IX. РОЗДІЛ

НАСТАВ НАШ ЧАС!

Остання провірка. — Федько ставить гороскоп. — Безсонна ніч. — Рій думок у голові. — Збірка на плянтах. — Маршуємо на місце. — Зайняли домівку, змінили замки й поставили сторожу. — Федько командує внизу. — Списуємо інвентар. — Перший дзвінок! — Іртен утік. — Пройшов перший акт. — Нещасливий ультимат. — Зробили — та й сіли. — Біль і досада. — Розв'язуюся з УЦК. — Гайвас з нами! — Сич доручає йому формувати Крайову Екзекутиву. — Перші роз'їзди в терен: Гайвас на Варшаву, С.С. до Криниці, Павло Ґенґало в Перемищину. — Сич телефонічно визиває Чигуна з веркшуцу. — Зголошується Микола Бігун. — Рух, як у вулику. — Вертається Павло — в Ярославі гаразд, але в Перемишлі слизько. — Диверсанти вже звихаються в терені з фотокопіями документів. — Їду до Перемишля самий. — В'яжуся з сільськими теренами і формую Повітову Екзекутиву. — Болячки Зеленого в Ярославі. — Моя інтервенція в УДК і її слабий наслідок. — Гайвас на Холмщину, а С.С. до Дуклі. — Брак пропаґандивної літератури. — Щука і Равлик дістали карбованці від Гриба. — Їхні насміхи над ПУН. — Приїзд полк. Мельника до Кракова. — Дванадцять людей до першого звіту.

Завтра — рішальний для нашої справи день. Ще сьогодні вдаємо всі друзів, а завтра — між нами пропасть. Хто швидше візьме барикади? І як покотяться дальші події? Чи легко піде діло, чи треба буде йти на бій? Такі і тим подібні думки роєм гудуть у голові, ніяка праця не береться, щось удаю, що пишу, чи складаю свої папери, але свідомість моя вилетіла з канцелярії УЦК. Ледве діждався я шостої години, ще раз біжу сюди й туди впевнитися, чи всі готові, чи нікого не бракує, чи все в порядку. Всі готові і все в порядку. Федько має ключі. С. С. незалежно від того поінформований, щоб відсунув двері, надолі ушкоджено засуву. Не передбачую, щоб прийшлося хватати за зброю — але кілька пістолів наготовлено. В кухні біля кімнати С. С. заготовлено харчі: ковбаса, хліб, картопля, чай, цукор, — день буде гарячий, нікуди не можна виходити, харчуватися треба на місці, та й не самим тільки нам. Федько постарався про нові замки, щоб зараз же викинути з дверей старі, до яких ключі в диверсантів, і заложити інші. В запасі зміна працівників. На місце Равлика, канцелярія і всі приміщення перейдуть під завідування д-ра Якова Маковецького, магазинами, лябораторіями і циклостильним апаратом порядкуватиме наразі Федько Яцура сам, пізніше добере собі співпрацівників. Невідомо, як буде з грішми, на початок маємо, далі це належить до Гриба. Одна машиністка залишається, за неї ручить Сич, тим часом вистане одної, якусь другу має на приміті Франц. Буде для них робота!

Вже відходжу додому, пора спати, щоб точно прийти на означену годину на збірку. Але Федько ще затримує мене — ставить гороскоп. Він вірить у те, роками ставить їх чи для себе чи для інших, кортить його і цим разом вирвати секрет від майбутнього. Ставить його на мене — і дуже задоволений, каже, що гороскоп випав добре, є тільки одна осторога: небезпека грозить від листів, треба уникати писання в перших днях, просить мене, щоб я нічого не писав, нехай це роблять інші.

А тепер, хлопці, спати! Щоб завтра кожен був свіжий і при охоті, бо хто знає, що нас чекає...

Не спиться мені, перевертаюся з боку на бік. В кам'яниці напроти п'яна німота всю ніч вигукує хором: "Дойчлянд ервахе!" і "Юда ферреке!"1 Але й без того нерви скачуть — як перед кожним рисковним ділом. Заспокоюю себе, пригадую давніші роки, коли ходив на бойові акції, і там руки дрижали — доки не прийшло до діла. Напевно й тут так буде, завтра буду спокійний, мушу бути спокійний! І чому б не вдалося нам діло? Підготовили ми його добре, неможливо, щоб вістка про те просякла до диверсантів! І хлопці певні — раз візьмуться за щось, усе по дорозі поторощать... Чортівськи мало нас! Але нащо більше? Заваджали б тільки, подіти їх нема де. Потрібно буде більше, але потім... І не ми за те відповідаємо, нам коби гладко завтрішній день перейшов, кінчиться тоді наша роля, інші актори виходять на сцену... Цікаво, страшенно цікаво... Ну, недовго вже, завтра прийде відпруження. І як воно дивно: за один день ґрунтовно міняється ситуація в цілій великій Організації. Знову до голосу приходить ПУН. І хто ж він такий, цей ПУН? Що знаю про нього я, чи мої товариші? Знаю Гриба і Сича, працював з ними, в тюрмі сидів. І ще Барановського, та краще, щоб він десь був за горами, за морями! З деким раз у житті стрічався, а більшості й на очі не бачив. Проти нас диверсанти. Хоч і допекли вони нам, хоч і нема сумніву, що треба їх бити, та все ж таки — друзі вони! Такі ж самі, як і ми. Разом нас поліція ганяла, разом по п'ятах шкварила, по судах нас водили, тюрми заповняли в той час, як інші безпечно жили за границею. Якби якась таємна сила з небес зійшла і все назад докупи зігнала, ще сьогодні, зараз, у цій годині, бо завтра вже запізно! Ох, Боже, як гарно було б на душі!.. "І стане брат на брата, син піднесе руку на батька"... чи написано десь так, чи просто верзеться в розпаленій голові?.. А все ж таки, ПУН — велика річ! Провід, свій Провід, наш Провід, хто б він не був... Ні, мабуть таки не засну... І проклятуща німота все ще верещить! Може встати, пройтися по свіжому повітрі?.. Здрімнувся на хвилину, знову прокинувся, знову заснув...

Біліє надворі, пора йти. Обмився зимною водою, засунув пістоль у кишеню — пішов.

Федька вже застаю на місці. За хвилю надходять інші: один, другий, третій, п'ятий, останній Максимюк. Розділюємося на дві групки, кожна з іншої сторони входить на Зелену вулицю, стріча під брамою 26 числа. Сторож, поляк, спить ще, але в нас ключ до брами. Входимо і браму за собою назад зачиняємо. Тиша навколо — в кам'яниці рух зачинається аж після сьомої години. Половина — з Федьком наниз, друга — зо мною нагору! С. С. не спить, жде нас. Відчиняє двері, усміхається. Перед нами ще дві години, праця в канцелярії Сича, в організаційній домівці і нагорі в УЦК зачинається аж о восьмій зранку, та люди приходять скоріше. Чути легкий стукіт надолині, це Федько міняє замок. Швидко справився, це саме робить у нас нагорі. С. С. порається в кухні, готовить сніданок. Чути, сторож браму відчиняє — шоста година. Ще раз повторюю інструкції: хто-небудь стукає, чи дзвонить, не відкривати дверей, найперше заглянути у вічко в дверях. Коли більша група людей — говорити крізь вічко, коли не більше трьох — можна відчинити. Не пускати нікого з УЦК, нехай подасть назвище, полковник подзвонить. Не впускати приїзджих з провінції, мають залишити адресу, де спинилися в Кракові, полковник з ними контактується. Коли не має куди зайти — нехай сидить тим часом на плянтах і зайде після обіда. Хто покликається, що тут працює — сьогодні вільний від праці день, нехай залишить адресу й іде додому, полковник покличе. Якби трапився якийсь німець — покликати С. С. Відомих місцевих диверсантів, а головно членів РП ОУН чи інших ватажків, пускати без слова, обшукати по кишенях, чи не мають зброї, відобрати всі папери, інших особистих речей і грошей не торкати. Відводити до кухні ззаду і тримати під сторожею. Кожного іншого інтересента випитатися, до кого і за чим зайшов, у неясних випадках покликати мене або Сича. Сич буде тут точно о восьмій годині. Ясно всім? Зрозуміли?

— Зрозуміли!

Внизу команду перебирає Федько. Не виходити звідти, нікого не впускати, всіх справляти нагору. Їсти принесемо. Списати якнайточніший інвентар усіх речей у п'ятьох кімнатах, коридорі й купальні. Список у двох примірниках, підписують дві особи. Не минати найменшої дрібниці. На жаль нема внизу телефону, якби треба зайти — умовляємо знак, як стукати до дверей. Гайда, кожен на своє місце!

Я ще з одним боремося тим часом за інвентар горішнього приміщення. Передсінок, галя-коридор, канцелярія машиністок, ждальня до Сича, канцелярія Сича, задня кімната — резервова спальня з якимись шафами, заваленими паперами, ще одна кімната з коридору, кімната С. С., мала кімната побіч, кухня, купальня, дві туалети. Витягаємо всі папери, в'яжемо шнурками і значимо, звідки їх узято — це на пізніше, нема часу переглядати сьогодні. В кімнаті Сича стояв старий стальовий сейф на замок. Ключ від нього мабуть у Равлика або в Іртена, якщо прийде котрийсь з них, — відберемо.

З коридору доноситься відгомін кроків, уже сходяться люди. Передаю інвентаризацію другому, сам іду ближче дверей. Ні, це не до нас, ідуть далі нагору, до УЦК.

— Дз-дз-дз! Дз-дз-дз! — перший дзвінок до нас! Помимо всієї сили волі не можу стриматися, щоб не зірватися з лавки.

Клец! — дижурний відхиляє вічко в дверях.

— Це портієр, стійковий хлопець, що робить службу при дверях, — каже дижурний.

— Ідіть, друже, додому, сьогодні нема праці. Ви де живете?

— В таборі на Льорентанській.

Подає своє назвище.

— Вертайтеся туди, полковник покличе вас незабаром.

Знову, дзвінок! Машиністки. Додому, полковник покличе!

Дзвінок один за другим, що кілька хвилин. Самі незнайомі. Один приїхав з Сянока, другий з веркшуцу, третій забув плащ у мешканні внизу, не хочуть його туди пустити, нагору післали. Ані одного з диверсантських головачів, не спішаться, простий народ мусить точно приходити, а вони — по-міністерськи! Нічого, пождемо.

Хвилина по восьмій — у дверях з'являється Сич, за ним через голову заглядає Гриб. Сича не пізнаю, мов не той став. Голос повний енерґії, рухи різькі, певна хода, — це вже не Сич, це полковник Сушко.

Обидва обійшли ціле приміщення, питаються, чи все спокійно.

— За годину всі будуть знати, — каже Сич, — неможливо, щоб хтось з відправлених від дверей не зайшов на котре з приватних мешкань диверсантів, а ті зараз догадаються.

— Чорт з ними, скінчилася конспірація. Але коби бодай один з них прийшов, щоб до середини його втягнути!

В тому моменті знову дзвінок, кличуть мене до дверей, бо на коридорі Джон-Іртен-Ґабрусевич.

— А, добридень, друже! Прошу, прошу, заходьте!

— Та я, того, трохи пізніше... я тільки довідатися хотів, чи є вже Равлик.

Іван Ґабрусевич
(Джон, Іртен)

Стоїть на коридорі в самих штанях на шлийках і в сорочці, без піджака і без краватки. Видно, тільки дістав вістку, просто з ліжка метнувся, а жив він недалеко, в одній з сусідніх кам'яниць.

— Заходьте, будь ласка, друга Равлика ще нема, він зараз прийде, ось-ось, що його не видно, але є вже полковник Сушко.

— Дякую... ги-ги... дуже дякую... Я зараз прийду, я, бачите, навіть без піджака, швидко вибіг, у мене дуже пильне діло до Равлика.

Бреши здоровий, та ж Равлик у тій самій кам'яниці живе, де й він.

Виходжу за поріг, може вдасться силою втягнути. Але Іртен стриб назад! І погнав по сходах униз.

В кухні є тільки два місцеві диверсанти меншого калібру. Тепер уже нема сенсу тримати їх там, Ґабрусевич пустить алярм. Нехай ідуть, звідки прийшли.

— Хлопці, пильна увага! Іртен може наслати нам боївку на карк.

— Нехай приходять, привітаємо!

Скріплюємо сторожу при дверях нанизу і нагорі.

Перший акт пройшов, треба піднімати куртину до другого.

Іду до Гриба й Сича, сидять у середній кімнаті. Десь у цій порі приїжджають поїзди з Берліна, сподіваюся, що зараз тут буде Голова ПУН та уповноважений до "реорганізації в ОУН", Сціборський.

— Куди заїде Голова ПУН, просто сюди, чи на вашу квартиру, пане полковнику?

— Він заїде до мене, тут невигідно.

— А де примістимо Сціборського? Хіба теж у вас наразі? Потім для нього місце найдеться.

— Так, так, авже ж, що знайдеться.

— То добре, тільки щоб довго не барилися, мусимо зараз же зачати діяти далі, хоч, щоправда, першу нараду можна зробити в вас.

Сич і Гриб обмінюються поглядами, щось наче ніяково їм. Нарешті Гриб відхрюкнув і, дивлячись набік, каже:

— Голова Проводу приїде аж за два дні...

Я кинувся, наче б мене вшпилило.

...а Сціборський ще якийсь час залишиться в Берліні.

— Що це має значити, панове? Ви ж знаєте плян!

— Коли від'їздила делеґація диверсії, Голова ПУН поставив їм Останній ультимат: до 48 годин розв'язати РП ОУН і підкоритися Проводові. Щойно сьогодні вночі минає реченець ультимату. Власне, нам до того часу й зачинати своєї акції не вільно було б, а вже ніяк не може нічого робити Голова ПУН, доки не мине ним самим установлений реченець.

— Бійтеся Бога, панове! Ми не можемо ждати, кожна хвиля проволоки приносить необлічені наслідки. Вже те, що ми залишили волю діяння для керівників диверсії, наполовину підточує шанси нашого успіху, коли ж до того ще даємо час їм опритомніти — самі собі гріб копаємо!

— Не гарячкуйтеся, пане товаришу Ренс, і не будьте таким песимістом. Голова ПУН буде за два дні, яка ж це різниця?

— Така різниця, що вже сьогодні, крім полковника Сушка, що мусить лишитися на місці, ми всі повинні роз'їхатися в різні осередки, щоб випередити диверсантів, заки вони очуняють і позміняють клички! Вже сьогодні ми повинні розповсюднювати проклямацію Голови ПУН, щоб понад голови диверсантів дістатися до членства ОУН! Коли ми, замість випереджувати диверсантів в акції, будемо плентатися їм у хвості — краще й не зачинати б нам!

Взяли мене жаль, біль і досада, я вийшов до другої кімнати, щоб не заводити спору вже першого дня нашого виступу. Чомусь пригадалися мені декабристи. Зробили революцію, вийшли на вулиці міста... і простояли цілий день без діла, доки не прийшов до себе заляканий царський двір, виловив їх та вивішав.

Нагорі звільнився я з праці в УЦК та офіційно повідомив Бойдуника, що ми виступили проти РП ОУН. В УЦК вже знали, що щось сталося нанизу, що полковник Сушко якусь "чистку" зачав, кожен цікавий був щось ближче довідатися, та мені ніколи розказувати. Щоб якось заспокоїти себе роботою, докінчив я інвентуру вгорі і внизу. Якимсь чином Федько розкрив уже касу, знайдено там велику суму грошей у різній валюті: польські золоті, німецькі марки, большевицькі рублі, словацькі корони, американські доляри, англійські фунти, мадярські пенги. Все точно пораховано й списано протокол, касу перебрав Сич до часу, доки не сформується Крайова Екзекутива.

Кличе мене Гриб і Сич. В імені Голови ПУН призначають мене Головою Крайової Екзекутиви в Генерал-Ґубернаторстві і доручають формувати Крайову Екзекутиву. Це недобре. Так чи сяк, я буду робити, що потрібно, але на перший момент треба висунути когось з ПУН. Мав це бути Сціборський, але його нема. Нехай же ж Сич очолить акцію, як той, що вже був призначений Провідником ОУН у Генерал-Ґубернаторстві. Важна справа — дістатися до людей особисто, поза кличками. Я знаю більше людей від Сича, але широкій масі його ім'я куди більше відоме від мого, зокрема тут, у Генерал-Ґубернаторстві.

Стануло на тому, що Сич буде фірмувати нашу акцію до часу приїзду Голови ПУН, а я, в чому зможу, буду йому помагати.

В сінях зговорився я про те з Романом Мициком, що його намітив до Крайової Екзекутиви на Фінансового Референта. Він порадив мені сконтактуватися з Гайвасом.

— Чи не симпатик він диверсантів?

— Напевно ні! Я з ним кілька разів говорив, хоч дуже загально, ми знаємося ще з Промбанку.

— Але ж він близький приятель Лебедя!

— Нічого. Не тільки, що диверсанти самі не мають до нього надто великого довір'я, але й він не погоджується з їхньою тактикою підривати авторитет Проводу знизу. Вам конечно з ним говорити і то негайно.

Ярослав Гайвас (Бистрий)

Я задумався. Гайваса знаю дуже мало. Майже перед десяти роками стрінувся з ним у Бриґідках у Львові, на короткий час всадили його до моєї келії. Від тоді тільки здалеку, на вулиці, стрічалися та й стільки нашого знайомства. Але якщо Мицикова правда і якщо в нього критична постава до диверсії — ми мусимо його дістати на свою сторону! Він був, здається, Організаційним Референтом Крайової Екзекутиви у Львові, знає хмару людей і люди знають його, а крім того він і віком і своєю попередньою організаційною діяльністю дуже близький до того середовища, звідки диверсія черпає свою опору. Якщо він прилучиться до нас, це буде болюча щерба в диверсійному фронті.

Треба говорити з ним, конче треба. Тільки не мені, а полковникові Сушкові. Представляю справу Грибові й Сичеві. Провід Крайової Екзекутиви в Генерал-Ґубернаторстві мусимо віддати Гайвасові, якщо він здеклярується за ПУН. При своїй енерґії і рухливості він глибоко вріжеться в диверсійні ряди, витягне від них більше людей, як ми всі три докупи.

Біжу нагору. Є Гайвас, самий сидить у канцелярії господарського реферату, всі кудись порозходилися. Прошу його зійти наниз, полковник Сушко хотів би з ним говорити.

Гайвас не вагається. Заявляє вірність Голові ПУН і годиться очолити Крайову Екзекутиву. До роботи береться зараз же, в тій самій хвилині, бо кожна мінута дорога. Сьогодні вночі виїжджає ладнати контакти. Постановляємо: Гайвас їде на Варшаву, Павло Ґенґало в свої рідні сторони, до Перемишля, з поворотом вступить до Ярослава, С. С. виїде до Криниці, до тамошнього табору праці й до санаторії. Я залишуся на кілька днів у Кракові монтувати справу на місці. По кількох днях усі вертаються і тоді в дорогу знову, в іншому напрямі. Тільки рух і активність можуть утримати нас супроти замкненої кличками диверсантів маси членства ОУН.

Легшає на душі. Ось ще одна людина акції, в застоялу еміґрантщину вносить елемент динаміки.

Всі роз'їхалися тієї самої ночі, як було умовлено. Не мали ми нікого, щоб вислати до веркшуців, цебто нікого такого, хто міг би рахувати на успіх на місці, а посилати першого-ліпшого з краю, щоб занапастив діло, не хотіли. Тому Сич визвав телефонічно поручника Володимира Чигуна до Кракова, щоб тут його поінформувати і щоб він роз'яснив справу своїм товаришам на місці. З тої теж причини ніхто не поїхав до Сянока. Хоч і як важний це був осередок і хоч як потрібний був поспіх, але воліли ми заждати, аж поїде туди Гайвас.

А тим часом у нашій домівці рух, двері не закриваються. Все до Сича, кожен хоче з першого джерела довідатися, що на ділі, як стоять справи. В одній кімнаті Сич, у другій Гриб принімають різних українських громадян і вияснюють їм ситуацію. Надолині Федько впорядкував уже ціле приміщення, лябораторію хемічну й фотографічну, можна вже пускати в рух видавництво. День і ніч стоїть там сторожа. Я "опрацьовую" організаційних людей, що заходять з Кракова, або приїжджають з провінції, підготовляю ґрунт Гайвасові. Один з перших прибіг Микола Бігун. Хоч він давній член УВО, ще з початку двадцятих років, але чомусь здавалося нам, що він стоїть по стороні диверсії. З ними він увесь час був у контакті і ми вважали рисковним приймати його до конспірації. Тепер він, як тільки довідався про наш виступ, прийшов найперше лаятися, що про нього забули, а потім оферувати свої сили. Для нас це поважне підкріплення. По-перше тому, що Микола Бігун — хлопець не сьогоднішній, був на возі й під возом, має організаційний досвід і знає багато людей, а по-друге, він зорганізував і веде в Кракові споживчу кооперативу, через нього одним махом відразу дістаємо доступ до харчової бази. Микола жаліється, які то ми друзі, що його з-боку залишили, але водночас, як старий бойовик і конспіратор, розуміє наше становище. Що тут довго балакати — за діло треба братися і він хоче теж своїх рук прикласти. Пропоную йому в імені неприявного Гайваса, під умовою потвердження цього після повороту того останнього, чи не перебрав би він команду міста Кракова, зорганізувавши собі місцеву Екзекутиву. Краків осередок надзвичайно важний, багато треба вкласти в нього організаційної роботи. Микола як не можна краще до того надається, до того в нього міцна суспільна позиція — він директором харчової кооперативи, куди приписані майже всі українці новою німецькою картковою системою. Провідник міста Кракова входив би водночас в склад Крайової Екзекутиви Генерал-Ґубернаторства, як її член. Микола годиться і кидається в місто вилапувати своїх знайомих.

Вполудне приїжджає Чигун. Ситуація в нього паршива. Диверсанти зовсім підтяли авторитет військової команди в веркшуцах, пов'язали людей у п'ятки і в звена, получили кличками до Кракова. Він до них з організаційного боку доступу майже не має. Але буде пробувати роз'яснить положення всім тим, що на його думку вірні Проводові, може при їхній помочі добереться до других. На всякий випадок нема вже йому сенсу дальше сидіти в веркшуці і тут же договорюється він з Сичем, що буде робити заходи про своє звільнення.. Стягнемо його до Кракова, тут потрібно нам військовиків до військового вишколу та військової старшинської школи, до військової підготови на випадок подій.

Вернувся Ґенґало. Справа не зовсім добра. В Ярославі все гаразд, місцевий провідник Зелений уже давніше позміняв клички і замкнув диверсантам доступ до організаційної мережі. Цілий місцевий провід і більшість членства за нами, але не знати, як довго, бо вже туди заїхали диверсантські аґітатори з фотокопіями документів проти Ярослава Барановського і декілька хлопців завагалися. Ці фотокопії мають нищівний вплив, як зараза розкладають людей. До Ярослава треба ще раз поїхати. Зелений домагається того, він хоче обговорити справу використання Допомогового Комітету в нашій акції. Гірше в Перемишлі. По його приїзді Білий скликав сходини цілого місцевого активу. Не прийшли всі, бо Білий не є провідником, а вони звикли, що скликував їх провідник. Білий подав, що має відбутися нарада в пропаґандивних справах і скликував він їх, як пропаґандивний референт. Вислухали звідомлення Білого і доповнення Павла. Частина заявилася відразу за Проводом, а решта мовчала, вагалася, мабуть жде на відомості втертим організаційним зв'язком, за кличкою до провідника. Туди негайно треба їхати.

Не відкладаючи справи, таки того самого вечора сідаю на поїзд і ще раз беру з собою Павла. В Перемишлі справа зовсім погана. Місцевий провідник, чи не Юлько Заблоцький, поставився проти ПУН. Він уже дістав зв'язок від диверсантів, тут теж уже курсують фотокопії документів проти Макара. Їхня демагогічна сила страшна, просто вбиває людей. Нема мови про те, щоб цілу організаційну мережу взяти під свою руку. Вона щоправда невелика, в місті яких двадцять душ активу, але простого членства багато. Білий не знає їх і не знає, скільки їх. Він мав якісь курси, туди приходили люди по 5-10, приходило їх доволі багато, не рахував. Та й не знає, чи всі це. Є тут велика станиця української поліції, є табір праці, а по селах треба вишукувати зв'язкових і хто швидше туди дістанеться, той матиме їх за собою.

Скликую сходини, прийшло вісім чоловік, вже самі явні наші прихильники. Назначую Білого провідником на перемиський повіт, до якогось часу, бо намічений він на Референта Пропаґанди в Крайовій Екзекутиві. Брат Павла, Мирон, має свою ланку серед поліцистів, сестра Анна привела ланку дівчат. В сусідньому селі, чи не Мацьковичі, є давній мій товариш недолі з львівських Бриґідок, Степан Б. Тепер він оженився і ґаздує. Викликають його ровером і під вечір через нього маємо зв'язок до одного району. Там кількадесять старих членів, удвоє стільки нових, крім того різні симпатики. Їх тримає в руках Б. і вони його слухають, в цій справі теж за ним пішли.

На лихо не маю з собою ніякої пропаґандивної літератури, нема навіть слова Голови ПУН. На швидку руку устійнюємо разом з Білим основні тези нашої пропаґанди, зокрема антидотум на документи про Макара.

Ще раз збіраю всіх наших, стараюся влити їм віру в серця. Решти мусить пильнувати Білий і його дружина Мотря. Вона ліпша за нього, енерґії в нього надміру нема. Зв'язок буде з ними мати Голова Крайової Екзекутиви — Гайвас, по псевді Бистрий. Наразі лишається з ними на кілька днів Павло Ґенґало, як місцева людина, може поможе їм щось у довкільних селах.

На другий день я в Ярославі. Тут наша позиція сильніша настільки, що в наших руках переважна частина місцевої організаційної сітки. Диверсанти мусять будувати свою мережу паралельно до нашої. Вони працюють шалено, на Ярослав кинули кільканадцять аґітаторів, важний це для них пункт. І звідкіля в них стільки людей? Мабуть кинули до Ярослава так багато тому, що там позиція найбільше загрожена. Зелений тримається міцно, повний надії, вони собі з Білим і сусіди і земляки з одного міста, зіпруться плечима об себе. Турбує його одна справа: як є з Українським Центральним Комітетом? Чи матимемо вплив на нього? І чи буде в нашій силі через УЦК впливати на персональну обсаду Допомогових Комітетів у терені? Для нього це життьова справа. Склалося так фатально, що якраз працівники Допомогового Комітету заявилися за диверсією проти ПУН. І тепер вони там створили собі організаційну базу, користуються комітетовою домівкою, за комітетові гроші роз'їжджаються по повіті, утримують своїх людей, як організаторів. Тому, що нема ніякої іншої суспільної організації, крім Допомогових Комітетів, якщо їх там залишити, вони на довшу мету усунуть нам ґрунт з-під ніг, відрізавши нас від сіл у терені.

Запевняю його, що справа Комітетів для нас ще найлегша. Професор Кубійович поставив себе дуже добре до акції ПУН, до того є ще там Організаційний Референт, інж. Бойдуник, і через нього можна буде змінити склад УЦК, якщо б він ішов на руку диверсантам.

Зиновій Домазар. Згинув
з німецьких рук в Україні.

Відбуваємо засідання місцевої Повітової Екзекутиви. Самі гарні й ідейні хлопці. Звертає на себе увагу Військовий Референт — Зиновій Домазар. Чимало з них загинули пізніше в Україні.

Головою УДК в Ярославі є д-р Юрій Старосольський, син відомого оборонця в політичних процесах, д-ра Володимира Старосольського. Він був колись членом УВО у давніх часах, пізніше відстав і займався тільки пластовою роботою, а коли розв'язали Пласт і створилася на його місце в кооперативній формі організація "Вогні" — він проявляв себе там. Уповаючи на наше колишнє знайомство ще з-перед тридцятих років в УВО, іду до нього на розмову, щоб облегчити діло Зеленому.

Оказується, що до Зеленого мають застереження, хоч і не говорять про те виразно. Зелений, чуючи за собою силу Організації, не бавився в дипломата, ставив вимоги, часом навіть гострі, коли того потрібно було для Організації. Тепер, коли ситуація змінилася і вже Зеленому треба підтримки від Комітету, — не дуже похочують дати. Я мусів довго говорити з Старосольським, пояснювати ґенезу диверсії, вказувати на загрозу для цілого українського життя, якщо б вона перемогла в цьому змаганні, і домагатися вже не тільки від ПУН, але просто від здорової частини всієї української громадськости щоб поставитися одностайним фронтом проти диверсії. Старосольський обіцяв, що не дасть їм опанувати Комітету, заявив свої симпатії для Голови ПУН, але виніс я враження, що на нього нам не рахувати, що піддержки беззастережної він нам не дасть і що буде він грати балянсом між нами й диверсантами, щоб ані одні ані другі надто не поросли в пір'я. На жаль ці мої передбачування справдилися і то на далеко більшу скалю, не тільки, в одному Ярославі, але в цілому Українському Центральному Комітетові.

В Кракові не застаю Гайваса. Він тільки що вернувся з Варшави і найближчим поїздом поїхав на Холмщину з тим, що за два дні вернеться і поїде до Сянока. Нікуди не можна довше побути — нема часу. Тільки перший зв'язок ухопити, а решту наразі здати на місцевих людей.

З Криниці телефонує С. С., що поінформував людей про диверсію Бандери і про поставу до неї Голови Проводу та ПУН. Нічого не може сказати, який вислід. Обов'язки провідника криницького району виконує д-р Тома Лапичак. Він за Проводом певно, а решта — Бог один знає. Нема чого йому там довше сидіти, С. С. їде далі, до Дуклі, вхопити зв'язок з тамошнім вишкільним табором праці та запевнити собі перехідний пункт на лінії Генерал-Ґубернаторство — Словаччина.

Зате жде мене інша, страшенно неприємна несподіванка. В часі моєї відсутности зголосилися до Сича Роман Шухевич та Іван Равлик та домагалися видачі большевицьких рублів з організаційної каси. Якраз іде кур'єр в Україну і нема грошей на дорогу. Те, що тут діяться в Кракові — хвилева справа, що швидше чи пізніше мусить прийняти якийсь розумний кінець. Але воно не сміє мате впливу на боротьбу ОУН у краю проти московсько-большевицьких окупантів. Там праця мусить іти безеперебійно своїм порядком, ні на хвилину не може спинятися зв'язок з рідними землями і постачання для них організаційної та пропаґандивної літератури. Кур'єрів стримувати не можна, їхній приїзд заповіджений уже давніше, на них чекають. А в них нема рублів, треба ці гроші видати з захопленої нами каси, бо це загально-організаційна справа, що в ній мусять бути заінтересовані всі члени ОУН, чи вони стоять за ПУН чи за РП ОУН.

Сич сам не міг зважитися на те і закликав Гриба. Від нього я й про те довідався. Коли Гриб мені розказував ту історію, мене спазми за серце зловили, я трохи віддиху не загубив — аж Гриб попав у переляк.

— І видали їм гроші?

— Що ж було робити? Вийшло так, що мусіли дати.

— Хто ж вас до того міг змусити? І чи ви здаєте собі справу, що це для нас значить?

— А ви знову уявіть собі, що було б, якби ми не видали їм карбованців. Пішла б шалена демагогія, що ПУН, який і так мало цікавиться крайовими справами, тепер утруднює зв'язок з рідними землями, береться до "політики твердої руки" на еміґрації, а край віддає большевикам на поталу...

— Чорт їх побери, що вони говорили б! Дурні словеса не йдуть на небеса! Але даючи їм гроші ніби на транспорт літератури до краю, ми своїми руками посилали диверсантських кур'єрів в Україну. Тепер вони замкнуть зміною кличок усі перехідні пункти і зв'язки і жах подумати, скільки це нас буде коштувати труду, щоб побудувати паралельні переходи. А далі, ми помогли їм у той спосіб понести в Україну їхнє насвітлення тутешніх відносин, що тепер заіснували.

Гриб замовчав. З мене говорив такий безмежний біль, що він проковтнув гіркі докори і не хотів більше до тієї справи вертатися. Мовчав і я про неї, соромно було мені про те Гайвасові розказувати, до сьогодні не знаю, чи сказав йому. Але мене виручив Равлик, що кожному стрічному на вулицях Кракова з насміхом розказував, як то вони з Шухевичем піддурили Сича і Гриба, старих революціонерів і членів ПУН, не тільки гроші в них узяли, але й клички до заграничних пунктів, що теж зберігалися у сейфі. Про те не згадував ані Сич, ані Гриб, і я думаю, що це неправда, що це вже було витвором фантазії Равлика. Не могло мені поміститися в голові, щоб видано диверсантам у руки клички до крайових зв'язкових! Але поваги нам це не з'єднало напевно. А з другого боку дуже осмілило диверсантів, що спочатку були не тільки заскочені, але навіть застрашені енерґійним кроком ПУН, до якого в них досі була тільки погорда.2

Того ж дня приїхав до Кракова полковник Андрій Мельник. Самий, без Сціборського. З собою привіз відозву до націоналістів, що її ми зараз розмножили, поставивши дату 13 серпня, дня, коли розпочалася акція проти диверсії.

А ввечері станули ми до звіту перед Головою ПУН. Не враховуючи кількох людей у роз'їздах, до цього першого звіту представив Сич Голові ПУН дванадцять людей, більше нас у той час під рукою не було. Дванадцять членів УВО й ОУН, неначе дванадцять апостолів рушили до бою за вірність присязі, за послух Проводові. Проти себе мали вони з одного боку оскаженілого ненавистю противника в диверсії і злорадно-байдужих глядачів, що з задоволення затирали руки, бо, мовляв, уже скрутив лоб націоналізм, самі з собою взялися за чуби. Але коли рівно дев'ять місяців пізніше, напередодні походу на схід, Голова ПУН вдруге приїхав до Кракова, сама тільки Екзекутива ОУН на місто Краків виструнчила до звіту дві сотні провідних членів, бо всього членства не змога була помістити в залі.

Тяжко здобувається правда в світі, але перемогти її і пекельна сила не зможе.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Німеччино — пробудися! Жиде — здихай!

[2] Як виявилося потім, Гриб і Сич зробили це зовсім свідомо, не з необережности чи без надуми. ПУН ще вірив, що диверсанти нарозумляться і що за короткий час прийде до порозуміння в ОУН, тому не хотів зривати за собою всіх мостів.