ПЕРЕДМОВА

Під кінець літа 1931 року, коли збиралася в Женеві засідати Рада Ліґи Націй і на й денному порядку нарад мали розглядатися теж українські петиції та скарги проти польського уряду за горезвісну "пацифікацію" з минулого року і — пізніше — за тортури українських політичних в'язнів у польській поліцїі, — в купелевій місцевині Трускавці коло Дрогобича вбито заступника голови урядового посольського клюбу в сеймі, посла Тадеуша Голуфка.

Польська преса в краю і пропаґанда за кордоном представляла це, як черговий акти протипольського терору Української Військової Організації. Хотіла тим способом привернути Польщі симпатії прилюдної опіки, що доволі послабилися в реакції на брутальність пацифікації.

Від першого дня вся справа закуталася в тайні, а що довше тривало слідство, то більш таємничі й підозрілі довкола неї кружляли вісті. Найгірша для такого терористичного акту вибрана пора, сам атентат на особу, що в польських колах уважалася прихильником польсько-українського порозуміння не хитрюванням чи застрашуванням, але на розумних якихсь основах, до того на особу, що в дійсності не мала впливу на практичну політику польського уряду супроти національних меншин — все те мусіло насувати підозріння провокації. Але чиєї?

Два роки пізніше відбувся в цій справі судовий процес у місті Самборі. Хоч називався він процесом за вбивство Голуфка, бо всі три підсудні в ньому стояли під закидом допомоги дійсним убивцям, але майже ввесь судовий розгляд обертався довкола зловісної фіґури Романа Барановського, поліційного донощика. Сам факт убивства посла Тадеуша Голуфка зійшов у тінь перед сенсацією поставлення перед судом конфідента, звинуваченого за розвідувальну службу на два боки: для поліції і для ОУН.

Процес тягнувся понад два тижні і хоч повний був усяких несподіванок, палких суперечок, що заступили таку звичайну в політичних процесах словесну еквілібристику, хоч дієвими особами в ньому виступали найвищі достойники політичної поліції з польського і сеймові посли з українського боку, хоч засідання суду нагадували часами парляментарні дебати — процес властивого свого завдання — вияснити підложжя і причини смерти Тадеуша Голуфка — не виконав. Проголошений присуд не міг розвіяти сумнівів. Здогади та підозріння, як були так і надалі лишилися і між поляками і серед українців.

Одне тільки вияснив цей процес: злощасну ролю Романа Барановського, зрадника свого народу, юдиного продавця своїх товаришів. А одним з дальших його наслідків було закріплення на своїх позиціях поділеного внутрішнього фронту в українській суспільності, що так сильно виявився рік перед тим у часі і після негайного суду над Василем Біласом і Дмитром Данилишином. І також дозріння та остаточне осмілення угодової концепції, що п'ятнадцять літ дрімала, загнана під поверхню життя деяких леґальних українських партій.

Автор намагався зібрати розсипані в пресі, публіцистиці та й "устному переданні" всі факти й інформації про справу Голуфка на тлі провокаційно-донощицької роботи Романа Барановського. Наперед уже мусить признатися, що не зовсім це йому вдалося. Може це одверте признання відверне вітер з вітрил критики. Досліджування процесів історичного ставання, навіть з таких порівняльна недавних ще часів політичної нашої дійсности, далеко переростає можливості, сили й засоби однієї людини. Все ж таки, не одне в той спосіб зібрано та збережено, не одне й вияснено.

Передаю цю книжку в руки читачів, коли сповнилося п'ятдесят років моєї праці пером. Нехай це послужить мені нагодою від щирого серця подякувати всім моїм читачам і всім тим, що словом чи ділом, порадою чи зичливою критикою облегчили мені цю працю. Без тих багатьох моїх добрих і гарних приятелів висліди її, хоч і як вони скромні, були б далеко бідніші. Сердечне ж їм за те від мене спасибі!

 

Зиновій Книш