VII. РОЗДІЛ

"ПОСМЕРТНА ПРОГРАМА" ГОЛУФКА

Спекуляції іменем Голуфка. — Кожен хоче бути спадкоємцем його "ідей". — "Слово Польске" формулює програму Голуфка. — Нема ніякої польської окупації! — Ані в думці Голуфкові автономія чи хочби й університет для українців. — Не буде окремих українських шкіл, кооператив ні спортивних організацій — усе утраквізоване. — Нема ріжниці між тією "посмертною програмою" і проєктом "на зніщенє Русі" з минулого століття. — Фантастичні теорії "Слова Польского" розгромив поляк, колишній воєвода Дунін-Борковскі. — Бо Голуфко писав статті, а не складав практичних програм. — А цей проєкт і для поляків підозрілий. — Безглуздість "програми": народньо-культурна симбіоза українців не винародовить, а поляків хіба програма не хоче винародовлювати. — Отже хіба творити нарід-мішанець на зразок шлеських "вассерполяків"? — "Кур'єр Польскі" з Варшави відкриває пляни призначити Голуфка воєводою у Львові на всю Східню Галичину. — І завести автономію з власним галицьким соймом. — Ендеки б'ють на тривогу про "ліквідацію кількасотлітнього дорібку в Червенській Землі". — Бо в слід за Галичиною висунуть претенсії Волинь і Полісся. — Польща лишиться, як підскубана курка. — "Польське українофільство — романтична омана". — Замість автономії — колонізація і польонізація. — І паніка і нерозбериха у кресового обивателя. — Резолюції віча ББ у Бориславі.

Ще не зів'яли квіти похоронних вінків для Голуфка, а вже в польському політичному світі почалися спекуляції його іменем. Польська преса такий підняла хайдер після його вбивства, представляла його не тільки найліпшим знавцем розв'язки української проблеми, піднесла його не тільки до рівеня приятеля українського народу, але майже речника українців перед польським урядом і польською суспільністю. Тепер кожен перся прибити печатку Голуфка на своїх плянах і взяти на своє чоло частину його тернового вінка, нібито тільки він був правовірним визнавцем ідеї Тадеуша Голуфка. Під капелюхом Голуфка просувалися фантастичні теорії, нераз такі суперечні і політичне дивоглядні, що звичайному обивателеві аж ніяк не розкумекати, чого власне хотів покійний Тадеуш Голуфко і чи мали чи не мали за що його вбити українці.

Право первородности в тих перегонах захопила собі санаційна преса, а власне, тільки її частина. Перше поспішилося "Слово Польске" зо Львова редакційною статтею з 5 вересня 1931 року п. н. "Програма, що буде виконана".

Для заспокоєння своїх читачів і взагалі "кресових" патріотів, "Слово Польске" впевняло їх, що Голуфко твердо стояв на позиціях польськости "кресуф", як частини польської національної території, а не окупованої від українців польською силою:

"Не дається заперечити, що вживання українською молоддю в Східній Галичині таких злочинних засобів політичної боротьби, як убивства, напади, підпали — подиктоване умовами ідеологічної натури, яка випливає з бажання звільнити край з-під "польської окупації". Одначе, ціла біда в тому, що окупації нема! Не можна говорити про окупацію в краю, що від 600 років зв'язаний з польською культурою і державою, який, коли не попав у татарське ярмо, а потім не став московською провінцією, то виключно завдяки кривавим оборонним змаганням цілого польського народу. І не може бути мови про окупацію в краю, де "окупанти" творять 50 відсотків населення, складеного з усіх верстов, починаючи від селянства, а кінчаючи на містах, де промисел, торгівля, фахові знання переважно в руках польського населення".

Та й ані в гадці не було Голуфкові признавати українцям якусь автономію і навіть противився він тому, щоб у Львові створити український університет, бо

"слушно вважав, що в теперішньому стані речей, коли проблема, яка нас болить, вічно ще виступає, як політична катеґорія, — давати рускому населенню якунебудь автономію чи університет, це тільки утривалювати цю політичну катеґорію, а тим самим сепаратизм, отже внеможливлювати здійснення виховної програми".

По окремим своїм точкам "програма" Тадеуша Голуфка, так як розгортало її на своїх сторінках "Слово Польске", перевищала мрії загорілих ендеків і черпала своє надхнення з відомого "проєкту на зніщенє Русі" в минулому столітті:

"Бл. п. Голуфко в програмі, що виховувала нового громадянина, логічно й послідовно висував ясні та необхідні засоби: одне має бути Товариство Школи Людової польсько-руске, однакові права й обов'язки, накладені на поляка й русина; один має бути польско-руский кооперативний рух, що буде точно підлягати державній контролі, помножувати та утривалювати добробут усіх громадян; одні мають бути організації фізичного виховання, врешті одна й та сама, що в цілій державі, має обов'язу вати в Східній Галичині самоуправа".

Так висловлювався "приятель українського народу" на тайно-довірочних зборах партії ББ у Львові в червні 1931 року і "Слово Польске" тепер, покликуючися на те, уприлюднювало його думки. Одним помахом пера перекреслював він кількадесятлітній дорібок "Просвіт" та інших виявів українського культурного життя, шкільництва й кооперативного руху. Але "Слово Польске" товстим друком заповідало, що ця програма буде виконана,

"бо це єдина творча, органічна, державна програма для південньо-східніх воєводств. Бо це єдина програма, що справді ліквідує сепаратизм і тенденції насильства та замахів".

Шкода було б марнувати чорнило на відповідь такій "посмертній програмі" й українська преса тільки зреферувала її на своїх сторінках з невеликими критичними завваженнями.

Цілком несподівано розгромило її та розторощило польське перо. У "Вєку Новім" з дня 8 вересня 1931 року забрав голос колишній львівський і потім познанський воєвода Пйотр Дунін-Борковскі, надіславши статтю п. н. "Нова національність". Сумнівається він, чи ту програму можна вважати духово-політичною власністю покійного Голуфка. На підставі писань його і розмов з ним автор ніколи не відважився б приписувати Голуфкові такі погляди. Одначе не виключене, що

"такий проєкт міг прийти йому до голови в пошуках за різними тезами розв'язки української проблеми. Прикметою бо покійного Тадеуша Голуфка була незмірна імпульсивність і велика любов до ідеї зближення, зате творення постійної програми було йому досить чуже. Відомі його передтравневі заяви в часописі "Дроґа" за українською територіяльною автономією в Східній Галичині, знаємо те, що від тої ідеї відступив він у користь більш поміркованих тез. Проєкт програми, описаної в "Слові Польскім" не грішить прихильністю до українців, а з польського боку теж досить підозрілий. Тому думаю, що навіть якби й вийшов від покійного Голуфка, то була б це в нього скоріше хвилева фантазія, ніж продумана в остаточних своїх консеквенціях програмова ідея".

Піддавши під сумнів і навіть подекуди виключивши, щоб така програма могла викільчитися і сформуватися в голові Голуфка, Дунін-Борковскі аналізує критично сам глузд її. Програма проповідує народньо-культурну симбіозу польського й українського народів. Яка її мета? Винародовити українців? Це виключене, бо їх за багато. А хіба не хотів би творець програми, щоб українці винародовили поляків. Хіба що програма ставить собі за ціль, перемішуючи обидві національності в кітлі спільних інституцій, довести до зродження якогось нового народу-гібрида, ані польського, ані українського, складеного з частинок обох тих народів. Більш як сумнівне, чи такий новий нарід був би лояльніший до польської держави, як поляки, а навіть українці. Продовжує автор:

"Людина, що вирікається своєї нації, звичайно перестає бути морально-певним елементом. Лояльне відношення поляків до австрійської держави було якраз можливе лише при збереженні в поляків їхньої національности, або через основну ґерманізацію, ніколи при половинчастій пів-польськості пів-німецькості. В такому випадкові вірою людини стає тільки власна користь. В житті я пізнав багато леґіоністів98 і бачив між ними людей розумних і дурних, безкорисливих і користолюбів, прихильних до українців чи інших меншин, або й ворожих. Були між ними прихильники самостійної України і федерації, були прихильники винародовлення і такі, що бажали зробити українців лояльними з залишенням їхньої народньої окремішности. Одначе, не зустрічав я серед них людей, котрі не були б гарячими патріотами і які хотіли б з нас зробити якихсь мішанців, нових вассерполяків".99

Ні, в свою чергу впевняє Дунін-Борковскі, така "програма" таки не буде виконана.

Одночасно зо "Словом Польскім" у Львові виступив теж санаційний "Кур'єр Польскі" в Варшаві з цілком протилежними речами. У вступній статті п. н. "Мета злочину" ні менше ні більше подає сенсаційну вістку, що Тадеуш Голуфко, як проповідник ідеї польсько-українського порозуміння, мав стати галицьким воєводою. Всі три дотеперішні східньо-галицькі воєводства — у Львові, Станиславові й Тернополі — мали злучитися в одне з осідком у Львові і це одне, злучене, львівське воєводство мав перейняти Голуфко. Перед тим плянувалася в Галичині широка автономія з власним провінційним сеймом, щось на зразок сейму на Горішньому Шлеську.

Ендеки вдарили на сполох, їхня "Ґазета Варшавска" потверджувала, що цю вістку зближеного до уряду органу подав головний його редактор З. Лемпіцкі і вона має всі познаки автентичности.

Сенсаційні, хоч мало правдоподібні деталі "Кур'єра Польского" про задуману реформу адміністрації в Галичині на базі територіяльної автономії для українців викликали нові випади "Газети Варшавскої" проти всяких автономістичних концепцій для Східньої Галичини, хоч Польща, власне, була до того зобов'язана і міжнародніми договорами і потвердила це власним підскубаним законом, що ніколи не ввійшов у життя. Нічого нового не вносила "Ґазета Варшавска" в цю офензиву, черпала свої арґументи зо старого арсеналу ендецької ментальности. Автономія Галичини, вивінувана привілеями для "руского населення", започаткувала б ліквідацію кількасотлітнього дорібку поляків у тій країні, упадок позицій, "здобутих кров'ю і цивілізаційною працею багатьох польських поколінь у Червенській Землі". Небезпека для цілости і навіть самостійности Польщі зросла б через "тісний союз між українськими діячами і явними ворогами Польщі, екстремістичними сепаратистами", зміцнення української ірреденти на Холмщині й Підляшші, посягання за автономією для Волині й Полісся. На думку ендеків,

"польське українофільство це одна з найшкідливіших оман, що їй піддається одна частина нашої інтеліґенції. Ця омана, підтримана літературною фразою романтичних гасел, повинна вступитися перед здоровим, реальним поглядом на українську проблему, як лицює зрілому урядові, що має політичне вироблення і традиції".

Як позитивну програму ендеції, подає "Ґазета Варшавска" повільну асиміляцію не-польської людности на етнографічно-мішаних територіях, після попереднього зміцнення на тих землях польського елементу при помочі колонізації і всестороннього піднесення його цивілізаційно-політичних вартостей.

З усієї цієї нерозберихи, з котрого б її не розглядати боку, в пересічного поляка мусіло вкорінюватися переконання, що коли українці є чинником і спричинником постійного неспокою і небезпекою для Польщі, то ж треба їх бити, де попало і чим попало. Бо "добрий українець — тільки мертвий українець", парафразуючи вислів американського Далекого Заходу про індіян. Давніше такий обиватель виходив на вулицю і бив шибки в українських установах, виявляючи в той спосіб свій патріотизм. Тепер уряд, під впливом сильної неґативної реакції в цивілізованому світі на недавню пацифікацію, перестерігав перед вуличними показами польського патріотизму, тож "кресовий обиватель" ішов на віче і там схвалював протиукраїнські резолюції з домаганнями до свого польського уряду, а їх спішно друкувала польська преса.

Зразок таких резолюцій, схвалених найперше на вічу в Бориславі, що його скликали польські діячі з-під стягу ББ, потім повторили його в Дрогобичі, читаємо в "Слові Польскім" ч. 246 з 8 вересня 1931 року.100

"Ствердити перед цілою Польщею, що з уваги на пам'ять вікового згідного співжиття на цій землі польської суспільности з українським людом, ідея згідної співпраці польської й української людности в нашому краю не захитається ніякими замахами ані революційною пропаґандою злочинців і божевільних.

Ствердити одночасно, що після злочинної аґітації, плодом якої є душогубство й пожежа, ці злочини родяться в атмосфері облуди й ненависти, а ширять й в Польщі не лише українські політики, але також високі духовні сфери, що гуртуються довкола катедри св. Юра у Львові.

Звернутися до польського уряду з апелем, щоб в інтересі польсько-українського співжиття і в порозумінні з Апостольською Столицею усунув з Польщі духовних підбурювачів, без ніяких вийнятків навіть для найвище поставлених осіб.

Звернутися до уряду з проханням, щоб завів пильну контролю над діяльністю Чину Василіян у Польщі.

Звернутися до уряду з закликом, щоб на найближчій сеймовій сесїі зголосив закон про "охорону Речипосполитої". Кардинальною точкою цього закону повинен бути параграф про вигнання з Польщі всіх підбурювачів і моральних спричинників політичних злочинів та саботажів. І також тих, що в краю чи за границею, у "малопольському" селі чи в Женеві зневажають ім'я Польщі і таким чином їй шкодять.

Звернутися до уряду з пропозицією, щоб обсадити нашу південню границю відділами корпусу граничної охорони".

 

------------------------------------------------------------------------

[98] Учасники польських леґіонів Юзефа Пілсудского.

[99] Вассерполяками називали напів знімчених поляків з Горішнього Шлеська.

[100] Тут подані тільки важніші з них у дослівному перекладі за львівським "Ділом".