VIII. РОЗДІЛ

ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ

Бомба про переговори в Варшаві з Голуфком. — Тайну розкрили варшавські польські й жидівські часописи. — Ендецький "Вєчур Варшавскі" закидає ББ зраду Польщі для українців. — Сплетні львівської "Ґазети Поранної" і жидівської "Хвілі" про причини перервання переговорів та відкликання повновластей Парляментарній Репрезентації. — Чи конфлікт між ЦК УНДО і Президією УПР? — "Ґазета Поранна" відкриває домагання українців у переговорах. — Схвилювання української суспільности тайною дипломатією УНДО. — Секретаріят ЦК УНДО заспокоює обурену українську громадськість. — "Заяви на заяви" та "спростування на спростування". — Обі сторони відпекуються від ініціятиви до переговорів. — "Вияснення" "Слова Польского". — Кінець триденної пресової війни. — Аґенція "Іскра" про таємничі розмови кореспондента лондонського "Таймс"-у з українцями. — Що робив у Варшаві дописувач "Послєдніх Новостей" Нєманов?

У великому шумі про ролю Тадеуша Голуфка в справі польсько-українського порозуміння раз-у-раз і з різних сторін згадувалося, що він брав участь у переговорах з українськими міродайними політичними чинниками. При тому могло постати враження, що ці переговори йшли довший час, або відбувалися частіше. Були й натяки, що до кінця своїх днів, вже в Трускавці, Голуфко провадив якісь розмови з українськими політиками.

На ділі ж у переговорах з українською стороною стояв Тадеуш Голуфко один-єдиний раз, вони до нічого не довели й розбилися по кількох днях. Ціла та справа прошуміла впродовж усього несповна трьох днів, ставши хвилевою сенсацією для україножерної та націленої на фантастичні вигадки частини польської преси.

Перші кроки на тих "галасливих стежках політичної сенсації", як називало їх "Діло", зроблено в Варшаві і були це варшавські й польські, а не львівські та українські часописи, звідки довідалися про те польська публіка й українська суспільність. Два польські щоденники — "Ржечпосполіта" і "Вєчур Варшавскі" — та жидівський "Наш Пшеґльонд" у своїх числах з 10 березня 1931 року одночасно заговорили про ту справу.

"Хадецька"101 "Ржечпосполіта" в недовгій замітці п. н. "Уряд і українці" подала в доволі спокійний та речовий спосіб дослівно таке:

"Український Клюб від довшого часу шукав контакту з міродайними колами, щоб нав'язати розмови в справі польсько-українського порозуміння. Тактика Клюбу пішла під дискусію на останньому засіданні ЦК УНДО у Львові і по довших нарадах рішено уповаяснити Президію Парляментарного Клюбу до ведення переговорів з міродайними колами з домаганням здійснити т. зв. мінімальну програму УНДО, цебто автономію Східньої Галичини. Минулого тижня відбулася конференція між представниками Українського Клюбу, послами Володимиром Загайкевичем, Остапом Луцьким та Михайлом Галущинським, і представниками Клюбу ББ в особах послів Януша Єндржеєвіча й Тадеуша Голуфка на тему устійнення польсько-українських взаємин. На основі інформацій з українських кіл, представники Клюбу ББ домагалися передвступного проголошення Українським Клюбом деклярацїі про цілковиту лояльність супроти польської держави і відкликання всяких петицій, зголошених до Женеви, у справі пацифікацй. На тому переговори хвилево припинилися. В українських колах кружляють поголоски, що Президія УНДО у Львові відобрала Українському Клюбові повновласті до дальших розмов".

Це саме і майже тими самими словами писав жидівський "Наш Пшеґльонд". Тільки ендецький "Вєчур Варшавскі", що вийшов того дня останній і покликувався не на власні свої інформації, тільки на новинку з "Нашого Пшеґльонду", загуркотів великим бубном і вже самим сенсаційним наголовком "Скандальні презенти ББ для українців" полонив увагу польської публіки. Переповівши вістку з "Нашого Пшеґльонду" та підливши її своїм ендецьким сосом, "Вєчур Варшавскі" патетично вигукував:

"Запитуємо, яким правом панове Єндржеєвіч і Голуфко жертвують українцям автономію у Східній Малопольщі? Хто їх уповажнив торгувати засадою неподільности польської держави? Що означають ці презенти для українців? До світла! До світла, панове Єндржеєвіч і Голуфко! Нехай знає суспільність про ваші пляни і пляники!"

Варшавські дописувачі до львівських часописів ще того самого вечора перетелефонували ці вістки варшавської преси і вже вранішні видання "Ґазети Поранної" і жидівської "Хвілі" з 11 березня 1931 року передали їх на своїх сторінках.

"Хвіля" не сказала нічого нового. Змінила тільки в дечому причину перервання переговорів. В той час, як на основі заподань варшавських газет виходило, що українські представники в тих розмовах самі від себе і відразу відкинули польські домагання і припинили дальші переговори, "Хвіля" внесла маленьку, але дуже знаменну поправку: українські делеґати звернулися до проводу УНДО за інструкціями, яку дати відповідь, та замість того зо Львова відкликано їм повновласті до дальших розмов. Це піддавало думку про ріжницю поглядів між Українською Парляментарною Репрезентацією в Варшаві та Президією ЦК УНДО у Львові і "Хвіля" застереглася, що подає це тільки "з журналістичного обов'язку".

Натомість "Ґазета Поранна", що скрізь донюхувалася сенсації, у двох довших статтях під вимовним наголовком "Зірвання політичних нарад з українцями" зробила з цеї справи політичну "бомбу", що відразу піднесла температуру у львівській польській суспільності. Перш усього — заподавала "Ґазета Поранна" — українські розмови велися вже від довшого часу. Завданням їх була ліквідація настроїв, що витворилися після т. зв. пацифікації. Велися вони дуже дискретно і були тільки підготовою до цілої низки дальших пертрактацій. В ході тих розмов українська варшавська делеґація стояла в постійному зв'язку зо своїм центром у Львові. Останніми днями "розвинулася дуже гарячкова виміна думок між Президією Українського Клюбу в Варшаві та Президією УНДО у Львові і вчора102 ці пертрактації розбилися в досить несподіваний спосіб.

Від себе додає "Ґазета Поранна" ось такі нові і "з зовсім певного джерела" інформації:

"Видно умовини, подиктовані польськими міродайними чинниками дотично заяви лояльности та відкликання скарг з женевського форуму не були під смак Президії УНДО у Львові, яка в рішальному моменті, коли пертрактації мали далі вестися, постановила відкликати дані Українському Клюбові повновласті. Наслідком того, вчорашнього дня, а фактично сьогодні, ті переговори офіційно перервані. З їхнього перебігу випливає, що впливові українські чинники у Львові рішуче намагалися їх розбити. Ваш кореспондент довідується частинна з польських і частинна з українських джерел, що хоч на варшавському ґрунті ті переговори фактично розбиті, то все ж відбуваються вони далі, продовжувані при допомозі дуже високо поставлених духовних осіб уже на львівському терені. Бо з повищого ходу справи ясно, що заіснували якісь дуже великі ріжниці між Президією УНДО та Президією Українського Парляментарного Клюбу, що їх можна вирішити при допомозі впливових, високопоставлених осіб, які тішаться популярністю з обидвох сторін. Однак слід ствердити, що започаткування того рода розмов і нарад — дарма, що вони в цій хвилині не повелися — щоб наладнати дуже важливі і заплутані питання в Східній Малопольщі, не підуть намарне і в найближчому часі треба сподіватися дальшого обміну думками на ту тему".

У другій статті, в наступному числі, "Ґазета Поранна" подає, з якими домаганнями виступила українська сторона в тих переговорах:

— відкриття розв'язаних шкіл у Галичині

— відшкодування за т. зв. пацифікацію

— державної допомоги товариству "Сільський Господар".

Накінець інформує часопис про пляни деяких "поважних львівських політичних чинників з консервативними засадами перенести розмову на іншу плятформу і правдоподібно вже завтра відбудеться перша нарада при співучасті найповажніших польських та українських чинників, що репрезентують місцеві інтереси".

Все те діялося неначе поза плечима і понад головами української і польської суспільностей. Викликало занепокоєння і негодування так в одної, як і в другої, тому санаційне "Слово Польске" в числі з 12 березня 1931 року поспішилося заперечити всякі з тим зв'язані поголоски, признаючи тільки, що "в необов'язуючій формі дискутувалися пропозиції Українського Клюбу між українськими послами та деякими членами Президії Клюбу ББ відносно польсько-руських відносин у Східній Малопольщі. Натомість цілком неправдиві всякі поголоски про подробиці пропозицій УНДО".

Під тиском схвильованої та обуреної тією "тайною дипломатією" УНДО української громадськости, Секретаріят УНДО мусів оголосити в пресі вияснення в справі опублікованих у польській пресі вісток про українсько-польську угоду, "щоб покласти край усяким фантастичним сплетням":

1. В зв'язку з інтервенціями Української Парляментарної Репрезентацй в справах, зв'язаних з положенням українського народу в Польщі по так званій пацифікації, виринула з польського боку пропозиція обговорити цілу низку актуальних політичних, культурних і господарських справ. Українська Парляментарна Репрезентація звернулася до Центрального Комітету УНДО за повновластями для таких розмов. Центральний Комітет фактично уповажнив Українську Парляментарну Репрезентацію вступити в такі розмови з віповідними чинниками в справі відшкодування для українського населення.

2. Досі відбулася на підставі цього уповноваження одна інформаційна розмова делеґатів Української Парляментарної Репрезентації, в якій дійсно з польського боку заторкнено справу проголошення заяви лояльности з парляментарної трибуни і відкликання петицій з Ліґи Націй у справі т. зв. пацифікації.

3. Делеґати Української Парляментарної Репрезентації не мали повновластей говорити на такій платформі і тому неправдою є, немов би вони дали вже свою згоду на якінебудь польські домагання.

4. Українська Парляментарна Репрезентація ніяких подрібних сконкретизваних пропозицій зо свого боку не зголосила.103

Після того посипалися в польських часописах "заяви на заяви" і "спростування на спростування" в виді статтей і коментарів до тієї теми. Цілий той словесний коливорот обертався довкола двох точок:

1. Хто перший дав ініціятиву до тих розмов? Ні одна сторона не хотіла до того признатися. Полякам не дозволяла на те амбіція і фальшиве розуміння престижу, а українським партнерам у тих розмовах — сором і страх перед власною суспільністю.

2. Чи була однозгідність постави в переговорах між Центральним Комітетом УНДО і Президією Української Парляментарної Репрезентації, а чи перший доручив перервати розмови проти волі й переконання ундівських послів, що з рамени своєї партії брали участь у польсько-українських розмовах?

Про те останнє поляки настирливо впевняли, а українці вперто або мовчали або заперечували.

Гадаємо, що ріжниця думок таки була, хоч може не така різка, як подавали поляки. Бо "нема диму без огню".

Після проголошення комунікату Секретаріяту УНДО, передрукували його львівські польські щоденники, додавши до нього "дивоглядні й малозрозумілі", як висловилося "Діло", вияснення з Варшави. Як зразок такого ориґінального "вияснення" подаємо голос "Слова Польского":

"Довідуємося, що комунікат УНДО, оголошений учора у Львові, був виданий без порозуміння львівської Президії УНДО з Українською Парляментарною Репрезентацією в Варшаві. Викликав велике збентеження серед українських послів у Варшаві. Президія Українського Клюбу порозумівалася кілька разів пополудні зо Львовом і є прилюдною тайною, що не щадила докорів для авторів комунікату, бо він не відповідав правді передусім у тій точці, яка каже, що ініціятива до тих розмов вийшла з польського боку. Відомо ж бо, що Українська Парляментарна Репрезентація перша звернулася до Президії Клюбу ББ з деякими пропозиціями, що обговорювалися між членами Президії ББ і представниками українських послів. Натомість правдою є, що ББ дійсно висунула, як підставу до всяких розмов необхідність відкликати українські скарги з Женеви та проголосити ясну декларацію лояльности".

Також і "Ґазета Поранна", що найбільше розписувалася про ті речі у Львові, доповнила перемолочену на всі боки тему додатковими інформаціями свого варшавського кореспондента, отриманими від "одного з визначних польських політиків". За її словами, пропозицію розмов таки перші висунули українці, з чого скористала група послів ББ, зацікавлена важким положенням, що постало в Галичині:

"Нема потреби окривати, що одним з визначних представників польсько-українського порозуміння є заступник голови ББ, посол Тадеуш Голуфко, що має глибоке зрозуміння для слов'янських меншин у Польщі. Видно обі сторони відчували потребу "виговоритися", бо справді перші розмови, хоч довірочні і законспіровані, велися в атмосфері загального зрозуміння. На жаль, з хвилиною, коли та справа перейшла на ширше форум, що складається з людей різних політичних відтинків, серед котрих звичайно відіграють ролю скромні течи, почався досить важкий період і труднощі для дальших розмов".

Натяки "Ґазети Поранної" зовсім прозорі: посли в Варшаві хотіли годитися, політики у Львові до того не допустили. Все ж таки продовжує вона далі в оптимістичному тоні, що хоч і розбилися переговори, то варшавські політичні кола дуже жваво цікавляться дальшими можливостями переговорів, бо нова ситуація внесла багато орієнтаційного матеріялу хочби й тому, що виразно визначила точки, яких ніяк не можна буде перебороти. Варшавський її кореспондент розгортав перед читачами міражі можливих розмов у їхніх дальших перспективах:

"Говорять про можливість створення українського реферату при Президії Ради Міністрів, про зміни на керівних адміністраційних позиціях у Східній Малопольщі, про спеціяльну місію воєводи Юзефского, як майбутнього львівського воєводи, про приспішення ліквідації тернопільського і станиславівського воєводств і т. і".

Голуфко вийшов з тих переговорів цілком розчарований і знеохочений, не хотів зрозуміти, що писати статті та виголошувати принагідні промови, що нікого до нічого не зобов'язували, це далеко не те саме, що сидіти при столі та пертрактувати в конкретних справах, і що ніякі переговори не можуть закінчитися успішно, коли одна сторона тільки вимагає і нічого від себе не дає. Бо це не переговори, тільки диктат. Нічого не дало йому зрозуміти те, що його контраґенти, представники партії УНДО, тримали переговори в тайні перед українською суспільністю. Вже це одне свідчило, що не могли б вони, навіть якби хотіли, піти на більші уступки, бо відчували, що непригожа до того внутрішня українська атмосфера і що їх камінням побив би власний нарід. Могли вони сподіватися розгрішення за переговори від української суспільности, та й то далеко не всієї, тільки в такому випадку, якби принесли дійсні і не дрібної ваги користі та поправу українського положення в Польщі, або принаймні такі здобутки, що задовольняли б почуття справедливости в українському народі і не дражнили б його національної гордости. Тим часом Голуфко, а може й ті, яких доручення він виконував, ідучи на переговори, не дав своїм партнерам ніякої шанси, поставив перед ними передумови майже повного упокорення й цілковитої капітуляції. То й не диво, що переговори мусіли не перерватися, тільки відразу закінчитися. У своїй нетерплячці та в погоні за негайним успіхом і в переконанні, що українці втомлені та перелякані пацифікацією, забув Голуфко про стару мудрість, що "багато вкусиш — мало з'їш".

Кінчаємо цю "триденну пресову війну" цим разом справді сенсаційною вісткою інформаційної аґенції "Іскра", що до невдачі переговорів причинилася чужа рука, цим разом, на превелике диво, не німецька, тільки — англійська. Повідомляла "Іскра", що до Варшави приїхав кореспондент лондонського "Таймс"-у, відбув конференцію з українськими політиками та поінформував їх подрібно, як Комітет Трьох Ради Ліґи Націй вирішить у квітні українські зажалення в Женеві. "Міродайні чинники", як твердила "Іскра", викрили, що цей чужинець не є кореспондентом "Таймс"-у, тільки аґентом полк. Євгена Коновальця та інших закордонних чинників.

Також з'явився в Варшаві, майже одночасно з кореспондентом "Таймс"-у, російський журналіст Нєманов, співробітник еміґраційних часописів "Сегодня" та "Послєднія Новості". Ходять чутки, що й цей журналіст відраджує українцям входити в якінебудь переговори з поляками до часу травневої сесії Ради Ліґи Націй. Нєманов вибірається до Львова на авдієнцію до митрополита Шептицького. Кінчить "Іскра" здогадом, що Нєманов і кореспондент "Таймс"-у це мабуть одна й та сама особа.

 

------------------------------------------------------------------------

[101] ХД - Християнсько-Демократична.

[102] Цебто дня 9 березня 1931 року.

[103] "Діло", число 56, п'ятниця, 13 березня 1931 року "Угода".