III. РОЗДІЛ

ВІДГОМІН ЗАГРАНИЦЕЮ

Слабе зацікавлення за кордоном. — Хіба в найближчих сусідів Польщі. — "Фоссіше Цайтунґ" переповідає варшавські інформації. — Перестерігає поляків перед пацифікаційними методами. — Протестує проти вигадок "Кур'єрка". — "Франкфуртер Цайтунґ" інформує за півурядовою аґенцією "Остекспресс". — Плямує інсинуації "Кур'єрка" про здогадну допомогу німців і большевиків українським революціонерам. — Французький "Фіґаро" проти трактатів про охорону національних меншин. — Нападає на англійських лейбуристів за висилання обсерваторів до Галичини. — Небилиці часопису "Журналь" про українську визвольну боротьбу. — Найбільше писав "Ле Тан" (Час). — Згадав про комунікат УНДО. — Надрукував заяву посла Зиновія Пеленського з конґресу національних меншин у Женеві. — Дописи большевицьких кореспондентів з Варшави. — "Правда" тримається точно повідомлень ТАСС — жодних коментарів, жодної пропаґанди. — "Ізвєстія" містять телеграми власного кореспондента. — Сенсаційні відомості про нього та кінець його кар'єри.

Тріскіт трускавецьких стрілів не спинився на границях Польщі. Вийшов він на сторінки світової преси, хоч у більшості не зайняв там поважнішого місця, здебільша бачимо вістки про вбивство Тадеуша Голуфка або в коротких повідомленнях з останньої хвилини", або в рубриках новинок.

Найбільше уваги тій події присвячували сусідні з Польщею країни, зацікавлені всім, що діялося в цьому політичному поверсайському новотворі. В перегляді заграничної преси постараємося передати голоси німецькі та совєтські, як двох найголовніших, найважніших і найбільш заінтересованих сусідів Польщі, заглянемо теж і до її протекторки, Франції. Тому що українська публіка мало читала закордонну пресу, а в українських часописах реферувалася вона рідко й або дуже побіжно, або на підставі витягів з польських газет, подаємо тут дослівні переклади з дотичних ориґіналів.

Німецька преса відвела порівняльне найбільше місця тій події і то не тільки велика чи столична. В безлічі дрібних провінційних газет знайдемо чи то ориґінальні вістки, чи то переповіджені з більших пресових органів, чи, нарешті, повідомлення всякого рода внутрішніх німецьких пресових аґенцій. З усього того вибираємо два часописи:

"Фоссіше Цайтунґ", великий берлінський щоденник, орган центро-правих німецьких кіл, і широко відому в світі "Франкфуртер Цайтунґ унд Гандельсблят", один з найповажніших і найбільших німецьких часописів, що виходив трьома виданнями на день: вранці, вполудне і ввечері.

"Фоссіше Цайтунґ" у числі 208 власною кореспонденцією, датованою з Варшави 31 серпня 1931 року повідомляла про вбивство польського політика, що здогадно впав жертвою фанатичних українців. Це вбивство грозить заогнити і так уже цо краю напружені польсько-українські відносини:

"Польська преса переконана, що вбивство виконали українці. Голуфко, сам українець, намагався довести до польсько-українського порозуміння і в переговорах з українцями перед кількома місяцями грав першу ролю. Переговори розбилися об домагання Голуфка, щоб українці відтягнули свої скарги з Женеви. Українці покликувалися на те, що відтягнути скарги не можна вже хочби й тому, щоб не лишити без розгляду т. зв. пацифікаційну акцію польської державної влади".

В кореспоненції з Варшави 1 вересня 1931 року30 подано:

"Слідство в справі вбивства польського урядового політика Голуфка досі не принесло нічого нового. Адміністраційна влада встановила нагороду 5,000 злотих за зловлення вбивників. Досі арештовано п'ять осіб, запідозрених у співучасті в убивстві Голуфка. Вчора переведено багато ревізій серед провідників української національної меншини у Львові та в околиці.

Обурення всієї польської преси з приводу того вбивства все ще триває. Сьогоднішня урядова "Ґазета Польска" заявляє, що цей злочин не може лишитися без наслідків. Треба викорінити і дощенту знищити всі гнізда конспірації серед української молоді. Газети сьогодні переповнені широкими посмертними згадками про Голуфка. Доносять про демонстрації людности в місцевостях, кудою проїздив потяг з домовиною. Серед багатьох вінків є теж чимало від українських організацій. Похорон відбувається сьогодні о год. З по полудні в Варшаві, передбачені величаві похоронні врочистості.

Як досі, нема ще фактичного доказу, що колишнього начальника східнього відділу в міністерстві заграничних справ, Голуфка, дійсно вбили українські терористи. Так само не можна з певністю записати на рахунок українських. організацій інших терористичних актів, виконаних у тому часі. Одначе не можна дивуватися польській суспільності, що вона підозріває радикальних українців, як виконавців або підбурювачів у тій акції, бо дійсно кількість терористичних актів за останній рік, що їх записують на рахунок радикально настроєної української людности, дуже велика.

Але таким же сумним фактом, як це ствердження, мусимо вважати, що польська влада майже завжди, замість карати за провину одиниці, береться за репресії супроти широких верстов української людности. Якраз у найближчих днях світова опінія буде займатися такою "пацифікаційною акцією" Польщі в Західній Україні, що попередила останні вибори до польського парляменту. Також тоді, в серпні 1930 року, виконано низку терористичних актів на території українських воєводств. Також тоді були саботажі залізниць, а столиця Східньої Галичини, Львів, хвилево відрізана була від зовнішнього світу, бо знищено телефонні й телеграфні проводи. Люта була польська помста. Звідомлення про знущання польської солдатески в незчисленних українських селах нагадують найтемніше середньовіччя. Неменш жахливі вістки продіставалися про те, що діється в польських в'язницях, особливо в столиці Волині, Луцьку. Вже тоді давалися чути поважні голоси сумніву, що такі методи не принесуть заспокоєння, навпаки, що озлоблення й ненависть незліченних невинних жертов польського месного шаління зростатиме безмірно.

Коли сьогодні знову непокоять світ вістки про українські злочини, то мусимо собі пригадати події з жовтня й листопада 1930 року, щоб остерегти польську владу перед повторюванням цих огидних звірств. Злочини в роді вбивства Голуфка або саботажі залізниць повинні й мусять каратися в кожній країні світа з усією суворістю законів. Але також у Варшаві мусять зрозуміти, що відплатні акції супроти тисячів невинних людей тільки підготовляють ґрунт під нові неспокої".

В наступному числі31 поміщена інформація про похорон Голуфка:

"Величаві похорони вбитого посла Голуфка відбулися вчора при великому здвизі людей. Між безчисленними вінками можна було бачити багато від українських організацій. В похоронному поході, що розтягнувся майже на два кілометри, взяв участь маршал Пілсудскі, польський уряд в комплекті і багато дипломатів.

Національно-демократична українська партія УНДО, разом з головою сеймової української фракції випустила комунікат, в якому заявляє, що партія УНДО завжди і з засадничих причин протиставилася терористичним методам у політичній боротьбі. Тому українські партії і голова сеймової фракції беззастережно й катеґорично засуджує вбивство посла Голуфка.

Мабуть мусимо погодитися з фактом, що польські безвідповідальні підбехтувачі використовують усяку нагоду, щоб затруювати німецько-польські стосунки. Тому й ославлений краківський "Кур'єр" не може стриматися, щоб не показувати на німецьку політику, як на морального спричинника вбивства Голуфка: "В часі, коли нібито Німеччина намагається проволікати виссані з пальця скарги фольксбунду32 і в часі, коли підготовляє вона атаку в Женеві, знову залунали в Східній Галичині стріли українських боївок". А далі, ще виразніше: "ті, що потрапили увесь світ затопити в крові, не завагаються й там, де йдеться про життя однієї людини, чи навіть десятків".

Надмірного зацікавлення в часописі не виявлено. В першому дописі підкреслено тенденцію в поляків стосувати збірну відповідальність за виступи одиниць, у другому — натяк на нерозумний і недипломатичний вискок краківського Кур'єрка", що в кожній українській акції дошукувався німецької руки.

"Франкфуртер Цайтунґ" передавала перші вістки на підставі комунікатів напів урядової пресової аґенції "Остекспрес":

"Убивство в східньо-галицькому відпочинковому містечку Трускавці голови сеймової фракції урядового бльоку, Голуфка, викликало велике схвилювання серед варшавських політичних кіл. Ледве чи можна сумніватися щодо політичного характеру вбивства. Вину приписують членам тайної української військової організації. Прихильний урядові "Кур'єр Польскі" підкреслює, що саме в останніх місяцях Голуфко дуже запопадливо працював над польсько-українським порозумінням і в тому напрямі осягнув уже немалі успіхи. Також урядовий "Експрес Поранни" називає вбитого, ледве 39-літнього політика, правдивим другом українського народу".33

На другий день у вранішньому виданні подана коротенька вістка, теж за аґенцією Остекспрес, з покликом на німецьку газету "Каттовіцер Цайтунґ" на Горішньому Шлеську, що вбивство в Трускавці може принести непередбачені наслідки і що смерть Голуфка — це тяжка втрата не тільки для польського, але й українського народу, як речника й палкого прихильника польсько-українського порозуміння.34

В нотатці з Варшави під датою 2 вересня 1931 року читаємо, що Тадеуша Голуфка поховано на протестантському цвинтарі. Виходить, що католиком він не був. Ходили поголоски, що належав він до православної церкви і на те покликувалася теза про українське походження Голуфка.

А вже в наступному числі знаходимо довшу статтю-інформацію, передану телефоном від власного кореспондента "Франкфуртер Цайтунґ" з Варшави:

"Варшава, 2 вересня. Убивство урядового політика й посла Голуфка в Східній Малопольщі35 мало своїм наслідком зрозуміле схвилювання в усій польській пресі. Наразі виявлялося воно досі тільки тим, що засипувало українську національну меншину всякими закидами й докорами. Частина польської преси як один муж намагається зробити українців відповідальними за вбивство, хоч до тепер нема навіть найменшої вихідної точки для того, що вчинок цей виконали українці. Найбільша українська партія, УНДО, запротестувала проти такої нічим неоправданої постави польської преси в спеціяльній заяві, де одночасно осудила в принципі політичне вбивство. Як показують останні голоси польської преси, дивним дивом іде тепер намагання здобувати політичний капітал з цього трагічного випадку. Самозрозуміла, найперше ідуть спроби притупити протипольське вістря українських скарг у Женеві на пресловуту пацифікацію в Галичині, використовуючи відповідним способом пропаґандивно вбивство Голуфка. В дальшій перспективі це має підперти офензиву проти договорів про охорону національних меншин, яку то акцію започаткували поляки в недавньому часі. Таким чином проурядовий "Кур'єр Краковскі" в статті з Женеви нападає на процедуру Ліґи Націй у справі охорони національних меншин. На його думку, ця процедура тільки причинилася до зміцнення переконань національних меншин, що Ліґа Націй схвалює їхнє становище. А це піддає меншинам сили до терористичних актів, чого доказом убивство Голуфка. Ліґа Націй узагалі не повинна займатися українськими жалобами і крім того взятися за ґрунтовну реформу процедури для справ національних меншин. Зайво підкреслювати, що ця реформа мала б іти в напрямі бальшого послаблення договорів про охорону національних меншин.

Незалежно від тих, не цілком бездоганних, міркувань та висновків з трагічного випадку Голуфка, польська націоналістична преса, як того можна було сподіватися, використовує цю нагоду, щоб ще більше загострити новими нападками на Німеччину і так не дуже втішні польсько-німецькі відносини. Стало звичною потребою в польських колах приписувати німецьким впливам кожну неприємну для Польщі подію, де б вона не сталася. Цим разом уже дійшло до того, що начебто вбивство Голуфка сталося наслідком безпосередньої німецької інспірації, не мавши до того ніяких інших доказів чи арґументів, як тільки те, що нібито німецька політика зацікавлена в усякому підсичуванні неспокійного стану в Східній Галичині. Нераз уже виринало в польській пресі твердження, що українські організації мають керівництво в Берліні. Але теперішня заява польської газети перевищає все, що колинебудь було сказано проти Німеччини в польських націоналістичних колах".36

З французької преси як приклад візьмемо голоси часописів "Фіґаро" і "Тан", як найбільш відомих українській суспільності в тих часах. Бо в такій, наприклад, комуністичній "Ль'Юманіте" нема ані одніського рядка про ту справу, хоч у кримінальній хроніці повно всяких вісток про вбивства і грабунки десь у Марсилії чи в Ліоні.

"Фіґаро", популярна французька газета в Парижі, одна з небагатьох, що перетривала війну, справі смерти Голуфка місця віддала мало.

Найперше знаходимо коротесеньку вістку телеграфічним стилем і формою:

"О годині 8.30 ввечері у Трускавці вбито голову урядового бльоку, посла Голуфка, що перебував там на відпустці.

До кімнати посла в пансіоні Сестер Василіянок вдерлися два незнайомі, вистрілили три рази й утекли.

Посол Голуфко негайно згинув. Поліція веде слідство.

Посол Голуфко, що був перед тим начальником відділу в міністерстві заграничних справ, ревно займався питанням національних меншин української і білоруської та працював над польсько-українським зближенням".37

Стільки всього. Менше, як про якунебудь подружню зраду, або грабіжницький напад у малому французькому містечку.

Ще один раз вернувся "Фіґаро" до тієї теми, реферуючи статтю з іншої французької газети, "Журналь", що звернула увагу на те, що вбивство посла Голуфка, "провідника польської урядової партії, яке з початку виглядало на звичайну газетну новинку, показується разючим виявом трагічної дійсности, що криється за звабними міражами примирення між СССР і Польщею". Автор тієї статті. Сен Бріс, писав:

"Як знаємо, одне з найповажніших питань у Польщі, це справа асиміляції русинів, що вважаються братами мешканців України.

Пригадуємо, що створення української держави плянували німці в часі війни. Потім Україна стала однією з республік Совєтської Федерації: таким чином російська акція перебрала німецьку ініціятиву в намаганні підсичувати надмірний націоналізм рутенів і провокувати розпад Польщі.

Обом цим акціям дуже на руку статус національних меншин, так недоречно заведений в організації нової Европи, як фермент і безнастанні заворушення. Не можна забувати і третього чинника, а саме пропаґанди англійських лейбуристів, які пішли аж так далеко, що висилали своїх послів до Галичини, щоб заохочувати до сепаратистичних інтриґ. Після політики примусу супроти призвідників заколоту, польський уряд вступив на шлях угоди. На місце ґубернатора "твердої руки" поставив поміркованого воєводу. Відчинив ворота в'язниць, почав переговори з уміркованими елементами рутенської партії, щоб завести автономний режим. Хто був ініціятором такого звороту справи? Посол Голуфко. Бойові елементи його вбили, бо вони не хотіли замирення.

Є абсолютною певністю, що ці непримирні елементи дістають заохоту і підмогу з Москви і з Берліна. Польський уряд має на те незбиті докази. Це кидає особливе світло на всі маневри пактів неаґресії, де ще раз виявляються таємні махінації німців і москалів".38

Чи можна собі уявити більшу непоінформованість і примітивізм? Автор цих інформацій сам не вигадав, мусів йому їх хтось підшептати. Виглядає, якби перейшов він курс у професорів з "Кур'єрка" і за такий еляборат дістав би в них оцінку "відмінно".

Більше про справу Голуфка читаємо в великому французькому щоденникові "Ле Тан" (Час). В його рубриці "Заграничні новинки" містилися всі інформації про Голуфка. Та хоч було їх більше, як деінде, то не вийшли вони поза катеґорію дрібних новинок. Ні одної статті, но одної спеціяльної ширшої кореспонденції.

Правда, передавалися вони телеграфічно, а не черпалися з якоїсь загальної пресової чи телеграфічної аґенції для обслуги багатьох газет одночасно. Ось вони:

"Вчора ввечері вбито посла Голуфка, голову урядового бльоку. Він перебував на відпустці в Трускавці, в Малопольщі. Два незнані вдерлися до кімнати посла в санаторії Сестер Василіянок, вистрілили три рази з револьвера й утекли. Пан Голуфко згинув на місці. Він був шефом відділу в міністерстві заграничних справ, пильно прикладався до справ української та білоруської меншин і працював над польсько-українським зближенням".39

"Телеграфують з Варшави: Вбивство посла Голуфка в Трускавці викликало велике враження в цілій країні. Староста дрогобицького повіту, до котрого належить Трускавець, випустив заклик до людности, щоб помагала органам справедливости в пошуках за вбивниками і визначив для тієї цілі нагороду в висоті 30,000 франків.

На кілька годин перед своєю смертю в суботу посол Голуфко заповів свій виїзд на другий день сестрі-управительці заведення, де він відбував свою відпустку.

Лікарські оглядини трупа виказали, що п. Голуфко отримав шість пострілів з револьвера з дуже близької віддалі, з чого чотири в голову, а два в околицю ключиці. Знаки, що їх лікарі з початку взяли за сліди ударів стилета, виявилися тільки потрісканням наслідком нап'яття шкіри після стрілів.

В неділю пополудні приїхала до Трускавця дружина покійного в товаристві п. Шетцеля, начальника східнього відділу в міністерстві заграничних справ, приятеля покійного. Тіло перевезуть у понеділок до Варшави.

Комунікат групи урядових послів стверджує, що вбивство має всі познаки політичного злочину.

Польський уряд дістав з Женеви вислови співчуття від російської національної меншини. Совєтський український інститут вислав кондоленційного листа до п. Сьвітальского, маршала сейму.

На думку "Ґазети Польскої", нема ніякого сумніву щодо характеру цього злочину. Посол Голуфко чинно займався справами української національної меншини. Він був прихильником ідеї федералізму і заявився за деякою автономією для українців. Останніми часами йшли переговори між українцями та польським урядом. Польський уряд носився з думкою ввести в життя деякі постанови, що задовольняли б домагання українців.

Два українські провідники, посол Левицький і п. Макурешек,40 секретар націоналістичної української організації, були ув'язнені під замітом протиурядової діяльности, вийшли перед місяцем на волю. Одначе, здається, що український нарід більш був схильний до порозуміння з польським урядом, як його провідники.

В статті, надрукованій 4 серпня41 в часописі "Ілюстровани Кур'єр Цодзєнни" п. Стпічнкі42 заявляв:

"Це нарід польський буде домовлятися з народом українським і помиляються ті, які думають, що Польща йтиме в Малопольщі за домаганням українських націоналістичних політиків, які не слухають мови розуму".

Звертають увагу, що вбивство посла Голуфка набирає особливого значення тепер, коли в Женеві відкривається конґрес національних меншин.

Якщо гіпотеза політичного морду покажеться правдива, пише "Кур'єр Польскі", годі буде передбачити наслідки, що їх потягне за собою цей звірський акт".43

"Телеграфують з Варшави: кілька тисяч людей прибуло на двірець у Трускавці, коли перевожено тіло посла Голуфка. Завважено присутність п. Ільницького, одного з членів націоналістичної української організації.

Поїзд рушив зо станції о год. 12.15. Прибуде він до Варшави сьогодні о третій пополудні. Похоронний обряд почнеться негайно після приїзду потягу. В похоронних урочистостях візьме уряд у повному складі, сейм, сенат, суспільні та політичні організації.

Часопис "Данціґер Ноєсте Нахріхтен", коментуючи вбивство посла Голуфка, хвалить покійного за його працю для політичного порозуміння з українцями. Одначе не допускає він, щоб злочин виконала якась українська організація, бо не мала б вона з того найменшої користи. На думку газети, вбивників слід шукати серед рядів польської соціялістичної партії".44

"Телеграфують з Варшави: в зв'язку з убивством посла Голуфка, поліція арештувала Марію Фабяк, служницю в заведенні Сестер Василіянок, де стався цей злочин.

Націоналістична українська організація УНДО випустила комунікат, де стверджує:

1. що УНДО завжди протиставилося терористичним методам у політичній боротьбі,

2. що УНДО відкидає всяку відповідальність за вбивство, яке закидують українській організації, а яке виконали приватні особи.

З приводу того вбивства урядовий, часопис "Кур'єр Поранни" шалено нападає на українців. Він твердить, що останні виступи в Женеві пані Рудницької, делеґатки української національної меншини, доказують, що толеранція Польщі супроти русинів не дає добрих наслідків.

На думку "Кур'єра Поранного" цей злочин, хоч нічого не дає українцям, проте виходить на користь німецькому й большевицькому імперіялізмам.

Вже відомі назвища осіб, арештованих у зв'язку з убивством посла Голуфка. Є це: Олександер Буній, придверник у пансіоні Сестер Василіянок у Трускавці, де виконано злочин; Дмитро Гринаш з околиці Трускавця; Мирон Боднар, студент; Михайло Ступницький і Микола Бабич.

Амбасадор Франції в Варшаві, п. Лярош, у зв'язку з убивством вислав кондоленційного листа до п. Бека, віцеміністра заграничних справ, що заступає неприсутного п. Залєского. Також телеграфують нам з Женеви:

Пан Пеленський, що репрезентував націонал-демократичну українську партію на конґресі національних меншин у Женеві, склав таку заяву перед представниками преси відносно смерти п. Голуфка:

"З уваги на брак подробиць не можемо в сучасний мент висловити остаточної думки про характер цього злочину. Але на випадок, якби потверджений був політичний характер убивства, єдине, що можемо з усією рішучістю вже тепер заявити, це те, що наша партія, яка репрезентує майже цілість української людности Східньої Галичини, не має нічого спільного з методами насильства в політичній боротьбі. Наша партія, у згоді з іншими українськими партіями в краю, виразно й публічно завжди стверджувала, що в своїй політичній діяльності послугується тільки леґальними засобами.

Нашу політику — здійснення крайової автономії, заґарантованої міжнародніми умовами, провадимо леґальним шляхом і засуджуємо всякі вияви терору, звідки б вони не йшли, чи то терор білий, чи червоний".45

Якщо йдеться про французьку пресу, то хоч вона завжди ставилася прихильно до Польщі, але про польські справи писала мало, менше, як того могли сподіватися поляки від найбільшого свого союзника і протектора, якому завдячували відбудову Польщі після першої світової війни.

Варшава на той час була столковищем прерізних темних типів, що шниряли й нюхали по всіх кутках, резидентів усіх можливих розвідок, аґентів міжнародньої шпигунської біржі. В такому середовищі не могло забракнути і представника большевицької преси, якого завданням було не так слідкувати за поточними політичними подіями, як запускатися в усякі інтриґи та ловити рибку в каламутній воді. Ця роля припала кореспондентові московських "Ізвєстій" Євгенові Братінові, якого для тієї цілі, якби з мішка маку вибрав. Щовечора Братін перетелефоновував до своєї редакції політичні новинки та всякі визбирані в тому кублі міжнароднього зброду вістки. Тут подаємо дві його кореспонденції про вбивство Голуфка та один коментар про введення негайних судів у Польщі в зв'язку з тією справою.

"Варшава, 30 серпня 1931 (Телефоном). В купелевій місцевині Трускавці вбито одного з замітніших і найбільш впливових пілсудчиків, заступника голови урядового бльоку, Тадеуша Голуфка, що недавно займав пост начальника східнього відділу міністерства заграничних справ. Убито його около 9 години ввечері. Як ствердило вступне слідство, в його кімнату в санаторії ввійшли два незнані чоловіки, вбили його двома вистрілами й утекли. Вбивство Голуфка, що безсумнівно має політичний підклад, справило сильне враження і майже переполох у політичних колах. Від часу вбивства Нарутовіча46 1922 року, це перший терористичний акт проти помітніших і активніших представників урядових кіл. Серед пілсудчиків Голуфко вважався зіркою першої величини. Ще як активний член ППС, Голуфко належав до керівників групи пілсудчиків у ній, працюючи систематично над підготовою та переведенням у життя федералістичних плянів у Польщі. Ще в 1920 році Голуфко брав безпосередню участь у заключенні польсько-петлюрівського договору та в підготові походу на Київ, останніми ж роками виступав у ролі спеціяліста від національного питання, зокрема українського. Переговори з українськими буржуазними партіями завжди велися при співучасті Голуфка і взагалі його вплив на державну політику в національному питанні був великий, тим більше, що Голуфко втішався особливим особистим довір'ям маршала Пілсудского. Після "пацифікації" Західньої України, в котрій Голуфко, на думку українців, брав важливу участь, він знову намагався знайти якусь плятформу порозуміння між урядом та УНДО-м. Ці переговори — наслідком передчасного їх виявлення — як відомо, закінчилися невдачно. В керівних колах існує думка, що вбивство виконала Українська Військова Організація, яку веде полк. Коновалець, використовуючи факт перебування Голуфка в Західній Україні. Політичні кола передбачають жорстокі репресії у відповідь на цей терористичний акт".47

"Польські політичні кола далі стоять під сильним враженням убивства Голуфка. Всі без вийнятку газети присвячують дуже багато місця Голуфкові й підкреслюють, що терористичний акт у Трускавці буде мати вагомі наслідки для польської політики в Західній Україні.

Частина польської преси недвозначно грозить жорстокими репресіями. Близький до уряду "Експрес Поранни" вигукує патетично, що "українська куля і давніше неоднократна попадала в польські груди. Але визов у виді скривавленого трупа Голуфка, кинений польській державі, перевищае все, що може стерпіти незалежний нарід".

Одночасно всі газети твердять, що до вбивства безсумнівно приклала свою руку Українська Військова Організація під проводом полковника Коновальця, який живе в Берліні. Проте орган Левіятана — "Кур'єр Польскі" — натякає теж на можливість "участи комуністичних груп".

Характеризуючи політичну ролю Голуфка, проурядова преса представляє вбивство як велику трагедію, тому що Голуфко був "другом українського народу". Пояснюючи ту ролю, "Слово Польске", орган урядового табору у Львові, говорить прямо, що Голуфко був "символом великої східньої політики Польщі. В тій площині бачив він ґарантію та умовини існування великодержавної Польщі. Голуфко був щирим і активним прихильником незалежности України за Збручем. (Совєтської України, примітка Є. Б.). Голуфко впав на своєму пості, але його програма буде виконана".

Про цю особливу ролю Голуфка та його спеціяльну роботу згадує і наказ, що його проголосила команда "Леґіону Молодих" (організація пілсудчиків, до якої належав і Голуфко), де мова про те, що "ідеї Голуфка не обмежувалися до створення братнього співжиття народів, які живуть у Польщі. Голуфко мав на думці й народи, що живуть у межах Совєтського Союза".

В такому дусі висловлювалися на сторінках своїх газет і петлюрівці, їх заяви цікаві ще й тим, що є там згадка про представників еміґрації, які перебувають у Варшаві. Мова тут, очевидячки, про т. зв. "український уряд" Андрія Лівицького.

Похорон Голуфка відбудеться в Варшаві сьогодні, організують його незвичайно врочисто. Передбачена там участь уряду, військових частин та всяких організацій. Як подає "Кур'єр Червони", будуть там і білоеміґрантські організації, що ними спеціяльно опікувався Голуфко.

За викриття терористів, що вбили Голуфка, влада в Дрогобичі проголосила нагороду десять тисяч злотих. У Трускавці переводять масові арешти. Ідуть також численні арешти серед українського студентства львівської области.

Як установило слідство, Голуфка вбито десятьома пострілами. На кілька годин перед смертю, як подають часописи, Голуфко стояв ще в переговорах з деякими українськими політиками".48

Реферуючи закон про введення негайних судів у Польщі, дописувач "Ізвєстій" Братін підкреслює, що хоч заведені вони на просторі всієї держави, проте вістря їх спрямоване головним чином на Західню Україну у зв'язку з фактом убивства Тадеуша Голуфка:

"Іде вже підготовна робота. В Західній Україні переводяться масові арешти. Загальний тон газет стоїть під впливом слідства у справі вбивства Голуфка, але в дійсності це нічого іншого, тільки початок нової пацифікації. Урядова преса горлає про конечність "залізної мітли" і "залізного режиму", що раз на все змінив би "обличчя Східньої Галичини" та зробив би її істинно польською областю".49

Читаючи звідомлення совєтської "Правди" та "Ізвєстій", ми неначе розчаровані. Ніже слова про капіталістичних акул, кровопийців народу, паліїв інтервенційної війни, побренькуючих шабельками зарозумілих пілсудчиків. Навіть американський репортер з ковбойської газети підляв би більше сенсаційного сосу до тієї будь-що-будь небувалої і драматичної події. Та не забуваймо, що не московські редактори, тільки варшавські кореспонденти відповідали за зміст та форму інформацій і коли б дозволили собі на стиль і вигуки "Кур'єрка", але на большевицький лад, їм просто дали б зрозуміти, що осінь у Варшаві нездорова і було б їм краще розкошуватися лагідним повітрям Ялти або деінде над берегами Чорного Моря.

"Правда" справилася просто — передрукувала повний текст офіційного комунікату ТАСС:50

"Вчора в 8 годині вечором у купелевій місцевині Трускавці (львівське воєводство, Західня Україна), два невідомі справники вбили Тадеуша Голуфка, заступника голови урядового бльоку, колишнього начальника східнього департаменту міністерства заграничних справ.

У кімнату Голуфка ввійшли два невідомі, вистрілили в нього два рази і встромили йому ножа в груди та втекли. Голуфко згинув моментально.

В польських політичних колах убивство Голуфка викликало величезне враження. Газети подають, що вбивство сталося на політичному тлі. Голуфко належав до осіб, що являються організаторами й надхненниками української політики уряду. Преса висловлює здогади, що вбивство виконала Українська Військова Організація.

Голуфко являється одною з найбільш яскравих постатей табору пілсудчиків. Давніше займав він пост начальника східнього відділу міністерства заграничних справ; останніми часами був заступником голови державного безпартійного бльоку, а фактично — його керівником, наскільки голова бльоку, полковник Славек, майже ввесь час був членом уряду. Голуфко — один з найвірніших визнавців концепції Пілсудского створення Великої Польщі. Голуфко — автор широковідомої свого часу книжки "Пропаща Грамота", в котрій утрату польськими військами Києва характеризує, як утрату "золотої грамоти". Голуфко, ще недавно видатний "пепесівець", був одним з надхненників національної політики польського уряду".51

"Варшава, 31 серпня. Вбивство Голуфка відсунуло в тінь усі інші політичні події дня. Вся преса підкреслює політичний характер убивства й однодушно висловлює думку, що терористичний акт виконала Українська Військова Організація.

В пресі надруковано заяву петлюрівської організації, де мова про те, що "найвищі представники української еміґрації і також представники всіх українських організацій у Польщі на жалобному засіданні вшанували пам'ять Голуфка.

Як повідомляє "Кур'єр Червони", в похоронах Голуфка візьмуть участь представники грузинської та азербейджанської білої еміґрації.

...До Трускавця виїхав директор департаменту публічної безпеки Келлер. Політична поліція в Трускавці проводить масові арешти серед "підозрілих" осіб".52

 

------------------------------------------------------------------------

[30] "Фоссіше Цайтунґ", ч. 209, середа, 2 вересня 1931 — "Нові акти терору в Східній Галичині. Схвилювання в Варшаві".

[31] "Фоссіше Цайтунґ", Берлін, четвер, 3 вересня 1931 року, число 210, "Пілсудскі в похоронному поході Голуфка".

[32] Організація німецької національної меншини в Польщі.

[33] "Франкфуртер Цайтунґ", ч. 648, вівторок, 1 вересня 1931, — "Вбивство Голуфка. Велике схвилювання в Варшаві".

[34] "Франкфуртер Цайтунґ", середа, 2 вересня 1931, вранішнє видання, число 651, — "Убивство Голуфка".

[35] Перший і єдиний раз в обидвох цитованих німецьких часописах ужито тут назви "Малопольщі" замість Галичини.

[36] "Франкфуртер Цайтунґ", вранішнє видання, число 654, 3 вересня 1931, — "Пропаґандивне зловживання в Варшаві. Нові підбехтування проти Німеччини".

[37] "Ле Фіґаро", неділя, 30 серпня 1931. — "Вбивство польського парляментариста".

[38] "Ле Фіґаро", середа, 2 вересня 1931. — "Пресовий огляд. Убивство посла Голуфка".

[39] "Ле Тан", понеділок, 31 серпня 1931 року. — "Заграничні новинки. Польща. Політичне вбивство" (телеграфом з Варшави).

[40] Газета очевидно має на думці д-ра Любомира Макарушку.

[41] Поклик на газету з-перед місяця показував би на те, що хтось спеціяльно інформував французького кореспондента.

[42] Перекручене назвище. Хіба може: Стпічиньскі? Хоч він не належав до редакційного складу "Кур'єрка".

[43] "Ле Тан", середа, 1 вересня 1931. — "Вбивство п. Голуфка".

[44] "Ле Тан", 2 вересня 1931.

[45] "Ле Тан", 5 вересня 1931. — "Після вбивства п. Голуфка".

[46] Ґабрієль Нарутовіч, перший президент Польщі, убив його ендецький фанатик

[47] "Ізвєстія", число 240, 31 серпня 1931. — "Вбивство Голуфка" (від власного кореспондента "Ізвєстій").

[48] "Ізвєстія", число 242, середа, 2 вересня 1931 року. — "Польська преса про вбивство Голуфка". (Телефоном від власного кореспондента).

[49] "Ізвєстія", число 246, неділя, 6 вересня 1931. — "Драконські декрети в Польщі (телефоном від власного кореспондента).

Кожен допис "Ізвєстій" з Варшави був підписаний: "Братін". Про того Братіна дуже цікаво пише в своїх спогадах Микола Ковалевський, колишній секретар партії українських соціялістів-революціонерів:

"Братін був з походження узбек. Він був уже цілком зрусифікований і провадив, як кореспондент "Ізвєстій", дуже шкідливу, спеціяльно для нас, українців, підривну, так мовити б, акцію, з доручення відповідної секції ҐПУ. Його таємні зв'язка сягали не тільки на Волинь, але й до Галичини, де він мав серед галицьких москвофілів молодшого покоління чимало своїх аґентів. Також у клюбі закордонної преси він провадив свою особливу політику. Маленький, чорнявий, як усі узбеки, з хитрими таємничо-чорними невеличкими очима, він справляв враження енерґійної людини, яка, як нам видавалося, була не найменшою пружиною в совєтському апараті в Варшаві. Позиція його і в совєтському посольстві й очевидно в закулісовому совєтському апараті, який працював у Варшаві повною парою, була досить міцна.

Я довго не знав, з якого боку можна б підійти до справи, щоб спаралізувати шкідливу розкладову діяльність Братіна. Довший час я студіював уважно все, що його торкалося. Після деякого часу мені вдалося вияснити, що діяльність Братіна має одну слабу сторону — він дуже ворогував з варшавським кореспондентом ТАСС-у, який виступав у Варшаві офіційно під прізвищем Ковальський. Правдиве його назвище було інше. Ще слабшою стороною Братіна було його недавнє минуле. Під час першої світової війни він був діяльним членом Союза Русского Народа і видатним співробітником відомого чорносотенного органу "Колокол". В ті часи Братін працював у Мінську, звідки писав свої монархістичні статті. Зібравши цей матеріял, я був спочатку дуже здивований, що людина, яка належала ще недавно до табору російських монархістів, тепер виступає, як кореспондент офіційного органу Сталіна. Однак, зваживши те, що російський монархіст Братан виступав запекло проти українського визвольного руху і що й тепер у своїй новій ролі совєтського журналіста він теж працював проти української справи, можна було б зрозуміти цю ментальність російського націоналіста узбекського походження. Використовуючи його ворожнечу з кореспондентом ТАСС-у, я "забув" свідомо на столі після засідання клюбу закордонної преси один нумер "Колокола" з передреволюційних часів, в якому була патріотична стаття Братіна. Ковальський підхопив одразу цю газетку і я був переконаний, що її використає він у своїй боротьбі проти Братіна. Не пройшло і двох місяців, як Братіна відкликали з Варшави, а разом з його від'їздом спаралізована була значною мірою та розкладова праця, яку він провадив через своїх аґентів проти нас..... (Микола Ковалевський: При джерелах боротьби, спомини, враження, рефлексії. Накладом Марії Ковалевської. Іннсбрук 1960. Стор. 687-688).

[50] Телеграфічна Аґенція Совєтського Союзу.

[51] "Правда", число 240, 31 серпня 1931 року, — "Убивство Голуфка".

[52] "Правда", число 242, 2 вересня 1931 року, — "Після вбивства Голуфка. Польська преса накликає до суворих репресій".