VI. РОЗДІЛ

ДВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Повінь статтей і коментарів про Голуфка та політику його однодумців. — Ангел миру, чи Макіявель у мефістофелівській одежі? — Дві характеристики: "об'єктивна" "Діла" та "правдива" "Сурми". — Як бачило це "Діло". — Головні риси вдачі Голуфка: імпульсивність, темпераментність і настроєвість. — Причини зацікавлення Голуфка національними справами: перехрестя білорусько-литовсько-польських та українських впливів і приналежність до соціялістичного табору. — Його теоретичні студії національної проблеми в Польщі. — Погляди Голуфка в статтях, брошурах та публічних виступах. — Небезпека "єдиної, неділимої" підказує підтримувати українські політичні змагання. — Територіяльні питання: Волинь і Полісся може бути "депозитом", але Галичина мусить належати до Польщі з державницьких, економічних і стратегічних причин. — Широка автономія Галичини — "поміст до згоди". — Розчарування післятравневою національною політикою. — Призначення шефом східнього відділу і фальшивий переполох у комуністів. — Еволюція поглядів та охолода з ентузіязму. — Проти українського університету і за утраквізацію всіх ділянок життя. — Ніколи ані не вирішував ані не мав впливу на вирішування в практиці українських справ. — Вислід: більш публіцист і теоретик, як політик. — Голос має "Сурма". — Галас довкола Голуфка викликаний для капіталізації закордоном і для протиукраїнської акції. — Докази голосами польської преси. — Леґенду про "приязнь" Голуфка до українців створили поляки вже по його смерті. — Голуфко — "найвірніший вояк Пілсудского". — Його політична лінія: звести українське питання до внутрішньої справи Польщі. — Зліквідувати її міжнароднє значення. — Погодження з большевицькою Москвою коштом України — його вислів, що: "з усіх Росій найбільш сприємлива для Польщі — большевицька". — Аналоги польської та большевицької політики до українців. — Тактика: використати уенерівщину та бити українців українськими руками. — Невдача та компромітація Голуфка звертають його на нову дорогу: через угодовщину до наміченої мети. — Частинні успіхи нової тактики за кордоном: Комітет Трьох у Женеві і Конґрес Товариств Прихильників Ліґи Націй у Брюсселю відсилають українців до безпосередніх переговорів. — Фатальний вплив деморалізації угодовщиною.

Так можемо глядіти на ті речі тепер, майже в півстоліття по смерті Голуфка. Одначе тоді, коли атентат у Трускавці до білого розпалив пристрасті і коли ця подія стала фокусом, де збігалося проміння всього політичного думання в сфері польсько-українських відносин, де з одної сторони чіпали Голуфкові крила ангела миру, а з другого одягали його в мефістофелівський плащ Макіявеллі — списано про нього, політичне тло діяльности так його само як і його однодумців стільки газетного паперу, як рідко коли перед тим або й потім, і то все на протязі кілько днів. Не трудно було в тому згубитися пересічному українцеві, що про Голуфка почув може вперше в своєму житті.

Тому "Діло" вважало потрібним подати характеристику особи й діяльности Голуфка, "на основі цілком безсторонніх і певних інформацій, без ніяких зайвих коментарів".

Але й "Сурма" зо свого боку зібрала інформації про Голуфка та подала їх до відома в одному зо своїх чисел. Обидві характеристики дуже від себе різняться. "Діло" покликуеться на "об'єктивність" і, бувши при тому зв'язаним польською цензурою, висловлюється про Голуфка нераз дуже позитивно, не приховуючи при тому слабих сторінок його характеру. "Сурма" ж не мала ані потреби ані інтересу вибілювати Голуфка перед українською публікою. Для неї він, не зважаючи на те, чи годився він з програмою урядового польського табору, до якого належав, чи ні, схвалював чи критикував його поточну практичну політику — був польським активним державним діячем, співучасником і співвідповідальним за політику того уряду, що був тоді при владі. З другого боку "Сурма" уникала занадто гострих і напасливих висловів, щоб не підсилювати в той спосіб переконання, начебто тією своєю характеристикою, оправдуючи чи схвалюючи вбивство, признавалася тим самим до його авторства.

Буде, думаємо, корисним подати тут обидві характеристики, вони дуже прояснять нам і спосіб думання і його наслідки в пізнішій практичній політичній діяльності обидвох крил тодішньої української суспільности: леґалістичної і революційної.

Починаємо від "Діла":85

ГОЛОВНІ РИСИ ВДАЧІ

Покійний посол Тадеуш Голуфко був людиною імпульсивною, темпераментною і надзвичайно настроєвою. І ці головні риси вдачі характеризували його, як публіциста і політика. Завдяки цьому свому темпераментові він звернув своїми статтями, друкованими в передтравневих роках, головно на сторінках соціялістичного "Роботніка", на себе увагу читацької публіки; його імпульсивність казала йому займатися питаннями найбільш "дражливого" актуального характеру, а настроєвість — кермуватися більше настроями і душевними відрухами, ніж якимись твердо й непохитно устійненими поглядами. Цей останній момент був теж причиною досить поважних партійно-ідеологічних переходів посла Голуфка і таких фактів, що міг він навіть у дуже короткому часі оголосити дві статті за своїм підписом на ту саму тему дуже різного тону і змісту. Наприклад: спокійна і досить пристойна стаття безпосередньо по зірванні весняних польсько-українських розмов на варшавському терені і зовсім інше інтерв'ю у краківському "Кур'єрку" після українського речового комунікату в цій справі.

ЗАЦІКАВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИМИ ПРОБЛЕМАМИ

Правдою є, що покійний Голуфко здавна цікавився національними проблемами. Штовхнуло його до цього, крім згаданих особистих рис вдачі, його походження та життєва дорога: народився він у Туркестані, його рід походив з Виленщини, цебто терену перехрещування білорусько-литовсько-польських впливів, а студіював у Києві.86

До часу травневого перевороту був він членом Головної Ради ППС і виступив з ППС сам, прийнявши урядову посаду в міністерстві закордонних справ. Зацікавлення національними проблемами та приналежність до лівого табору наблизили його до Станіслава Туґута, Леона Васілевского і тих нечисленних польських діячів, які систематично і глибше тими питаннями з власного попиту цікавилися та їх студіювали. З часом Тадеуш Голуфко набрав слави, як знавець національної проблеми і як такого покликали його після травневого перевороту, як третього члена, до Комітету Знавців, що існував у Варшаві при Президії Ради Міністрів, на місце ендека Зьвєржиньского. (Двома другими були Леон Васілевскі і Левенгерц). З тієї самої причини був теж Голуфко співтворцем, і секретарем Інституту Національних Дослідів, якого головою ще до недавно був Станіслав Туґут, та одним з делеґатів уряду до Комісії для справ Собору Православної Церкви.

В ППС належав до її лівого крила, був завзятим противником порозуміння ППС з ендецією восени 1925 року, наслідком якого постав коаліційний уряд Скшиньского. На цьому тлі був антагоністом посла Мєчислава Нєдзялковского, редактора "Роботніка". Своє тодішнє становище мотивував двома головними арґументами: відношення до маршала Пілсудского і відношення до проблеми національних меншин. Голуфко був завжди "пілсудчиком", а осінню 1925 — зімою 1926 років доходила до шпилю боротьба між польською правицею і лівицею довкола справи повороту маршала Пілсудского до чинної служби в армії.

ПОГЛЯДИ НА УКРАЇНСЬКУ ПРОБЛЕМУ

Свої погляди на українську проблему виложив Голуфко досить обширно не лише в низці статтей, але й у прилюдних відчитах, виголошуваних у Варшаві, де він тоді був членом міської ради, та в інших містах, м. і. у залі міської ради у Львові восени 1925 року. Видав теж брошурку про національну проблему в Польщі, в якій особливо широко розглядав українську справу. Українську проблему розглядав у цілості і дійсно вважав й одною з найважливіших проблем Східньої Европи. Виходив тут, як польський патріот, зо становища небезпеки, яку буде собою уявляти для Польщі кожна будуча "єдина, неділима" Росія. Вірючи теж, що український національний рух мусить укінці довести до дальшого розпаду Росії, Голуфко пропаґував підтримувати цей рух та приготовляти заздалегідь приязні взаємини Польщі з Україною. Полісся і Волинь, це, мовляв, "своєрідний депозит" і їх територія буде ще предметом переговорів між Польщею та державною Україною. Зате Галичина мусить остатися при Польщі з національних, великодержавницьких, економічних і стратегічних причин. Грали в тому ролю традиція, зв'язок з Румунією, нафтовий басейн та опертя на Карпати. Але Польща повинна дати Східній Галичині широку територіяльну автономію, яка стала б "помостом до згоди" між двома сусідськими державами — Польщею та Україною. Тоді теж, у 1925 році, Голуфко був рішучим прихильником українського університету, і то у Львові, заходився біля перенесення под'єбрадської академії на Волинь, осуджував шкільний утраквізм і його практичні наслідки і т. і. Ще коли перейшов до міністерства закордонних справ, мотивував це в приватних розмовах — розчаруванням національною політикою післятравневої влади, від якої сподівався радикальної зміни попереднього курсу.

Сама номінація Голуфка на начальника східнього відділу в міністерстві закордонних справ викликала велике враження і страшний крик серед російських комуністів. Ці останні вважали його номінацію заповідженням протибольшевицької польської "інтервенції". Ясна річ, що і цей страх був фальшивий, бо Голуфко, як польський державний патріот, слушно вважав, що саме большевицької Росїі не треба валити, бо вона з усіх "неділимих" Росій найслабша і найменш небезпечна.87

Але перебування в міністерстві закордонних справ і пізніше виборча кампанія (Голуфко грав поважну ролю у виборах на білоруських землях) вплинули на велику зміну поглядів Голуфка. Правда, до "пацифікаційної" акції відносився неґативно, вона його заскочила і він (це стверджено понад усякий сумнів) не належав до того гурту людей, що її рішили та провадили.88 Ніколи теж прилюдно "пацифікації" не хвалив. Стояв завсіди на становищі потреби якогось мирного полагодження проблеми польсько-українських взаємин у Польщі. З тих теж причин, коли з міністерства закордонних справ перейшов до сейму, поручено йому в клюбі ББ референтуру українських справ. Але мав на них уже не той погляд, що перед п'яти роками. Виложив його на недавньому — несповна перед трьома місяцями — довірочному відчиті для членів ББ у Львові. Там він далі обстоював концепцію розпаду Роси, але мотивував її м. і. арґументом, що для Польщі буде корисним відплив у наддніпрянську Україну (державу) всього українського інтеліґентського активу з Галичини. Заявився теж проти українського університету, зате прихильником "утраквізму" і то не лише шкільного, але й економічного. Така зміна поглядів чимало слухачів його відчиту навіть здивувала і дехто з поляків пояснював її саме настроєвістю Голуфка та його невдачею у згаданих весняних польсько-українських розмовах. Щодо тих розмов, то, як відомо, Голуфко разом з двома іншими делеґатами з польського боку предложили відомі дві умовини: відкликання женевської петиції і складення заяви лояльности. Ці умовини він боронив потім у пресі, але було прилюдною тайною, що не він був їх автором.

РОЗМІРИ ВПЛИВУ І ЗНАЧЕННЯ

Дуже важною річчю для з'ясування собі діяльности Тадеуша Голуфка й оцінки й практичних вислідів є факт, що він ніколи не тільки не вирішував національної польської урядової політики, але й не мав на ті рішення ніякого впливу. Цілий ряд відомих інших діячів з табору ББ мали фактично багато більший вплив і багато більше конкретних речей рішали, ніж Тадеуш Голуфко. Він оставався завжди більше публіцистом і теоретиком, часто нереальним, ніж державним діячем з рішальним голосом і владою. Тому теж можна у відношенні до Голуфка мати на увазі більше його слова, як діла. Ніколи теж не був на ніякій адміністративній посаді і до адміністративної служби не мав нахилу. Взагалі, по суті, його впливи були в рішальних варшавських сферах розмірно невеликі. Зате правдою є, що в багато поодиноких справах він інтервеньював на користь українців.89

В протилежності до "Діла", що в своїй "об'єктивності" йде дуже далеко, бо старанно промовчує все, що Тадеуш Голуфко міг зробити некорисне для української справи — до чого він зрештою мав право, як поляк і польський патріот — "Сурма" зосереджує свій погляд на інтерпретації становища й діяльности Голуфка та йому подібних діячів у тому, як вона відбивалася некорисно для української справи та які погані наслідки могла дати і дійсно дала. Віддаймо ж тепер голос "Сурмі".

"Справа вбивства Тадеуша Голуфка, що його виконали невисліджені досі справники, наробила багато галасу не тільки в Польщі, але взагалі в цілому світі. На те зложилося не тільки становище, що його займав Тадеуш Голуфко в Польщі, і слідство, ведене великим поліційним апаратом та майже щодня багате на різні "сенсації", але й той маркатний факт, що поляки намагалися на вбивстві Голуфка збити політичний капітал для себе на міжнародньому терені та використати це вбивство для протиукраїнської акцїі. Вже в попередньому числі згадували ми про те, що справою вбивства Голуфка, і то з намаганням причепити його українцям, займалася і "Польска Аґенція Телеграфічна" і польські дипломати, була вона темою розмов на Конґресі Національних Меншин, далі в Союзі Народів, зокрема в польській відповіді на українські зажалення в справі "пацифікації" тощо. Крім того, треба згадати, що не тільки польська й українська, але і світова преса займалася тою справою, при чому замітне, що коментовано цілу справу не тільки розбіжна, але й у самій оцінці особи Голуфка були разючі суперечності. На іншому місці друкуємо голоси польської преси, яка — не маючи на те найменших даних — голословно твердить, що вбивство виконали українці, зокрема УВО. Та в даному випадку важніше те, що Голуфка представлювано, як "великого приятеля українського народу", як "борця за автономію в Східній Галичині", як "щирого носія ідеї польсько-української згоди", як "прихильника самостійности України" тощо. І хоч тут і там, і то в самій польській пресі, появлялася інакша (хоч і необережна)90 оцінка Тадеуша Голуфка, все ж повищі голоси кольпортували дуже вперто поляки та їх прихильники, щоб тим легше було вести протиукраїнську акцію назовні. Тому не від речі буде дати кілька об'єктивних завваг відносно особи Голуфка, щоб не ширилося баламутство, мовляв, і між поляками є великі і щирі приятелі українського народу, що працюють для його добра.

Хто був Голуфко? Тадеуш Голуфко, колишній діяч з Польської Партії Соціялістичної (ППС), по захопленні влади Пілсудским зриває з партією та віддається цілком до розпорядження Пілсудского, як "найвірніший його вояк". Зараз по перевороті входить до міністерства закордонних справ у Варшаві, де отримує становище начальника східнього відділу.91 Вже на тому становищі зустрічається він з українським питанням та послідовно заступає лінію польської політики, цілковито тотожну з лінією, що її боронять вшехполяки,92 погодитися з большевицькою Москвою коштом української справи. Або, інакше кажучи: розділити сфери впливу між Польщею і Червоною Москвою на українських землях та закріпити панування кожної сторони на землях у своїй смузі впливу, приділеній їм договором у Ризі. Зробивши ось так українське питання внутрішньою справою Варшави та Москви, отже — і зліквідувавши його міжнародне значення, — а рівночасно здушуючи змагання до незалежности українського народу на землях обидвох держав, ішлося про те, щоб закріпити дотеперішній стан відносин на Сході Европи, що був вигідний і для Польщі і для Москви. Є загально знаний, зрештою досить необережно висказаний, вислів Голуфка, що з усіх Росій, найбільш сприємлива для Польщі є большевицька Росія, що іншими словами означає, що Польща заінтересована не тільки в удержанні мирних відносин з нею, але й у найдовшому її існуванні.

Таку політику заступає послідовно до нинішнього дня з одного боку Польща, зрезиґнувавши з будь яких "походів на Київ", та "границь із 1772 року" і здушуючи в себе внутрі незалежницький український рух усякими способами, від проєктів "реґіоналізму"93 починаючи та на тюрмах і "пацифікаціях" кінчаючи. З другого боку, переводять й большевики, зліквідувавши самостійність Комуністичної Партії Західньої України та підпорядкувавши її Комуністичній Партії Польщі, а в себе, всередині, винищуючи українство від "колективізації" почавши, а на Соловках і підваллях Чека скінчивши. Якраз логічним продовженням тої політики є недавні польсько-большевицькі пересправи на тему пакту про неаґресію, який мав би на меті на довший час, якщо не навіки вічні закріпити теперішній стан на Сході Европи. Що така політика скрайно небезпечна для української нації, не треба підкреслювати.

Вже на посаді начальника східнього відділу Голуфко зустрічається з українською проблемою в Польщі. Та пильніше заходився він коло неї по останніх виборах до сейму, коли став віце-президентом урядового клюбу ББ та головою сеймової групи клюбу, займаючи, крім того, становище заступника голови польського інституту для справ національних меншин. Справа в тому, що у зв'язку з саботажною, пацифікаційною і потім протестаційною акцією, українська проблема в Польщі набрала, проти бажання Польщі та всупереч лінії польської політики, що її боронив і Голуфко, міжнароднього розголосу. Несподівано для поляків, справа стала не тільки предметом посиленої пропаґанди, але і правничих розслідів міжнародніх установ (Комітету Трьох, Ліґи Націй, Конґресу Національних Меншин, Конґресу Прихильників Ліґи Націй тощо). І ось тут Голуфко мав сповнити велике завдання: зіштовхнути українське питання з міжнароднього форуму і знову надати йому внутрішньо-польський характер, знищити взагалі політичний його характер, обмежуючи його навіть не до культурної автономії, а до реґіоналізму, побутовщини. Завдання і справді велике, навіть і тоді, якби вдалося перевести хочби й малу його частину, от, наприклад, зняти з міжнароднього поля надзвичайно неприємну для Польщі справу "пацифікацїі" і тим самим на довший час зробити неактуальною українську справу на міжнародньому полі. Ось якого завдання піднявся Голуфко. Знані є в тій справі статті самого Голуфка, та не від речі буде запитувати вийнятою з такої характеристики, що й подає польська газета "Напшуд" (соціялістична):

"Уважано його, Голуфка, за спеціяліста в питаннях національних меншин. І так, наприклад, перед останніми сеймовими виборами вів він переговори з жидами на те, щоб вони голосували на ББ. Найважнішим його ділом були переговори з українськими політиками, щоб їх прихилити до відтягнення з Женеви скарг на знану пацифікацію".

Тактика переведення вище наміченого завдання була наступна: з одного боку — крім безпосередніх заходів польських чинників (амбасади, міністерство закордонних справ, преса тощо), що мали метою паралізувати українські заходи на міжнароднім полі, взято до помочі польонофільський табір УНР, який дезавував справу Західніх Земель, а з другого боку, внутрі Польщі, крім поборювання українського руху при помочі поліції, війська, судів і взагалі всього адміністраційного апарату, роблено все можливе, щоб бити українців українськими руками, подібно, як це вдалося зробити на зовнішнім полі при помочі уенерівців. Заохочені недавнім умілим тягом польської тактики, що покінчився компрометуючим осудженням саботажної акції управами українських леґальних партій, підготовлювано другий тяг з метою, щоб українські скарги в Женеві відкликала "Українська Парляментарна Репрезентація". В тій цілі видвигнено, як принаду — угоду.

Нещирість, хитрість і фальш підходу Голуфка ствердили, вже по його смерті, деякі польські часописи, що не тільки не дбали про обережність, але й забули пословицю "про померших говорім тільки добре".94

Заходи, що ними кермував сам Голуфко — угода, відтягнення скарг з Женеви — були так невміло й невдало зроблені, що не тільки не помогли, але навпаки, скомпрометували Польщу в очах закордону. А заразом викликали рішучий спротив українських мас у краю проти "Української Парляментарної Репрезентації", яка, пішовши на гачок "угодовщини", могла б знівечити всі дотеперішні здобутки зовнішньо-політичної акції.

Але ця невдача не завернула Голуфка з раз обраної дороги. Бачучи, що з одного боку провідники УНДО дуже прислухуються до привабливих угодницьких підшептів поляків, а з другого боку — угодницькі заходи ширять деморалізацію і колотнечу в українському суспільному й політичному житті, Голуфко постановляє не відступати від тактики: через угодовщину до наміреної мети. Вістки про всякі "чорні кави", реферати "в приватних мешканнях", "приватні розмови" між поляками й українцями, тайні переговори, що кружляли від уха до вуха пошепки, приправлені до того сплетнями, а час-від-часу попадали на сторінки преси — щораз більше про те свідчили. А що мали вони своє позитивне значення для поляків, свідчить хочби й той факт, що їх вплив видко навіть на постановах таких установ, як Ліґа Націй, яка устами Комітету Трьох у травні, при розгляді українських петицій, вказала на потребу безпосередніх переговорів обидвох зацікавлених сторін, польської та української; подібну постанову виніс Конґрес Товариства Прихильників Ліґи Націй у Брюсселю.

Безперечно, було б наївно думати, що Ліґа Націй чи хтось інший міг би постановити щось таке, що змінювало б у корені положення українського народу в Західній Україні. Зате в даному випадку важним є те, що всі ті балачки про "угоду" мали на цілі перед чужинцями з одного боку закрити фактичний стан екстермінаційної, нещадної, винищуючої політики Польщі в Західній Україні, а з другого боку — дати чужинцям ілюзії, що справді українську справу в Польщі можна розв'язати як внутрішньо-польську, шляхом "угоди", якої ніби бажає український нарід та до якої зміряє та хоче її реалізувати Польща. Тоді, як не дивлячись на озобов'язання міжнароднього характеру Польщі супроти українців, дотеперішнє панування Польщі на українських землях, це безперервне ламання тих зобов'язань, а й більше того, топтання всіх прав, ґарантованих навіть польськими законами, панування варварства й розбещених інстинктів. Якраз усі ті балачки про "угоду" мали замилити очі чужинцям та заспокоїти світову опінію, занепокоєну подіями на Західніх Землях України.

Та далеко гірше значення "угодовщини" на внутрішнім полі. Це блахман, фальш, пошивання в дурні, що має на меті приспати чуйність українських мас, розбити їх єдність, компрометуючи їхніх провідників, а ширенням неоправданих ілюзій щодо направи положення нашого народу під Польщею, зробити його невідпорним, а проте придатним на найдикіші експерименти, щоб знищити нас культурно, економічно та політично.

Правдиве обличчя "угодовщини" та її "носія", Тадеуша Голуфка, дуже необережно, вже по смерті Голуфка відкрило санаційне "Слово Польске" у Львові, якого співробітником був Голуфко, в статті п. н. "Програма, що буде виконана".95 А втім, ті самі погляди висловив Голуфко публічно на доповіді для членів ББ у Львові в червні.

Отже, як бачимо, "угодовщина" з польського боку, це маскований солодкими словами її "носія", Голуфка, похід "на зніщенє Русі". Отже, між політикою одвертого походу проти українців та угодовщиною на ділі ніякої ріжниці нема: те саме нищення шкільництва й культурних установ, такий сам економічний визиск, така сама колонізація, така сама польонізація, такі самі релігійні переслідування, такий сам утиск кооперації, таке саме недопускання українців до державних установ, таке саме переношення українців до корінної Польщі, а спроваджування польських зайдів на наші, такі самі арешти, процеси, тюрми, такі самі побої і тортури, такий сам утиск на всіх ділянках нашого життя. Але є ріжниця в формі: "угодовщина", ведучи на ділі ту саму політику екстермінацїі, засліплює нас і послаблює, їй маємо дякувати, що маємо на нашому народньому тілі такого смердючого боляка, як волинська хруніяда,96 такого рака, як уенерівщина, і такого чиряка, як замаскована, невловна, галицька угодовецька шатія. Їх наслідком є такий розгардіяш, що тепер оце панує на наших землях.97

Таким був "великий приятель українського народу" та "носій ідеї польсько-українського порозуміння", Тадеуш Голуфко, що, як повідомляє польська преса, — "до останніх днів вів переговори з українськими політиками в справі угоди".

"Сурма" менше займалася особистими кваліфікаціями Тадеуша Голуфка на політика і знавця української справи і початком його політичної кар'єри. Справу розглядало вона з погляду остаточних цілей польської урядової політики супроти українців, якої виконавцем по волі чи неволі був Тадеуш Голуфко, котрому віддано в його урядовій партії український реферат. І також ефекту його діяльности. А все те під кутом не хвилевої користи чи таких "успіхів" та "здобутків", як заплачення виторгуваної до мінімум суми злотих за пацифікаційну сваволю чи випущення з тюрми двох ундівських послів, у той час як сиділи там у слідствах та засуджені вже не сотні, а тисячі націоналістів, тільки під кутом тривалої шкоди для всієї визвольної боротьби, якою вона б не була, леґалістичною чи революційною — найперше через психічне розслаблення і зламання волі до власного державного життя та боротьби за нього, а далі — зміцнення в той спосіб польських позицій унутрі держави і в міжнародньому положенні. З того боку політика Голуфка та його послідовників, навіть прийнявши, що їх він мав, на дальшу мету безмірно більш була небезпечна, як усі поліцаї, прокурори й судді. Тільки методи були різні. Та чи ж не все одне, коли кат закладає вам шовкову петлю на шию з реверансом і в білих рукавичках, чи душить шорстким мотузом і з лайкою?

Голуфко напевно менше як інші його польські урядові сучасники заслуговував на смерть. Та й не хотіла його вбивати Українська Військова Організація і не вона його вбила. Одначе слід було всім українцям розкрити очі на те, що належав Тадеуш Голуфко до тих поляків, що про них каже наша пословиця: "з поляком дружи, але камінь за пазухою держи".

 

------------------------------------------------------------------------

[85] "Діло", число 198, субота, 5 вересня 1931, — "Ким був Тадей Голуфко".

[86] В матеріялі, що його ми переглянули, ніде нема найменшої згадки про те. Скрізь подано, що Голуфко починав свої студії в Петербурзі, продовжував у Кракові, потім знову в Петербурзі, і накінець у Варшаві.

[87] Історія показала, як дуже помилявся Тадеуш Голуфко.

[88] На жаль, не подає "Діло" доказів. А без них це голословне твердження дуже виглядав на страх, щоб не вважали його поглядів такими ж, як і вбивників Голуфка за те, що він нібито був "ініціятором пацифікації". Що ж до публічного хвалення пацифікації — гл. виступ Голуфка в сеймі пізніше.

[89] Шкода, що "Діло" не подає, в яких справах інтервеньював Тадеуш Голуфко і скільки їх було. Вож саме ті приклади могли б промовити найбільше до переконання, чи справді Голуфко міг уважатися приятелем українців.

[90] Мабуть помилка. Більш логічно виглядало б: обережно.

[91] Це підкреслення, як і всі дальші — "Сурми".

[92] По-українському щось неначе соборники. Друга популярна назва ендеків.

[93] Політика розбивати національну єдність українського народу на реґіональні племена, земляцтва, щоб замість українців були гуцули, лемки, поліщуки, волиняки і т. д.

[94] Тут "Сурма" подає два цитати з "Дзєнніка Польского" і "Роботніка", що їх ми вже зреферували в огляді польської преси.

[95] Пропускаємо довший витяг з тієї важної статті, вона буде обговорюватися в наступному розділі.

[96] Автор має на думці "реґіональну" волинську політику воєводи Генрика Юзевского, започатковану перед кількома роками, в оперті на групу Петі Певного.

[97] Тут знову пропускаємо довший цитат тої самої статті в "Слові Польскім", з тих самих причин.