XIX. РОЗДІЛ

ШОСТИЙ ДЕНЬ: ТЯЖКА АРТИЛЕРІЯ ПРОКУРОРА

Свідчить еліта польської безпеки. — Перший — львівський староста Ґалляс. — Його розмови й контакти з Романом Барановським. — Зустріч за стрийською рогачкою. — Призначив 2.000 злотих за зловлення Коссака. — Несамовита пропозиція Барановського: через кур'єрку ОУН Федусевичівну знайде Коссака, а її вб'є і трупа до води! — Огида до Барановського, не хотів з ним стрічатися, Чеховскому радив змінити конфідента. — Квит Барановського на одержаних злотих 1.500 за зловлення Коссака на станції Скнилів під Львовом. — Барановський давав фальшиві інформації, хотів довідатися про назвища інших конфідентів, не боявся деконспірацй. — Найтяжча гармата — начальник безпеки в міністерстві Станіслав Кухарскі. — Вів слідство за вбивство Чеховского і тоді пізнав Барановського. — Допит його в присутності шефа львівської безпеки Соханьского і радника Івахова. — Барановський відвертав увагу від себе, подаючи назвища українських громадян, як конфідентів. — Висунув концепцію спілки Чеховского з ОУН. — Вперше тоді згадав, що мав револьвер, з котрого вбито Голуфка. — Наказав арештувати Барановського, бо "час уже скінчити з тим Азефом". — Розказує про контакти націоналістів з комуністами ще від 1924 року. — Останній з "великої трійці" — віце-воєвода у Львові Маріян Соханьскі. — Скарги Барановського на Чеховского і доручення Чеховскому порвати з Барановським. — Розмова з Барановським у воєводстві, куди привів його Івахів. — Стріча з Барановським у хаті Івахова три години після вбивства Чеховского. — Барановський подавав назвища можливих убивників, але не було доказів. — "Бийте їх, вони признаються і будуть докази". — Соханьскі про конфідентів, їх роботу та становище поліції до них. — Подає приклади назвищами українських конфідентів, але — всі вони вже знані. — Барановський зголосився до "мокрої роботи" для поліції. — Івахів це заперечує при конфронтації з Соханьскім. — Видовище в суді — два високі поліційні урядовці скачуть собі до очей і публічно сваряться. — "Я довше служу і ліпше знаю від вас українські справи" — кричить Івахів. — Невдоволення Соханьского з сердечних відносин Чеховского до конфідента. — Чому вважав Барановського за грача на два боки. — Барановський радив "добре бити Коссака, бо він м'який і признається". — А Коссак не вірив у зраду Барановського й уважав його патріотом. — Заява підсудного Барановського про свою "чесну і вірну службу поліції". — Соханьскі про комуністів і націоналістів. — Приклади їхньої співпраці. — Внизу все перемішане, не знати хто для кого працює. — Тепер зв'язки слабнуть через події в СССР. — Ріжниця між конфідентами й аґентами поліції.

Після свідчень послів Михайла Матчака, Остапа Луцького й д-ра Володимира Загайкевича, прокурор висунув батарею артилерії найважчого калібру, яка колинебудь виступала в українських політичних процесах під Польщею. Не якісь там комісари чи "вивядовци", не зґрая тайних аґентів чи уніформованих поліцистів, з їхніми часто брехливими, безглуздими й іноді недотепними зізнаннями. До свідчень притягнено еліту польської безпеки з найвищих щаблів адміністраційної та поліційної драбини.

З тієї поліційної сметанки першим з'явився у судовій залі свідок Леон Ґалляс, 44 роки, колишній городський староста і шеф безпеки на місто Львів, а тепер повітовий староста в Бересті над Бугом. В часі вбивства Тадеуша Голуфка був це "удільний князь" у Львові, перед котрим відповідала вся львівська безпека. Зізнає без присяги про свої розмови й контакти з підсудним Романом Барановським:

"Підсудного Романа Барановського пізнав я з початком вересня 1931 року, по вбивстві посла Тадеуша Голуфка. Я дуже зацікавився тим убивством і його причинами, слідством довкола нього і звернувся до комісара Чеховского за ближчими інформаціями. Він мені сказав, що дрогобицька поліція, яка веде слідство, пішла по фальшивій тропі. Його конфідент Роман Барановський запевняє, що арештовані досі п'ять осіб, як підозрілі в убивстві, не мають відношення до справи. Вбила Голуфка група Зенона Коссака. При тому додав комісар Чеховскі, що за охоплення Коссака слід би заплатити щось конфідентові. Я погодився призначити на ту ціль дві тисячі злотих з диспозиційного фонду, але зажадав від комісара Чеховского, щоб улаштував мені зустріч з Барановським. Таких зустрічей відбулося дві.

Перший раз бачився я з підсудним Романом Барановським около 5 вересня після години 10-тої вночі за стрийською рогачкою. Він сказав мені тоді, що безсумнівним моральним спричинником убивства і взагалі головною фіґурою на шахівниці є Зенон Коссак. Слідство треба почати від його арешту, щоб не втік за границю, і щойно опісля арештувати інших членів його групи, звичайних пішаків.

Розстаючися з Романом Барановським, я дав йому сто злотих.

Другий раз зустріч відбулася в половині вересня, на домагання комісара Чеховского, теж за стрийською рогачкою. Роман Барановський заявив мені, що є можливість зловити Зенона Коссака через кур'єрку ОУН Марусю Федусевичівну, але її треба б після того вбити. Ця несамовита пропозиція пройняла мене до живого, я хотів ближче приглянутися Барановському, його обличчю та очам. Надворі було темно, тому я завіз його автом до мого приватного мешкання. Роман Барановський так представив мені свій плян: Маруся Федусевичівна, як кур'єрка ОУН і зв'язкова між низами й верхівкою, знає завжди, де живе Коссак, який напевно час-від-часу з конспіративних причин міняє мешкання. Барановський зажадав авта, щоб поїхати з Марусею Федусевичівною кудись поза Львів. По дорозі він довідався від неї, де того дня окривається Коссак, після того її уб'є і вкине трупа в воду. Вбити Марусю Федусевичівну конче потрібно, бо йнакше вона його після тієї розмови розконспірує і він не могтиме далі служити поліції.

Слухаючи того типа, як він цинічно пропонував убити безборонну дівчину, мене сповнила така гидь, що я якнайшвидше хотів позбутися його зо своєї хати. Само собою, що відкинув я цю пропозицію, не міг же мішати до тієї брудної афери урядових чинників.

Після тієї моєї другої розмови з підсудним Романом Барановським я вже не хотів з ним зустрічатися, стратив усяке довір'я до нього і доручив комісарові Чеховскому знайти мені якогось іншого конфідента, що орієнтувався б у справах ОУН.

Як дійшло до арештування Зенона Коссака, точно не знаю. Між останньою моєю зустріччю з Романом Барановським і охопленням Коссака минуло яких два тижні. Коссака зловили на залізничій станції Скнилів коло Львова, коли ждав на поїзд до Стрия. Роман Барановський мусів звідкись довідатися про те і радив поліцїі обсадити залізничий двірець у Скнилові. За те отримав з мого фонду 1.500 злотих за посередництвом комісара Чеховского і на ту суму дав свою посвідку".

Тут голова трибуналу показує підсудному Романові Барановському квит на ту суму з дати 29 вересня 1931 року, власноручно підписаний його поліційним псевдонімом "Завадзкі".

Прокурор: Які ви мали підстави недовір'яти підсудному Романові Барановському?

Леон Ґалляс: Він спрямовував слідство на фальшивий шлях і показував на людей до вбивства непричасних.

Прокурор: А на чому спиралося ваше підозріння чи переконання, що Роман Барановський був одночасно і конфідентом поліції і членом ОУН?

Леон Ґалляс: Одного разу сказав мені комісар Чеховскі, що Барановський просив показати йому якогось іншого поліційного конфідента з кіл ОУН Він видасть його організації і тим зміцнить її довір'я до себе. На тій основі думаю, що Роман Барановський був членом ОУН і хотів виказатися успіхом своєї роботи, як контррозвідник.

Прокурор: Як це було з винагородою підсудному Романові Барановському? Він жалівся в слідстві, що не діставав усіх призначених для нього грошей.

Леон Ґалляс: Я вже при першій зустрічі питався Романа Барановського, чи правильно дістає він гроші. Він сказав, що отримує місячно по двісті злотих, а крім того ще винагороду за спеціяльні послуги. Про цю нашу розмову Барановський розповів комісарові Чеховскому і з того я здогадався, що між ними обома були сердечні відносини.

Прокурор: Чи відома вам розмова підсудного Романа Барановського з комісаром Чеховскім про револьвер, яким убито посла Голуфка?

Леон Ґалляс: Чув я про те пізніше і не можу вийти з дива, як міг комісар Чеховскі злегковажити ту справу.

Прокурор: Чи підсудний Роман Барановський говорив що колинебудь комісарові Чеховскому про пляни ОУН?

Леон Ґалляс: Того не знаю. А втім, Романом Барановським зацікавився я щойно по вбивстві посла Голуфка.

Прокурор: Чи Роман Барановський подав назвища осіб з групи Коссака? Чи згадував щось про Гнатева?

Леон Ґалляс: Так, називав прізвища, між ними і Гнатева, але без ніякого особливого натиску на його особу.

Суддя Кучера: Чи підсудний Барановський був діяльним членом ОУН?

Леон Ґалляс: Щодо того не мали ми найменшого сумніву.

Суддя Купровскі: Чи відомо вам про опозицію в ОУН і хто її спричинив?

Леон Ґалляс: Найбільше говорено про Зенона Коссака, як про неспокійну та бунтівничу вдачу, який чимало речей робить на власну руку.

Суддя Купровскі: Чи міркуєте, що Роман Барановський дійсно холоднокровне вбив би Марусю Федусевичівну?

Леон Ґалляс: Про те я глибоко переконаний. Він же ж цинічно відважився виступити з таким пляном перед урядовими особами.

Суддя Купровскі: Чи міркуєте, що міг Роман Барановський бути контррозвідником?

Леон Ґалляс: Певно! Бо він хотів здемаскувати конфідента перед організацією, щоб зміцнити тим у ній свою власну позицію. Вже це одне показувало б на його характер контррозвідника.

Суддя Хржонщевскі: Чи причиною видачі Коссака не могла бути ненависть Романа Барановського до нього?

Леон Ґалляс: Виключаю таку можливість. У даному випадку Роман Барановський зробив це тільки за гроші.

Прокурор: Говорив вам комісар Чеховскі, як він контактувався з Романом Барановським?

Леон Ґалляс: Вони зовсім явно зустрічалися в публічних льокалях, як от у ресторані Штітцера, і Барановський не боявся деконспірації. Це також щось говорить!

Д-р Шухевич (до Барановського): Від кого ви довідалися про адресу Коссака?

Роман Барановський: Не відповідаю.

Д-р Шухевич: А коли я вам докажу, від кого?

Роман Барановський (пригноблено): Від Бойдуника.

Д-р Шухевич: Чому ви хотіли вбити Марусю Федусевичівну?

Роман Барановський: Не відповідаю.

Виточують найтяжчу гавбицю з батареї — начальника відділу безпеки в міністерстві внутрішніх справ у Варшаві, цебто властивого шефа всієї політичної поліції в Польщі. Стає перед судом свідок Станіслав Кухарскі, 42 роки, зізнає незаприсяжений:

"Вперше побачив я Романа Барановського дня 23 березня 1932 року у Львові, після вбивства комісара Чеховского. Давніше доходили до мене слухи, що на послугах поліції у Львові є якийсь Завадзкі.

На поліції у Львові дописував я Романа Барановського в товаристві Маріяна Соханьского і радника Казімєржа Івахова, обох з відділу безпеки львівського воєводства. Відразу на вступі Роман Барановський засипав мене назвищами визначніших українців, з котрими мав стрічатися комісар Чеховскі. Між ними згадував о. Білинського зо св. Юра, посла Михайла Матчака та д-ра Григора Лужницького. Одночасно підсував мені концепцію, що комісар Чеховскі мусів стояти у зв'язку з ОУН і тому не використовував як слід інформацій, що їх діставав від Барановського. Згадав теж, що Петро Сайкевич уже давніше носився з думкою вбити комісара Чеховского і тому майже певне, що сліди вбивства Чеховского ведуть до ОУН.

В міжчасі начальник Соханьскі вийшов за чимсь з кімнати і в тому моменті вернувся, кажучи, що по Львові ходить вістка, що я допитую вбивника комісара Чеховского. Львівська преса нетерпеливиться, бо газети вже готові йти на друкарську машину, просять дозволу надрукувати ту вістку в рубриці "з останньої хвилини".

Я бачив, як ударила та вістка Романа Барановського, він змінився на обличчі і, бажаючи відвернути увагу від себе, почав говорити про те, що мав у себе револьвер, котрим убито посла Голуфка, і вже давніше повідомив про те комісара Чеховского. Знав про те і радник Івахів. Я відрухово запитався радника Івахова, чи це правда, і він так само відрухово потвердив, що так дійсно було.

Після того допиту в мене склалося враження, що підсудний Роман Барановський грає дволичну ролю і тому таки в місяці березні заявив я начальникові Соханьскому, що час уже скінчити з тим Азефом".158

Прокурор: Чи говорив вам Роман Барановський, що перед убивством комісара Чеховского вибирався до Праги?

Станіслав Кухарскі: Так. А від начальника Соханьского знаю, що настирливо домагався від нього пашпорту.

Прокурор: Що вам відомо про співпрацю ОУН з комуністами?

Станіслав Кухарскі: Ще в 1924 році тодішній Крайовий Комендант УВО, інж. Ярослав Індишевський, разом з редактором Дмитром Палієвом виїхали до Харкова, щоб нав'язати ближчі контакти і наладнати співпрацю з комуністами. В Харкові був тоді один з провідників комуністичної партії в Галичині Розенберґ,159 рішуче спротивився співпраці з націоналістами і до умови не дійшло.

Зате в 1925 році під час з'їзду УВО в Ужгороді дійшло до фактичного розламу в УВО. Комунофільська фракція створила окрему організацію ЗУНРО, що опинилася в руках прихильників д-ра Євгена Петрушевича.

Тим часом серед молоді перехрещувалися впливи ОУН і комуністів. Був такий випадок, що гурток ОУН спільно з комуністами винаймав собі домівку.

Д-р Шурлєй: Як ставився посол Голуфко до проблеми національних меншин?

Станіслав Кухарскі: Ставився прихильно, навіть дуже прихильно.

Д-р Шухевич: Чи відомо вам, що в УВО й ОУН думки були поділені: одні довір'яли, другі не вірили підсудному Романові Барановському, і вкінці переміг табір, що йому довір'яв?

Станіслав Кухарскі: Знаю, що Роман Барановський користувався довір'ям у керівників ОУН, а його брат Ярослав ще й досі є визначним націоналістичним діячем у Празі.

Д-р Шухевич: Чи відомо вам, що ті, які їздили до Харкова, по своїм повороті до краю оголосили в "Новому Часі" низку статтей, змальовуючи чорними красками положення в Україні, і тому годі говорити про комунофільські впливи в УВО?

Станіслав Кухарскі: Про те я чую вперше.

Д-р Шухевич: А чи знаєте, що деяких членів з совєтофільськими симпатіями виключено з УВО і тільки тоді вони створили організацію ЗУНРО та почали видавати свій орган "Український Революціонер"? І вони поборювали УВО, а від того часу в організації не було вже ніяких комунофільських впливів.

Станіслав Кухарскі: Частина совєтофілів дійсно могла відійти, але теж частина їх могла залишитися.

Д-р Кройценавер: Які є докази на те, що підсудний Роман Барановський зраджував польські інтереси?

Станіслав Кухарскі: Його інформації були невірні, а то й фальшиві. Скінчивши його допит, у мені утвердилося переконання, що це хитра людина і що працює він на дві сторони.

Д-р Роґуцький: Чи поліція шукала за Михайлом Гнатевом?

Станіслав Кухарскі: Так. Ми робили розшуки в Данціґу, в Німеччині й у Франції, де живе його брат. Можна здогадуватися, що він переїхав границю на пашпорт свого брата.

Д-р Роґуцький: Чи слідство в справі вбивства комісара Чеховского вже закінчено або припинено?

Станіслав Кухарскі: Воно ще далі ведеться і маємо надію, що винуватці засядуть перед судом.

Начальника відділу безпеки в міністерстві внутрішніх справ надія завела. Ані вбивників, ані хочби й далеких співучасників чи помічників у тій справі ніколи не знайдено.

Останній з "великої поліційної трійці" свідчив Маріян Соханьскі, літ 35, тепер львівський віце-воєвода, перед тим начальник відділу безпеки львівського воєводства, куди прийшов на місце Роґовского.160

"Про те, що Роман Барановський був поліційним конфідентом, — говорив Маріян Соханьскі — я знав уже давніше, але ближче з ним стрінувся аж у зв'язку з його скаргами на комісара Чеховского. Коли я довідався, що конфідент виступає з претенсіями й жалями на офіцера поліції, я доручив комісарові Білєвічеві, щоб наказав комісарові Чеховскому зірвати з Романом Барановським усі зв'язки.

Десь у тому часі, одного дня ввійшов до мого кабінету радник Казімєрж Івахів і сказав, що ось тут зараз побіч є Роман Барановський, сам зголосився і хоче висловити свої скарги на комісара Чеховского. Мене неприємно вразило, що Роман Барановський не переказав своїх жалів через комісара Білєвіча і замість того сам прийшов аж сюди, до воєводства. Проте, я тоді Барановського вислухав, дав йому на потіху двісті злотих і сказав, що плачу добре, але й інформацій вимагаю добрих, коли ж зловлю його на якомусь лайдацтві, то з ним порахуюся. В такому тоні я звик говорити з конфідентами, не панькаюся з ними.

Говорив тоді до мене Роман Барановський по-українському, виправдуючися, що не володіє добре польською мовою, але потім я випадково почув, що з радником Іваховом розмовляв він по-польському.

Після вбивства комісара Чеховского, коли в хаті радника Івахова мала відбутися його зустріч з Романом Барановським, мене повідомлено на кілька годин перед тим. Я пішов туди особисто, вже з наміром арештувати Барановського — ніколи не було в мене до нього довір'я. Спитався я Барановського, хто, на його думку, міг убити комісара Чеховского. Він подав мені кілька імен. Самі назвища не вистачали, щоб арештувати стільки людей, і я спитався Барановського, чи не має він яких доказів або чогось, що дало б підставу арештувати тих людей під таким закидом. На те відповів він мені: "треба їх здорово бити, вони признаються і тоді будуть докази". Почувши таку відповідь, я з трудом опанував своє обурення. Мене глибоко вразило, що ось тут стоїть передо мною один українець і не тільки каже арештувати других українців, але ще й радить бити українських політичних в'язнів.

На тій нараді устійнено в присутності Романа Барановського, що піде він до в'язниці, щоб не стягати на себе підозріння в організації, але не знав Барановський, що я вже тоді рішений був його з в'язниці не випустити.

Коли Романа Барановського допитував начальник Станіслав Кухарскі з Варшави, я в його присутності зробив Барановському закид, що, власне, в цілому слідстві за вбивство посла Голуфка він нічого поліції не дав. Він боронився, що він же ж звернув увагу поліції на "речовий доказ", револьвер, котрим убито Толуфка. Я про те не знав, тоді щойно довідався, і негайно наказав шукати за тим револьвером. Його знайдено і це помогло викрити вбивців".

Голова трибуналу: Чи крім Романа Барановського знали ви ще й інших конфідентів?

Маріян Соханьскі: Конфідентів було чимало, та вони не однакової вартости. Можуть бути добрі, або злі, їм платимо і їх купуємо, а вся справа в тому, щоб поліція орієнтувалася, хто продає товар добрий, а хто підроблений. Наприклад, Маріян Жураківський,161 засуджений у негайному суді суді на смерть, а потім помилуваний на 15 літ в'язниці, теж був конфідентом. Був ним і Василь Нич і зробив потім атентат на комісара Цєсєльчука. Роман Барановський був конфідентом дуже інтеліґентним, куди інтеліґентнішим від свого шефа, комісара Чеховского. Був він готовий на все, не мав ніякого морального стриму. Наприклад, у часі нашої розмови в мешканні радника Івахова, Барановський з власного почину зголосив, що він готовий до всякої "мокрої роботи".

В тому місці голова трибуналу наказав покликати радника Казімєржа Івахова з кімнати для свідків і запорядив конфронтацію між ним і свідком Маріяном Соханьскім. Івахів заперечив Соханьскому до очей деякі його твердження про підсудного Романа Барановського, а зокрема вислів, що в мешканні Івахова Роман Барановський зголосився в потребі до "мокрої роботи" для поліції. Коли ж свідок Маріян Соханьскі не відступав від своїх зізнань, свідок Казімєрж Івахів заявив: "Дозволю собі звернути увагу, що в відділі безпеки я довше працював з Романом Барановським від пана віце-воєводи Соханьского, мав час і можливість ліпше зорієнтуватися в справі і мій погляд є правдивий".

Ця словна перепалка між двома поліційними достойниками поставила в ніякове положення трибунал, що не знав, на яку стати і не хотів поглиблювати скандалу, відбираючи слово одному чи другому.

Радник Івахів вернувся до кімнати свідків, а свідок Маріян Соханьскі продовжував: "Для мене, як для колишнього старшини II Відділу Генерального Штабу, небувалою річчю були взаємовідносини Романа Барановського з комісаром Чеховскім. Не могло мені поміститися в голові, щоб конфідент стояв на рівній стопі з офіцером поліції, навіть жив з у дружбі. Той "роман"162 дуже мені не сподобався. Тому я постарався, щоб комісара Чеховского перенесли зо Львова на інше місце. Декрет про те вже був підписаний, але — в той сам день Чеховского вбито".

Прокурор: Що ви можете сказати про співпрацю Романа Барановського з комісаром Чеховскім?

Маріян Соханьскі: Чеховскі пішов невластивою дорогою. Є дві методи поліційної розвідки: через особу конфідента, тобто безпосередні інформації від нього, і через матеріяли, що їх треба збирати, зіставляти з собою й аналізувати. Перша метода легша, зате друга певніша. Чеховскі вибрав першу, але заприязнився з конфідентом і ніколи його не провірював.

Прокурор: На чому ви основуєте своє переконання, що Роман Барановський працював на два боки?

Маріян Соханьскі: На те відповідь може дати багато подробиць в аналізі поведінки самого підсудного Романа Барановського. Взяти хочби й таке: кожен конфідент як огню боїться деконспірації, бо це може йому загрожувати смертю і навіть часто так кінчається. А ось Роман Барановський тим комплектно не турбувався, явно і славно ходив по львівських ресторанах з поліційним комісаром, якого у Львові знало багато українців. Значить, Барановський був свідомий, що нічого йому боятися деконспірації.

З другого боку, багато членів ОУН, і то не перших-ліпших собі низових рядовиків, уважали Романа Барановського добрим членом ОУН. Я мав нагоду говорити у в'язниці з Зеноном Коссаком, котрому Роман Барановський навіть якийсь час був підчинений і котрого він потім продав поліції за півтори тисячі злотих. Коли я сказав Коссакові, що це Роман Барановський його видав — Коссак не повірив. Він казав, що Роман Барановський чесний та ідейний член організації, провів у ній довгі роки і за неї витерпів. Взагалі, Коссак був переконаний, що я хочу його спровокувати. Не знав сердега, що той його "чесний та ідейний" Роман Барановський радив поліції бити Коссака і то бити добре, бо "Коссак м'який і як добре дістане — до всього признається".

Вкінці за тим промовляє також постава організації до протирозвідки. В нелеґальній українській літературі було багато статтей та інструкцій на ту тему.

Тут свідок Соханьскі наводить кілька наголовків з тієї літератури.

В часі тої частини свідчення Маріяна Соханьского Роман Барановський кілька разів заперечував його твердження, протестував проти його висловів і заявив, що він "чесно й сумлінно" виконував свою службу, в нічому поліції не підманув та нічого перед нею не затаїв, — але дуже при тому вважав, щоб оперувати тільки загальними висловами й не подавати ніяких конкретних прикладів.

Прокурор: Що ви думаєте про співпрацю комуністів з націоналістами?

Маріян Соханьскі: В роках від 1928 до 1931 перехрещувалися впливи націоналістів і комуністів дуже сильно. Одні і другі підняли гасло відорвати частину земель від Польщі і на низах це часто вносило замішання.

Одна з них також була етична163 плятформа.

Не диво, що на низах інколи не могли відрізнити, та ще і в умовах конспірації, хто для кого працює. Був такий випадок, що дві летючки — ОУН і комуністична — друкувалися на одній і тій самій машинці.

Сьогодні цей зв'язок заникає, з уваги на політичну ситуацію і події в Совєтському Союзі.

Д-р Шурлєй: Тут ми часто чули, на цьому процесі, про поліційних аґентів і конфідентів. Яка, власне, між ними ріжниця?

Маріян Соханьскі: Аґент — це службовик, державний урядовець, якого приймають до праці так само, як до якогонебудь іншого державного уряду. А конфідентом може бути кожний. Засада вимагає, щоб поліція говорила з кожним конфідентом. Однак сук у тому, щоб відповідно сеґреґувати й розцінювати інформаційний матеріял від конфідентів.

 

------------------------------------------------------------------------

[158] Єйно Азеф, інженер, російський жид, голова терористичної секції партії соціялістів-революціонерів, довгі роки стояв одночасно на послугах царської Охрани.

[159] Розенберґ, колись старшина Української Галицької Армії, користувався в КПЗУ псевдом Чорній. Каварняний бувалець, часто стрічався зо знайомими собі українцями, говорено про нього, що був членом Центрального Комітету КПЗУ, однак правдоподібно більшого значення в КПЗУ не мав.

[160] Свідка Маріяна Соханьского допитувано під кінець дев'ятого дня процесу. Переносимо його свідчення сюди, щоб не розривати "великої трійці" і щоб її свідчення представлялися читачам у більш систематичному зіставленні.

[161] За напад на пошту в Городку коло Львова.

[162] В польській мові: "романс". Тут бринить так само, як хресне ім'я Барановського.

[163] Не дуже високе свідоцтво своєму знанню та інтеліґенції дав начальник відділу безпеки і потім віцевоєвода такою думкою. Тут дуже дався відчути брак на лаві оборонців адвоката з політичною виробленістю. Як можна було прийняти мовчанкою таке твердження свідка? Ніхто не поставив йому питання, як він розуміє етичну плятформу комуністичної ідеології і в чому саме мала б полягати спільність етичних засад між матеріялістичним комунізмом та ідеалістичним націоналізмом, зокрема світоглядом українського націоналістичного руху.