XIII. РОЗДІЛ

ДРУГИЙ ДЕНЬ: ДОПИТ РОМАНА БАРАНОВСЬКОГО

Спізнення засідання через присяжного і його покарання. — "Герой" процесу, — донощик і провокатор. — Говорить по-польськи, тихо. — Трибунал відкидає домагання оборони говорити голосніше, оправдуючи це хворобою підсудного. — Хаотичні, без хронологічного порядку його зізнання. — Непересічна інтеліґенція і гостра пам'ять у підсудного — коли йому це потрібне. — Коли вступив до УВО, як і чому став конфідентом комісара Чеховского. — Гнатів отримав від підсудного два револьвери: один безпосередньо, другий посередньо. — Один вернувся і він його продав. — Чому здогадувався, що Голуфка вбила група Гнатева. — Чеховскі знав про револьвер, але злегковажив — вияснює здогадні причини. — Хоч його виключено з ОУН, але підтримував зв'язки з її членами, щоб здобувати вістки для поліції. — До Праги їздив два рази, за відомом і з доручення поліції. — Стріча з Сеником у Празі і його підозріння супроти Барановського. — Зустрічі з Чеховскім у жидівському ресторані в Станиславові. — Контакти з членами ОУН. — Розмова з Сайкевичем і його пропозиції. — Опозиція ОУН у Львові і гострий її лист до ПУН. — Знайомство з Гнатевом-"Залізняком" через Коссака. — Як і чому передав револьвер Гнатеву. — Телеграма від Чеховского перед убивством. — Оправдує підозріле спізнення на два дні. — Розмова зо старостою Ґаллясом. — Нарада в поліції і виїзд до Дрогобича шукати вбивців. — Поліція невдоволена з тих інформацій. — Як, чому й коли почалася співпраця з радником воєводства Іваховом. — Звивається, як в'юн під питанням прокурора. — Чи звинуваченим, чи свідком на суді ОУН у Празі? — Мав чи не мав довір'я у провідних членів ОУН? — Хто міг його підозрівати? — Знову довкола револьвера, його передачі Гнатеву і затаєння перед Чеховскім. — Сальва питань д-ра Шурлея. — Підважує лояльність Барановського до поліції. — Чому зненавидів УВО? — Невистачальні вияснення справи організаційного суду та викинення з ОУН. — Д-р Сайкевич опрокидує брехні Барановського. — Розкриває пляни Барановського шантажувати громадян виявлюванням особистих таємниць. — Оборона Барановського: сповняв обов'язок супроти держави і реабілітувався перед польською суспільністю. — Сидить, як на голках, під градом питань оборони. — Доки тривали "сердечні взаємини" з Чеховскім. — Що було в "ґрипсі" до жінки з в'язниці? — Скарга на свою ролю "жертвенного кізла" поліції. — Невже був у Дрогобичі в часі вбивства Голуфка? — Кидає підозріння донощицтва на інших. — Питання д-ра Шухевича виявляють, кого продав Барановський поліцїі. — Драматичний момент: видав Юліяна Головінського і причинився до його смерти. — Його провокаційна роля У справі Східніх Торгів. — Страшне і гнітюче враження розкриття до дна чорної душі Романа Барановського.

Коли вже всі були в залі і мали продовжуватися допити, голова трибуналу, д-р Вондравш, завважив, що бракує присяжного судді Льоренца. Справу відложили, аж доки його не знайдуть. Виявилося, що він самовільно поїхав собі до Дрогобича. Привезла його звідти поліція, суд покарав його гривною двісті злотих і процес почався аж о годині третій пополудні.

Увійшов до залі підсудний Роман Барановський, головна особа і дійсний "герой" самбірського процесу, чорний дух Української Військової Організації. Заля повна людей, усі натягали шию, як журавлі, щоб ліпше приглянутися, як виглядає провокатор, якого сама поліція за його службу для неї поставила перед суд. Зрадницька робота Романа Барановського для нікого вже не була тайною, та не всі знали його, чимало глядачів побачили тоді його перший раз. Середнього росту, блідий з обличчя, з очима, що уникали стрінутися з поглядом інших осіб, стояв підсудний Роман Барановський. Говорив по-польськи і так тихо, що журналісти не могли записувати його слів. На домагання оборони, щоб підсудний говорив голосніше, голова трибуналу пояснив, що Барановський хворий на груди, тому в нього слабий голос, але суд чує його добре.

Зізнання його були дуже хаотичні, не трималися хронологічного порядку, перескакували з одного факту на другий, то забігали наперед, то верталися назад. Трибунал мусів вирівнювати їх питанням і Роман Барановський, відповідаючи на них, знову заторкував нові речі, або вертався з ширшими поясненнями до вже сказаних. Дуже було трудно слідкувати за його зізнаннями і затримати собі в пам'яті якийсь систематичний з них порядок. Судові звітодавці добре мусіли напружувати увагу, щоб не згубитися й не помішати чого в своїх репортажах для газет. При всьому тому виявилося, що пам'ять у підсудного дуже добра, гостро і з надзвичайною докладністю пригадує він собі імена, місцевини, дати, включно з годинами і взагалі всякі подробиці — коли йому того потрібно. Інтеліґенція в нього теж непересічна, орієнтація бистра і тим хіба можна пояснити, що потрапив він і поліції служити і зберегти довір'я та добрі відносини з давніми своїми товаришами бойового підпілля.

Почав Барановський з того, що ще ґімназійним учнем належав до Української Військової Організації, від 1923 року. В червні 1926 року засуджено його на три роки, відсидів два, бо захворів на груди й один рік йому подаровано. Вийшовши з тюрми 1928 року, знову зв'язався з УВО, але за непослух його виключено з організації. Хотів знайти собі працю. Це не було легко, бож сидів він у тюрмі, мусів виказатися посвідченням від поліції про лояльність. Звернувся до поліції за прихильною опінією і тоді познайомився з комісаром Чеховскім. Той обіцяв дати йому добре свідоцтво і навіть помогти знайти відповідну працю, одначе домагався від нього дійсної і правдивої лояльности. Коли ж Барановський запевнив його, що не буде брати участи в ніякій протипольській діяльності, сказав Чеховскі, що того замало, лояльність мусить бути доказана ділами, т. зн. поміччю в поборюванні революційних рухів у Польщі. Так почалася його співпраця з польською політичною поліцією.

Коли підсудний почав говорити про діяльність ОУН, голова трибуналу, заглянувши до акту обвинувачення, перебив йому:

— Будете зізнавати так і про те, що подано в акті обвинувачення і в такому самому порядку.

Судові йшлося найперше про те, щоб висвітлити відношення підсудного Романа Барановського до вбивства Голуфка і одне з перших питань, що їх поставив Барановському голова трибуналу, відносилося до револьверів, отриманих від Юрка Березинського.

Роман Барановський (відповідає на питання): "Весною 1931 року довідався я від Березинського, що він має у Дрогобичі пістолі. Видобув я їх від нього, один з них продав Леву Криськові, а той далі перепродав його Михайлові Гнатеву. Другий револьвер, марки ФН число 109603, передав я Гнатеву через учителя Музичного Інституту в Дрогобичі, Степана Огородника, дістав його назад у мої руки і дня 19 листопада 1931 року заміняв за набої та оправу до рушниці. Коли я дістав один з тих револьверів назад, підозрівав, що ним убито Голуфка.

Голова трибуналу: На якій основі спираєте свій здогад, що посла Голуфка вбили ті люди, що мали цей револьвер?

Роман Барановський: Крисько сказав мені при одній нагоді, що групі Гнатева щасливо повелися дві "роботи". Я знав, що вдався йому напад на поштовий уряд у Трускавці, і тому здогадувався, що друга "робота" мусить бути вбивство Тадеуша Голуфка.

Голова трибуналу: Чому не показали ви комісарові Чеховскому того револьвера, раз ви вже йому сказали, що маєте його в вашому посіданні?

Роман Барановський: Не показав, хоч мав його тоді з собою в кишені, бо якось комісар Чеховскі не дуже на те звертав увагу. Він сказав, що коли мої інформації правдиві, то він і без того револьвера зловить убивників. Гнатів і правдоподібно інші знали, що той револьвер є в мене, і коли б у часі слідства вийшло на яву, що револьвер знайшовся в руках поліції, на думку Чеховского це мене раз на все розконспірувало б, унеможливило б мені дальші контакти з організацією і я стратив би всяку вартість для поліції.

Голова трибуналу: Як ви пояснюєте, що хоч вас усунули з ОУН, ви все ж таки далі приставали з визначними діячами тої організації і навіть виїздили до них до Праги?

На те Роман Барановський не вміє ясно відповісти. Говорить, що тримався при ОУН тому, щоб паралізувати її діяльність, а коли його відсунули, він далі з тієї самої причини тримався організації, контактуючися з деякими членами за посередництвом Марусі Федусевичівної, яка не знала про його відсунення від ОУН.

До Праги він виїздив не тільки за згодою поліції, але й на її доручення. Навіть отримав від неї пашпорт. Перший раз поїхав туди осінню 1929 року і вернувся в травні 1930. З початку жив у Дрогобичі, а потім поїхав до своїх батьків у Дорогові коло Галича. Ввесь цей час не зривав зв'язків з поліцією.

В Празі бачився і говорив з Омеляном Сеником. Казав йому Сеник, що є чутки, начебто підсудний "засипав" справу Східніх Торгів.128 Питався підсудного, що властиво є з тим на речі, далі випитувався навіщо і за що приїхав він до Праги, яку мав посаду, що тут думає робити і т. д. Ці питання насторожили підсудного, він якось викрутився, на деякі зовсім не відповідав.

Другий раз був у Празі в травні 1931, на виразне доручення радника Казімєржа Івахова.

В 1931 році комісар Чеховскі був на вакаціях у Мізуні коло Долини. Викликав підсудного звичайною поштівкою — а було це дуже необережно і для підсудного навіть небезпечно — на розмову до Станиславова. Зійшлися вони в жидівському ресторанчику і тоді Чеховскі повідомив Барановського, що в його мешканні у Дрогобичі відбувається Крайова Конференція ОУН, м. і. брали в ній участь Зенон Коссак і Гнатів. Учасників небагато, нарада невелика і ще не закінчилася. Підсудний порадив Чеховскому не чіпати Коссака в його мешканні, бо тоді більш як певно вийде підозріння, що цю нараду "всипав" перед поліцією Роман Барановський.

Розказуючи далі про свої контакти з членами УВО й ОУН в часі співпраці з поліцією, згадав Роман Барановський про те, що після пацифікації восени 1930 року приїхав до краю Петро Сайкевич, який кінчав тоді свої медичні студії в одному з університетів заграницею. Барановський з ним сконтактувався, як давній знайомий, розмова зійшла на незавидний стан, у якому знайшлася організація після масових арештів під час пацифікації, і тоді Петро Сайкевич представився йому, як новопризначений Крайовий Комендант, навіть носився з думкою зробити його своїм заступником.

Про приїзд Петра Сайкевича довідалася опозиція в ОУН у Львові, в якій головними верховодами тоді були Іван Ґабрусевич і Зенон Коссак. Від них підсудний довідався, що до Проводу Українських Націоналістів вислано листа, щоб прийнято домагання опозиції. Лист був у гострому й катеґоричному тоні і навіть містив у собі якісь погрози на випадок, якби провід ОУН не прихилився до тих домагань.

Про все те, самозрозуміло, підсудний Роман Барановський докладно звітував комісареві Чеховскому.

З Гнатевом познайомив Барановського Зенон Коссак ще в 1929 році. Другий раз стрінувся він з Гнатевом теж за посередництвом Коссака в Дрогобичі і тоді Коссак, показуючи на Барановського, сказав Гнатеву:

— Це наш певний чоловік. У всіх важних справах звертайтеся до нього.

Щойно тоді довідався Барановський про правдиве назвище Гнатева, досі знав його тільки під псевдом "Залізняк".

Перебуваючи якийсь час у Дрогобичі, де його дружина була вчителькою музики, Роман Барановський мав нагоду зустрічатися з усякими людьми, про яких знав, або здогадувався, що вони належать до ОУН. Якось у квітні 1931 року стрінувся з Гнатевом. Розмова була про те, що Гнатів у тому часі підготовляв напад на банк у Бориславі і на ювеліра в тому ж місті. Просив Барановського виєднати у Львові затвердження тих актів і дістати трохи грошей на підготовчі видатки, ті гроші вернуться, як здобича в нападі. Сказав йому підсудний, що дозволу на те не може дістати. Закордонний провід організації на якийсь час закинув бойову акцію і намагається з'єднати собі маси революційною пропаґандою. Гнатів був тим розчарований і навіть незадоволений і таки постановив увести в життя свої пляни: людей має, зброя є, а гроші тим часом десь позичить. Придався б йому ще один револьвер. І дістав його від Барановського.

Вертаючися назад до початків своєї співпраці з поліцією, розказує Роман Барановський, що після пацифікації приїхав до Львова, його тут арештували, щоб не збудити підозріння, що ось усіх арештують, а він ходить на волі. Вийшовши з в'язниці за який місяць, сконтактувався з Коссаком і Ґабрусевичем. Ішла тоді мабуть якась реорганізація Крайової Екзекутиви, бо Коссак пропонував йому перейняти в ній бойовий відділ. З зізнання підсудного не випливало ясно, чи дійсно він прийняв ту пропозицію і як довго співпрацював з Коссаком. Зате одверто говорив він, що в той спосіб здобув він собі довір'я в Коссака і довідувався про багато плянів та виконаних уже актів організації.

Після нападу на пошту в Трускавці, комісар Чеховскі знову визвав його на стрічу в Станиславові, підсудний висловив тоді думку, що напад могла виконати тільки група Гнатева.

На два дні перед убивством Тадеуша Голуфка дістав він телеграму від Чеховского до Дорогова, щоб негайно приїхати до Львова.

Голова трибуналу: Отже телеграму ви отримали?

Роман Барановський: Так.

Голова трибуналу: То чому ж ви зараз не поїхали?

Роман Барановський: Я це злегковажив. Не були мені понутру такі листовні й телеграфічні візвання, це звертало на себе увагу у глибокій провінції, в сільських поштових урядах. Виїхав я щойно по вбивстві Голуфка, про яке довідався в поїзді. Чеховскі питався мене, хто, на мою думку, міг убити Голуфка, я подав, як здогадних убивців, Коссака, Федора Муйлу та ще якихсь двох з його групи.

На другий день по приїзді до Львова мав я побачення з городським старостою Ґаллясом, що дуже цікавився справою вбивства Тадеуша Голуфка. Влаштував це побачення комісар Чеховскі. На питання старости Ґалляса, хто міг би вбити Голуфка, висунув я той сам здогад, що ніхто інший, тільки група Гнатева. Дістав я тоді від пана Ґалляса сто злотих.

Після тієї розмови вислав мене комісар Чеховскі до Дрогобича. За допомогою професора Огородника129 зв'язався я з Левом Криськом і від нього довідався, що Коссак у безпечному місці, а трускавецькій групі вдалися дві "роботи". Я вже згадував, що ця розмова утвердила мене в переконанні про ролю групи Гнатева в убивстві посла Голуфка.

Голова трибуналу: Чому ви ніразу не подавали назвищ Василя Біласа і Дмитра Данилишина?

Роман Барановський: Я не знав, чи вони були причасні до тої справи. Про те, що Голуфка вбили члени ОУН, напевно довідався я аж у тюрмі. Д-р Богдан Гнатевич сказав моїй жінці, що Голуфка вбила УВО, але давніше до того не признавалася, бо в тодішній ситуації це було невигідне.

Голова трибуналу: Ви подали поліції тільки назвище Гнатева. Чому промовчали ім'я?

Роман Барановський: Імени Гнатева я не знав. Вже згадував я, що якийсь час навіть назвище його було мені невідоме і знаний він був мені під псевдом "Залізняка".

Голова трибуналу: Говорили ви ще коли зо старостою Ґаллясом?

Роман Барановський: Так, ще один раз у 1931 році.

Голова трибуналу: Від коли ви знали радника Казімєржа Івахова?

Роман Барановський: Перший раз побачив я його в 1925 році, коли він допитував мене в поліції у Львові. А вдруге стрінувся з ним у 1931 році, сконтактував мене з ним комісар Чеховскі. Це за відомом радника Івахова увійшов я у зв'язок з бойовим рефератом ОУН і контактувався з організацією, щоб подавати вістки поліції. Останній раз бачив я радника Івахова в 1932 році.

Тепер почав прокурор замотувати підсудного Романа Барановського в густу сітку своїх питань.

Прокурор: Ви казали, що найперше вас викинули з організації, а потім судив вас організаційний суд у Празі під проводом Омеляна Сеника. Як могли вас судити, коли ви вже не були членом?130

Роман Барановський: Судили тоді не мене, тільки Антона Стефанишина131 за його поїздку до большевиків здобувати вибухівку для організації. Я там виступав тільки як свідок.

Прокурор: За кожним разом міняєте зізнання. Тепер з обвинуваченого робите себе свідком.

Роман Барановський: Підсудним був Антін Стефанишин. Йому суд дав сувору догану. Але разом з тим досталося й мені за те, що я був у спілці зо Стефанишином. Однак дійсне наше відношення до організаційного трибуналу було таке, що Стефанишин був підсудним, а я свідком.

Прокурор: Яку кару видав організаційний суд?

Барановський: Не було мови про кару. Тільки осуджено поведінку й дано догану.

Прокурор: І після того ви в 1931 році знову поїхали до тих самих людей?

Роман Барановський: — мовчить, якби забув язика в роті.

Прокурор: Чого мовчите? Промовте ж!

Барановський: Я тоді не стрічався з ніким, тільки з братом моєї дружини.

Прокурор: (просто сипле питаннями одне за одним): І тому ви знищили свій пашпорт? Невже ж ви думаєте, що ті "підозріння" не прийшли б за вашим слідом з краю? А ви далі контактуєтеся і з Петром Сайкевичем і з д-ром Богданом Гнатевичем, з Зеноном Коссаком та з іншою грубою рибою в ОУН, з її проводом?

Роман Барановський: Стрічатися з людьми може кожен. Це ще нічого не доказує.

Прокурор: Але й не пояснює, чому Коссак мав до вас довір'я. Скажіть тепер, як писали ви до комісара Чеховского, в заклеєних листах чи на поштівках?

Роман Барановський: Усього один раз вислав йому поплівку.

Прокурор: Власноручним письмом?

Роман Барановський: Трохи зміненим.

Прокурор: Коли ви були останній раз з комісарем Чеховскім у каварні Штіцера?132

Роман Барановський: Приблизно на місяць перед смертю Голуфка.

Прокурор: Чи інші члени ОУН знали про ваші зустрічі у Штіцера?

Роман Барановський: Може і знали, бо слідили мене Березинський і Ґабрусевич.

Прокурор: Березинський був визначним членом ОУН?

Роман Барановський: Яке він займав становище — не знаю. Він добре конспірувався передо мною і тому можна сказати, що не був звичайним собі членом.

Прокурор: Було Березинському відомо про підозріння133 щодо вас?

Роман Барановський: Мабуть не знав, бо хоч і не говорив мені про себе, але контактувався зо мною.

Прокурор: Чи не свідчить це, що ви стояли в сердечніших стосунках з УВО, як з поліцією? От хочби той револьвер, що ви його дістали. Огородник дає вам револьвер у повному довір'ї, а комісар Чеховскі навіть не оглядає, боїться доторкнутися його, хоч і мали ви його в кишені чи в течці. До речі, де саме це було? Дату ви в слідстві подали 29 листопада 1931 року.

Роман Барановський: У Штіцера, в часі одної з наших зустрічей.

Прокурор: Гнатів говорив вам про напади?

Роман Барановський: Я про те нічого не хотів знати.

Прокурор: Ви позичили йому револьвер і знали, до чого він має служити?

Роман Барановський: Не знав.

Прокурор: Та ж Гнатів сказав вам, що потребує його до нападу на пошту в Трускавці!

Роман Барановський: мовчить, як води в рот набрав.

Прокурор: Розмовляли ви з ним, чи ні, про напад на пошту в Трускавці?

Роман Барановський: далі мовчить.

Прокурор: У слідстві ви виразно сказали про ваші підозріння, що револьвер іде "на роботу".

Роман Барановський: Це був тільки здогад.

Прокурор: А були ви щирі в тій справі з комісарем Чеховскім?

Роман Барановський: Так.

Прокурор: Сказали ви йому, що дістали револьвер від Березинського?

Роман Барановський: Ні, вважав я це дрібницею, яких багато кожного дня в організаційному житті. Сказав тільки, що маю револьвер.

Прокурор: Ото ж бо! Така ваша щирість!

Роман Барановський: Моєю повинністю було сказати, що я мав. І це я зробив. Далі я сказав, що позичив револьвер Криськові.

Прокурор: Чому ж не говорили ви про револьвер старості Ґаллясові?

Роман Барановський: Тоді я про те ще нічого не знав.

Прокурор: Кажете, що стрічалися ви з Гнатевом на мості. Чи бачили ви ще коли його в 1929 році?

Роман Барановський: Не бачився. Аж багато пізніше.

Прокурор: Чи в Дрогобичі брали ви якусь участь у громадському житті?

Роман Барановський: (неначе здивований таким питанням) Ні.

Прокурор: Не маю на думці праці з політичним забарвленням, але от, наприклад, у справі допомоги безробітним.

Роман Барановський: Ні, такими речами я не займався.

Прокурор: Але отця Северина Сапруна ви знали, бож писали до нього і називали його в листі "хрунем".134

Роман Барановський: Це правда, але не мало воно нічого спільного з політикою, відносилося до приватної справи моєї дружини.

Ще не прочуняв підсудний Роман Барановський від барабанної офензиви прокурора, а вже попав під перехресний огонь д-ра Шурлєя.

Д-р Шурлєй: Ви сказали, що в вас наросла ненависть до Української Військової Організації. За що?

Роман Барановський: Бо через неї стратив я здоров'я і кілька років мого життя.

Д-р Шурлєй: Яким актом викинули вас з УВО?

Роман Барановський: Якогось формального організаційно-судового чи дисциплінарного акту не було. Наступило тільки послаблення контактів, що згодом урвалося зовсім.

Д-р Шурлєй: Нехай. Але ж це зовсім дві різні речі, послаблення організаційних контактів і викинення з організації.

Роман Барановський: Я про те зовсім випадково довідався від Зиновія Книша після його приїзду до Праги 1929 року.135

Д-р Шурлєй: А як було з судом?

Роман Барановський: Мене тільки допитували, а рішення видали заочно.136

Д-р Шурлєй: А членів про присуд повідомляли?

Роман Барановський: Звичайно так.

Д-р Шурлєй: То як же ж могла бути після того така сердечна до вас приязнь інших членів організації, та ще й провідних? Адже Сайкевич не тільки з вами сконтактувався, як з одним із перших, але і ставив вам приманчиві пропозиції.

Роман Барановський: Він до мене прийшов, але порушив тим організаційні накази.137

Д-р Шурлєй: А Коссак хіба ж вам не вірив?

Роман Барановський: З Коссаком інша справа. Він належав до опозиції в ОУН і шукав опори в усіх, хто не був на добрій стопі з заграничним проводом.

Д-р Шурлєй: А чи опозиція була поза засягом наказів Проводу і не обов'язували її організаційна дисципліна та послух так само, як і всіх інших, лояльних до Проводу членів?

Роман Барановський: Формально опозиція ніби підлягала й підчинялася Проводові та співпрацювала з ним, але скрито робила своє діло.

Д-р Шурлєй: Якими фактами можете це доказати?

Роман Барановський: От хочби ріжниці думок у справі терору. Провід Українських Націоналістів був проти всякого терору в ОУН і налягав на організаційну та політичну діяльність, а опозиція ввесь час обстоювала терор.

Д-р Шурлєй: Звідки ви знаєте, що видано заборону терору?

Роман Барановський: Сказав мені про те Зенон Коссак.

Д-р Шурлєй: Супроти того, чим ви поясните заяву д-ра Богдана Гнатевича вашій дружині, що посла Голуфка вбила УВО, хоч терор заборонила?

Роман Барановський: не вміє того пояснити.

Сальва питань д-ра Шурлєя спрямована була проти основної оборонної тези підсудного Романа Барановського. Поставлено йому закид, що він ролю позірного конфідента в поліції виконував з наказу й доручення ОУН, щоб ціною дрібних, часом і фальшивих інформацій, здобути довір'я поліції, спрямовувати її увагу в фальшивий бік, звертати на інші сліди і при нагоді довідуватися про всякі потрібні для ОУН справи.

Оборона Романа Барановського від самого початку слідства ішла по тій лінії, що він не міг діставати ані наказів, ані навіть доручень від УВО чи ОУН, бо до тих організацій не належав. Його звідти викинули, чи відсунули, що на одне виходить. Якінебудь контакти в нього були, то тільки з окремими членами організації, знайомими йому віддавна, з котрими він товаришував і вивідувався про різні справи та інформував про них поліцію. Як сам він казав, "сповняв свій громадянський обов'язок у той спосіб супроти держави і хотів реабілітувати себе перед польською суспільністю".

Д-р Роґуцький: За вашими словами, ви дали, позичили, чи продали револьвер Леву Криськові, не знаючи, до чого він призначений. Коли ж це така невинна річ, то чому ж ви зголосили про неї комісарові Чеховскому?

Роман Барановський: Я так сердечно жив з комісаром Чеховскім, що говорив йому про всячину.

Д-р Роґуцький: А чи ці сердечні ваші з ним взаємини тривали аж до самого кінця?

Роман Барановський: Під кінець погіршилися. Він мені обіцяв дістати посаду. Заки її знайде, буде виплачувати мені 200 злотих місячно на прожиток. Але посади не знайшов, часами здавалося мені, що навіть про те не старається. Потім ще й не виплачував мені грошей і я не мав з чого жити. На те я жалівся комісарові Білєвічеві. Часами казав мені комісар Чеховскі підписувати посвідки "ін блянко", щоб потім на них виписувати більші суми.

Д-р Роґуцький: І ви про все те жалілися аж по смерті комісара Чеховського?

Роман Барановський: Ні, скоріше. На яких два місяці перед його смертю.

Д-р Роґуцький: Хто давав вам гроші, як ви мали їхати до Праги на з'їзд ОУН?

Роман Барановський: Гроші на дорогу дістав я від радника Івахова.

Д-р Роґуцький: Ви запевняли комісара Чеховского, що посла Голуфка мусіла вбити група Гнатева. Чому ж його не арештовано?

Роман Барановський: Сталося це через непорозуміння. Членів його групи арештовано скоріше, це було для нього осторогою і він мав час утекти за границю й тому пропали всі докази.

Д-р Роґуцький: Як це розуміти? Чи комісар Чеховскі знав від вас, що ця група вбила посла Голуфка?

Роман Барановський: Так, але її за скоро арештували.

Д-р Роґуцький: Ви писали "ґрипса"138 до вашої жінки і думали, що про те ніхто не довідається? А ось він тут у суді. Скажіть нам, що це має значити: "Ніґди не дайон можносьці витлумачиць сен. Цо ім сян стало і в якім целю то робйон? Нє єстем здольни зґадноньць. Сон двє концепціє: альбо хцон на тем упєц печень і скомпромітоваць організацієн, тлумачонц єдночесьнє себе, альбо впрост зе мне зробіць козла офярнеґо, чего у ніх не купіць".139 Хто це ті "вони"?

Роман Барановський: Поліція.

Д-р Роґуцький: А що має значити, що з вас хочуть зробити жертвенного козла?

Роман Барановський: Це ж ясне!

Д-р Роґуцький: Так, це напевно ясне. Однак, чому поліція мала себе виправдувати?

Роман Барановський: За те, що мене арештувала.

У залі вибух сміх.

Д-р Шухевич: Ви сказали в слідстві, що м. і. поліційним конфідентом був також і д-р Григор Лужницький. Звідки ви це взяли?

Роман Барановський: Я це ствердив. Д-р Григор Лужницький давав комісарові Чеховскому політичні інформації з українського життя.

Д-р Шухевич: Ви були при тому?

Роман Барановський: Ні. Але говорив мені про те комісар Чеховскі. Особисто мені про те нічого невідомо, повторяю слова комісара Чеховского.

Д-р Шухевич: Чи правда, що на день чи два перед убивством ви були в Дрогобичі і їхали фіякром140 до недалекої місцевости коло Дрогобича?

Роман Барановський: Це було щойно другого дня по вбивстві.

Д-р Шухевич: (піднесеним голосом) Ні, це було перед убивством посла Голуфка! А чи не зобов'язалися ви по вбивстві, за винагородою півтори тисячі злотих віднайти Зенона Коссака, поставивши водночас передумову поліції, щоб убити Марусю Федусевичівну, бо вона може вас здеконспірувати?

Голова трибуналу: Відкидаю це питання. Ця справа буде розглядатися пізніше.

Д-р Шухевич: Ви зізнали, що після нападу на поштовий амбулянс під Бібркою в серпні 1930 року ви видали Зиновія Книша, Юрка Дачишина і Миколу Максимюка?

Роман Барановський: (ані пари з уст!)

Д-р Шухевич: Чи правдою є, що в 1928 році Крайова Команда вибрала вас на референта експропріяційного відділу?

Роман Барановський: Це неправда.

Д-р Шухевич: І в 1928 році, після "палатної революції" у Львові, поїхали ви з Богданом Кравцевом до Праги перед Революційний Трибунал?141

Роман Барановський: Так.

Д-р Шухевич: І на вас присуду не видано, не виключено з УВО?

Роман Барановський: не відповідає.

Д-р Шухевич: Чи знаєте, коли відбувся Конґрес ОУН?

Роман Барановський: Так, у 1929 році.

Д-р Шухевич: А чи ви не отримали з того Конґресу карточки з привітанням та підписами учасників?142

Роман Барановський: Не пригадую собі.

Д-р Шухевич: А опісля ви передали цю поштівку радникові Івахову і так заденунціювали учасників Конґресу, що вже сидять у тюрмі?

Роман Барановський: мовчить.

Д-р Шухевич: Чи після процесу "дванадцятки"143 Юліян Головінський усунувся від проводу у Львові і займався веденням автобусного підприємства?

Д-р Шухевич: І чи правда, що в 1930 році він знову зактивізувався в організації?

Роман Барановський: Так.

Д-р Шухевич: І ви повідомили про те радника Івахова та комісара Чеховского і тим посередньо причинилися до смерти Юліяна Головінського?144

Роман Барановський: Ні.

Д-р Шухевич: Хто організував атентат на Східні Торги у Львові 1929 року?

Роман Барановський: Омелян Сеник.

Д-р Шухевич: Ні, це неправда. На основі ваших зізнань організував їх і підготовчу роботу виконав Володимир Попадюк. В останніх хвилинах, наслідком перешкод, не міг докінчити свого завдання і тоді ви піднялися зорганізувати це до кінця. Чи так?

Роман Барановський: не відповідає.

Д-р Шухевич: Ось як! Ви, як член ОУН, організували атентат на Східні Торги, а одночасно повідомляли про все комісара поліції Чеховского. Як це називається на людській мові?

Роман Барановський: мовчить, як заклятий.

Цим драматичним моментом закінчився допит підсудного Романа Барановського й одночасно другий день процесу. Не висвітлив він покищо найважнішої справи: яке було тло вбивства посла Тадеуша Голуфка, хто кермував за лаштунками рукою вбивці і яка була дійсна роля в тому головної фіґури цього процесу, Романа Барановського. Дивна мандрівка револьверів найперше до Романа Барановського, потім від нього до Михайла Гнатева, далі до рук виконавців, потім поворот одного револьвера назад до Романа Барановського, який його зараз же позбувся, не повідомивши про те поліції, насуває густі підозріння і неспокійні здогади. Але загадки понад усякий сумнів не розв'язує і навряд чи вийде це колись повністю на денне світло — з такими думками розходилися пресові кореспонденти.

Зате так обвинувачення як і оборона до дна розкрили чорну душу Романа Барановського, поліційного донощика і провокатора, зрадника своєї організації, торгівця життям своїх товаришів. Вся безодня підлоти, вся гидь юдиної його роботи на цілу ширінь і подрібно показалася аж у зізнаннях свідків і від слів їх здрігалися не тільки слухачі в судовій залі, не тільки читачі пресових звідомлень з самбірського процесу, але не було мабуть ні одного українця в світі, куди тільки доходило вільне слово правди, щоб не прокляв Романа Барановського.

 

------------------------------------------------------------------------

[128] Цебто бомбового замаху на Східні Торги у Львові в вересні 1929 року. (Гл. про те — Зиновій Книш: Справа Східніх Торгів у Львові, Срібна Сурма, Торонто 1965).

[129] Називався він мабуть "Оґроднік", назвище польське, але сам був він українець. Одначе скрізь у газетах подавалося його назвище в українській формі "Огородник". Після першого приходу до Галичини большевики його арештували і він пропав без вісти.

[130] Революційні організації УВО і ОУН могли судити не тільки своїх членів, але й інших людей і навіть чужинців за злочинну діяльність на шкоду українського народу.

[131] Антін Стефанишин — Тонько — літературне псевдо Антін Вартовий. Член УВО і "Летючої Бриґади" сотн. Юліяна Головінського, учасник процесу "поштоців" разом з Романом Барановським у Львові 1926 року. Виступав свідком у самбірському процесі. Помер на провесні 1974 року.

[132] Звичайне місце зустрічей Чеховского з Романом Барановським.

[133] Цебто ті підозріння, що про них була мова закордоном.

[134] В Галичині, ще з австрійських часів, "хрунем" (від свинячого звука "хрунькати") називали тих, що вислугувалися полякам, забуваючи або просто зраджуючи український національний інтерес.

[135] Я приїхав до Праги на наради з Начальною Командою УВО і на конференцію з Проводом Українських Націоналістів не в 1929 році, тільки в червні 1930 року. (Гл. про те в книжці: Зиновій Книш — Дрижить підземний гук, Вінніпеґ 1953).

[136] Відсунув Романа Барановського від УВО Омелян Сеник-Грибівський у червні 1929 року, без суду і без дисциплінарки, не за кару, тільки з уваги на стан його здоров'я. Принаймні таке було його повідомлення в керівних колах у Львові. А суд, чи скоріше своєрідна дисциплінарна слідча комісія відбувалася далеко скоріше, десь з кінцем літа 1928 року за інтриґи Романа Барановського проти полк. Романа Сушка, тодішнього Крайового Коменданта УВО у Львові. (Гл. про те: Зиновій Книш — "Дух, що тіло рве до бою...", Вінніпег 1951 і згаданий уже "Дрижить підземний гук")

[137] Запитаний у цій справі д-р Петро Сайкевич склав такі вияснення:

"В 1928 році засуджено мене на півтора року тюрми за приналежність до УВО. Через те, що не залічено мені слідства і потім кількох місяців від присуду першої інстанції до затвердження його в вищому суді, я вийшов аж по двох роках, восени 1930 року. Наскільки собі можу пригадати, я після того тільки один-єдиний раз стрінувся з Романом Барановським, але рішуче заперечую, щоб давав я йому якісь пропозиції. Стріча відбулася не умовлено і не пляновано, лише зовсім випадково. Ніже одного слова не було між нами мови про якісь організаційні пляни, бо я — не знаючи ще докладно про застереження супроти Романа Барановського — мав свої власні підозріння щодо нього, що зродилися й визріли в мені, коли я був у тюрмі. Тоді Роман Барановський пропонував мені видавати спільно скандалістичну газету "Прач", на зразок польської "Справедливости" у Львові, розвідуватися для неї всякі брудні справи і брати від людей гроші за те, щоб їх не друкувати. Здавивши в собі огиду, я відмовився і сказав, що хочу докінчити свої медичні студії. А щоб позбутися його дальших спроб підходити до мене, додав я від себе, що час нам покінчити з усякими організаційними справами, бо оба ми люди жонаті й обвантажені родиною, тож революціонери з нас були б нікудишні.

Після того побачив я Романа Барановського аж у тюрмі в Бриґідках 1932 року, коли нас, разом з іншими, арештовано у зв'язку з убивством поліційного комісара Чеховского у Львові".

(Інтерв'ю д-ра Петра Сайкевича з автором у Віндсорі, Онтаріо, Канада, з вересня 1964 року).

[138] Ґрипс — у тюремній говірці записка з тюрми на волю, або з одної камери в другу. Леґальний лист, що переходить через цензуру, називався "ксива".

[139] Зміст "ґрипса" подали ми в польській мові, так як він був ориґінально написаний, бо це важний документ і нам правдоподібно прийдеться на нього ще покликатися пізніше. Тут передаємо його переклад на українську мову: "Ніколи не дають можливости виправдатися. Що їм сталося і з якою метою це роблять? Я не встані це розгадати. Є дві концепції: або хочуть спекти печеню на тому і скомпромітувати організацію, одночасно вибілюючи себе, або просто зробити з мене жертвенного козла, чого в них теж не купити".

[140] французьке слово, що прийнялося в Австрії, головно в Відні, і звідти перейшло в Галичину. Значить: кінна повозка.

[141] Не був це "революційний трибунал", тільки засідання чи пак наради з відпоручниками Начальної Команди УВО для розгляду претенсій Романа Барановського, що їх він там представляв, як домагання "краю", щоб усунути полк. Романа Сушка з посту Крайового Коменданта. Богдан Кравців ніколи не ставав перед революційним трибуналом чи яким іншим організаційним судом, міг щонайвище бути свідком у тій справі.

[142] Д-р Степан Шухевич натякає на справу т. зв. конґресівців — інж. Осипа Бойдуника, д-ра Юліяна Вассияна, д-ра Олеся Бабія, ред. Зенона Пеленського і проф. Степана Ленкавського — засуджених кожен по чотири роки тюрми.

[143] Помилка. Процес "дванадцятки" або т. зв. процес поштовців відбувся у червні-липні 1926 року у Львові. Юліян Головінський сидів на лаві підсудних у т. зв. процесі "сімнадцятки" або Василя Атаманчука й Івана Вербицького, звинувачених і засуджених за вбивство шкільного куратора Яна Собіньского. Процес скінчився з початком 1928 року, Юліян Головінський вийшов на волю і, здеконспірований та під безнастанним наглядом поліції, заклав до спілки зо своїм шуряком Нестором Яцевом автобусне підприємство на лінії Львів — Чесанів.

[144] д-р Шухевич не додав того, а може й не знав про те тоді, що Роман Барановський повідомив поліцію точно про місце й годину одного засідання, куди мав прийти також Юліян Головінський. Поліція зробила засідку на нього і недалеко того місця його арештувала, а кілька днів пізніше застрілила на шляху між залізничою станцією і містечком Бібрка, дня 30 вересня 1930 року.