XVIII. РОЗДІЛ

ШОСТИЙ ДЕНЬ: ЗІЗНАЮТЬ УНДІВСЬКІ ПОСЛИ

Свідчить посол Остап Луцький. — Переговори з клюбом ББ на підставі попередньої ухвали ЦК УНДО. — Тема переговорів зв'язана з інтерпеляцією ундівських послів у сеймі. — Луцький, Загайкевич і Галущинський контра Голуфко і Єндржеєвіч. — ББ пропонує переговори на ширшій площині. — Жадає попередньої деклярацїі лояльности з сеймової трибуни і відтягнення петицій з Женеви. — Ввиду того переговори порвалися, ще навіть добре не почавшись. — Луцький: Голуфко мав опінію українофіла, осудив пацифікацію, але тільки як політично недоцільну. — Чому не вірить, що Голуфка вбила ОУН. — Названня Голуфка ініціятором пацифікації було диявольськи зручним, бо кожен юнак був готовий до помсти за неї. — Нічим непідперта думка посла Луцького про членство в ОУН Романа Барановського. — Цілі леґальних українських партій у Польщі. — Вплив ОУН на молодь. — Переговори не йшли до загальної "угоди", мали на меті конкретні справи. — Чи українські леґальні партії протиставилися акції підпілля і яким способом. — Кличуть до зізнань другого посла, д-ра Володимира Загайкевича. — Переговори почалися від пропозиції прем'єрові Славекові звільнити з арешту ундівських послів. — Славек відослав їх до Голуфка. — Конференція з делеґатами ББ 25 лютого 1931 року. — Постуляти ундівської сторони: звільнити послів, реактивувати ґімназії, відшкодувати за пацифікацію, припинити розв'язування товариств. — Далі повторяє те саме, що посол Луцький.

Про польсько-українські переговори з Тадеушом Голуфком і про взаємини його з українцями зізнавав свідок Остап Луцький, син Михайла, 49 років, греко-католик, сеймовий посол, незаприсяжений:

"Весною 1931 року, коли скликано сейм на звичайну сесію, брав я участь, разом з покійним послом Михайлом Галущинським і послом д-ром Володимиром Загайкевичем від Президії Українського Парляментарного Клюбу в переговорах з Президією Клюбу ББ. Діялося це на підставі попередньої ухвали Центрального Комітету УНДО. В переговорах мала заторкнутися низка справ, зв'язаних з інтерпеляцією українських послів про т. зв. пацифікацію, арештування українських послів і домагання випустити їх на волю. Від ББ виступали в переговорах заступники президента клюбу, посли Голуфко і Єндржеєвіч. Як виходило, Президія Клюбу ББ рішила "вбити" нашу інтерпеляцію про пацифікацію на сеймовій арені, бо зараз на вступі її делеґати заявили нам, що небажано й недоцільно налагоджувати фраґментарично окремі питання. Вказано було б, раз уже ми зійшлися на розмову, поставити українське питання на ширшій площині. І заявили нам тоді польські посли, що передумовою зміни курсу політики уряду до українців мусить бути:

а) Український Парляментарний Клюб зложить з сеймової трибуни деклярацію "лояльности",

б) відтягне з Женеви скаргу на пацифікацію.

Коли ж поставлено так справу, ми відповіли, що таких умовин нам прийняти неможливо. Нашу заяву "лояльности" могли б і напевно будуть так інтерпретувати, що вона починається від моменту й виголошення, а значить, до того часу тієї "лояльности" не було і це в Женеві посередньо оправдувало б пацифікацію.

Знову ж, без полагодження нашої інтерпеляції в сеймі в справі "пацифікації", перед нами лишався один тільки шлях — до Женеви.

В виду такої обопільної постави, наші переговори перервано вже на самому початку".

Голова трибуналу: Як відносився посол Голуфко до української справи?

Остап Луцький: В польському політичному світі посол Голуфко мав марку українофіла, бо ще як член Польської Партії Соціялістичної заявився за територіяльною автономією для українців, робив заходи, щоб перенести Українську Господарську Академію з Чехо-Словаччини до Польщі і прихильно ставився до визвольних українських змагань у Совєтській Україні.

"Пацифікацію" він осудив, хоч не з точки погляду гуманности, моралі і тих шкід та кривд, які вона заподіяла українському народові, тільки з плятформи польської державної рації і вже хочби тому міг бути симпатичніший від тих поляків, що беззастережно похвалювали "пацифікацію". Тому українські посли, а також я і мої два товариші в тих переговорах не могли не розчаруватися з приводу перервання переговорів.

Голова трибуналу: Чи відомо вам щось про переговори Голуфка вже в Трускавці?

Остап Луцький: Про лікування посла Голуфка в Трускавці довідався я щойно з часописів, разом з вісткою про його смерть. До тепер не маю ніяких відомостей про те, щоб під час свого перебування в Трускавці посол Голуфко вів якісь переговори з українськими політичними діячами, тим паче з партією УНДО.

Негайно по вбивстві польські часописи записали це на рахунок Української Військової Організації. Ми в це не вірили. Таке було моє особисте переконання і на такому становищі стояла партія УНДО. За таким нашим поглядом промовляв дуже важливий арґумент. По внесенні скарги в Женеві, наші посли довідалися від полк. Євгена Коновальця, що він заборонив акти терору аж до поладнання українських петицій у Женеві. Цей наказ був проголошений, знало про нього також українське підпілля в краю. Всім відомо, що в такій революційній організації панує дисципліна. І коли зважити, що те вбивство пошкодило б нам на міжнародньому терені, ми мали підставу приймати, що наші здогади правдиві, що українські політичні чинники не інспірували вбивства посла Голуфка. Справність і добра техніка вбивства зміцнила наше переконання, що не зробили того самовільно якісь "хлопчаки", що виламалися з-під наказу.

Голова трибуналу: Чи твердження, що посол Голуфко був автором пацифікації, могло викликати такі настрої, щоб під їхнім впливом навіть члени ОУН чи інші українці могли виконати вбивство без наказу?

Остап Луцький: Підсунення такого твердження могло штовхнути молодих хлопців до всього. Вважаю таке гасло просто геніяльним. Виконання чину по такому брехливому гаслі — це символ відповіді українця на пацифікацію. Ми знаємо тепер, хто був мечем. Зате бажанням українського політичного світу є, щоб нарешті стверджено, чия рука кермувала тим мечем, хто вложив його до рук молодих, патріотичних і сповнених любов'ю до свого народу хлопців.

Голова трибуналу: Чи в українській громадськості не вважав хтось Голуфка автором пацифікації?

Остап Луцький: Невідомо. Але гадаю, що ні. Орієнтиром для суспільности міг послужити сам факт, що українські посли засіли з Голуфком до переговорів. З "авторами пацифікації" Українська Парляментарна Репрезентація в розмови не вдавалася.

Голова трибуналу: Чи в ОУН уважали Романа Барановського своїм членом?

Остап Луцький: Так, кола ОУН уважали Романа Барановського членом організації, хоч він був на послугах поліції.

Така авторитативна, нічим не підперта, без подання джерел, відповідь Остапа Луцького щонайменше дивна. Як, звідки і на якій основі міг це свідок знати, щоб так катеґорично, без форми якогось здогаду чи сумніву це твердити? В тому слід бачити зародки генеральної офензиви світу української леґальщини проти націоналістичного українського руху, котрої перші лінії зарисовувалися вже в зізнаннях у самбірському процесі, хоч це було найменш відповідне форум для політичної розправи між українцями.

Прокурор: Які цілі ставили собі українські леґальні партії в Польщі?

Остап Луцький: Ціллю всіх українських партій та організацій не є жадоба знищити Польщу чи польський нарід, або інші держави, чи народи. Українські політичні діячі, і я з ними, кермуються в своїй діяльності тільки вимогами української політики. Ми не проповідуємо неґації, ані не ставимо собі головними завданнями виступати проти чогось. У нас є позитивна ціль — українська державність. Інша справа, що між українською політикою і польською державною рацією існує багато конфліктів.

Прокурор: А як стоїть справа з впливами на українську молодь?

Остап Луцький: Я не перечу, що ОУН має впливи на деякі кола української молоді. Так само не здивували б мене комуністичні впливи в деяких околицях, головно робітничих, як ось у нафтовому басейні, бож відома річ, що комуністи витрачають на те багато енерґії, організаційних та пропаґандивних зусиль і навіть грошей.

Д-р Шурлєй: Чи ваші розмови з послом Голуфкою прямували до угоди?

Остап Луцький: Я ще раз вияснюю, що хоч наші переговори в 1931 році багато людей уважали за справу "угоди", то це аж ніяк не відповідає фактичним даним. Так само катеґорично тверджу, що ми від тої "угоди" не відступили під тиском "публічної опінії". Метою наших пертрактацій не було заключити якунебудь "угоду", тільки полагодити конкретні наші постуляти. Нам поставили умовини, що їх неможливо було прийняти, і ми їх негайно відкинули. Наше становище схвалила партія УНДО так перед переговорами, як і після них.

Д-р Шурлєй: Чи становище посла Голуфка в українській справі могло бути плятформою до порозуміння між польським та українським народами?

Остап Луцький: В тому часі це видавалося неможливе. А втім, я добре знав політичну дійсність і самого посла Голуфка. Він не мав більших впливів на поточну політику уряду.

Д-р Шурлєй: Провід УВО видав наказ припинити акти саботажу. А чи українські партії протиставилися тим актам?

Остап Луцький: Так. Відбуто засідання Екзекутиви партії УНДО й осуджено на ньому акти саботажу, а щоб дати такому проголошенню більшого авторитету, Президія УНДО звернулася ще до Української Соціялістично-Радикальної Партії та до Української Соціяльно-Демократичної Партії і видано спільний комунікат з різким осудом актів саботажу. Одначе "пацифікація" так роздражнила українські маси, що цей комунікат не міг уже стримати їх від дальших актів УВО.

Стилізація останнього твердження свідка Остапа Луцького туманна. Невідомо, кого і від чого не міг стримати цей комунікат трьох українських леґальних партій: чи подразнених українських мас від саботажних актів, чи УВО від впливів на ті маси.

Д-р Володимир Загайкевич, літ 55, адвокат у Перемишлі і посол до сейму, доповнює зізнання свого попередника, як другий український посол, що виступав свідком на цьому процесі з партії УНДО і разом з послом Остапом Луцьким брав участь у відомих переговорах з Голуфком:

"З початком 1931 року покійний посол Михайло Галущинський звернувся до тодішнього прем'єра Валериго Славека, щоб звільнити з превенційного слідчого арешту українських послів, на чолі з головою УНДО, д-ром Дмитром Левицьким. Прем'єр Славек спрямував посла Михайла Галущинського до послів Тадеуша Голуфка і Януша Єндржеєвіча, вони, мовляв, у Президії ББ вирішні чинники в таких справах. Визначено для тої справи конференцію на день 25 лютого 1931 року і з доручення Президії Української Парляментарної Репрезентації я, разом з послами Остапом Луцьким та Михайлом Галущинським, узяв участь у тій конференції. Там українські посли висунули такі домагання:

а) звільнити українських послів з тюрми,

б) негайно реактивувати три українські закриті ґімназії,

в) припинити т. зв. безкровну пацифікацію, що полягала на розв'язуванні й ліквідації леґальних українських товариств,

г) винагородити шкоди, що їх заподіяла пацифікація.

Заслухавши наших домагань, посли Голуфко та Єндржеєвіч пропонували дискусію в ширшій площині, заявляючи, що ті справи можуть бути полагоджені на тлі наладнання польсько-української справи в цілості. Як вступну передумову такого наладнання, посли Голуфко і Єндржеєвіч поставили домагання відкликати з Женеви українські петиції і скласти з трибуни в сеймі деклярацію " лояльности".

Ці умовини ми відкинули, згідно з нашими переконаннями і також тому, що навіть дискусія над ними переступала повновласті, що їх ми отримали. На нашу заввагу, щоб принаймні на цій нашій зустрічі полагодити справу негайного звільнення з в'язниці наших послів і перестати ліквідувати українські товариства, заявив посол Голуфко, що тих справ фраґментарично полагодити не можна.

На тому закінчилися наші розмови з послами Голуфком і Єндржеєвічем".

Голова трибуналу: Що вам відомо про ставлення посла Голуфка до української справи в Польщі?

Д-р Володимир Загайкевич: Нічого не знаю безпосередньо про відносини посла Голуфка до українського питання в Польщі. Знаю хіба те, що не було підстави вважати Тадеуша Голуфка головним чи безпосереднім інспіратором або виконавцем політики уряду. Не вважав я його теж ініціятором пацифікації.

Сумніваюся, щоб яканебудь українська організація вбила посла Голуфка. Бож мусіла б вона рахуватися з некорисними рефлексіями такого вбивства в Женеві, де тоді на денному порядку стояли українські скарги з приводу пацифікації.