ВІД РЕДАКЦІЇ

Два роки минуло під появи першого збірника "Срібної Сурми". Випустив я його в надії, що в цей спосіб започаткується періодичне видання статтей, спогадів і матеріялів до діяння Української Військової Організації, як це було пляновано на з'їзді колишніх її членів у Клівленді 1960 року.

На жаль, досі з тих плянів нічого не вийшло, і я станув перед альтернативою або далі самому, власними силами, власною працею і власними фінансовими засобами збирати й публікувати ці матеріяли, або махнути рукою і закинути всяку думку про те.

Якщо я мимо всього рішився далі опрацьовувати свідчення, газетні репортажі та всякі інші матеріяли про діяльність Української Військової Організації, то на це склалися дві причини. Найперше, вважаю це святим обов'язком кожного члена УВО. Якщо доля зберегла мене й десятки інших живучих ще членів УВО, щасливо перевела нас крізь тюрми, концентраки, воєнні страхіття і еміґраційні лихоліття, то в тому, попри все інше, мусіла бути якась ціль - дати можність нам говорити і передати наступним поколінням наш досвід, наші переживання, наші успіхи чи помилки і невдачі. А далі - після того, як пішов у світ перший збірник "Срібної Сурми", почали до мене надходити листи від людей, що ніколи не були членами УВО. І надходило їх немало. Виявилося, що надсподівано багато українців цікавляться історією Української Військової Організації і це своє зацікавлення виявляють у листах до редакції своїми завваженнями, доповняльними інформаціями, запитаннями про долю окремих членів УВО, а теж і дрібними пожертвами на дальші випуски "Срібної Сурми". Найменше зацікавлення виявили ті, від кого треба було б сподіватися найбільше співпраці й допомоги, а саме колишні члени УВО. Вистане сказати, що на двадцять два колишні члени, запрошені до співпраці в зредаґуванні другого збірника "Срібної Сурми", відгукнулися тільки три: один з них написав і прислав свої свідчення, до другого треба було їхати і там на місці списати його розповідь, а третій написав, що вважає цю роботу безпотрібною витратою часу. Решта - мовчить і благоденствує в еміґраційному добробуті.

Все ж таки вдалося якось скласти і передати до рук читацької публіки цей другий збірник. Дуже багато поміг мені в цьому сотн. Осип Навроцький з Вінніпеґу. Не тільки самий списав і прислав великої історичної вартости особисті свої спогади й помічення з часів перших років дії УВО у Львові, але з великим накладом праці і зовсім безкорисно винотовував зо старих річників преси всякі нотатки про діяльність УВО, розшукував їх в архівах Осередку Української Освіти й Культури в Вінніпеґу та в інших тамошніх бібліотеках, переписував їх на машині, робив фотостати і все те прислав до мене, як редактора. Без його допомоги ледве чи скоро побачив би світ цей другий збірник "Срібної Сурми". Нехай мені буде вільно зложити йому сердечну подяку не тільки від мене самого, але й від усіх тих читачів, що їм лежить на серці збереження світлої пам'яти про Українську Військову Організацію.

Другий збірник "Срібної Сурми" присвячений початкам УВО в Галичині, зокрема у Львові. Складаються на нього п'ять статтей, одначе вони далеко ще не вичерпують повного матеріялу до історії перших двох літ діяння УВО в Галичині. Зокрема невіджалуваний факт, що не можна було сконтактуватися з другим живучим ще членом Начальної Колеґії УВО у Львові, проф. Юрієм Полянським. Якщо буде змога, треба буде ще колись вернутися до тієї теми в дальших збірниках, залежно від того, чи обізветься сумління старої ґвардії УВО, коли вона читатиме цей збірник, і чи схоче слова прислати свої спогади, свідчення і розповіді.

Початково до збірника мала ввійти ще стаття однієї з тогочасніх студенток тайного українського університету у Львові, щоб відтворити тодішню атмосферу конспіративних умовин життя всієї української молоді, навіть тої, що не мала відношення до Української Військової Організації. Стаття - в формі спогаду-розповіді на підставі присланих листів, записок і матеріялів - вже була зредаґована й готова до друку, але в останній хвилині авторка відмовила своєї згоди на її друк. Згадую про цей факт тільки тому, щоб знали читачі, з якими труднощами мусів боротися редактор цього збірника.

Хоч справа таємного українського університету у Львові не має безпосереднього зв'язку з Українською Військовою Організацією, проте, щоб зрозуміти тодішню добу і життя української молоді початку двадцятих років, конче треба з нею запізнатися. Цікавих відсилаю до таких праць: 1) Василь Мудрий: Боротьба за огнище української культури у Львові, 2) Володимир Мартинець: Університет у катакомбах, (другий розділ книжки "Від УВО до ОУН"), 3) цикл статтей Д-ра Софії з Панкевичів Смішко в "Українському Лікарському Віснику" за 1960-1961 роки.

Використовуючи стару українську пресу старався я не міняти її мови, тільки пристосовував правопис до вимог теперішнього часу.

Скільки разів зайшла потреба ближчих пояснень, давав я їх у редакційних примітках нанизу дотичної сторінки. Всі вони зазначені моїми ініціялами (Прим. З. К.).

Не дивлячись на те, як тяжко було зредаґувати і видати цей другий збірник "Срібної Сурми", я все ж таки не трачу надії, щоб видати третій. Це буде залежати від того, як поставляться до тієї справи читачі, а в першу чергу колишні члени УВО.

На кінці книжки поміщений список жертводавців. Хоч які дрібні були ці пожертви і хоч як їх небагато, та вони дуже приспішили можливість видати друком цей другий збірник "Срібної Сурми". Мушу сказати одверто - коли ці пожертви в майбутньому не збільшаться, третій збірник не вийде. Годі сподіватися від однієї людини, щоб була вона в одній особі автором, редактором, видавцем, адміністратором - та ще й фінансувала всю роботу.

В виду величезних труднощів, найперше у зібранні матеріялів, а пізніше в їх опрацюванні - я міг працювати тільки в неділі і в свята - не маю претенсій на досконалість і щиро буду вдячний кожному за його завваження, поправки чи доповнення. Тільки таким способом - спільною працею і спільними зусиллями - виконаємо спільний наш обов'язок: зберегти від забуття пам'ятки найновішої нашої історії.

 

Зиновій Книш