XVII. РОЗДІЛ

ШОСТИЙ ДЕНЬ: ВИСТУП ПОСЛА МИХАЙЛА МАТЧАКА

Українські посли мали свідчити про польсько-українські переговори. — Використали це для розправи з націоналізмом і для партійної пропаґанди. — Розмова посла Матчака з полк. Сушком у день смерти Голуфка. — Крайовий Комендант УВО заскочений вісткою і заперечує руку УВО в тому. — Підозріння про контакти органів безпеки з членами ОУН. — Потверджуються під час поїздки за кордон на з'їзд Другого Інтернаціоналу. — Заява з сеймової трибуни. — Провід ОУН заборонив терор до вирішення петицій у Женеві, тому вбивство Голуфка було для нього несподіванкою. — Знав Романа Барановського, з ним не стрічався. — Підозріння щодо нього виникли з кінцем 1931 року. — Не зважаючи на те, ОУН йому довір'яла. — "Розбудова Нації" в обороні Романа Барановського перед підозрінням радикалів. — На прохання прокурора передав це число "Розбудови Нації" трибуналові. — Терористичні акти проти заборони Проводу пояснює співпрацею органів безпеки з членами ОУН. — В Празі діяльні члени ОУН запевняли свідка, що мають повне довір'я до Романа Барановського. — Завваги до замітки в "Розбудові Нацїі". Посол Матчак генералізує думку одного свого знайомого в Празі на ввесь Провід Націоналістів. — Доповідь посла Матчака в Празі та реакція на неї націоналістичної авдиторїі. — Арґументи полк. Сушка, чому ОУН не могла вбити Тадеуша Голуфка. — Які відносини і чи є контакти леґальних партій з підпіллям? — Підступні політичні питання д-ра Шурлєя. — Зручні відповіді посла Матчака. — Голова трибуналу дозволяє не відповідати, чи УВО шкідлива для українців. — Сильне зацікавлення свідченнями посла Матчака. — Його політична зручність та бистра інтеліґенція в заторкуванні дражливих справ. — Колишній співосновник УВО і член її Команди, симпатик і добродій політичних в'язнів — пішов проти свого командира з Січових Стрільців і з Начальної Команди УВО.

На свідків у процесі покликано теж деяких українських послів до сейму в Варшаві. Вони мали висвітлити поставу українських леґальних партій до особи й політики посла Тадеуша Голуфка. Одначе, їхні зізнання до того не обмежилися. Судову трибуну голосного процесу використали вони до виправдування і пропаґанди політики своїх партій з одночасною критикою націоналістичного табору, головно його підпілля.

Перший почав складати свої зізнання Михайло Матчак, літ 38, посол до сейму з рамени Української Соціялістичної Радикальної Партії:

"Про вбивство Тадеуша Голуфка довідався я у Львові негайно, бо вже годину по його смерті. Мене відразу вдарив брак зрозуміння політичних мотивів цього атентату і я намагався зрозуміти та висвітлити його тло і причини. Ще того самого вечора стрінувся я в каварні "Лювр" з моїм давнім товаришем шкільної лавки і потім товаришем зброї, полковником Романом Сушком. Про нього я знав, що стоїть він доволі близько до кіл ОУН. Він ще не знав про вбивство посла Голуфка і коли довідався про те від мене, видно було, як дуже збентежила його ця вістка. Відразу тоді запевняв мене, що це виключене, щоб атентат виконано з доручення ОУН і щоб могли його виконати члени ОУН.

Але, як політичний діяч, я далі цікавився тією справою. Підтримував я товариські контакти з деякими націоналістами і побувавши закордоном на з'їздах Другого Інтернаціоналу, набрав я спершу підозріння, а потім переконання, що з убивством Тадеуша Голуфка зв'язані деякі жахливі містерії. Джерелом їх було те, що між деякими органами польської безпеки і людьми, що дуже близько стояли до ОУН, заіснували зв'язки, а водночас ці люди далі продовжували свою діяльність в ОУН. І тому, коли в сеймі ішла дискусія над розв'язанням українських ґімназій у Дрогобичі, Рогатині й Тернополі, а посли з клюбу ББ скидали відповідальність за вбивство посла Голуфка на учнів української ґімназії у Дрогобичі, я склав заяву в сеймі, щоб нас не тягнули за язик, бо подамо до відома не так викривальні, як радше дуже неприємні для польської влади інформації про вбивство посла Голуфка".

Голова трибуналу: Чи ви й тепер переконані про слушність ваших підозрінь?

Михайло Матчак: Вони потверджуються, бо деякі органи безпеки дійсно втримували контакти з деякими членами ОУН.

Голова трибуналу: Добре. Але ж Василь Білас, Дмитро Данилишин, Олександер Буній і Михайло Гнатів хіба не втримували контактів з поліцією?

Михайло Матчак: Ні. Але це були тільки низові члени організації і безпосередні виконавці атентату на посла Голуфка, не його інспіратори. Як мені зовсім певно відомо, провід ОУН теж був заскочений тим убивством.

Голова трибуналу: Одначе екс пост таки виправдано атентат на посла Голуфка.

Михайло Матчак: Я знаю, що Організація Українських Націоналістів відзначається суворою дисципліною. Все ж таки не виключене, що хтось міг виконувати акти терору теж на власну руку. Відомо мені, що в тому часі провід ОУН казав занехати всякі терористичні акти в краю. Час був на те непригожий, а на міжнародній арені ждала на полагодження скарга українських послів.

Голова трибуналу: Підсудного Романа Барановського ви знаєте?

Михайло Матчак: Романа Барановського я знав, але з ним не зустрічався. Вже з кінцем 1931 року дехто підозрівав його, що він працює і в ОУН і для поліції. Але в колах ОУН мали до Романа Барановського повне довір'я. Навіть тепер, коли я був закордоном, деякі кола ОУН запевняли мене, що мають беззастережне довір'я до підсудного Романа Барановського. Яскравим доказом того довір'я є найновіше число органу ОУН, "Розбудови Нації", де в числі 7-8 за липень-серпень 1933 року гостро виступлено проти мене і проти радикальної партії тому, що робимо провокатора з підсудного Барановського.

Суддя Кучера: Як це пояснити, що в 1931 році у Дрогобичі відбулося аж вісім актів саботажу й терору, хоч провід ОУН видав наказ їх припинити?

Михайло Матчак: Ото ж то саме є вислідом тих містерій, що деякі кола ОУН утримували безпосередній контакт з деякими особами з відділу безпеки. Зрештою, потім показалося, що не всі ті акти виконували члени ОУН.

Суддя Хржонщевскі: До якої партії належав Роман Сушко?

Михайло Матчак: До ніякої з існуючих леґальних партій на західньо-українських землях у Польщі. Але я стояв під враженням, що це один з найвизначніших діячів ОУН.

Суддя Хржонщевскі: На який час видав Коновалець наказ припинити терористичну акцію? Як саме розуміти цей "час"?

Михайло Матчак: Це було в порі, коли українські посли внесли скаргу до Ліґи Націй за пацифікацію і процесувалися з польським урядом у Женеві. Тоді саме мали розглядати ту скаргу155 і на час, доки вона не буде розглянена і доки не буде в ній видане рішення, ОУН видала наказ припинити терор.

Прокурор: Ви маєте при собі те число офіційного органу ОУН, "Розбудови Нації", де підсудного Романа Барановського беруть в оборону перед закидами провокації?

Михайло Матчак: Так, маю.

Прокурор: Можете позичити цей журнал судові?

Михайло Матчак: Можу.

Посол Михайло Матчак витягає з течки число 7-8 "Розбудови Нації" з 1933 року, де на сторінці 197 у статті "Провокація в наступі" написано, що саме тепер проти ОУН поведено рішучий наступ, кидаючи наклепи на активних членів Організації, м. і. і на Романа Барановського, якому закидують убивство комісара Чеховского, убивство посла Голуфка й одночасно провокаторство. Особливо гостро виступає за те стаття проти радикалів. Таку замітку подало від себе "Діло", бо тої статті тоді ще в суді не відчитувано.

Прокурор: Чи в тій статті підсудного Романа Барановського вважають визначним членом ОУН?

Михайло Матчак: Я ще не мав змоги перечитати в цілості тієї статті.156 Але під час мого перебування в Празі я зустрівся з діяльними членами ОУН. Вони мене запевняли, що до Романа Барановського мають довір'я на сто процент.

Прокурор: А може б ви подали назвища тих осіб?

Михайло Матчак: Боюся, що це могло б їм зашкодити.

Прокурор: Чи це визначні особи?

Михайло Матчак: Одна з найвизначніших осіб.157

Прокурор: Коли ж ви про те розмовляли?

Михайло Матчак: З весною цього року.

Прокурор: На чому саме полягає контакт визначних членів ОУН з деякими особами безпеки?

Михайло Матчак: Ми це дуже дошкульно відчували під час нашої політичної акції в краю. Деякі випадки перед і після пацифікації принесли більше шкоди як користи визвольним змаганням українського народу.

Не відповідаючи прямо на питання прокурора, цебто хто з ким та в яких справах контактувався, свідок пересуває курс в інший бік, критикуючи діяльність підпілля. Прокурор не настоює на відповідь, цей бо курс і дальший зміст зізнань свідка цілком відповідав польським інтересам і не було потреби відвертати від того свідка.

Прокурор: Чи ви про те говорили з провідниками ОУН?

Михайло Матчак: Так. Саме в Празі я виголосив доповідь в одному гуртку про політичне положення українського народу в краю. Згадав я, що деякі випадки інспірували ворожі чинники і тоді націоналісти рішуче запротестували. Твердили, що проти них уживають нікчемні засоби боротьби, всякі інсинуації.

Прокурор: Ви згадували про збентеження Романа Сушка на вістку про вбивство посла Голуфка. Пригадуєте собі щось ближче про те?

Михайло Матчак: Полковник Роман Сушко неймовірно вдарений був тією вісткою. Він тоді виразно заявив, що ОУН навіть в іншому часі не могла б убити посла Голуфка, бо по-перше, ОУН не стосує індивідуального терору до ідейних польських противників, їх бо забагато й терористичні акти супроти них були б позбавлені глузду; по-друге, якщо й виконує ОУН атентати, то на такі особи, що мають владу в своїх руках або її репрезентують, а посол Голуфко не був представником польської влади, був найперше журналістом, а потім парляментаристом-політиком. І взагалі, такий атентат і саме на Тадеуша Голуфка, був би в дуже невідповідному моменті з уваги на те, що в Женеві розглядалися тоді українські скарги.

Суддя Купровскі: Тут підсудний Роман Барановський постійно заявляє, що не є членом ОУН. Як же це так, що найвизначніші члени ОУН виявляють до нього довір'я?

Михайло Матчак: Мабуть воно не зовсім так, як виглядає.

Відповідь дуже неясна. Чи "не зовсім так" відноситься до заяв Романа Барановського, чи до виявів довір'я до нього членів ОУН?

Д-р Шурлєй: Яку стичність мають українські леґальні партії з ОУН?

Михайло Матчак: Організаційної стичности не мають ніякої. Тільки окремі особи можуть стояти в контакті з окремими членами ОУН.

Д-р Шурлєй: Ідеться про те, чи можуть українські леґальні партії мати вплив на підпільну організацію?

Михайло Матчак: Українські політичні партії намагаються впливати на хід політичного життя. Коли в 1930 році відносини в краю вибилися з нормальних рейок, нам ішлося про те, щоб їх наново знормалізувати.

Д-р Шурлєй: Що ви розумієте під "ворожими чинниками"?

Михайло Матчак: Тих, що вороже ставляться до українських визвольних змагань на західноукраїнських землях.

Д-р Шурлєй: А чи Українська Військова Організація є шкідливим чинником для українського народу?

Михайло Матчак: Не відповідаю на це питання, бо в суді не місце розглядати українські концепції, організації та їхню діяльність.

Голова трибуналу звільняє свідка від обов'язку відповісти на це питання.

Д-р Шурлєй: Як же пояснити, що українські політичні партії не змогли зламати опору ОУН?

Михайло Матчак: Ми ж можемо впливати тільки по доконаних фактах, екс пост. Зате, якби в нас була можливість дискутувати перед рішеннями виконати цей чи інший терористичний акт, то хтозна, чи ми її не переконали б.

Д-р Шурлєй: Чи думаєте, що політичні чинники кермуються тільки логікою та розумом?

Михайло Матчак: Ні, також і почування, відрух, випадок мають вплив на політичне життя й діяльність. І погляди на те, що корисне, а що шкідливе для української нації — дуже різні.

Д-р Шурлєй: А чи саботажі для українського народу шкідливі?

Михайло Матчак: Ми виходимо з іншого тактичного становища, а ОУН з іншого.

Д-р Кройценавер: Ви сказали, що визначні члени ОУН мали на сто відсотків довір'я до підсудного Романа Барановського. А не питалися ви, чи підсудний Роман Барановський зрадив інтереси польської держави?

Заля заливається бурею сміху.

Михайло Матчак: Якби в ОУН знали, що Роман Барановський стояв на службі поліції, то він ні одної хвилини не міг би залишитися в організації, ані не міг би мати довір'я в її членів.

Д-р Шурлєй: А як ставилася до ОУН ваша партія радикалів-соціялістів?

Михайло Матчак: Не маю уповноваження від партії говорити про те в суді.

Д-р Шухевич: Як ставився посол Голуфко до українців?

Михайло Матчак: Ставився прихильно до визвольних змагань у Совєтській Україні.

Д-р Шухевич: Чи знаєте д-ра Володимира Старосольського?

Михайло Матчак: Так, знаю, як оборонця в політичних судових процесах та одного з провідників Української Соціяльно-Демократичної Партії.

Д-р Шухевич: Чи можливе, щоб д-р Старосольський був членом Сенату ОУН?

Голова трибуналу (перебиває): Це не має нічого спільного з процесом і не місце тут, щоб оправдувати від закидів окремі особи.

Д-р Шухевич: А д-ра Григора Лужницького теж знаєте?

Михайло Матчак: Так, знаю.

Тут знову голова трибуналу перебиває оборонцеві.

Д-р Шухевич: Я хочу доказати, що не всі інформації підсудного Романа Барановського були правдиві. (До свідка) Чи можете допустити, Щоб д-р Григор Лужницький був конфідентом комісара Чеховского?

Михайло Матчак: Доктора Григора Лужницького добре знаю, як чесного українця і щирого українського патріота, і я глибоко переконаний, що це виключене.

Д-р Роґуцький: Чи знаєте щось про переговори посла Голуфка в угодовецьких справах?

Михайло Матчак: Як мені відомо, посол Голуфко переговорював з ундівським сеймовим клюбом, а в сеймі є два українські клюби.

Д-р Роґуцький: В якій якості виступав посол Голуфко в тих переговорах?

Михайло Матчак: Як посол і член клюбу ББ. Однак ці переговори розбилися.

Від першого до останнього слова зізнання посла Михайла Матчака прикували до себе увагу всіх присутних у судовій залі. Його інтеліґентні відповіді, бистра орієнтація, зручність, з якою виминав підводні скелі підступних питань адвоката д-ра Шурлєя, гідність, з якою тримався скрізь там, де хотіли його заманити в сіті, мусіли з'єднати йому признання в усіх. Посол Михайло Матчак був одним з основоположників Української Військової Організації, довгий час належав до її Крайової Команди у Львові, виступав підсудним в однім з перших чи навіть першім політичнім процесі Української Військової Організації у Львові і мусів з тих часів зберегти симпатію і сантимент так до неї, як і до окремих її членів, з котрими йому колись доводилося співпрацювати. Завжди дуже прихильно ставився до політичних в'язнів-націоналістів. Заки став послом, підставою його прожитку була визичальня книжок "Ізмарагд" у Львові. Він поставив її в розпорядження Комітету Допомоги Українським Політичним В'язням і хто з них тільки хотів, щедро з неї користав, а до них належав також автор цих рядків.

Не зважаючи на те, не міг він опертися бажанню підорвати довір'я до Проводу Українських Націоналістів, на чолі котрого стояв колишній його командир з визвольних змагань 1918-1920 років, представляючи його незрячим на те, що ніби було широко відомо в краю, а саме на зраду Романа Барановського, і також оборонцем перед тими підозріннями. Можливо, що в тому повинувався він партійній дисципліні, бож наперед було відомо, чому його покликано на свідка, майже певним міг бути, про що його там будуть питатися, і напевно в його партійному проводі устійнювано загальну політичну лінію, якої він, як свідок у процесі, мав би триматися.

 

------------------------------------------------------------------------

[155] Посол Михайло Матчак говорить так, якби внесена була тільки скарга сеймових послів, або якби Провід Українських Націоналістів видав свій наказ припинити акти терору тільки з уваги на неї. Насправді ж, як відомо з попередніх розділів, тих скарг було дуже багато, більшість з них внесено старанням і під впливом ОУН, скарга ж сеймових послів до Варшави була тільки однією з них. І заборону видано на те, щоб не облегчувати полякам антиукраїнської пропаґанди на форумі Ліґи Націй та витворити прихильну для українців атмосферу в Женеві, куди на час сесії Ради Ліґи Націй звичайно з'їжджалося безліч осіб, зацікавлених міжнародньою політикою. Провід ОУН не менше був зацікавлений, а може й більше, тими скаргами, що їх внесено до Женеви за старанням і спонукою ОУН. Для посла Матчака не існувала, наприклад, петиція ОУН, — підписана його "товаришем шкільної лавки і товаришем по зброї", — полковника Романа Сушка, що вправді мала розглядатися пізніше, але була вже внесена і в долі її та успіхові української пропаґанди довкола неї провід ОУН напевно не був менше зацікавлений, як у петиції варшавських послів.

[156] Подаємо тут точний текст того місця в статті, що відноситься до особи Романа Барановського: а це одне-єдине речення з довгого переліку антинаціоналістичних виступів у пресі та й іншими способами: "або, як галицькі радикали зробили з Романа Барановського польського провокатора, а рівночасно вбивника Голуфка й комісара Чеховского".

Нема тут окресленого місця й ролі Романа Барановського в ОУН, тому свідок Михайло Матчак дуже зручно оборонився від прямого запиту про те прокурора. Нема сумніву, що це можна інтерпретувати, як оборону Романа Барановського супроти радикалів перед закидами провокації. Виною в тому дуже неловка й ляпідарна стилізація. Але, при точнішому розгляді може виглядати — і правдоподібно так воно й було — що закид радикалам ставить "Розбудова Нації" не за те, що вони з Романа Барановського зробили тільки провокатора, лише за те, що вважають його одночасно і провокатором і вбивником Голуфка й Чеховского. Однак мусимо признати, що ця замітка "Розбудови Нації", була не на місці й не на часі і дала притоку до оправданих нападок на ОУН за прикривання донощицтва Барановського. Без неї згадана стаття "Провокація в наступі" нічого не втратила б на своїй силі й гостроті, а через неї дала в руки арґумент противникам ОУН і посередньо до деякої міри потвердила тези обвинувачення Романа Барановського в подвійній грі, одночасно і для ОУН і для поліції.

Іронія долі хотіла, що автором тієї статті був сам редактор "Розбудови Нації", інж. Володимир Мартинець, що мав гостре перо та щипливий язик і тому сам вів полемічну рубрику в журналі. За те й називали його "сокиркою", бо немилосердно рубав він своїм гостроязиким стилем. Але саме він знаний був у колах ОУН зо своєї підзорливости супроти кожного, на кого хочби й тінь провокації чи донощицтва могла впасти. Це він хвалився, що розкрив ворожого аґента в ОУН в особі інж. Костарева, що перший спрямував підозріння на інж. Петра Кожевникова і через нього також інж. Микола Сціборський просив, щоб переведено над ним слідство, яке — до речі — цілком його виправдало. Цієї своєї підзорливости не позбувся інж. Мартинець і після переїзду за океан. І нещастя хотіло, що саме в тому найважнішому випадку поховзнулася йому нога і в своєму полемічному запалі проти галицьких радикалів вирвався з тією згадкою про Романа Барановського, що й личила тут, як корові сідло.

[157] Увесь час посол Матчак говорив про "кола ОУН", "в деяких колах ОУН" і т. п. Коли ж прийшлося подати конкретні назвища, показалося, що це тільки одна з найвизначніших осіб в ОУН. Виходило б, що своє переконання спирав посол Михайло Матчак на розмові з одним тільки визначним членом ОУН і генералізував його погляди на ширші кола провідних членів Організації.