XIV. РОЗДІЛ

ТРЕТІЙ ДЕНЬ: ПЕРШІ СВІДКИ

Опінія знавців-лікарів. — Суперечка довкола безправного відчитування зізнань Василя Біласа і Дмитра Данилишина. — Що бачила служниця в пансіоні. — Надмірна ревність свідка Кароля Бриковского. — Євангеличка Висовіньска, хоч сама в істеричному страху, бачила "поденервування" Бунія. — Чи затемнено світло в коридорі? — Ігуменя Сестер Служебниць: не прийняла б Бунія до служби, якби знала, що він підпільник. — Голуфко задоволений з пансіону. — Лясківна і Шологан бачили втікачів на вулиці, як передавали щось третьому спільникові. — Послаблення зацікавлення після наснаженого електричністю дня зізнань Барановського. — У залі майже самі поліцисти й кілька військових. — Не приїхали заграничні кореспонденти.

Третій день був призначений на допит покликаних до процесу свідків. Ще перед тим, щоб задовольнити вимоги судової карної процедури, — знавці-лікарі відчитали свою опінію про причину смерти Тадеуша Голуфка, над котрою не було жодних дебат, її заслухано і зложено до судових процесових актів.

У цьому моменті голова трибуналу, д-р Вондравш, проголосив, що відчитає зізнання Василя Біласа і Дмитра Данилишина щодо вбивства посла Тадеуша Голуфка.

Якнайбільш рішуче спротивився тому оборонець д-р Іван Роґуцький, покликуючися на виразну заборону карної процедури у статті 340, параграф третій. Ці зізнання не були відчитувані ані в негайному суді проти Біласа й Данилишина, ані на пізнішому процесі в тій самій справі перед судом присяжних у Львові весною 1933 року і навіть не зважаючи на заборону законом нема потреби відчитувати їх у цьому процесі.

Прокурор підтримав рішення голови трибуналу, який, по нараді з другими членами, спротив оборони відкинув. Д-р Вондравш відчитав з зізнань Василя Біласа у слідстві перед негайним судом місця, що відносяться до подробиць убивства, знані нам уже з допитів Олеся Бунія і Миколи Мотики. Нічого додатково в них не було.

Зате здивувало слухачів, коли голова трибуналу почав відчитувати зізнання Дмитра Данилишина. З початку він нічого не говорив і все заперечував. Потім, коли показано йому протокол Василя Біласа, котрим він хотів відсунути негайний суд, Данилишин перший раз теж заперечив. За другим разом — потвердив їх зміст. За третім разом, бажаючи помогти Василеві Біласові, подав і від себе деякі деталі, що покривалися з широкими зізнаннями Василя Біласа.

Перших слухано свідків, що жили в віллі Сестер Служебниць у Трускавці. Вони переповідали свої враження та спостереження з перших хвилин після вбивства посла Голуфка.

Покликано Марію Фабяківну, служницю в пансіоні Сестер Служебниць.

Того вечора несла вона з кухні до їдальні чай для лікуванців і побачила двох чоловіків, закутаних у плащі, як збігали по сходах. Обличчя їх не може пригадати, вони закрилися піднесеними комірами від плащів. На коридорі був уже один з гостей, директор Кароль Бриковскі, і разом з ним увійшла вона до кімнати посла Голуфка. На ліжку побачила закривавленого трупа. Зо страху зверещала несамовитим голосом і з плачем побігла до їдальні, а звідти до кухні. Бунія в кухні не бачила, тільки одну з сестер-монахинь. Може й був там Буній, але вона так була схвильована, що не може собі пригадати. Куди побігли ті два молодики — не знає. Не бачила теж, щоб хтонебудь з товаришів Вунія приходив до нього та й не цікавилася, чи він виходив кудинебудь.

Кароль Бриковскі, римо-католик, директор банку в Яслі, займав кімнату в партері.145 Бачив двох молодиків, як швидко сходили сходами вниз. Один з них спрямував на нього пістоль і свідок сягнув рукою до кишені по свій, та пригадав собі, що перед вечерею лишив його в шухляді столика. Скочив назад за револьвером, а за той час убивники встигли втекти. Каже, що того вечора на коридорі було трохи темніше, як минулими днями. На його крик, що когось убито, відчинила двері зо своєї кімнати гостя пансіону Висовіньска, показала на двері кімнати посла Голуфка, кажучи, що там сталося щось лихе. Свідок увійшов до тієї кімнати і перше, що завважив, це викривлене з болю обличчя. Крикнувши: "Рятунку!" побіг за лікарем. Не пригадує собі, чи був у кімнаті коло нього Буній, зате напевно і добре пригадує собі, що нікуди його не посилав. Вибігши надвір, побачив коло фіртки пансіону двох підозрілих типів, що тримали праву руку в кишені, це показувало б, що вони обсервували пансіон.

Голова трибуналу: Не бачили ви, чи приходив хтось коли до Бунія?

Бриковскі: Так, не раз і не два бачив я, як Буній балакав з "людцями з такого самого середовища". Також я докоряв Бунієві, що він зачитується в усяких сенсаційних газетах.

Свідок не міг би описати й пізнати напасника, що звернув на нього дуло револьвера.

На тому його відпущено. Дивний це направду свідок. Бачив він двох типів, що обсервували пансіон у часі, коли кожен старався б бути якнайдалі від нього, та ще й тримали вони праву руку (якраз праву!) в кишені, що казало б здогадуватися, що в тих руках були готові до стрілу пістолі. Ніхто в слідстві не старався ствердити, чи дійсно такі типи крутилися коло пансіону, чи тільки виросли в фантазії свідка, що вибрав собі невластиву професію, замість урядовцем банку, повинен бути службовиком поліції. Та й на процесі ніхто ані одного питання про те не поставив, мабуть усі вважали, що свідок хоче себе зробити "важним", аяк же, він навіть за своїм револьвером біг до кімнати, не знати навіщо, коли було ясно, що заки він вийме його з шухляди столика, то втікачів поминай, як звали! Не здогадався також ніхто запитати свідка, які то "сенсаційні газети" були улюбленою лектурою Бунія і взагалі яке було свідкові діло до того, що саме читає Буній та ще й докоряти йому за те. І де він те бачив? Хіба не в часі, як Буній був у службі, отже де? В його кімнаті?

Феліція Висовіньска, євангеличка, замешкала в Варшаві, в серпні 1931 року також була на відпочинку в Трускавці і жила в пансіоні Сестер Служебниць, займаючи кімнату на партері. Почувши гук стрілів, вийшла з кімнати на коридор і бачила двох молодиків, що втікали сходами з першого поверха, одначе не могла б пізнати їх з обличчя. Здивована крикнула: "що сталося?" На те один з утікачів погрозив їй револьвером і вона зо страху втікла до своєї кімнати.

Голова трибуналу: Чи ви завважили, щоб світло на коридорі було не таке ясне, як звичайно?

Висовіньска: Не можу собі пригадати, я перелякалася і плакала і не дуже на те звертала увагу.

Голова трибуналу: А Бунія ви тоді бачили?

Висовіньска: Бачила його в кімнаті посла Голуфка, був він там разом з іншими літовиками і видавався мені доволі поденервований.

Поденервовані й перелякані були всі в пансіоні, то чому ж мав би бути вийнятком молодий хлопець, Олесь Буній? У таких дрібничках, що могли посередньо обтяжувати Бунія, виявлялася ворожість і сторонничність майже всіх свідків-поляків у політичних процесах. Висовіньска зо страху не тямилася, що діється довкола неї, не пам'ятала, яке було світло, нічиєї зденервованости чи схвильованости не бачила, але якраз завважила її в Бунія, якого бачила тільки коротенький моментик, бо він був завжди чимсь зайнятий, як хлопець до посилок. Бриковскі, що приїхав до Трускавця на дозвілля, замість відпочивати й лікуватися та шукати відповідного до свого стану товариства на розмови, цікавився тим, хто приходить до Бунія на балачки і які він читав газети.

Магдалина Сірак, ігуменя Сестер Служебниць та управителька пансіону, свідчить, що Тадеуш Голуфко приїхав до Трускавця 8 серпня 1931 року, а кімнату для нього замовила родина Пйонтеків. На кілька днів перед від'їздом, що з початку призначений був на п'ятницю 4 вересня, посол Голуфко повідомив її, що від'їде вже в понеділок, і просив приготовити для нього рахунок. А на другий день сказав, що мусить виїхати ще скоріше, цебто в неділю. В суботу Буній пригадав їй, що треба написати рахунок для посла Голуфка.

Того вечора, коли вбито посла Голуфка, свідок була в рефектарі146 і туди вбігла служниця Марія Фабяк з вісткою, що вбито посла. Сказала теж, що бачила двох чоловіків, як утікали. Схвильована тією страшною вісткою, свідок швидко вийшла з їдальні, довідатися ближче, що і як це сталося.

Голова трибуналу: Що робив тоді підсудний Буній?

Свідок Магдалина Сірак: Виглядав цілком спокійний. Сказав мені, що може б і його вбили, якби не був він тоді в кухні. До кухні прийшов він, щоб занести теплу воду одному з літовиків, але сестра, що була в кухні, казала йому вечеряти, а воду занесе вона сама.

Голова трибуналу: Говорив коли підсудний Буній з вами про ОУН?

Магдалина Сірак: Ніколи. Якби я була знала, що він належить до ОУН, не була б його прийняла до служби в пансіоні.

Голова трибуналу: Приходив його хтось відвідувати в пансіоні?

Магдалина Сірак: Не бачила я, щоб хто приходив до нього і говорив з ним у пансіоні під час його служби.

Голова трибуналу: Чи посол Голуфко задоволений був з вашого пансіону?

Магдалина Сірак: Дуже. Навіть сама пані Голуфкова, коли приїхала з Варшави по смерті свого чоловіка, говорила до мене: "Що ви зробили з моїм чоловіком?.. Він такий був з того задоволений, що якраз у вашому пансіоні мешкав". І навіть записав це до нашої книги гостей.

Голова трибуналу відчитав власноручну записку Тадеуша Голуфка у пропам'ятній книзі гостей пансіону Сестер Служебниць, де він висловлює своє вдоволення ігумені за мило проведений час і добру над ним опіку в пансіоні.

Свідки Єржи Немоєвскі й Евеліна Безухова, також мешканці пансіону Сестер Служебниць у часі, коли перебував там і згинув Тадеуш Голуфко, — менш-більш повторили те саме, що попередні свідки.

Михайлина Лясківна, служниця в Трускавці, ішла того вечора до дроґуерії з Петром Шологаном. На вулиці Лазєнській побачили вони якогось чоловіка, що крутився по хіднику недалеко від них. У тій хвилині надбігли два молоді хлопці, один з них підбіг до того, що стояв на вулиці, всунув йому щось у руки й побіг навздогін за другим, що біг далі, не спиняючись.

Свідок Петро Шологан не з'явився, його покарано гривною 20 і відчитано його зізнання в слідстві, що нічим не різняться та в усьому покриваються з тим, що сказала Лясківна.

Так минув третій день процесу, спокійніший, не такий нервовий. Публіка встигла вже охолонути після драматичних моментів з допиту Романа Барановського, та й прийшло її менше. В судовій залі нараховували не більше, як сорок слухачів, не враховуючи тайної та уніформованої поліції і кількох військових старшин, між котрими був підполковник Другого Відділу Генерального штабу з Варшави.

Не приїхали зовсім заграничні пресові кореспонденти, забарилися теж далі в Сяноці польські репортери.

Скидалося на те, що процес, який так хвилював і дратував українців, для ширших польських кіл, не згадуючи вже про заграничну публіку, не давав приводу до більшого зацікавлення.

 

------------------------------------------------------------------------

[145] На американському континенті це рівнозначне з "першою підлогою".

[146] В манастирях і чернечих будинках так називалася їдальня.