X. РОЗДІЛ

СЛІДСТВО

Колосальний слідчий апарат. — Женева гальмом поліційної сваволі та вуличних вибухів. — Відозва львівського воєводи плямує "закордонні чинники". — Перестерігає поляків перед шкідливими "вибухами гніву". — Зміни грубших риб на поліційних та адміністраційних постах у Дрогобичі й у Львові. — Масові арештування серед української молоді — отже "влада не спить". — Поліція кидається, як голий у кропиві, — арештує без розбору. — Довгі списки ревізій та арештувань в українських часописах. — Їх так багато, що вкінці подають тільки кількість арештованих та місцевини. — Ф'яско арештувань — гора вродила мишу. — Зловлено в лісі дезертира Бутрина з двома револьверами. — Чи вбивця? — Напів збожеволіий Бутрин під тортурами наплів неймовірних дурниць. — Психіятри рятують престиж поліції. — Є вбивники! Це два пасажири зайцем на кораблі в Ризі. — Чудацькі пригоди двох польських студентів, що подалися за українців. — Смішне в сумному: арештування геологічної екскурсії та вакаційних гостей. — Повна невдача слідства, по п'ятьох місяцях випущено останніх чотирьох підозрілих. — Поліція перед кам'яною стіною. — Негодування польської публіки на нездарність слідчої влади. — Лист приятелів Голуфка до редакції "Роботніка" і коментарі "Діла". — Аж напад на пошту в Городку приніс зворот — признання Біласа, щоб уникнути негайного суду.

Рідко в котрій справі пущено в рух такий колосальний політичний, адміністраційний та поліційний апарат, як тут, щоб вияснити підложжя вбивства Тадеуша Голуфка і зловити його виконавців.

З уваги на сесію Ради Ліґи Народів, що розглядала петиції проти Польщі, польський уряд мусів докладати зусиль, щоб слідство проходило точно з постановами законів, щоб поліція не вдавалася до звичайних для неї брутальних метод, а надівсе, щоб стримати польську вулицю й вибухові шовіністичні й україножерні кола від погромів. Тимто львівський воєвода негайно, бо вже 1 вересня 1931 року випустив відозву ніби до всієї, а власне головно до польської людности такого змісту:

"Публічну опінію потряс факт скритовбивства на особі посла Тадеуша Голуфка, в якому вся суспільність бачила хорунжого ідеї поєднання і співпраці всіх громадян Речіпосполитої. Для нікого в Польщі не може бути чужим існування поза державними кордонами чинників що вважають за ціль своїх аспірацій знищити ту традиційну в нашій історії ідею. Ми також свідомі того, що ці чужі чинники намагаються скаламутити внутрішнє життя польської Речіпосполитої. Злочин, що потряс сумлінням, що його приписує опінія власне тим чинникам, не може стати ударом для ідеї, яку з такою шляхетністю репрезентував покійний Тадеуш Голуфко. Суспільність не може дати понестися відрухом гніву, бо державна влада робить усе, щоб дати належну сатисфакцію інстинктові справедливости. Тому взиваю суспільність зберегти спокій і повагу, а також підпорядкувати себе з довір'ям розпорядкам державної влади".

Львів, дня 31 серпня 1931.

Львівський воєвода: д-р Рожнєцкі.

Як один з перших заходів для заспокоєння польської суспільности, щоб показати, що влада не дармує, не тільки шукає винуватців убивства, але й усуває тих, чи то через недбалість, чи брак достатньої чуйности не вив'язалися як слід зо своїх урядових обов'язків — першим пішов у відставку дрогобицький повітовий староста Порембальскі, бо Трускавець, де сталося вбивство, лежить на території його повіту. В слід за ним полетів повітовий комендант поліції в Дрогобичі, надкомісар Крупа. Зміни розтягнулися на всі відповідальні за безпеку в воєводстві керівні особи. Покинув свій пост начальник відділу безпеки у воєводстві, Роґовскі, преса подейкувала, що ніби дістане він таке саме становище в Познані. Інспектора поліції Людвіковского передано до розпорядження Головної Команди Поліції у Варшаві. Воєводського коменданта поліції у Львові, Ґрабовского, запроторено в Кельце. Все те грубі риби, а що сталося з дрібнотою, про те газети не писали.

Одночасно з тим пішли на широку скалю переведені масові арештування серед українців, головно серед студентської та іншої молоді. Звичайно прокуратура або конфіскувала українські часописи за поміщування назвищ арештованих, або просто забороняла їх подавати, "з уваги на добро слідства". А тепер і вусом не моргнула на довжелезні списки кожного дня і здавалося, що якби до неї звернутися — сама б ще їх доповнила. Бо велике число арештованих мало свідчити про те, що влада не спить, енерґійно шукає виновників і нехай усі про те знають.

Звичайно масові арешти переводяться не на те, щоб була в той спосіб надія зловити дійсних виновників. Навіть не ставало б часу, щоб їх усіх допитати та згідно з законом до 48 годин поставити перед слідчого суддю для списання протоколу й затвердження арешту. Вони давали нагоду зробити обшук — ану ж знайдеться якась нелеґальщина — дошкулювали й затруювали життя спокійним громадянам, редакціям та установам. Тепер же ж до того всього дійшов новий мотив: показати публіці енерґію, пружність, чуйність і невтомність поліційних органів. Цілі колюмни українських часописів покривалися назвищами арештованих та місцевий, куди заглянуло "чуйне око сторожів справедливости". Для прикладу і щоб виробити собі поняття про широку поліційну акцію, передамо тут такі повідомлення з двох тільки чисел "Діла":

РЕВІЗІЇ Й АРЕШТУВАННЯ

В Комарні арештувала місцева поліція 1 ц. м. одинадцять громадян: Перуна Ананія, студента медицини, Перуна Осипа, монтера, Радовича Миколу, маґістра прав, Радовича Івана, кооператора, Миця Володимира, студента медицини, Ліщинського Івана, студента прав, Сенюту Миколу, випускника філософії, Когута Осипа, випускника ґімназії, Дрималика Лева, випускника ґімназії Калимона Романа, міщанина.

В усіх переведено домашній обшук, забрано книжки і приватні листи.

В Бібрці 4 ц. м. після ревізії арештовані:

Коцюмбас Степан, Панкевич Петро, урядовець Філії "Просвіти", Козакевич А., Боднар Андрій, Коцюмбас І., Михалкевич Володимир, Рудий Святослав, Ґабрусевич Іван і Ґабрусевич Володимир, студенти з Вільхівця, Василик Володимир з Серник та ще кілька осіб з повіту.

Самбірщина, 4 ц. м. Арештовані Ступницький Володимир, абсольвент прав у Городниці, Сілецький Антін, студент прав у Лютовиськах.

Борислав, 4 ц. м.: Підгородецький Олександер, студент прав, Тураш Мирослав, студент прав, Сушків Володимир, приватний урядовець, Ніклевич Степан, робітник, Підгородецький Маріян, робітник, Сушків М., робітник.

Мразниця коло Борислава, 4 ц. м.: Андрушків Микола, Коблик Микола, Кущів Іван.

Губичі: Гапкало Михайло, урядовець, Городиський Павло, студент прав, Петрикевич Михайло, студент прав, Герник Дуся, учителька Музичного Інституту, Яворський Осип, селянин, Бішко Павло, селянин.

Попелі: Ільків Володимир, кооператор.

Тустановичі: Зарицький Іван, кооператор, Веприк Петро, кравець, Витвицький Петро, урядовець у копальні нафти, Попель Роман, маґістер філософії. Волошин Ярослав, студент, Романюк Іван, студент, Терлецький Ярослав, студент, Гаврилів Іван, студент, Гаврилів Юрко, студент, Зарицький Микола, студент, Романюківна, студентка, Уруська Стефа, студентка, Сенюта Іван, Кушнір Микола, Драган Петро, Муйла Федір, Сенів М., Бабич Микола, Маців Василь, Гнатів Григор, Веприк Василь, Добрянський Микола, Добрянський Михайло.

Декого забрали просто в нічних сорочках, незавжди навіть добре одягнених. Багатьох при тому побили.

Арешти пояснювалися шуканням убивників Голуфка, а також, як забезпека для Східніх Торгів у Львові, що якраз мали відкриватися.

І знову ж, у наступному числі:

В Рудні коло Львова арештовані 4 ц. м.: Зілинський Олександер, Зілинський Лонгин, Ковалишин А., Грень Е., Козак М.

Дрогобиччина: Кобільник Володимир — студент медицини, Колодрубець Михайло — студент філософії. Коцюба Василь — студент медицини, Городиський Володимир — абсольвент філософії, Городиський Іван — студент прав, Яхно Іван — студент прав. Татарський Олекса — випускник політехніки, Коссак Богдан — студент техніки, Осередчук Володимир — випускник ґімназії, Крисько Лев — студент техніки, Лихоць Ілля — вислужений учитель, Ґавдяк Омелян, Бутрин Ілько.

Після допиту й короткого перетримання їх з часом звільнили, на довше залишили тільки Лева Криська й Володимира Кобільника.

Стрий — Сенишин Лев, студент філософії.

Самбірщина: Бец Омелян, інженер, Майхер Ярослав, маґістер права, Яремко Іван, студент прав, Яремко Михайло, випускник ґімназії, Рудий Євген, учитель, Шембель Іван, промисловець, Гашка Ярослав, випускник ґімназії, Кустринський Гриць, секретар Філії "Просвіти".

Скільщина: Кобилецький Роман, студент прав, Бутковський Іван, випускник ґімназії, Федорика Осип, випускник ґімназії, Плавюк Орест, студент техніки, Івасиків Бр., Бичкович Володимир.

Все те тільки подано в двох числах "Діла", і тільки з підгірських околиць. А таких ревізій та арештувань було куди більше й у цілому краю. Та й то в списках подавалися переважно мешканці міст і такі особи, що їхня рідня писала листи з повідомленнями про арешт, або знайшовся на місці якийсь кореспондент. А скільки було таких — головно з далеких закутків на провінції і сільських хлопців, — що про них ні пес не гавкнув, як говорили в Галичині, ніхто й не знав, що їх забрала поліція, їх було так багато, що газети перестали друкувати списки, подавали тільки або в новинках, або в коротких нотатках, що в такій то околиці відбулися ревізії й арештування. Наприклад, в одному числі "Діло" запопало: "В Перемищині арештовано 30 людей, у Сокальщині 40, крім того в Яворівщині. В Винниках і в довколишніх селах конфінували багато людей з наказом що кілька годин голоситися в поліції".

Численні арештування відбулися в самому Львові й околиці. Ще вночі з суботи на неділю (29 на 30 серпня) поліція зробила обшук у студента філософії Омеляна Тиса, Круп'ярська ч. 4. Нічого не знайшла й пішла з порожніми руками. Три дні пізніше вернулася, зробила другий раз дуже основну ревізію, знову нічого не знайшла, неначе на глум забрала з собою якийсь старий календар, одне число журналу "Кіно" та університетську виказку, але цим разом уже посадила його в холодну.

Того самого дня арештовано братів Володимира й Карла Мулькевичів при вул. Кентржинського ч. 10, що нікого не здивувало, бо їх, так само як знаних у Львові братів Качмарських ні одного разу не обминула ревізія й арешт у масовій поліційній акції. Далі арештовано у Львові д-ра Богдана Гнатевича, інж. Атанаса Мілянича, Володимира Коцюмбаса, службовика "Маслосоюзу", Петра Жмінковського, ремісника, Йосипа Рудакевича з Левандівки, Івана Сеніва, Омеляна Штаєра, Володимира Байталу, Юрія Онишкевича, службовика "Дністра", ґімназиста Юрія Коропія, студентку філософії Анну Чемеринську, Олександра Саловича, Володимира Сеницю, службовика "Маслосоюза", Петра Чорнія, братів Йосипа і Ярослава Яримовичів — все те по більшій частині сталі клієнти львівської поліції в кожних політичних арештах, заповняли вони реґулярно поліційну тюрму при вул. Яховича, і тут годі було пускати блахмана, що вони могли бути причасні до вбивства Тадеуша Голуфка.

З цієї на великі розміри закроєної поліційної акції вийшов пшик. Арештовано сотні людей, а коли перецідили їх крізь сито вступного поліційного слідства, до двох тижнів майже всіх мусіли звільнити. Затримано кількох і подано їх імена, ніби як підозрілих до співучасти в убивстві Голуфка, щоб якось оправдати ту акцію і кинути щось на жир нетерпеливій польській газетярській тічні вовків. Бо й тих мусіли потім випустити з судового слідства.

Поліція стала неначе перед кам'яною стіною — і ні кроку наперед! Час-від-часу спалахнула іскра сенсації в поліційних звідомленнях для преси — та й погасла, ще заки висохла фарба на часописах. Так, наприклад, в околиці Миколаєва над Дністром арештовано двох студентів, братів Пришляків, та одну студентку, Стефу Шушкевич зо Львова. Підозріле було те, що бродили вони лісами. Шушкевичівна мала з собою молоток, а що була вона знана в поліції, бо нещодавно вийшла на волю з процесу за Східні Торги — поліція арештувала всіх троє і тріюмфально привезла до Трускавця "на суворий допит і конфронтації" — та й мусіла звільнити. Показалося, що всі троє були студентами географії та геології львівського університету і вибралися на прогульку понад Дністром збирати потрібні їм до студій мінерали. Звідти й знайшлася в них така страшна зброя, як молоток.

Ввечері 1 вересня поліція з Погорець коло Рудок арештувала в Чайковичах двох братів Гарасимових, синів покійного д-ра Гарасимова: Всеволода, студента техніки, й Ігора, матуриста. Тому, що вони приїхали до рідні в Чайковичах з Чехо-Словаччини, а їхня мати перебувала в Совєтській Україні — це вистарчало, щоб закинути їм убивство Тадеуша Голуфка, закувати в кайдани і ще тієї самої ночі відвезти до Дрогобича.

Серед тих розпачливих пошуків, пущено в світ вістку з деякими познаками правдоподібности, що нарешті поліція наклала руку на вбивника. Назвище його покищо зберігали в тайні, проголошено тільки, що це дезертир з польського війська і ховався у дрогобицьких лісах. При ньому знайшли револьвер з восьми кулями. Перебуває він під безнастанними допитами поліції, що шукає тепер другого вбивника. На другий день це були вже два револьвери, один калібру 6.75 з восьми кулями,111 а в кишені мав ще автоматичний бровнінґ 7.65. А що з саме таких калібрів пістолів убивники стріляли до Тадеуша Голуфка — негайно обтяжили його підозрінням убивства. Виявилося, що це українець, Ілько Бутрин, 22-літній ґімназійний випускник, родом з Порудя, повіт Яворів. Окружний військовий суд у Познані засудив його на 18 місяців в'язниці за дезерцію. В міжчасі замішано його в якусь справу за саботажі і в дорозі з Познаня до Городка коло Львова, де мали його допитувати, вдалося йому скористати з неуваги ескорти й утекти. Лишилося йому досиджувати всього вісім місяців. З того часу шукали за ним стежними листами і знайшли нарешті в трускавецьких лісах. Якось дуже скоро затихло про нього, аж нагло під кінець місяця знову виринув він, як звинувачений за вбивство. Поліція дала йому такого хльору, що він признався до всього, що йому підсували, а до того "з власної пильности" понаговорював неймовірних нісенітниць, докладно описував, як то він підготовлявся до вбивства і як виконував атентат. Все те показалися фантазії змордованої тортурами в поліції людини, що в муках напів зсунулася з глузду, бо виявлені вже судовим слідством обставини вбивства були цілком інакші від тих, що їх описав Бутрин. Були побоювання, що Бутрин збожеволів у поліції. Самі поліцаї носилися з думкою віддати його психіятрам на провірку для певности, чи він дійсно ошалів, чи тільки симулює.

В тому замішанні, коли поліція не знала, за яку нитку хватати, брукова преса, на чолі з "Ілюстрованим Кур'єром Цодзєнним" у Кракові та "Експресом Вєчорним" у Львові принесли свіжу сенсацію, неначе просто з фільму або з кримінального роману, що нарешті, нарешті! Таки зловлено правдивих убивників Голуфка! Є ними два українські студенти — а хто ж би інший? — що всунулися якось на норвезький транспортний корабель "Теля Вормін". Навантажений вугіллям плив він з Ґдині до Риґи. Обидвох подорожних "зайцем" висадили на беріг у Ризі і зайнялася ними латвійська поліція. Подали вони свої назвища: один Пйонтковський, а другий Яблоновський, трохи дивні, як в українців. Пашпортів не мали, тому не дозволено їм лишитися в Ризі, латвійська поліція дала їм до вибору, до котрої границі їх відставити. Вони вибрали литовську. Коли вже були в дорозі, латвійська влада змінила своє рішення, спеціяльним кур'єром наздігнала поліційну ескорту, що відвозила їх до границі. Яблоновського і Пйонтковського заковано і на граничній станції Турмонт передано полякам, що зараз же перевезли їх через Вильну до Варшави й передали політичній поліції. Ще не доїхали вони до Варшави, а вже телеграми рознесли вістку по всьому світу, що вбивники, два українські студенти — зловлені.

Виявилося, що нічого спільного з убивством вони не мали. Яблоновскі, по професії бактеріолог, походить зо Шлеська, а Пйонтковскі з Варшави. Не могли вони знайти відповідної для себе праці, а крім того хотіли зазнати вражінь морської подорожі й рішили пуститися в світ пригодницькою мандрівкою. Почалося це ще від 13 серпня. Не мавши пашпортів — куди б не заїхали, звідусіль їх викидали. Тоді придумали вони штуку: податися за українських студентів, що їх переслідує польська влада, і просити політичного азилю. Та коли довідалися, що стоять під закидом убивства, все відкликали і вийшли на волю 7 вересня. Ще й по десять злотих дістали від поліції "на дорогу".

Весела та пригода оббігла всю Европу в газетних новинках, деякі часописи писали про неї більше, як про самого Голуфка.

Слідство далі стояло на місці. Не дивлячись на те, що перебрав його в руки апеляційний слідчий суддя до справ надзвичайної важливости Скуржиньскі з Варшави, що вважався одним з найздібніших слідчих спеціялістів — нічого не викрито. Минав місяць за місяцем, випущено зо слідчої тюрми останніх підозрілих — Лева Сенишина, Володимира Кобільника, Лева Криська й Ілька Бутрина, що просиділи в слідстві поверх п'ять місяців. Щораз нижче нависало підозріння, що за всім тим криється якась темна справа і що влада взагалі махнула рукою на неї і тільки жде, щоб про те забули.

30 березня 1932 року в соціялістичному варшавському "Роботніку" появилася замітка п. н. "Після сьоми місяців".

"Сім місяців минуло від хвилини трагічної смерти Тадеуша Голуфка. Прилюдна опінія досі не знає, до яких висновків дійшло слідство, та чи існують вигляди, що викриті будуть убивники. Розуміємо знаменито, що кожне слідство вимагає тайни, але по сьоми місяцях багато речей мусіли хіба вже втратити на актуальності, отже якийсь звіт можна б подати прилюдній опінїі.

Знаємо, що всі відломи української громадськости відкинули прилюдно обвинувачення, наче б українці брали участь у вбивстві. Оголошено заяви УНДО, соціял-демократів, навіть УВО. В тих обставинах тим більше накидується конечність, щоб поінформовано країну про те, чи слідство далі ведеться та чи існують якінебудь факти або здогади, яких оголошення не зашкодило б слідству, коли воно ще ведеться.

Ті всі, що організували свята, присвячені пам'яті Тадеуша Голуфка, мають обов'язок забрати тепер голос. Не сумніваємося, що "Роботнік" передрукує кожну інформацію і кожен погляд у цій болючій справі".

Під заявою слідували підписи, а редакція зазначила, що ця замітка походить від гурту старих приятелів Тадеуша Голуфка з петербурзьких ще часів.

До цієї заяви забрало голос "Діло", висловлюючи погляд, що напевно не тільки "Роботнік", але кожен український часопис охоче помістить усе, що кинуло б світло на цю таємничу і неначе засекречену справу. Ніхто більше не заінтересований тим, як українська суспільність. Зараз бо по вбивстві всіми засобами інформації розтрублено по цілому світі, що це діло українців. Користувався тим не тільки Авґуст Залєскі в Женеві, але й на внутрішньому польському політичному форумі нераз його підносили при нагоді протиукраїнських виступів, наприклад, пані Яворська з ББ, коли промовляла в обороні антиукраїнських внесень.

Минуло не тільки сім місяців від смерти Тадеуша Голуфка, але й більш як рік. А слідство все ще не могло виказатися найменшими успіхами, щоб заспокоїти якось суспільність. І може справа навіки залишилася невияснена, якби не негайний суд над Василем Біласом і Дмитром Данилишином у грудні 1932 року за напад на поштовий уряд у Городку коло Львова.112

Бажаючи протягнути слідство, щоб відсунути негайний суд, Василь Білас склав зізнання, що це він, разом з Дмитром Данилишином, убили Тадеуша Голуфка. Негайного суду не відложено, Василя Біласа і Дмитра Данилишина повішено, але слідство дістало свіжі гачки, за котрі можна було зачепитися, перекинулося на нові рейки, пов'язалося зо справою Романа Барановського, який від березня того ж 1932 року сидів у тюрмі, як підозрілий за вбивство польського комісара поліції Юліюша Еміліяна Чеховского. І кінець-кінцем це довело в вересні 1933 року, два роки після вбивства Тадеуша Голуфка, до судового процесу в Самборі.

 

------------------------------------------------------------------------

[111] Не подано марки пістоля. Це малий калібер і в той час у Польщі вони мали шість куль.

[112] Гл. про те: Зиновій Книш — Городок, "Срібна Сурма", Торонто, 1973.