XV. РОЗДІЛ

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ:
ДИВОВИЖНА ІСТОРІЯ ДВОХ РЕВОЛЬВЕРІВ

Два револьвери на столі в суді — свідки, що ніколи не промовлять. — ФН число 109603. — Вийшов з фабрики "Арма" у Львові. — Перейшов через трьох власників аж дістався до Осипа Біласа, що обмінявся з Василем за інший. — Осип Білас про Василя і Мотику. — Був дириґентом хору "Сурма", де співав Василь. — Приносив йому нелеґальну літературу й безуспішно вербував його до ОУН. — Відмовляв Василя від деяких актів. — Суперництво між Василем Біласом і задерикуватим Мотикою. — Мотика розказував про акції ОУН, хвалився, вбивство Голуфка пояснював помстою за пацифікацію. — Заперечення Мотики при конфронтації зо свідком. — Довір'я Василя до Осипа Біласа та його причини. — Ще раз словна сутичка між Мотикою і головою трибуналу. — Хто купив револьвер від Барановського і що з ним зробив та як дістався він до судді Скуржиньского. — Довга й цікава мандрівка другого револьвера, марки ФН число 99716. — З Варшави до Ярослава, його крали й продавали, аж після п'ятьох посідачів дійшов до Березинського. — Як то було між Березинським і Барановським. — Через Гнатева до Василя Біласа і назад до Барановського. — Але чи той сам? — Скільки револьверів пустив у рух Роман Барановський? — Для Ярослава Біласа Голуфко — ренеґат, для голови трибуналу — українець, що змінив погляди. — Леґенда про українське походження Голуфка. — Розмова між Ярославом і Василем Біласом. — І ще один Білас — Володимир, брат Василя. — Він сховав револьвери в тітки. — Матвій Гнатів, муляр, брат Михайла, також у слідстві за револьвери. — Брат виїхав — нема вістки. — Катерина Крамар та арсеналик на її горищі.

На столі перед головою трибуналу лежать два револьвери. Німі свідки, що багато сказали б, якби в них мова. Знавці балістики ствердили, що з них вийшли смертоносні стріли до посла Тадеуша Голуфка. Як дісталися вони до рук убивників? І як знайшлися тепер на столі в суді, як найважніші "речеві докази"? Це має висвітлити низка покликаних прокурорських свідків, що один за одним підходять до стола, беруть револьвери в руки і пильно їм приглядаються. Майже нікого з них не заприсягали.

Найперше просліджують, як проходив з рук до рук револьвер147 марки ФН число 109603.

Ян Хутковскі, римо-католик, вислужений сержант, незаприсяжений, зізнає, що купив цей пістоль 1926 року в фірмі "Арма" у Львові і ще того самого року відпродав його своєму двоюрідному братові Юзефові Шванкові в Трускавці.

Юзеф Шванко це підтверджує. Пістоля не тримав довго, також перепродав його того самого року Міхалові Пйотровскому.

Міхал Пйотровскі різниться в своїх зізнаннях від попередників. Запевняє, що купив револьвер 1924 року.

Голова трибуналу вияснює йому, що це неможливе, бож пістоль лежав ще тоді в магазині фірми "Арма", але свідок тричі вперто повторює, що купив його 1924, а в 1927 році відпродав Осипові Біласові. Це викликало веселість у залі, сміється публіка, усміхається і трибунал.

Голова трибуналу: А може ви відпродали револьвер аж у 1928 році?

Пйотровскі: Кажу ж вам, що в 1927 році.

Голова трибуналу: А чи не вступали ви де на "сніданнячко", заки сюди прийшли?

В залі знову сміх.

Свідок заперечив головою, дали йому спокій, відчитали його зізнання в слідстві, де сказано, що відпродав цей револьвер 1927 року Осипові Біласові. І про те останнє, власне, йшлося.

Осип Білас, греко-католик, замешкалий у Трускавці, заприсяжений, зізнає по-українському.

Револьвер купив у Пйотровского 1927 року. Числа собі тепер не пригадує, але може пізнати його по рисках, що залишилися на дулі й ручці від чищення. Цей револьвер свідок заміняв пізніше Василеві Біласові за інший подібного калібру.

Голова трибуналу: Ви стрічалися з Василем Біласом і з Миколою Мотикою?

Осип Білас: Так, я знав їх обидвох.

Голова трибуналу: Розкажіть нам ваші з ними взаємини і їх відношення до вас.

Свідок оповідає, що Микола Мотика, а часами теж Василь Білас, приносили йому читати нелеґальну літературу. Мотика заводив розмови про Організацію Українських Націоналістів і взагалі на політичні теми, намовляв свідка стати її членом. Свідок відмовився, кажучи, що він уже переступив вік, коли його такі речі цікавили, і він, зрештою, "вже своє відвоював".

З Василем Біласом найчастіше стрічався на пробах хору "Сурма", якого був провідником і дириґентом. У "Сурмі" Василь Білас був добрим, точним і прикладним членом.

Одного разу Мотика хвалився йому, що має слізні бомби, одну з них кинув у церкві, щоб розігнати шкільну дітвору, яку завели туди в часі польського державного свята.

А по нападі на пошту в Трускавці Мотика чванився, що виконано його "по-американському". Під час того нападу Мотика сидів у хаті, тому свідок думав, чи не він це опрацював цей плян нападу і лишився в хаті, щоб мати алібі.

Також говорив йому Мотика, що Тадеуша Голуфка вбито за те, що він був "ініціятором пацифікації", а також з політичних причин, щоб не продовжувалися угодові переговори між поляками й українцями і щоб міністер Залєскі червонівся в Женеві за те, що в Польщі нема спокою між українцями й поляками. Взагалі, Мотика був хвалькуватої вдачі, але пильно берігся там, де йому особисто могла грозити якась небезпека, і тому свідок переконаний, що Мотика великий "гохштаплер".148

Свідкові відомо з оповідань, що були суперечки між Мотикою і Василем Біласом, хто з них має бути провідником.

Василь Білас частенько розмовляв зо свідком на всякі теми. Раз признався йому, що задумує підпалити "лазєнки",149 то знову кинути бомбу на станицю польської поліції в Трускавці. Розкрив йому теж виконати плян нападу на пошту в Трускавці. Свідок дораджував йому покинути всі ті пляни. Проте, напад на пошту таки відбувся в серпні 1931 року.

Голова трибуналу: А що ви на те, пане Мотика?

Мотика: Тільки дещо з того, що сказав свідок, відповідає правді. Я ніколи не говорив з ним про плян нападу на пошту в Трускавці, ніколи не мав у себе слізних бомб, а дітей з церкви такою бомбою вигнав Василь Білас. Так само не говорив я по вбивстві посла Голуфка, що його вбили на те, щоб міністер Залєскі паленів з сорому в Женеві.

Задерикуватий Мотика не зважає на питання й завваження голови трибуналу, знову приходить між ними до словної сутички. Мотика далі твердить, що ніколи не хвастався перед Осипом Біласом зо своєї приналежности до ОУН, нічого йому невідомо про підпал "лазєнок", а в день нападу на пошту в Трускавці не сидів у хаті, тільки ходив на прохід.

Одначе свідок Осип Білас далі твердо стоїть ири своїх зізнаннях.

Суддя Кучера: Чи підсудний Мотика говорив коли свідкові перед убивством посла Голуфка, що треба вбивати людей, які змагають до згоди між обома народами?

Осип Білас: Ні, я того від Мотики не чув.

Прокурор: Чи ви спеціяльно працювали над Василем Біласом?

Осип Білас: Того я не міг би сказати. Я знав його, як доброго хлопця, і любив з ним побалакати.

Прокурор: А бували ви в хаті Василя Біласа? Осип Білас: Так, десь у літі між 1928 і 1929 роками, я вчив тоді музики сестер Біласа.

Прокурор: Чи Василь Білас мав до вас повне довір'я?

Осип Білас: Спершу ні. Воно прийшло згодом.

Прокурор: Чим пояснити його довір'я до вас?

Осип Білас: Я спокійно вислухував ті всі його пляни, як підпал "лазєнок", бомбу на поліцію в Трускавці чи напад на пошту, не висмівав його ані не картав, тільки переконував і зо щирого серця відмовляв. Він це мусів бачити й відчувати.

Прокурор: Чи Василь Білас прохав вас перерисувати йому плян нападу на пошту в Трускавці?

Осип Білас: Так, але я на те не згодився.

Прокурор: Що хотів він з тим пляном зробити?

Осип Білас: Мабуть мав його комусь передати.

Прокурор: Говорив вам Василь Білас про Михайла Гнатева?

Осип Білас: Так, говорив.

Прокурор: Згадував щось про курс в Берліні?

Осип Білас: Так, Михайло Гнатів ніби мав їхати на вишкіл УВО.

Далі свідок говорить, що не вірить у те, щоб Василь Білас убив Тадеуша Голуфка, хоч і признався до того, але тільки тому, щоб рятуватися перед негайним судом. Якби Василь Білас був у те замішаний, певно був би йому або перед тим або вже після того сказав, так само, як говорив зо свідком про кожну справу, до котрої чи то задумував, чи справді прикладав своїх рук. Правда, міг лякатися, щоб не проговорився з тим свідок, але чому не боявся того відносно інших, котрим ніби мав про ту справу говорити, або також чому не лякався говорити про всі попередні справи?

Д-р Роґуцький: Знали ви про те, що Михайло Гнатів був районовим комендантом ОУН?

Осип Білас: Ні. Знав я тільки про те, що він часто зустрічався з Василем Біласом.

Д-р Роґуцький: А що говорив вам Василь Білас про Гнатева?

Осип Білас: Те, що я й сам знав — що Гнатів був рухливий, меткий, проворний і підприємчивий.

Д-р Кройценавер: Чи згадував вам Василь Білас про напади на окремих визначних осіб?

Осип Білас: Ні.

Д-р Кройценавер: Але говорив про напад на пошту чи на станицю поліції. Мали вони зброю до того?

Осип Білас: Казав Василь Білас, що як буде треба, то зброя завжди знайдеться.

Входить свідок Ян Седачек, римо-католик, незаприсяжений, подає, що в 1931 році працював у крамниці зброї Купчиньского у Львові. Пам'ятає, що восени того року зайшов до крамниці Роман Барановський і продав чи заміняв за щось револьвер з рисами на дулі й на ручці. В тій справі допитував свідка комісар Білєвіч, свідок провірював тоді дату й пам'ятає, що було це дня 19 листопада 1931 року. Револьвер пізніше продано до складу зброї Антонія Нєзнаньского в містечку Горохові на Волині.

Антоні Нєзнаньскі, купець з Горохова, зізнає без присяги, що замовив від фірми Купчиньского зо Львова два револьвери, дістав тільки один, марки ФН, число 109603 і негайно, бо вже 31 листопада того ж року продав його поліцистові Янові Бєлєцкому.

Прикликають Яна Бєлецкого з коридору і він, незаприсяжений, короткими словами це потверджує.

На тому кінчається мандрівка того пістоля, бо від Бєлєцкого його пізніше взяла поліція чи пак слідчий суддя Юзеф Скуржиньскі для потреб слідства.

Неменш довга й цікава історія другого револьвера.

Зачинає її свідок Антоні Котуф, сержант. 1924 року купив він у фірмі торгівлі зброєю Сєрженґи в Ярославі пістоль марки ФН число 99726. В 1927 році цей пістоль у нього вкрали, злодія не знайдено.

Але на слід його таки поліція прийшло по мозольних шуканнях.

Аґнєшка Пшибило каже, що десь під кінець 1928 року прийшов до неї вояк Ян Цісло, приніс пакунок і просив переховати. Лежав він у неї довший час і якось раз її маленький синок завважив, що в пакеті є револьвер і гроші. Гроші сховав і віддав потім Ціслові, але револьвер тим часом другий її син, Ян Пшибило, продав Юзефові Славові.

Юзеф Славо, робітник, признає, що купив револьвер у Яна Пшибила і продав його своєму знайомому Вибєлякові.

Антоні Вибєляк признається, що дійсно купив від Слава револьвер і продав його, за посередництвом якогось Собачиньского, Богданові Гірнякові.

Богдан Гірняк, греко-католик, ґімназійний випускник з Любачева, незаприсяжений, каже, що справді відкупив пістоль у Вибєляка і продав Юркові Березинському.

Юрко Березинський згинув у нападі на пошту в Городку. Та це було аж 30 листопада 1932 року, а розшуки за револьвером ішли весною і літом того ж року і був ще час списати з ним у тій справі протокол. Його тепер відчитано.

Говорив Березинський, що під кінець 1930 року Роман Барановський, з котрим познайомився давніше, просив позичити йому десь револьвера. Березинський згодився позичити свій власний, однак під умовою, що найдалі перед вакаціями дістане його назад. Прийшло літо 1931 року, а Барановський револьвера не віддав. А в літі доручив Березинському перевести розвідку під Бриґідками. Впоминався тоді Березинський у нього за револьвером, Барановський сказав, що вже не має, дав йому при тій нагоді мішечок з гарматнім порохом.

Голова трибуналу: Пане Барановський, звідки ви взяли той мішечок?

Роман Барановський: Я дістав його від Юрка Онишкевича.

Голова трибуналу: До чого він вам був потрібний?

Роман Барановський: На те, щоб "роззброювати"150 націоналістів з ОУН.

Голова трибуналу: А що це за розвідка мала бути під Бриґідками?

Роман Барановський: Націоналісти плянували визволити з тюрми в'язнів, що ждали на процес за напад під Бібркою. На прохання Марусі Федусевичівної я мав перевести ту частину пляну, що відносилася до зовнішнього оточення Бриґідок, і доручив це Березинському.151

У квітні 1931 року Роман Барановський позичив цей револьвер Михайлові Гнатеву і так дійшов він до рук Василя Біласа.

Історія з револьверами далі ще замотана, не зважаючи на те, що слідство вирахувало через чиї руки він перейшов і попередні власники його передефілювали перед трибуналом. Зовсім безпотрібно, хіба на те, щоб зробити враження на присяжних суддях і показати, як тяжко працювала поліція та слідчий суддя, щоб зібрати докази для процесу. Вистарчав один свідок для ствердження, що він передав Романові Барановському цей, а не інакший якийсь револьвер.

Слідство колувало довкола трьох револьверів, з котрих два перейшли через Романа Барановського й один пізніше вернувся до нього. Два з них лежали на столі в судовій залі, третього не віднайдено. Питання було, котрими з них убито посла Голуфка і котрі з них мав Роман Барановський у своїх руках перед і після вбивства. Без сумніву, обидва пістолі, що служили "речовими доказами", були знаряддям смерти Тадеуша Голуфка — так ствердив Інститут Судових Експертиз у Варшаві. Тепер питання, котрий з них дістався до Трускавця через Романа Барановського? Він зізнав, що позичив у Юрка Березинського два револьвери. Один з них продав Леву Криськові, який нібито пізніше перепродав його також Михайлові Гнатеву. Слід на тому урвався, бо того револьвера не знайдено. Другий передав Михайлові Гнатеву. Тим часом Юрко Березинський зізнав у слідстві, що позичив Романові Барановському один тільки револьвер. Міг замовчати, що мав два, а сам Барановський міг у тій фазі слідства ще не зізнавати так докладно, тим більше, що старався він говорити й обтяжувати якнайбільше других, щоб відвернути увагу від себе.

Один з тих пістолів вернувся до Романа Барановського, але не той, що його він передав Михайлові Гнатеву. Бо той револьвер, зрештою один з тих, що його вжито до вбивства Тадеуша Толуфка, поліція знайшла аж 30 листопада 1932 року під час ревізії у Гната Крамаря, коли Роман Барановський уже більш як пів року сидів у слідчій в'язниці. Був це револьвер марки ФН число 99726. А Барановський дістав назад і потім продав револьвер інший, теж марки ФН, але число 109603. І цей револьвер, як виходить з ланцюга свідків, вийшов з фабрики "Арма" і дійшов аж до Осипа та потім Василя Біласа, не переходивши через руки Романа Барановського. Неможливе, щоб у часі довгого слідства і потім студій судових актів і накінець під час самого судового доказового поступування ніхто з учасників процесу, людей фахових і в своєму ділі досвідчених не звернув уваги на цю недоречність. Не інакше, тільки знову поплутали цю справу газетні репортери, помішавши в своїх звітах числа досліджуваних револьверів. Якби історія першого револьвера, того з фірми "Арма", відносилася до числа ФН 99726, а другого, що від Березинського через Романа Барановського і Михайла Гнатева дійшов до Василя Біласа і потім тою самою дорогою вернувся до Романа Барановського — до револьвера марки ФН число 109603, — все було б зрозуміле.

Кінець-кінцем, хоч у процесі треба з найбільшою докладністю ствердити, котрий револьвер передав Роман Барановський і котрий дістав назад, то для окреслення й визначення його ролі в тій справі, не так судово-карної, як моральної та політичної сторінки, суттєвого значення це не мало. Одним з револьверів, котрим убито Тадеуша Голуфка, був той, що прийшов до атентатчиків через Романа Барановського. А чи вернувся той сам, чи другий, подібний до нього виглядом і маркою, але таки той, що послужив знаряддям до смерти Тадеуша Голуфка — не виправдувало Романа Барановського, не зменшувало його вини й відповідальности.

Свідок Ярослав Білас, 19 років, ґімназійний випускник, незаприсяжений, засуджений за приналежність до ОУН. Привезли його з тюрми у Львові і він розказує, що до ОУН втягнув його Василь Білас у 1931 році, вже по матурі. Вписався він на студії до університету в Празі, але якийсь час ще жив у Трускавці. Перед убивством Тадеуша Голуфка захворів і мусів покластися до ліжка, але під вечір того дня йому покращало й він уже міг піднятися на ноги. Около 9-ої години ввечері прийшов до нього з лікарською візитою д-р Карло Шварц і приніс вістку про вбивство Тадеуша Голуфка. Обидва дивувалися, хто це міг зробити. В "Сільському Господарі" стрінув Олеся Бунія і цей сказав йому, що це мабуть якась родинна драма, Голуфка мусіли вбити з особистих причин. Аж три місяці пізніше Василь Білас сказав йому на сходинах, що це він убив Голуфка з наказу організації. Свого спільника не виявив.

Голова трибуналу: Ви знали, ким був посол Тадеуш Голуфко?

Ярослав Білас: Тоді не знав. Але пізніше довідався з часописів, що він був ренеґатом, відступником від свого народу.

Голова трибуналу: Ні, ренеґатом він не був. Був українцем,152 але інакших, змінених поглядів. А Михайла Гнатева ви знали?

Ярослав Білас: Ні, не знав.

Д-р Шурлєй: Говорено, що Василь Білас був "комендантом". Комендантом чого?

Ярослав Білас: Може комендантом на Трускавець.

Прокурор: Ви згадували в слідстві, що може посла Тадеуша Голуфка вбито на політичному тлі. На якій основі ви так думали?

Ярослав Білас: Я гадав собі, що коли не на родинному тлі, то хіба на політичному.

Прокурор: Чули ви щось про Туріва? Знаєте його?

Ярослав Білас: Перший раз чую це прізвище.

Д-р Роґуцький: Чи сходилися ви з Бунієм?

Ярослав Білас: Так, але тільки в товаристві "Сокіл".

Д-р Роґуцький: А в організації ОУН стрічалися?

Ярослав Білас: Я не мав поняття, чи Буній належить до ОУН.

Черга приходить на ще одного з багатьох Біласів. Тим разом за свідка стає Володимир Білас, рідний брат Василя, 19 років, незаприсяжений. Сидить у в'язниці в Дрогобичі під слідством за приналежність до ОУН.

З наказу свого брата Василя заніс він до тітки Крамаревої пакуночок з револьверами, щоб його там сховати.

Голова трибуналу: Ви знаєте, хто вбив посла Голуфка?

Володимир Білас: не відповідає.

Голова трибуналу: А чи знаєте, завіщо його вбито?

Володимир Білас: Не знаю. Брат Василь ніколи зо мною не говорив про те вбивство.

Свідок Матвій Гнатів, муляр, 27 років, теж сидить у слідстві, підозрілий за приналежність до ОУН. Знає він Ярослава Біласа, бо працював у його батька, знайомий з братами Василем і Володимиром Біласами, знає й Мотику — Трускавець малий, нетрудно там знатися з людьми. Михайло Гнатів, це його рідний брат. Він виїхав за границю 1932 року. По двох тижнях прислав листа з Данціґу, з привітанням, а від тоді не було від нього знаку життя і не знати, де він живе.

Голова трибуналу витягає з пакету чотири пістолі великого калібру, два "штаєри" і два марки "парабеллюм", і питається:

— Пізнаєте ці револьвери?

Гнатів: (придивляється і каже) Пізнаю два "штаєри". Їх знайдено під час ревізії в Розалії Парльової. Я їх заніс туди, щоб сховати.

Голова трибуналу: Звідки ви дістали ці револьвери?

Гнатів: Дав мені знайомий.

Навіть не питали його, що це за знайомий, мабуть передбачали, що не скаже.

Голова трибуналу показує пістолі присяжним суддям і власне незнати, чому, і чому проти того ніхто не протестує. Ці револьвери не мали ніякого відношення до процесу, не вбито ними Голуфка, не знайдено в нікого з підсудних і вони могли б хіба служити "речовими доказами", якби дійшло до процесу проти Матвія Гнатева й товаришів, що тепер сиділи в Дрогобичі.

Як останній свідок того дня виступала Катерина Крамар, тітка Василя і Володимира Біласів і сестра Дмитра Данилишина, греко-католичка, заміжня, зізнавала без присяги.

30 листопада 1932 року відбувся в неї поліційний обшук, на горищі знайдено пакунок з револьверами. Давно вже приніс сестрінок Володимир цей клуночок, просив сховати, вона казала йому занести на горище, там місця доволі. Володимир Білас кинув пакунок до скрині з кухонною посудою, вона й забула про те. Не мала поняття, що в ньому, та й не розпитувалася, щойно в часі обшуку побачила, що там револьвери.

 

------------------------------------------------------------------------

[147] Вживаємо по звичці з тих часів назви "револьвер", як популярної тоді в Галичині. Хоч у дійсності револьвер має кулі в барабанчику, що обертається, від того й пішла назва. Пістоль — це коротка зброя, де кулі є в т. зв. магазинку, звідки після кожного вистрілу пружина підсуває їх у комору коло цівки. В Галичині й Польщі, за традиційною австрійського термінологією, пістоль називали інколи "бравнінґом", від назви одного з перших винахідників чи фабрикантів того рода зброї. Так само в судових актах мішалися ці назви. Марка ФН належала власне не до "револьверів", тільки "пістолів", т. зв. автоматичних.

[148] Людина, що безпідставно представляє себе важною.

[149] Купелеве заведення.

[150] Не можна зрозуміти, що значила ця відповідь. Але мусіли її розуміти судді й оборона, бо не ставили Барановському запитів на її пояснення. Більш як певно судовий репортер "Діла", за яким подаємо цей вислів, мусів у поспіху щось пропустити і з того вийшов незрозумілий дивогляд. Бо виходило б хіба таке "роззброювання" націоналістів, що Роман Барановський позичав від них револьвери, а в заміну давав якісь безвартісні або маловартісні речі, як ось цю торбинку з гарматнім порохом.

[151] Гл. Дрижить підземний гук, стор. 316-319.

[152] В польському ориґіналі: "м'ял змєньоне поґльонди". Леґенда про приязнь Тадеуша Голуфка до українського народу спиралися частинно на переконанні деяких кіл про те, що походив він з українського роду. Фальшиве це переконання виводилося правдоподібно з його українського назвища. По-польському писалося "Головко" (Hołówko), хоч вимовлялося "Голуфко". Це ще нічого не значить. Були ж і між українцями люди з подібними назвищами, але з польського кореня, наприклад Ґловінський. З другого боку, серед поляків від багатьох століть стрічалися українські назвища від ряду поколінь. Не далеко шукаючи, в тому ж самому "Польському Біографічному Словнику" знаходимо такі українські назвища Польських культурних і суспільно-політичних діячів, як: Головня Вінценти (1773-1855) підполковник, мемуарист, або Голуб Станіслав (1857-1939), нотар і культурний діяч, кілька Головінських і т. п. Рід Тадеуша Голуфка виводився з литовсько-білоруського пограниччя. Голуфки вважали себе поляками, свій польський патріотизм доказували ділами і своїм життям. Дошукуватися якогось зв'язку між ними й українцями можна б хіба десь у сивій давнині. "Українство" Тадеуша Голуфка подібне до такого ж самого "українства" Микити Хрущова, як це свого часу пустили в світ деякі публіцисти і "совєтологи".