XVI. РОЗДІЛ

П'ЯТИЙ ДЕНЬ: НОВИЙ ПОСМАК СЕНСАЦІЇ

Крута стежка повороту револьвера до Романа Барановського: Білас — Гнатів — Крисько — Муйла — Огородник — Барановський. — Що говорить про те Федір Муйла. — Стріча його в Губичах з Гнатевом та Огородником. — Несподіванка його розповіді здивувала всіх. — Кидає підозріння на Михайла Гнатева. — Конфіденційна зараза в Дрогобиччині. — Сухі й вилинялі свідчення коменданта поліцїі в Трускавці Миделя. — Антін Стефанишин про свою поїздку до СССР. — Роман Барановський його намовив, потім свідчив проти нього, нарешті зробив провокатором. — Окремий суд у Празі проти Стефанишина, окремий проти Романа Барановського. — Барановський заперечує журналістичний характер поїздки, каже, що Стефанишин їздив за вибухівкою для УВО. — Сказав про те Чеховскому. — Д-ра Старосольського представив як члена Сенату ОУН. — Невловна постать Михайла Гнатева і таємничі поголоски довкола неї. — Куди він зник? — Польські джерела повідомляли про розстріл у большевиків. — Зізнають знавці з варшавського Інституту Судових Експертиз.

Коли ввійшов до залі свідок Теодор Муйла, селянин, літ 31, теж в арешті під слідством за ОУН, і почав свої зізнання, ніхто не передбачував, що розв'яже він новий мішок несподіванок і таємничих здогадів.

Йому казали розповісти, що знає він про підсудних та про інші особи, що чи то вже були засуджені за ОУН, чи підозрілі, але вдалося їм утекти — взагалі про все і всіх, що належало до трускавецько-бориславсько-дрогобицького гурту націоналістичного підпілля. А найбільше — про Михайла Гнатева. Також про Степана Огородника, бо нібито мав він бути разом з ним однією ланкою того ланцюга, котрим помандрував револьвер від Романа Барановського до Трускавця і вернувся назад до нього.

Почав він від Романа Барановського — його не знає. Ніколи не бачив. Зо Степаном Огородником стрінувся по Великодніх Святах 1931 року. В квітні 1931 року Михайло Гнатів просив його піти з ним до Губич. Там у читальні "Просвіти" мав бути Степан Огородник, сам Гнатів не хотів туди заходити й показуватися людям, просив Муйлу викликати Огородника з залі. Всі разом вийшли за Губичі на залізничий шлях, Муйлу лишили на боці, а Гнатів з Огородником щось розмовляли, а про що, того Муйла не чув, стояв трохи віддалік.

З того часу ніколи вже не ходив з Гнатевом до Огородника, але з тим останнім стрічався ще не раз і не два, тільки трохи пізніше, десь під осінь, у вересні або в жовтні. Одного разу Огородник просив його пригадати Гнатеву про револьвер. І дійсно, по кількох днях приніс йому револьвер Лев Крисько.

Голова трибуналу: (показує йому один з револьверів на столі. В "Ділі" заподано, що це ФН число 99726) Чи це той револьвер ви передали Михайлові Гнатеву?

Муйла: Так, це той сам, що я його передав через Степана Огородника Михайлові Гнатеву.

Голова трибуналу: Ви дійсно ані слова не чули, про що там говорили в Губичах Гнатів з Огородником? Може про револьвер?

Муйла: Я не чув. Хоч може й говорили, бо Гнатів мав револьвер з собою.153

В усіх, що пильно слідкували за ходом процесу, це викликало помітне зацікавлення — вияснювалася дорога револьвера до Трускавця, не тільки його поворот.

Далі каже свідок Муйла, що про вбивство Тадеуша Голуфка довідався з часописів. З ніким про те не говорив. А втім, його зараз по вбивстві арештували, хоч і звільнили по двох днях.

Голова трибуналу: Чи Гнатів давав вам читати підпільну літературу, або може щось говорив про напади ОУН?

Муйла: Ніякої літератури Гнатів мені не давав, ані ніколи ми з ним не говорили про ОУН та її діяльність.

Голова трибуналу: Але в слідстві ви зізнали, що дістали від Гнатева "Сурму" й летючки.

Муйла: В поліції я це признав. Там мене так тиснули й увесь час грозили, і я трохи зо страху, а трохи, щоб дали мені спокій, нагородив усяких смалених дубів.

Голова трибуналу: Не згадував вам Гнатів, навіщо того револьвера?

Муйла: Питався я його раз, до чого йому цей револьвер, бож це заборонена річ. Але Гнатів сказав мені, що поліція дозволила йому носити револьвер.

По цих словах ще більше почали свідка тягнути за язика і він оповів про таку сцену: "Десь з початком 1931 року стрінув я Михайла Гнатева, як він ішов з комендантом поліції Шульцом. Я спитався його, чому він проходжується з комендантом поліції, а Гнатів мені на те: "відома річ, — я безробітний, не маю з чого жити, треба йти до поліції на конфідента".

Було ясне, що Гнатів поглузував собі з не надто дотепного і настирливого своїми питаннями Муйли. Шульц мусів затримати його по дорозі, бож ніякий конфідент не проходжується явно з поліцистами, та ще й у такому малому містечку, як Трускавець, і кожен поліцист вистерігається показуватися публічно зо своїм конфідентом. Бо тоді і для поліції він стає непотрібний і від організації накликає на себе небезпеку. Але стільки вже наговорено на цьому процесі про конфідентів, що кожна нова згадка про нового підозрілого вважалася новою сенсацією.

Відчитано тут протокол конфронтації Федора Муйли зо Степаном Огородником з часу слідства. Огородник увесь час запевняв, що під час розмови в Губичах він мав уже револьвер у себе, а Муйла, навпаки, з усією впертістю стояв при своєму, що дістав револьвер від Лева Криська і Лев Крисько сказав йому, що цей револьвер передає Огородник Михайлові Гнатеву.

Голова трибуналу: Чому Михайло Гнатів, простий собі робітник, мав такий вплив на вас усіх, на вас самого, на студента Лева Криська, на професора музики Степана Огородника і других?

Муйла признає, що дійсно Михайло Гнатів мав на всіх вплив, усі його слухали та йому повинувалися, а чому — того пояснити не вміє.

Д-р Шухевич: У вас у Дрогобиччині якась конфіденційна зараза, просто пошесть: Роман Барановський — конфідент, Микола Мотика — конфідент, а тепер ви до конфідентів зараховуєте ще й Михайла Гнатева.

Свідок Федір Муйла ні словом на те не обізвався.

Його засипали питаннями і прокурор і д-р Шурлєй і д-р Шухевич на всі лади і з усіх боків, як то було з тою заявою Михайла Гнатева, а Муйла до того не вмів нічого додати, але й не хотів міняти і впевняв, що дослівно повторив те, що йому тоді казав Михайло Гнатів.

Покликано свідка Яна Миделя, коменданта поліції в Трускавці, він уже кілька разів свідчив про події в Трускавці на минулих процесах і тому нічого нового ані цікавого не міг сказати. Сам він не проводив слідства в справі вбивства Тадеуша Голуфка, але знав про всякі з тим зв'язані речі й особи в те замітані й переповідав тепер свої враження. Це він робив обшук у Катерини Крамаревої і знайшов у неї пачку з чотирьома револьверами та з мапами. З "конфіденційних" джерел знав він, що Мотика мав у себе слізні бомби й екразит.

Сухі, вилинялі й позбавлені всякого інтересу зізнання цього поліциста затерли трохи враження з попереднього свідка, але температура в залі знову піднялася, коли почав зізнавати Антін Стефанишин, 35 років, журналіст, тепер учитель у Долині, товариш Романа Барановського з лави підсудних на процесі "поштовців" у Львові 1926 року: "Романа Барановського пізнав я ще в 1925 році, потім сидів з ним разом у тюрмі. Спершу були між нами дуже товариські, навіть дружні взаємини, але згодом почали гіршати і то в наслідок засадничих наших розходжень у політичних поглядах".

Голова трибуналу: Не могли б ви нам ближче сказати, на якому саме тлі постали ті розходження?

Антін Стефанишин: Не це питання не можу дати відповіді.

Голова трибуналу: То може скажете, чи знали ви Юрка Березинського і чи правда, що він слідив за Романом Барановським?

Антін Стефанишин: Якби я про те знав — міг би відповісти. Одначе з Березинським я зовсім не був знайомий та й не знаю, в якому він міг бути відношенні до Романа Барановського, зокрема, чи за ним слідкував.

Голова трибуналу: Чи й на вас кидали підозріння, що ви конфідент поліції?

Антін Стефанишин: Так. Таке підозріння давно вже кинули на мене. І давніше я тільки здогадувався, а сьогодні вже певно знаю, хто це зробив.

Голова трибуналу: Можете сказати, хто?

Антін Стефанишин: Так. Це зробив підсудний Роман Барановський.

Голова трибуналу: Чи ставали ви колись у Празі перед Революційним Трибуналом разом з Романом Барановським?

Антін Стефанишин: Так. Це було в вересні 1929 року і почалося з мого виїзду в Совєтську Україну в місяці того ж року. За порадою і згодою самого Романа Барановського поїхав я туди з відомим комуністом, д-ром Сенютою. Як журналіст, цікавився я долею і життям-буттям українського народу в совєтській дійсності. Не вистачали мені газетні відомості, я бажав особисто, на власні очі побачити й на власні вуха почути, що там діється. Коли я поділився моїми думками з Романом Барановським, він заохочував мене до того, радив їхати і навіть запевняв мене, що говорив про мій намір у вищих колах організації і що це не викликало там спротиву. Я не перевірив того сам, здався на слово Романа Барановського, як давнього товариша. По двох місяцях я вернувся до Галичини, а що сталося з д-ром Сенютою — не знаю, кажуть, що він ще раз туди поїхав і вже не вернувся, мали його вбити на кордоні.

За те Роман Барановський потім кинув наклеп на мене, що я комуніст, щоб понизити мене перед українською суспільністю. Я став жертвою провокації, бо я сам мабуть не відважився б на таку поїздку.

Голова трибуналу: Хто був головою Революційного Трибуналу?

Антін Стефанишин: Омелян Сеник.

Голова трибуналу: А Романа Барановського судили також?

Антін Стефанишин: Його справа йшла окремо.

Голова трибуналу: Але вас судили в одній і тій самій справі?

Антін Стефанишин: На це питання не можу відповісти.

Голова трибуналу: Як же ж скінчився суд над вами?

Антін Стефанишин: Мене наплямували, а як скінчилася справа Романа Барановського — не знаю.

Голова трибуналу: Ким, власне, був Роман Барановський? Чи був він бойовиком і чи займав визначне становище в організації?

Антін Стефанишин: Романа Барановського знав я тільки як політичного в'язня, одначе говорено, що він займає якесь провідне місце в організації.

Д-р Роґуцький: Скажіть, будь ласка, за що ставав Роман Барановський перед Революційним Трибуналом?

Антін Стефанишин: Я вже сказав, що його суд відбувався окремо і я нічого про те не знаю.

Д-р Шухевич: Скажіть, пане Стефанишин, але чисту і святу правду: були ви на службі в радника Івахова?

Антін Стефанишин: Я вважав би це негідним імени українця.

Встає Роман Барановський і заявляє: "Я не спровокував виїзду свідка Антона Стефанишина в Совєтську Україну. І мені відомо, що Антін Стефанишин їздив до СССР на те, щоб привезти звідти всяку вибухівку для УВО, зокрема екразит, в заміну за шпигунські матеріяли. А втім, про все те знала поліція".

Голова трибуналу: Хто саме з поліції знав?

Роман Барановський: Внутрішній "вивяд".

Голова трибуналу: Добре, але хто саме з того "вивяду"?

Роман Барановський: Комісар Чеховскі.

Д-р Шухевич (до Романа Барановського): Чи відбулася в ОУН реконструкція того рода, що покликано до життя Сенат та Екзекутиву?

Роман Барановський: Так.

Д-р Шухевич: І ви повідомили про те поліцію?

Роман Барановський: Так.

Д-р Шухевич: І ви сказали комісарові Чеховскому, що до Сенату ОУН увійшов теж д-р Володимир Старосольський?

Роман Барановський: Такі були поголоски.

Д-р Шухевич: А чи знаєте ви, до якої партії належить д-р Володимир Старосольський?

Роман Барановський: Не знаю.

Д-р Шухевич: Як? Ви не знаєте, що д-р Володимир Старосольський є заступником голови Української Соціял-Демократичної Партії?

Роман Барановський: Ні.

Д-р Шухевич: Чи правда, що ви організували атентат на Крайового Коменданта УВО, полк. Романа Сушка?

Роман Барановський: мовчить, як заціпенілий.154

Знавці Ф. Сікорскі та С. Черскі з Інституту Судових Експертиз у Варшаві відчитали свою опінію, що Тадеуш Голуфко згинув від куль з пістолів марки ФН число 109603 і ФН число 99726. Експертиза видана на підставі порівняння куль і лусок, що їх знайдено в тілі посла Голуфка та в його кімнаті.

Невловна й таємнича тінь Михайла Гнатева снувалася ввесь час у цьому процесі. В зв'язку з тим поставали всякі поголоски. Було певне, що він утік перед арештом і написав до родини з Данціґу. Звідти мав він передістатися до СССР. Саме тепер надійшла вістка, як подавали часописи "з достовірних та авторитетних джерел", що большевики його розстріляли. Підтвердження такої вістки нібито мали дістати польські урядові кола в Варшаві. Та одночасно з тим пішла поголоска, що Михайло Гнатів перебуває у Франції.

Все те були твори хворобливої і жадібної на сенсацію уяви. Михайло Гнатів до СССР не втікав і тому не могли його большевики розстріляти, хоч правдоподібно охоче це зробили б. Але перейшов він довгу Одиссею, говорено, що забрив аж на Далекий Схід і щасливо вернувся з тієї мандрівки. Є майже певні дані, що в хвилині, коли пишуться ці рядки, Михайло Гнатів живе і перебуває десь у вільному світі.

 

------------------------------------------------------------------------

[153] Підкреслення автора.

[154] Ці питання ставив Романові Барановському д-р Степан Шухевич на початку шостого дня процесу, але для ліпшої систематичности в його передаванні, вставили ми їх тут.