І. РОЗДІЛ

ШІСТЬ КУЛЬ У ТРУСКАВЦІ

Дощовий вечір у тихому Трускавці. — Рух у віллі Сестер Служебниць. — Убито посла Голуфка. — Перші пресові вістки. — Фантазії редакторів у в "огірковому" сезоні. — Секція тіла і судова "льокальна візія". — Шість куль двох калібрів — отже стріляли дві особи. — Убивці щезли безслідно. — Чи мали спільників? — Похорони Голуфка в Варшаві. — Нарада на залізничній станції і жалобний похід. — Вінки і промови, теж від українців. — Від еміґрації УНР промовляв ес-ер Микола Ковалевський. — Польський холуй і посол з ББ Петя Певний хоче великої і могутньої Польщі. — Кондоленційна телеграма ундівського сеймового клюбу. — Телеграфічна пропозиція міністра Авґуста Залєского з Женеви поставити пам'ятник Голуфкові в Трускавці. — "Союз Оборонців Підкарпаття" закликає галицькі міста називати вулиці іменем Голуфка. — Десять тисяч нагороди дрогобицького старости за викриття вбивців.

Мальовничо положене містечко Трускавець на Підкарпатті славилося своїм цілющим живцем. Звідусіль заїжджалися туди лікуванці, щоб напитися "нафтусі",1 покупатися у здоровій воді, а при тому весело й безжурно провести вакаційне дозвілля.

Наближався кінець літнього купелевого сезону в 1931 році. Гості вже ладилися від'їжджати: хто до праці, хто до школи, а хто просто таки вертався додому, бож і час уже. Погода останніх днів серпня не заохочувала лишатися на довше, небо покрилося хмарами, накрапали дощі, в повітрі висіла осінь.

Вечір 29 серпня випав дощовий. Заповідалося й на бурю — десь від гір долинав грюкіт далекої громовиці. Вулиці пустіли, запізнені прохожі поспішали добігти додому, ще заки промокнуть. Хоч година й не пізня, але важкі хмари приспішили сумерк і з вікон лилося вже світло.

Хто з тих мирних обивателів міг подумати, що не мине й день, а в світі шукатимуть на мапах, де лежить це галицьке містечко, заглядатимуть до словників та енциклопедій, як писати та вимовляти його дивну для чужого вуха і язика назву?

Коло пансіону Сестер Служебниць тихо. Ніхто й так не ходить тудою, а до того ще й у дощ. Хоч, здається, якісь тіні ворушаться під деревами? Може сховався хто перед дощем, а може це тільки злуда.

Відкрилися двері, хтось вийшов. Пильне мусіло бути в нього діло, коли хотілось йому йти кудись у таку годину. На хвилинку зупинився під деревами, побіг під дощем і швидко вернувся і зник у дверях. Знову все спокійно, тільки листя шелестіло під дощем і громи били все ближче та ближче.

Була година 7.30 ввечері. Гості вечеряли, хто купався, чи брав масажі — всі готовилися до нічного спочинку.

Нагло зчинився рух. Почулися стріли — а може грім ударив десь близько? Лікуванці повискакували з кімнат, з'юрмилися на коридорі, хтось кричав, один одного питалися, що сталося? Виявилося, що в одній кімнаті лежить убитий лікувальник.

Був це Тадеуш Голуфко з Варшави, видатний польський сеймовий діяч з урядового табору. Пробувши кілька тижнів на відпочинку в віллі Сестер Служебниць, він мав вертатися на другий день до столиці — на перешкоді йому стала нагла смерть.

Вся польська преса вдарила в один дзвін великим голосом. Хто вбив Голуфка? Як його вбито? За що й чому?

Перші вістки подавали, що в суботу, 29 серпня 1931 року, десь після сьомої години ввечері, Голуфко пішов до своєї кімнати, роздягнувся, ляг у ліжко й почав читати книжку. Кілька хвилин пізніше тихенько відкрилися двері, до кімнати ввійшли два молоді хлопці і прискочили до ліжка. Один з них тричі вистрілив до Голуфка з револьвера, другий наскрізь пробив йому груди кінджалом. Убивники втекли, кінджал лишили в грудях убитого, а револьвер забрали з собою. Голуфко згинув на місці. Одна куля поцілила його в голову, дві в плечі — з чого виходило б, що в першій секунді Голуфко ще встиг підвестися. Вбивники втекли тою самою дорогою, звідки прийшли. На відгомін пострілів збіглася служба, повибігали лікувальники зо своїх кімнат — ніхто не спинив убивників, вони втекли на очах усіх, пропали в темряві ночі.

Більшість тих інформацій, що від них аж кишіло в перших виданнях газет, зродилася в фантазії редакторів. "Огірковий сезон"2 у пресі ще не скінчився, а тут трапилася першорядна сенсація міжнароднього значення і кожен пересічний репортер давав волю буйній уяві, щоб полоскотати нерви читачам.

Переведена ранком другого дня секція знайшла в тілі вбитого шість куль. Дві вийнято з голови, дві з грудей, одну з-під правої ключиці, шоста сиділа в щоці і її там лишили, щоб не споганювати обличчя. Кулі походили з револьверів двох калібрів — 6.35 і 7.65 міліметрів — отже мусіли стріляти дві особи, а не тільки одна, як подавали часописи, що для другого вбивника зарезервували ролю кровожадного майстра ножа. Скалічені були два пальці правої руки, мабуть Голуфко відрухово заслонився. Зате ні сліду від кінджалу. Дві рани в околиці серця походили з того, що в одному місці трісла шкура, коли куля пересунулася від ключиці вниз.

Голуфка вбито напередодні його виїзду. Ще 28 серпня попросив він управительку пансіону, сестру Августину, щоб виписати йому рахунок, і при тій нагоді вписав кілька слів до пам'яткової книжки пансіону:

"Перебування в пансіоні затримаю в милій пам'яті. Я вдячний за опіку, старанність і прихильність, за що дякую сестрі ігумені й усьому Зборові".

Дату під тим поставив 30 серпня, цебто того дня, коли мав виїхати.

Перед убивством відвідав Голуфка, як кожного вечора, масажист. Вечеряв він не в їдальні, тільки в своїй кімнаті і там його застукали вбивники.

Судова "льокальна візія" при співпраці поліції мала ствердити, що або котрийсь з убивців, або їхніх спільників, видряпався по стовпі аж під саме вікно кімнати Голуфка, щоб переконатися, чи він уже в кімнаті. Дуже це виглядало мало правдоподібне, щоб хтось ліз по гладкому і слизькому стовпі у зливний дощ.

Далі ствердило початкове слідство, що вбивники втікали Стебницькою вулицею в напрямі пошти, перебігли біля станиці поліції. В одному місці затрималися, там ждав на них третій змовник, що дав їм інші одяги. Переодягнувшися, втікали далі тією самою дорогою, що напасники, які недавно напали на трускавецьку пошту і здобули 27 тисяч злотих.

Перший побачив утікачів Бриковскі, прокурист. Вони бігли з револьверами в руках, готовими до стрілу, і Бриковскі вступився їм з дороги, бачив тільки, як віддали вони свої пелерини якомусь хлопцеві.

Дверник пансіону мав зізнати, що ще в четвер заходив туди якийсь молодий чоловік і випитувався його про подробиці щодо способу життя Голуфка, а головно, що він робить вечорами.

Часописи повні були таких подробиць, рахуючи на безкритичність ласої на сенсацію публіки. Навіщо переодягатися вбивникам і тратити дорогий для втечі час та ще й робити це під дощем? Та й не гнався за ними ніхто. Такі сцени, живцем узяті з фільму або з детективного роману, аж ніяк не підходили до напів сільського оточення місця вбивства, але вони збуджували уяву читача й заохочували купувати газети.

Похорон Голуфка відбувся в Варшаві. У вівторок, 1 вересня приїхав туди вагон з тілом убитого. На двірці ждала на нього родина, уряд у повному складі, маршали сейму і сенату, багато послів і сенаторів, особисті та політичні приятелі покійника, вищі службовці міністерства заграничних справ, де Голуфко колись працював, генераліція. З'явилися також і представники еміґрацій деяких народів, між ними грузинської з Азербайджану, кавказькі верховинці. Великий Муфті, що якраз тоді перебував у Польщі, представники караїмів, були й інші. Уряд намагався зробити з похорону якнайбільш урочисту параду, на вулиці вишиковано шкільну дітвору, відділи "Військового приспосіблення",3 були навіть делеґати від польських театрів і театру з-за кордону. На площі перед двірцем уставлено військові відділи піхоти на чолі з оркестрою полку "канівських стрільців".

Розтягнувся довгий похоронний похід, несено безліч вінків, преса подавала, що було між ними кількадесят з українськими національними барвами.

Заки рушив похід, промовив коротко пастор Скерскі. Багато промов виголошено над домовиною на цвинтарі. Перший промовляв голова клюбу ББ, посол Валери Славек, від уряду — віцеміністер Юзеф Бек. Від імени української еміґрації з-під стягу УНР говорив ес-ер Микола Ковалевський. Не маємо записаної його промови, ані навіть короткого її змісту, зате збереглася частина надгробного слова відомого польського вислужника Петі Певного, посла з польської урядової лісти ББ від волинської округи:

"Злочинна рука варвара, ворога західньої культури, зробила, що перестало битися велике серце. Той ворог, ворог відродження українського народу, добре видно розумів, що відродження не може здійснитися лише при помочі Польщі. Тому не завагався усунути того, який метою свого життя поставив ідею привернути щирі і добрі взаємини між братніми народами, українським і польським. Та для того злочинця ясне, що здорова частина українського народу в Польщі лояльно відноситься до держави, тому за всяку ціну старається усунути найвизначніші одиниці одної і другої суспільности. Нас не злякає і найбільший терор, а жертви, які несемо в імені права і справедливости, впевняють нас тим більше, що наша справа чиста і свята, бо ми, як і Ти, хочемо бачити Польщу велику і могутню,4 а український нарід оглядати в славі його відродження. Хай Тобі буде легкою та спільна земля, яку Ти так любив".

Польський холуй так захлистувався власними словами, що в розгарі зголосив право українського народу до спільної власности Варшави, бо там похоронено Тадеуша Голуфка, і варшавська це була земля, що її тягар хотів промовець зменшити. Українська Парляментарна Репрезентація вислала дня 1 вересня 1931 року кондоленційну телеграму до вдови по Тадеушу Голуфкові:

"З приводу страшного удару, який упав на Паню, наслідком трагічної смерти покійного Мужа, Українська Парляментарна Репрезентація пересилає вислови глибокого співчуття".5

За Президію: Загайкевич, Великанович.

Висилати вислови співчуття телеграфічно чи листовно — прийнято в світі. Якби Українська Парляментарна Репрезентація, як один з сеймових клюбів, вислала такі ж вислови другому клюбові, в цьому випадкові сеймовому клюбові ББ — нікого б це не здивувало. Одначе тут пп. д-р Володимир Загайкевич і Великанович висилали телеграму не як приватні громадяни чи колеґи-посли, тільки як члени політичної української установи, що хоч і безправно та безпідставно та все ж таки вважала себе політичним українським проводом. Тим не хочемо сказати, що висилка такої телеграми цілком була не на місці. Але не можемо собі пригадати такого випадку, де б польський уряд чи офіційні польські чинники висилали кондоленційні телеграми українським родинам після втрат, що їх вони зазнали в ході боротьби українського народу.

Голова клюбу ББ, полк. Валери Славек, дістав від міністра заграничних справ Авґуста Залєского з Женеви телеграму з пропозицією поставити Голуфкові пам'ятник у Трускавці. Якщо Славек затвердить будову такого пам'ятника — Залєскі від себе жертвує на ту ціль двісті злотих.

"Союз Оборонців Підкарпаття" в Бориславі звернувся до управ громад Борислава, Дрогобича та Трускавця, щоб кожна з них назвала одну вулицю іменем Тадеуша Голуфка на його честь. Цей же Союз схвалив написати до управ усіх міст Галичини та східніх окраїн Польщі, щоб вони теж поназивали в себе вулиці іменем Тадеуша Голуфка.

Кожного року в цій порі президент польської республіки вертався до Варшави з літньої резиденції в місцевині Спала. Звичайно преса повідомляла про те новинкою на один-два рядки. Тепер же ж газети друкували товстим друком, що в зв'язку з убивством Тадеуша Голуфка президент Польщі приспішив свій поворот, вернувся до Варшави 31 серпня і зараз же прийняв на авдієнції премієра, Александра Пристора. В полудне того ж дня відвідав президента маршал Юзеф Пілсудскі та розмовляв з ним "більше, як годину". Все те мало насторожити публіку, що треба сподіватися якихсь рішучих і далекойдучих заходів уряду з уваги на загострену внутрішньо-політичну ситуацію, що постала після трускавецької події.

Тим часом поліційне слідство не пішло ані на один крок наперед, — убивники канули, як камінь у воду. Староста дрогобицького повіту Порембальскі випустив відозву до людности, щоб помогла викрити вбивників Тадеуша Голуфка і призначив нагороду десять тисяч злотих для того, хто причиниться до їх зловлення.

Заметушилася вся поліційна система від самого низу аж до найвищих верхів у Варшаві. Залишимо її наразі і перенесемося в вир політичного гамору, в котрий пірнула вся Польща.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Мінеральна вода, називалася так від свого смаку й запаху — Трускавець лежав у нафтовому бориславському басейні.

[2] Огірковим сезоном преси називали в Польщі літній вакаційний час, коли все виїжджає з міста, з вакацій користають не тільки школи, але й уряди, суди, політичні установи й діячі — все тоді втихає і нема про що писати в газетах.

[3] Організація підготовного військового вишколу.

[4] Підкреслення автора. - З. К.

[5] Телеграму вислано в польській мові і "Діло" подало дуже кострубатий її переклад, але не поправляємо його, бо не маємо польського тексту.