Крайової Команди ОУН168 у Львові та водночас інформатора комісара Чеховского. Одного разу Роман Барановський запропонував мені дивний і небезпечний плян, як розвідатися про правду в справі вбивства посла Голуфка. Я нібито мав бути подібний з лиця і з постави до сотника Ярого, а він — чільна фіґура в проводі ОУН. Поїдемо разом з Барановським у Дрогобич, він представить мене тамошнім націоналістам, як Ріхарда Ярого, що з рамени проводу ОУН таємно приїхав прослідити справу вбивства Тадеуша Голуфка. "Переведемо тоді на місці "суд" над тою справою і в той спосіб — говорив Роман Барановський — убивники самі себе видадуть".

Цей неймовірно фантастичний плян, що справді міг вилягтися в голові такої людини, як Роман Барановський, викликав великий рух серед авдиторії у залі, оборонців і навіть трибуналі.

Свідок Юзеф Будни, пшодовнік слідчої політичної поліції, розказує, як зловлено Зенона Коссака на залізничій станції у Скнилові. Він теж шукав за Михайлом Гнатевом, але тому вдалося втекти. Остання вістка про нього прийшла з Парижа, а куди звідти дівся — невідомо.

Також мав він діло з Мотикою, який працював конфідентом поліції. Мотика сам зголосився до комісара Білєвіча і запропонував, що покаже двох людців, які мають відношення до вбивства посла Голуфка. Показав на двох братів Біласів. Свідок підозрівав, що Мотика одночасно перестеріг про те Біласів. Це Мотика засипав Олексу Бунія та всю трускавецьку п'ятку. А свідкові говорив, що вбито Голуфка тому, що він був "ініціятором пацифікації".

Микола Мотика встає і заперечує, немовбито говорив таке свідкові Будному, але... не перечить, що співпрацював з Будним.

Широко й докладно про політичні відносини в Дрогобиччині, про діяльність націоналістів та комуністів у нафтовому басейні розказував свідок Міхал Юркевіч, начальник слідчої поліції в Самборі:

"Перед убивством посла Голуфка, велася в читальні "Просвіти" у Трускавці розмова про те, що в Східній Малопольщі перебувають посли Голуфко та Єндржеєвіч для ведення переговорів з українцями. Дискутанти, а головно підсудний Микола Мотика і покійний Василь Білас, гостро висловлювалися проти таких переговорів і пояснювали присутнім, що також і полк. Євген Коновалець належить до противників того рода переговорів. Я склав про те звіт до староства і до воєводства у Львові.

Пізніше дістав я вістку від комісара Чеховского, що багато можна б довідатися про вбивство від Романа Барановського. Сам він, мовляв, не є вбивцею, але немало міг би про те сказати".

Довго оповідає свідок про українську націоналістичну молодь у Дрогобиччині і про трускавецьку "сімку". За його словами, у Трускавці діяла не "п'ятка", тільки "сімка", а належали туди Михайло Гнатів, Микола Мотика, два брати Біласи, Дмитро Данилишин, Хорт і якийсь Гапій чи Гапшій.

Коли відбулися в Дрогобиччині арешти, першим почав складати перед свідком обширні зізнання Микола Мотика. Потім признався Олекса Буній і пізнав револьвер, на котрий складав присягу в ОУН.

"Впливи комуністів на місцеву українську націоналістичну молодь особливо сильно позначилися в 1929 році. Наприклад, Ольга Коцко, недавня гаряча націоналістка, перейшла до комуністів і відгравала серед них помітну ролю. Соціяльна радикальніша молодь переходила в комуністичний табір і звідти потім намагалася розкласти ОУН під гаслом: "Геть з Коновальцем — хай живуть низи ОУН!"

Дуже спритним у своїй діяльності виявився Михайло Гнатів. Хоч був тільки робітником, але цікавився політичними й ідеологічними справами, при ревізії в нього знайдено всяку літературу, не тільки націоналістичну, але й комуністичну. Він мав просто гіпнотизуючий вплив на своїх товаришів, тішився серед них великим авторитетом. Гнатів постійно комунікувався з Зеноном Коссаком, у важніших справах, наприклад, коли йшлося про вбивство, мусів певно дістати згоду від бойового референта ОУН.

В часі тих масових арештувань поліція сумлінно старалася перевірювати алібі арештованих. Дуже це тяжка справа на селах, де мало хат, тому більшість арештованих по 48 годинах мусіли випустити на волю. Затримано тільки Олексу Бунія, бо було про нього відомо, що він член ОУН".

Прокурор: Чи знаєте про наказ ОУН припинити саботажі?

Міхал Юркевіч: В червні 1931 року місцеві гуртки у Дрогобиччині дістали наказ припинити саботажну акцію. Тепер не можу собі всього точно пригадати. Я те списав у своїх звітах і записках.

Прокурор вносить відчитати ті записки "внутрішньої розвідки". Не зважаючи на спротив д-ра Шухевича, трибунал відчитує ті акти, як частину зібраних доказів, покликуючись на те, що ці акти переглядав слідчий суддя Юзеф Стружиньскі з Варшави і признав їх важними та потрібними для справи.

В актах подрібно й докладно написано про всякі сходини українських націоналістів у Дрогобиччині, їхні настрої проти спроб польсько-українського порозуміння, розмову в трускавецькому гуртку на тему поглядів полк. Євгена Коновальця стосовно тих переговорів, зв'язків з УНДО і т. п. Також згаданий там наказ припинити саботажну акцію цілком та обмежити до найконечніших потреб акти індивідуального терору.

Прокурор: Чи Михайло Гнатів був конфідентом поліції?

Міхал Юркевіч: Мушу рішуче заперечити це, як неправдиві поголоски. Знаю про те від мого тодішнього підвладного Шульца. Натомість казав мені Шульц, що той сам Федір Муйла, який "сипав" Гнатева на процесі, пропонував йому свої послуги.

Свого часу старався Гнатів про пашпорт до Бельґії і староство в Дрогобичі йому відмовило. Т. зв. кваліфікаційне свідоцтво видається кожному, без уваги на те, дістане він пізніше пашпорт, чи ні. Тільки дуже рідко не видають такого кваліфікаційного свідоцтва. А чому — це урядова тайна. Гнатів його не дістав. Називався він на ім'я Михайло, Петро — це його батько. За Гнатевом слідкували посередньо, т. зн. не ходили за ним тінню тайні аґенти. Він мав опінію комунізуючого націоналіста. Коли мова про перехрещування впливів ОУН і комуністів, то варто ще згадати про Кіндратева і Яцушка. Перший з них колись був членом УВО, а потім на Волині арештували його за комуністичну роботу. Яцушко теж належав до УВО, а втік до СССР, як комуніст. Хоч, бували теж випадки переходу комуністів до націоналістичного табору.

Роман Барановський: У зв'язку з зізнаннями свідка я ще раз хотів би підкреслити, що я не називав Гнатева свідомо Петром. Я тільки припускав, що він так називається.

Д-р Роґуцький: Мені дивно, чому ви, як начальник безпеки в окрузі, не дали послові Голуфкові ніякої охорони, хоч мали відомості, що бойовики в Трускавці недавно перед приїздом посла Голуфка висловлювалися про нього в ворожому тоні?

Міхал Юркевіч: Особисту охорону даємо тільки на доручення вищої влади. Такого доручення в даному випадку не було. А втім, на доручення комісара Ґрубера, зголосився до посла Голуфка аґент Черкавскі, пропонуючи йому охорону, але посол виразно висловився проти якоїнебудь особистої охорони для нього.

Допитано всіх поліцистів. Свідок Міхал Юркевіч був останнім, їм на зміну прийшли аґенти II Відділу Генерального Штабу з Варшави.

Єржи Місіньскі, капітан II Відділу Генерального Штабу, свідчить, що туди прийшла інформація, що Роман Барановський у хвилині свого арештування був членом Крайової Екзекутиви ОУН, хоч і служив конфідентом поліції. Ця вістка прийшла з-за кордону і говорила виразно, що Роман Барановський належав до ОУН до самого свого арештування по вбивстві комісара Чеховского.

Голова трибуналу: А чи правда те, що підсудного Романа Барановського усунули з УВО в 1928 чи в 1929 році?

Єржи Місіньскі: Про те я інформацій не маю.

Роман Барановський: Ця інформація неправдива. Я до членства в ОУН не почувався. Коли в 1930 році приїхав до краю Петро Сайкевич і пропонував мені місце заступника Крайового Провідника ОУН, я відмовився, і тільки за відомом, згодою і навіть порадою радника Івахова на те погодився.

Єржи Місіньскі: Я можу тільки сказати, що наші інформації прийшли з цілком певного і не-раз уже перевіреного джерела.

Маріян Бургард, капітан II Відділу Генерального Штабу, не з'явився особисто, прийшла від нього телеграма з повідомленням, що він важко хворий. Відчитано його давніші свідчення, де він говорив:

"До II Відділу Генерального Штабу в Варшаві вплинула вістка, що член УВО, Роман Барановський, організує замах на Східні Торги у Львові.169 Для перевірки тієї справи вислано мене до Львова. Тут я зв'язався з начальником слідчого уряду поліції, надкомісарем Білєвічем, і відбув з ним довшу розмову. Від нього я довідався, що Барановський може в поліційній службі діяти, як контррозвідник УВО. На те заявив мені надкомісар Білєвіч, що ця концепція зовсім нова для нього, але він прийме її до уваги та ближче поцікавиться справою, бо сам він не отримує інформацій безпосередньо від Романа Барановського, вони йдуть через комісара Чеховского".

Роман Барановський (встає і заявляє): Це мусить бути якесь непорозуміння. Я ані не організував атентату на Східні Торги, ані не брав у ньому ніякої участи. Якщо там була мова про якогось Барановського, то напевно про іншого, а не про мене.

Голова трибуналу: А хіба є ще інший Барановський? Хіба ваш брат?

Роман Барановський: Так могло бути. Інформатор помішав мене з ним, його могли підозрівати, а на мене це звалилося.

На сьогоднішній день був ще покликаний свідчити надкомісар Казімєрж Білєвіч, начальник слідчого відділу політичної поліції у Львові, тепер у Кракові. На процес він не приїхав, надіслав телеграму з оправданням, що не дозволяє йому на те важке захворіння.

Трибунал хотів було відчитати його давніші свідчення, так як це зробив у випадку капітана Маріяна Бургарда, однак тому рішуче спротивився оборонець Романа Барановського, д-р Кройценавер. За його твердженнями свідчення надкомісара Казімєржа Білєвіча мають капітальне значення не тільки для його клієнта, але й для всього процесу. Коли надкомісар Білєвіч не хоче приїхати — спровадити його примусово, а коли не може — перервати процес.

Голова трибуналу проголосив перерву на пів години, щоб телефонічно зв'язатися з командою поліції у Кракові і з тамошнім фізикатом.170

Після перерви повідомив, що надкомісар Казімєрж Білєвіч приїде свідчити в понеділок дня 22 жовтня 1933 року.

В кожному політичному процесі в Польщі з-правила виступали свідками поліційні аґенти та всякі урядові особи, хоч інколи вони нічого не знали з власного спостереження, з власного досвіду, в більшості або переповідали інформації "вивяду" внутрішнього, або розказували, що чули чи про що довідалися від третіх осіб. Такий спосіб перепроваджування доказів недозволений у карних процедурах багатьох країн. Можна свідчити тільки про те, що хтось сам бачив або знає з власного досвіду. Але в Польщі це залюбки стосувалося. Одначе й тут самбірський процес побив усі рекорди так пропорційною кількістю поліцистів та урядовців у відношенні до інших свідків, як і приділеного їм у процесі часу. Ще лишилося кілька "цивільних" свідків і на них саме прийшла черга.

Перший з них, це Іван Полотнюк, учитель з Дрогобича. Весною 1931 року він випадково познайомився з Романом Барановським на обіді в ресторані. Коли ж Барановський виїхав з Дрогобича, свідок займався деякими справами його дружини. Стрінув раз Романа Барановського, коли цей їхав до Криська, і питався, чи не боїться він арештування. Відповів йому Барановський, що нічого йому лякатися, в часі, коли вбито посла Голуфка, він був на селі коло хворої дружини.

Цей свідок почав був розводитися про свої старання за поміччю Каси Хворих для Барановської, коли їй прийшов час родити. Ані для трибуналу, ані навіть для публіки це нецікаве, голова трибуналу кілька разів переривав йому, а свідок усе вертався до тієї теми. Справляв він комічне враження, а водночас прикре й несимпатичне: почне було зізнавати кілька речень по-українському і переходить на польську мову і навпаки, так раз-у-раз у колісце.

Голова трибуналу заповів:

— Прошу прикликати свідка Марію Федусевич.

В одну мить заля зелектризувалася — очі всіх звернулися на входові двері, в задніх рядах глядачі ставали навшпиньки, щоб понад голови перших рядів кинути оком на дівчину, про яку стільки говорено в процесі і якій такий жахливий кінець готовила потвора в людському тілі, що сиділа на лаві звинувачених. Мабуть не було ні однієї душі в залі, разом з трибуналом, щоб з тої причини не гляділа з симпатією на свідка.

Марія Федусевич, 24 роки, студентка романістики, мала складати зізнання про один з безчисленних револьверів, що таємничими стежками приходили до Романа Барановського, а потім або зникали безслідно, або виринали в найбільш неправдоподібних обставинах:

"Я знала Романа Барановського, спершу як нареченого, а потім чоловіка моєї шкільної товаришки, Дзюні Герасимовичівної. Ми мешкали в одній околиці з подружжям Барановських і бувало, що часом випадково йшли разом додому. Одного такого разу я побачила Романа Барановського у трамваю. Була велика тиснява, годі було й думати, щоб сісти, та й стояти трудно, бо тримала я в руках течку з книжками. Таку ж саму течку мав і Роман Барановський. Узяв він теж і мою, щоб було мені легше. По дорозі трохи прорідилося в трамваю, ми доїхали до моєї зупинки, там я попрощалася з Барановським і висіла. Коли я пізніше відчинила течку, на моє велике здивування побачила в ній револьвер, щільно загорнений у папір. Зараз я пішла до мого батька й показала йому цей револьвер, він його затримав у себе. На другий день прийшов лист від Романа Барановського, в якому він вибачався, що через помилку вложив револьвер до моєї, а не до своєї течки, просив, щоб я була спокійна, бо це "леґальний" револьвер і він пришле одного хлопця, щоб його забрати. Дійсно, хтось зголосився по той револьвер, але я не віддала — батько заборонив давати комунебудь, тільки самому Романові Барановському і то в батьковій присутності. До того його тоді й не було вдома. Потім цей револьвер відобрала Дзюня, жінка Романа Барановського".

На те піднявся Роман Барановський:

"Ніякого револьвера до течки панни Марусі Федусевичівної я не вкладав. Вона мабуть не перший раз носила револьвери, як зв'язкова ОУН. А того разу я випадково стрінув її на вулиці Вишневецьких, підпровадив її додому і по дорозі вона просила мене визволити її з клопоту. Один з таких пістолів ОУН, що переходив через її руки, марки Фроммер, знайшов батько і відобрав у неї. Просила мене вона піти до батька й зажадати віддачі пістоля, як мого власного. Я його пізніше дістав і це є той сам, що я дав його Юркові Березинському замість того, що в нього позичив".

Маруся Федусевич: Це видумка. В дійсності було так, як я сказала.

Кому вірити? Чи цій гарній українській панночці, чи вихолощеному з усіх моральних стримів падлюці? Навіть найзапекліший шовініст з лави присяжних міг би завагатися.

Суддя Кучера: Чи на підставі вашого знайомства з підсудним Романом Барановським можете допустити, що він хотів вас убити?

Маруся Федусевич: Коли я про це довідалася, це мене так дуже здивувало, що я не могла повірити. Защо? І нащо?

Роман Барановський: Я ніколи не ставив поліції такої пропозиції, щоб убити свідка Марусю Федусевичівну.

Прокурор: Ви доволі часто стрічалися з підсудним Барановським. Про що ви з ним тоді говорили?

Маруся Федусевич: Про всякі байдужі буденні речі, як звичайно в товариських розмовах.

Прокурор: Який інтерес мав би Роман Барановський так дуже вас обтяжувати, коли жили ви з ним і з його дружиною добре і без суперечок?

Маруся Федусевич: Нераз я сама собі завдавала таке питання і по сьогодні не можу зрозуміти цієї загадки.

Д-р Роґуцький: Чи підсудний Роман Барановський випитувався в вас про адресу Зенона Коссака?

Маруся Федусевич: Кілька разів мене про те питався. Я не знала та й самого Коссака ніколи не бачила. Тоді Барановський просив мене розвідатися про те між студентами, бо він має з Коссаком грошовий інтерес.

Свідок Юліян Федусевич, суддя апеляційного суду у Львові, батько Марусі, зізнає про ту саму обставину. Його свідчення цілком покриваються з тим, що сказала його дочка. Свідок дозволив віддати револьвер тільки на підставі виказки про дозвіл носити зброю.

Прокурор: Ви не вірили листові до вашої дочки? Трохи це дивно.

Юліян Федусевич: Я мав щодо того сумніви і, зрештою, був дуже схвильований тією справою.

Прокурор: Чому ж ви не передали револьвера поліції?

Юліян Федусевич: Не зважаючи на мої сумніви, я не хотів доносити до поліції і справляти в той спосіб прикрість товаришці моєї дочки.

 

------------------------------------------------------------------------

[164] Головний обвинувачений у тому процесі, засуджений на кару смерти, її потім замінено на 15 років тюрми.

[165] Тому, що справа Східніх Торгів та інформації про неї від Барановського були одним з важніших позірних доказів його дволичної гри, це вимагає точнішого пояснення. В тій справі Роман Барановський знайшовся в предурній ситуації. Небагато про неї знав, але що знав, те й сказав.

Витворилося таке положення, що не міг дуже на те покликатися й доказувати, як побачимо за хвилину. Ніякого Шевчука до тієї справи вмішуваного не було, це вигадана особа і Радонь очевидно бреше, коли розказує, начебто поліція його день і ніч слідила. Не могла слідкувати за неіснуючою особою. Всю справу провадив Володимир Попадюк і на день перед атентатом виїхав зо Львова, щоб сховатися перед сподіваними масовими арештами. Лишився у Львові Омелян Сеник, що жив у підпіллі, технічні справи докінчував за тих останніх кілька годин Роман Біда. Попадюк був одним з тих, кого попередив Сеник про хворобу Барановського і відсунення його від практичної роботи. І хоч він добре жив з Романом Барановським, але по засаді "про справу говори, не з ким можна, але з ким треба", нічого йому про свою роботу не згадував. Барановський забігав до нього частенько, дещо сам бачив, дещо здогадувався, і всю підготовну роботу Попадюка перекинув на вигаданого Шевчука. Всипати відразу Попадюка-Гуртака не міг, бо тим одночасно виявив би й себе, як донощика. Тому він покищо говорив усю правду, яку знав, перекидаючи її на Шевчука, з наміром, коли прийде час, як уже когось арештують і буде можність звернути підозріння "всипи" на арештованих, "довідатися" про Попадюка. Це відома стара тактика донощиків, що мусять і поліцію задоволити і своєї шкури берегти. Так він і зробив. Рядові аґенти не знали, чи він засипав пізніше Попадюка, але знав Чеховскі, який уже не жив, і знав Білєвіч. На своє лихо Барановський не міг покликатися на Білєвіча. Через покійного адвоката д-ра Семена Шевчука, що був звичайно посередником у таких справах до поліції і не одному підсудному прислужився, рятуючи його перед тюрмою, Білєвіч узяв грубого хабара, щоб на процесі поминути деякі речі і не обтяжувати чи то цілком чи то тільки злегка деяких підсудних. Знав про те Барановський. Білєвіч був одним з тих небагатьох у поліції, що намагалися боронити Барановського і рятувати його перед засудом. Барановський мусів так крутити, щоб не наставити проти себе своєї дошки рятунку, не міг виявити, що він засипав Попадюка перед Білєвічем, який про те ані пари з уст на процесі не пустив та вможливив оборону Попадюка. Тому він був майже безпомічним супроти усіх тих закидів, що їх ставила вища й нижча поліція і ІІ Відділ Генштабу йому за Східні Торги.

Деякі інформації до цієї справи отримано від Володимира Попадюка (гл. лист до автора з дати 27 лютого 1975 року).

[166] Свідок бреше, як найнятий, та й не дуже зручно. Він оправдував своє боягузство перед Білєвічем, чому випустив нагоду з рук у часі пошукувань за Сеником. Звідки він так скоро міг довідатися, що Сеник знав про сліжку за ним? І по чім міг це свідок "відразу" завважити? Правда виглядала так, що обережний Сеник, живучи в підпіллі, ввесь час поводився так, якби за ним слідкували й непомітно оглядався та ніколи не ввійшов до хати, доки не переконався, що вона "чиста" від поліційної обсервації. Завважив підозрілого типа під однією зо своїх конспіративних квартир, не ввійшов туди й пішов на поле коло Личаківського Цвинтаря, вдаючи зачитаного в газеті й увесь час тримаючи руку в кишені на револьвері. Дембіцкі побоявся йти за ним і винайшов ту байочку на своє оправдання. Гл. про те розповідь самого Сеника у "Справа Східніх Торгів", стор. 33-34.

[167] По-українському хіба: усунути, забрати з одного місця на інше.

[168] ОУН мала Крайову Екзекутиву, Крайова Команда була в УВО.

[169] Це цілком неправда. Роман Барановський не мав аніякісінького відношення до справи Східніх Торгів. Не забуваймо, що над усім наглядав тоді присутній у Львові Омелян Сеник, а він же ж відсунув Романа Барановського від усякої діяльности і наказав провідному та середньому організаційному активові у Львові триматися від Барановського здалеку, м. і. це ж говорив він і авторові цих рядків і Володимирові Попадюкові, який з доручення Сеника провадив підготову до атентату і майже кожного дня з ним бачився та йому звітував. Інша річ, що Роман Барановський втискався, куди тільки міг, користаючи з давніх товариських та організаційних зв'язків, щоб пронюхувати всякі інформації для поліції. Якщо така вістка дійсно прийшла до ІІ Відділу Генерального Штабу в Варшаві і цей Штаб був переконаний про достовірність джерела, звідки її дістав, то це кидає світло і на вартість та правдивість усіх інших інформацій про УВО, збережених в архівах колишнього польського Генштабу, на котрі тепер залюбки покликаються "наукові" польські дослідники.

[170] Так у Галичині, з австрійських ще часів, називали державний уряд здоров'я при адміністраційній владі.