XII. РОЗДІЛ

ПЕРШИЙ ДЕНЬ: ЗІЗНАЮТЬ БУНІЙ І МОТИКА

Буній признається до вчинку, але до вини — ні. — Розмови з Мотикою і з Біласом про Голуфка. — Як то було в день атентату. — Зустріч з Біласом під смереками. — Спроба перешкодити вбивству. — В часі атентату вечеряв у кучні. — Потім мало бачив, бо посилали його за лікарем, за дрібними оправками в самому пансіоні, а три години пізніше арештували. — Разом з Біласом у громадському арешті. — Там довідався про подробиці. — П'ятка Бунія та її провідник. — Барановського не знає, про Гнатева чув. — Товариша Біласа під віллею не бачив, ані не говорив про нього Білас, здогадується, що це Данилишин, бо оба вони з собою дружили. — Білас показував револьвер, котрим убито Голуфка. — Буній пізнав його між "речовими доказами". — Мав докори сумління за вбивство, але повинувався твердій дисципліні. — До УВО вступив по розв'язанні "Пласту", шукаючи товариства молодих людей. — Не бачив, чи поліція в Трускавці пильнувала Голуфка. — Мотика не признається до вини. — Розмова з Бунієм випадкова і принагідна. — Про приїзд Голуфка до Сестер Служебниць подавав список лікуванців у місцевій польській газеті. — Показував те Бунієві і Біласові. — Ким був Голуфко, довідався аж по вбивстві. — Голова трибуналу показує на ріжницю його зізнань у попередніх слідствах і процесах. — Білас казав йому знайти алібі, а потім повідомив, що Голуфко "поїхав без білету до неба". — Також Мотика пізнає револьвер Біласа. — Чув поголоску, що УВО невдоволена з атентату і що Гнатів його сам наказав, щоб вибится наверх. — Знову суперечка з трибуналом за розбіжність зізнань.

Після відчитання акту обвинувачення наступила півгодинна перерва.

Приведено до залі Олеся Бунія, голова трибуналу перевірив його особисті дані.

Частинно оповідаючи сам, частинно відповідаючи на питання голови трибуналу, заявляє Буній, що до вини не почувається, але до закидуваного йому вчинку признається.

Розказує, що жив у Трускавці у свого дядька і належав там до "Пласту", де пізнався з Василем Біласом і Миколою Мотикою. За їхньою намовою, під кінець 1930, а може з початком 1931 року вступив до ОУН. Склав присягу на вірність Україні, але майже не брав участи у сходинах своєї п'ятки. Дістав працю, як придверник у пансіоні Сестер Служебниць у Трускавці, а це таке зайняття, що дає мало вільного часу.

Влітку 1931 року, по приїзді Тадеуша Голуфка до пансіону, стрінувся на дорозі з Мотикою. Завязалася між ними розмова і Мотика запитався, які літовики мешкають тепер у пансіоні. Підсудний хотів похвалитися, що є між ними знатні особи, і подав посла Тадеуша Голуфка. Чи це був посол польський, чи український, того Буній тоді ще не знав.

По яких трьох тижнях стрінувся з ним Василь Білас і запитався, чи мешкає в Сестер Служебниць Голуфко. Далі випитувався, котру точно займає кімнату. Буній сказав, що мешкає на першому поверсі, назвав число кімнати і додав, що вже скоро від'їде.

Вдруге стрінув Бунія Василь Білас перед полуднем у день убивства Голуфка коло кооперативи "Здоров'я" і знову розпитувався про Голуфка, де живе, чи справді називається Тадеуш Голуфко. Заявив при тому, що дістав від Організації Українських Націоналістів наказ убити Голуфка і станеться це таки сьогодні о год. 8 ввечері. Білас прийде під віллу і там має ждати на нього Буній.

Розмовляючи до того часу з Василем Біласом, не думав Буній, щоб мали заподіяти якесь зло Голуфкові. Коли ж тепер довідався про наказ ОУН убити Голуфка, хотів якось тому перешкодити.

Прийшла восьма година вечора і якраз тоді управителька пансіону казала йому віднести печиво до недалекої вілли "Саріюс". Вийшов Буній з кошиком з пансіону і стрінув під брамою Василя Біласа. Яких 10-12 кроків дальше, під смереками, стояв товариш Біласа, загорнений у плащ. На питання Біласа, чи є вже Голуфко у своїй кімнаті, відповів, що нема, хоч добре знав, що є, бож носив йому туди вечерю і потім ще додаткового компот і бачив, як Голуфко лежав уже роздягнений у ліжку. Думав собі Буній, що після тої відповіді Білас відійде. За яких 10-15 хвилин, вертаючися з вілли "Саріюс", знову застав Біласа під пансіоном і також тоді його товариш стояв під смереками коло паркану. Білас ще раз запитався, чи Голуфко зайшов уже до своєї кімнати і Буній потвердив, що правдоподібно так, бо з вікна його кімнати від подвір'я видно світло.

На наказ Біласа пішов до кухні і сів за стіл вечеряти. Швидко після того пролунали стріли, до кухні вбігла служниця Пав'як125 з криком, що вбито посла Голуфка. Буній вибіг на коридор і там хтось з гостей казав йому побігти за лікарем. Не бачив убивників, як утікали. Вернувся з лікарем і тільки на секунду затримався в кімнаті Голуфка, казали йому стояти на коридорі й не допускати до кімнати інших мешканців пансіону, що хотіли туди заглядати. Лікар ствердив, що Голуфко вже не живе.

Голова трибуналу: Чи можете описати ближче того товариша Василя Біласа, з котрим прийшов він до вілли?

Буній: Ні. Падав дощ і надворі було темно, а він стояв віддалік, загорнений в плащ. Бачив я тільки, що він був вищий ростом від Біласа.

Голова трибуналу: Знаєте підсудного Романа Барановського ?

Буній: Ні, я перший раз побачив його аж у слідстві.

Голова трибуналу: Але Михайла Гнатева хіба знаєте?

Буній: Я тільки чув про нього. Одного разу, давно вже, Василь Білас показав мені його на вулиці і сказав, що це наш комендант.

Голова трибуналу: Чи Мотика також і давніше розпитувався вас про особи, що мешкали в вашому пансіоні?

Буній: Завжди ми про те говорили з ним при наших зустрічах.

Голова трибуналу: Чи Білас розпитувався вас також про те, як розположені меблі в кімнаті посла Голуфка?

Буній: Ні, про те не було мови.

Голова трибуналу: А Білас сам говорив вам щось про посла Голуфка?

Буній: Так, це він сказав мені, що Голуфко завинив "пацифікацію" і за те прийшов наказ "з-гори", щоб його вбити.

Голова трибуналу: Від кого ж то "з-гори"?

Буній: Я думав, що від Михайла Гнатева, бо він у нас був за провідника.

Голова трибуналу: Говорили ви коли з послом Голуфком про його виїзд з пансіону?

Буній: На який день перед смертю. Зпочатку посол Голуфко мав виїхати 31 серпня, але вже на два дні перед тим просив переказати управительці, щоб виписала йому рахунок, бо він мусить виїхати один день скоріше, ЗО серпня. Я це переказав сестрі-наставниці і відголосив посла Голуф-ка в комісії живця.

Голова трибуналу: Чи пригадуєте собі слова, що їх ви сказали Мотиці, коли перший раз говорили з ним про Голуфка?

Буній: Здається я сказав "може з ним щось зробити.

Голова трибуналу: А не сказали ви: "треба щось йому зробити?"

Буній: Не пригадую собі того точно, може так і сказав.

Голова трибуналу: Чи з розмови з Біласом пригадуєте собі, хто з них двох перший стрілив до посла Голуфка.

Буній: Так як це мені розказував Василь Білас у громадському арешті, виходило, що це він перший увійшов до кімнати і перший стріляв. Його товариш був другим убивником.

Голова трибуналу: А другим був Данилишин?

Буній: Білас мені того не сказав. Але я з початку здогадувався про те, а потім був певний, бо вони оба ввесь час товаришували з собою і скрізь разом ходили.

Голова трибуналу: Бачили ви револьвер, з котрого вбито посла Голуфка?

Буній: Так. Яких два місяці після того зайшов я до хати Василя Біласа. Він витягнув з кишені револьвер марки ФН, калібру 6.75 і сказав, що з того револьвера застрілено посла Голуфка.

Тут голова трибуналу вийняв з коробки на столі два револьвери і запитався, котрим убито Голуфка.

Буній: (оглянувши обидва револьвери і показуючи на один з них, марки ФН число 109,603) Мабуть тим, я бачив його в покійного Василя Біласа, на ручці мав він невелику рису.

Голова трибуналу:126 Не жаль вам було посла Голуфка, коли ви побачили його вбитого?

Буній: Було мені справді жаль його, як людини і відразу і ще довго потім. Але ж я належав до організації, там тверда дисципліна і накази треба виконувати слухняно.

Суддя Купровскі: А Роман Барановський також належав до вашої п'ятки чи до гуртка?

Буній: Ні.

Прокурор: Ви часто бачилися з Біласом?

Буній: Так, досить часто.

Прокурор: І говорили з ним про Голуфка за кожним разом?

Буній: Перед убивством посла Голуфка говорив я про нього з Біласом усього два рази.

Прокурор: Чому ви до вини не почуваєтеся, хоч до вчинку признаєтеся?

Буній: Я признаюся до всього того, що я зробив. Але з початку мені й на гадку не приходило, що дійсно задумують убити посла Голуфка.

Прокурор: А на котрий револьвер ви присягали, чи на той сам, що ним убито Голуфка?

Буній: Ні, напевно на інший. Як міг я присягати на нього, коли перший раз побачив його аж два місяці після смерти посла Голуфка.

Д-р Степан Шухевич: Ви знаєте, які цілі має ОУН і як до них прямує?

Буній: ОУН хоче визволити Україну і вживає таких засобів, що в даний час найдогідніші.

Д-р Шухевич: Чому ви вступили до ОУН?

Буній: Найбільше притягало мене те, що там гуртуються молоді люди.

Д-р Шухевич: Ви не пізнали товариша Біласа під віллею. Як далеко стояв він від Біласа?

Буній: Було це яких добрих десять метрів.

Тут оборонець д-р Степан Шухевич стверджує, що Дмитро Данилишин після свого арештування ніколи не складав ніяких зізнань у поліції. Василь Білас говорив підсудному Бунієві тільки про себе, ніколи про Дмитра Данилишина. Буній не пізнав у товаришеві Біласа критичного вечора під віллею Сестер Служебниць Данилишина, тому, на думку оборонця, Дмитро Данилишин не був убивником посла Тадеуша Голуфка.

Д-р Іван Роґуцький: Ви два рази подавали Василеві Біласові інформації про посла Голуфка. Чи знали ви, що потрібні вони йому були до заплянованого вбивства?

Буній: Не знав. Василь Білас сказав мені про те аж тоді, як довідався від мене про всі ті речі.

Д-р Роґуцький: То чому ж ви послухали Біласа, коли він відкрив перед вами намір убити посла Голуфка?

Буній: Мусів. Я ж був членом організації, а Василь Білас був моїм найближчим провідником.

Д-р Роґуцький: Чи поліція в Трускавці пильнувала посла Голуфка?

Буній: Не знаю. Якось про те я не думав і нічого не завважив.

Допит Олеся Бунія скінчився о год 2 по полудні. "Діло" завважує, що "своїми ясними відповідями підсудний зробив на трибунал і присяжних суддів добре враження". А чому ж би й ні? Яке інакше враження може зробити підсудний, що до всього признається і всьому потакує?

Другого викликали на допит Миколу Мотику. Як відомо, його вже засуджено за ОУН. На попередньому процесі він широко про те говорив і тягнули його за язик та випомповували все, що могли, тож теперішній допит ішов тільки по лінії того, що відносилося до вбивства Тадеуша Голуфка, наскільки був до того причасний Микола Мотика.

На питання голови трибуналу відповів, що до вини не почувається.

Ще десь около 2 серпня 1931 року перед полуднем стрінувся він з Бунієм на вулиці перед крамницею "Маслосоюза", тримаючи в руках часопис "Ґлос дрогобицко-бориславскі". В новинках тої газети завжди подавалося, хто приїхав на купелі до Трускавця, а хто вже від'їхав. Це для всіх було цікаве і він теж належав до постійних читачів тієї рубрики. Вичитав він тоді в списку, що до українського пансіону Сестер Служебниць приїхав польський посол Тадеуш Голуфко, а що знав про Бунія, як працівника в тому пансіоні, показав йому те місце в газеті. Буній потвердив, що дійсно такий добродій заїхав до пансіону перед двома чи трьома днями.

Голова трибуналу: (перериває підсудному Мотиці). Щонайменше п'ять разів допитували вас про те в слідстві і на процесах, а оце ви перший раз згадуєте тут про газету.

Мотика: Дійсно, не згадував. Якось не прийшло мені на думку, не вважав я того аж таким потрібним. Здавалося мені, що головною річчю був зміст нашої розмови з Бунієм.

Ким був Голуфко — продовжував Мотика — він тоді точно не знав. Щойно по вбивстві довідався з газет, що цей польський посол був перед тим начальником східнього відділу в міністерстві заграничних справ, що належали до нього теж українські справи і що вважали його великим приятелем польсько-української згоди.

В тій першій розмові Буній справді сказав щось таке, як "треба щось з тим зробити", чи якось подібно, більшої уваги на те тоді не звернув.

Голова трибуналу: (вдруге перериває Мотиці) В слідстві ви сказали, що зрозуміли вислів Бунія так, що Голуфка треба "спрятати".

Мотика: В слідстві був у мене зовсім інший хід думок, я міг неодне сказати, не здаючи собі справи.

Далі каже Мотика, що того самого дня пополудні побачив Василя Біласа і теж показав йому ту саму новинку зо списком лікувальників та звернув увагу на те, що в пансіоні Сестер Служебниць живе Тадеуш Голуфко і що "слід щось з тим зробити", по словам Бунія. Білас тільки кивнув головою й усміхнувся. Черговий раз бачився з Біласом аж 29 серпня 1931 року вранці і тоді Білас остеріг його, щоб того вечора сидів у хаті і виробив собі алібі.

Голова Трибуналу третій раз звертає увагу Мотиці на різницю між теперішніми й попередніми зізнаннями: Ви говорили в слідстві, що Василь Білас казав вам сидіти в хаті й виробити собі алібі, бо того дня "буде робота".

Мотика: Можливо, що я так говорив. Цілий вечір сидів я в хаті з літовиками, забавляв їхніх дітей і це мені добре придалося, бо в арешті після вбивства посидів я тільки 48 годин. Коли на другий день знову зустрінувся я з Василем Біласом, він загад очно всміхнувся й іронічно сказав:

— Голуфко поїхав без білету до неба.

Про ближчі подробиці вбивства довідався я від Василя Біласа аж два тижні пізніше.

Почувши від Мотики, що в пансіоні Сестер Служебниць живе Тадеуш Голуфко, Василь Білас пішов з тим до Михайла Гнатева в Тустановичах. Гнатів видав доручення вбити Голуфка та призначив до того Біласа з Данилишином. Вони позичили собі плащі, понасували кашкети, насадили чорні окуляри, бо хоч надворі пітьма, але на сходах і в коридорі світилося світло, і пішли до вілли Сестер Служебниць, де вже мав на них ждати Буній.

Далі Мотика переповідає знані вже нам речі про те, як виконано вбивство.

Голова трибуналу знову витягнув два револьвери і в одному з них Мотика пізнає револьвер Василя Біласа.

Після вбивства ходили по околиці чутки, що Крайова Екзекутива дуже була невдоволена з того, вона доручення атентату не давала, мусів це зробити Михайло Гнатів самотужки, хотів відзначитися й виплисти наверх в організації, тому й наказав убити Голуфка.

Голова Трибуналу: Кого ви знали з вашої п'ятки?

Мотика: З п'ятки в Трускавці знав я тільки Василя Біласа і Дмитра Данилишина. Про інших мені не було відомо.

Голова трибуналу: А Буній?

Мотика: Я здогадувався, що він має відношення до ОУН, але ніколи не бачив його на організаційних стрічах.

На те голова трибуналу знову відчитує одне місце з давніших допитів Мотики в слідстві, де він признається, що це він зорганізував п'ятку і належали до неї Василь, Ярослав і Володимир Біласи, Дмитро Данилишин та Олекса Буній. Від Василя Біласа і Дмитра Данилишина сам він відбирав присягу на револьвер, їх п'ятка мала два пістолі, один дістала від Михайла Гнатева, а другий обміняла за щось.

Прокурор: Що мав значити вислів Біласа, що "Голуфко поїхав без білету до неба?"

Мотика: Це було сказано іронічно.

Прокурор: Навіщо ж та іронія?

Мотика не вміє пояснити, попадає в суперечку з головою трибуналу, оба нараз говорять і вкінці Мотика мусів замовкнути.

В одному з запитів знову заторкнено справу, чи був Мотика конфідентом поліції і чи добровільно до того зголосився. Мотика це заперечив, однак признав, що згадував раз Василеві Біласові, чи не варто б піти до поліції, щоб там працювати для ОУН, і що він був би на те готовий, на що йому Білас відповів одним тільки словом: "Уважай!"

Цікаво і дивно, що ані прокурор ані оборона не пробували нав'язати до того і далі тягнути Мотику за язика.

Суддя Купровскі: Ви знали підсудного Романа Барановського?

Мотика: Ні, не знав.

Суддя Купровскі: А з Бунієм ви були знакомі як довго?

Мотика: З ним запізнався я ще в "Пласті" і тому з ним товаришував. У нас у "Пласті" не зважали на соціяльні ріжниці, всі були рівні, чи студент, чи робітник.

Прокурор: Чому ви сказали Василеві Біласові про приїзд посла Голуфка до Трускавця зараз того самого дня, коли говорили про те з Бунієм?

Мотика: З Біласом стрінувся я на вулиці випадково. А розмова про Голуфка зайшла через те, що Білас витягнув з кишені газету з новинкою про те і тоді почали ми говорити про приїзжих лікуванців.

Допит Мотики закінчено о 3:40 пополудні і відложено процес до середи вранці на годину дев'яту.127

Голова трибуналу мав ще кілька додаткових запитань до Мотики:

Голова трибуналу: Чи крім присуду за приналежність до ОУН були ви колинебудь карані за діяльність в інших організаціях?

Мотика: Велося проти мене слідство за "Пласт", однак його припинено.

Д-р Іван Роґуцький вияснює, що справу занехано в наслідок відклику Мотики.

Голова трибуналу: (до Бунія): Чи пригадуєте собі щось про газету "Ґлос дрогобицко-бориславскі" в часі вашої розмови з підсудним Мотикою про посла Голуфка?

Буній: Тепер собі не пригадую, одначе не виключаю, що так могло бути.

 

------------------------------------------------------------------------

[125] Так і не знати, як дійсно називалася ця служниця. В акті обвинувачення — Фавлівна, у зізнаннях Бунія (котрий повинен її добре знати) — Пав'яківна, а потім, уже як свідок перед судом — Фаб'яківна.

[126] Ані в "Ділі", ані в інших часописах звітодавці точно не розмежовували, котрі питання ставив голова трибуналу, а котрі прокурор. Не виключене, що мусіли і пропускати деякі питання, або комбінувати два питання й відповіді в одне. Тому можливе, що деякі з тих питань ставив не д-р Вондравш, як голова трибуналу, тільки прокурор Мітрашевскі. Та це, в суті речі, не мало б більшого значення. Вже точніше зазначували репортери, про що питалися оборонці.

[127] Тому, щоб увесь черговий розділ присвятити допитові третього підсудного, Романа Барановського, і тому, що тільки всього кілька питань на початку другого дня процесу поставлено ще Бунієві та Мотиці, переносимо це сюди, на закінчення розділу про перший день процесу.