VIII. РОЗДІЛ

ПЛЯН УДАРУ ПО ДИВЕРСІЇ

Згода Голови ПУН на акцію. — Добрі вістки з терену Макара. — Заякорення за організаційну мережу в Перемишлі. — Вслід за тим іде Ярослав. — Щоденні засідання в Сича. — Тріо штабу: Гриб, Сич, і Ренс. — Накреслюю плян з дванадцяти пунктів. — Сумніви Сича й завваги Гриба. — Обидва проти арештів членів РП ОУН. — Згода в одному: якнайбільше членів ПУН до Кракова. — Сиґнал до акції — захоплення домівки при Зеленій ч. 26. — Технічна сторінка акції. — Пляну ані не відкинено ані не прийнято. — Гриб їде реферувати Голові ПУН. — Голова ПУН: гаразд, тільки без кровопролиття! — Втаємничуємо С. С. — Зондую проф. Кубійовича. — Зміна Ділового Керманича в УЦК. — Обидва обіцюють допомогу в рамах УЦК. — Намічено реорганізацію краківського УДК. — Все готове до акції! — Незрозуміла проволока. — Пропаґандивна бомба диверсантів. — Яцура видобув від них фальшиві документи зради Макара. — Страшне їх враження. — Обмірковуємо їх наслідки. — Чи приспішити акцію? — Історична розмова в Сича. — Щука повіз документи до Голови ПУН. — Як реаґувала на те "стара ґвардія"? — Моє катеґоричне домагання: акція за три дні, на всій ширині фронту!

Гриб приїхав скоріше, як ми думали. Від першого таки дня перейшов жити до Сича, бо там був телефон, а він умовився з Головою ПУН, що точно кожного дня в 11 годині ввечері буде викликати його до телефону та інформувати про хід подій.

Голова ПУН погодився на рішучу акцію супроти диверсії і казав собі предложити плян. Досить уже йому було диверсантського крутійства і баламутства, було очевидне, що все те нещире, обраховане тільки на проволоку в тому переконанні, що час працює для диверсії. Застеріг собі тільки, щоб не зачинати акції без його відома, він має дати знак, коли на його думку настане слушний момент.

Прийшла вістка від Макара — на його відтинку все в порядку, Прага нас підтримує. Це привіз Франц, що через нього ми тримали контакт з Віднем, Прагою і Берліном.

Наш гурт у Кракові готовий був давно. Він тепер розрісся і доходив уже до двадцяти чоловік, на жаль усе людей слабої оперативної вартости, коли йти на міру з диверсантами.

Несподівано вдалося закинути якір у Перемишлі і в Ярославі. Членом місцевого проводу в Перемишлі був "Білий",1 колись редактор одного провінційного націоналістичного тижневика в Галичині. Його дружина "Мотря" — моя близька своячка. Обоє приїхали за чимсь до Кракова і сконтактувалися зо мною. Слово по слові і виявилося, що Білий не в ласці в диверсантів і зо свого боку теж ними не захоплений. Обережно, щоб не прозрадитися, розвідувався я про причини. Поминувши різні особисті й льокальні справи, виявилося, що до них дійшли чутки про опозицію гурта Бандери до Голови ПУН і вони вибралися до Кракова, щоб стрінутися зо знайомими та впевнитися, що саме на речі. Вони чули, що я тут живу, чи не поінформував би я їх ближче, скільки правди в тих поголосках.

Для мене вони наче з неба впали. Перший раз удалося дістатися до молодшого елементу, вийти поза тісне коло давніших членів УВО. Та поки що не розкриваю карт, от так інформативно говорю про причини диверсії, неначе переповідаючи чужі слова й думки, не мавши самому до них ближчого відношення. Обидвоє Білі були глибоко обурені і дивувалися, чому ПУН не виступить проти диверсантів, не притягне їх до відповідальности.

Щойно тоді зарискував я, щоб залучити їх до нашої "конспірації в конспірації". Чи вони за ПУН? Ясно! Чи вони можуть перетягнути на свій бік місцеву організаційну сітку в Перемишлі й околиці? Правдоподібно ні. Він є пропаґандивним референтом у місцевій Екзекутиві ОУН, а Мотря референткою жіночих справ, але вони в меншості. Десяток людей з самого міста Перемишля піде за ними, а постава решти — невідома, годі передбачити. Місцевий провідник піде напевно за диверсантами, позатим багато буде залежати від того, чи приїде хто з центру роз'яснити справу і наскільки переконливо буде він говорити. Бо його, Білого, вони не послухають. Він має на думці місцевий актив, — якщо йдеться про ширші кадри, буде він пробувати входити з ними в ближчі стосунки.

Добре, як прийде на те час, когось пришлемо, а тепер нехай займає він якнайбільш примирливе становище до місцевих диверсантів, щоб не загострювати ситуації і не стягати на себе непотрібного підозріння.

Таким робом Перемишль, поза Краковом, було перше місце, де ми могли певно поставити ногу і зачепитися за діючу організаційну мережу поза системою диверсантських кличок. Бо крім Білого і Мотрі, був там ще брат Павла Ґенґала, Мирон, що служив при українській поліції, та їхня сестра Анна і через них, уродженців і мешканців Перемищини, мали ми надію пізніше закріпитися в довколишніх селах.

На тому не скінчилося. Провідником ОУН на місто Ярослав з околицею був "Зелений", добрий друг Білого та його організаційний співпрацівник з краю. Ярослав був дуже важним осередком. Не тільки, що багато там жило українців, діяв сильний Український Комітет, зорганізовано українську ґімназію, цілий центр міста обсаджений українськими торговельними дрібнопромисловими станицями, в самому місті жило кілька десятків добре зорганізованих і сильно здисциплінованих членів активу ОУН, але тудою ішла одна з важніших зв'язкових ліній до краю. Білий був певний, що ярославський провідник та ціла його Повітова Екзекутива ОУН задеклярує себе по стороні ПУН проти диверсії, просив дозволу говорити про те з Зеленим. Завтра він вертається до Перемишля, обоє з Мотрею вступлять до Ярослава відвідати Зелених, — поговорять з ним і дадуть мені знати. Я погодився, тільки, щоб дуже обережно і наразі інформативно, цебто покищо не згадуючи про якісь практичні кроки, висвітлити засадниче становище ярославської Повітової Екзекутиви ОУН. Ми умовилися, що з Перемишля Білий пришле мені телеграму з одним словом: "так" або "ні".

За два дні застав я вдома телеграму — так! Отже справа розвивається надзвичайно добре. Я був більш як певний, що коли б тільки час, у кожному осередку знайдемо людей, а тоді можна приступати до удару. Вся справа в тому, щоб діяти швидко, заки диверсантська розвідка впаде на слід нашої роботи, а втримати це перед нею в тайні на довшу мету — тяжко, розвідка справді була добра. А раз диверсанти почали б щось підозрівати, ми втратили б найважніший атут для успіху нашої акції — психологічний момент заскочення. З другого боку, зашвидкий поспіх криє в собі небезпеку необережности.

Прийшов час, щоб накреслити плян дії. На одному з наших — тепер майже щоденних засідань — тріо Гриб, Сич і Ренс2 — предложив я під дискусію такий плян:

1. Голова ПУН випускає маніфест до всього членства ОУН та її прихильників. Розкриває облудну ролю Степана Бандери та його прибічників, виключає з ОУН цілий РП ОУН і ставить їх під Революційний Трибунал. Уневажнює всі організаційні зв'язки, клички і доручення Степана Бандери й товаришів, взиває все членство підпорядкуватися Проводові Українських Націоналістів.

Маніфест мусить бути короткий, витриманий у дусі бойової готовости і проголошеного на терені Організації вийняткового стану.

2. В той час сам Голова ПУН видає відозву до української громадськости з коротким поясненням витвореного диверсантами стану і потреби вжити супроти них гострих засобів.

3. Маніфест і відозва мусять бути проголошені в один час на всіх теренах і в усіх осередках. Тому треба їх завчасу підготовити і тримати напоготові.

4. Для переведення цілої справи реорганізації визначити Уповноваженого ПУН і віддати в його руки всі повновласті та підчинити йому на час чистки всіх членів ПУН. Уповноваженим визначити інж. Миколу Сціборського з трьох причин:

а) він людина енерґійна, таким виявив себе на становищі Організаційного Референта ПУН,

б) він надніпрянець і саме тому він повинен громити диверсію, що вивелася в галицькому кублі,

в) йому диверсанти не можуть нічого закинути, навпаки, з дотеперішнього їхнього поступування видно, що вони його шанували і старалися перетягнути на свій бік.

Уповноважений для чистки і реорганізації в ОУН повинен мати свій осідок у Кракові, бо тут головна база диверсії і звідси близько до краю, куди нам слід якнайшвидше вислати людей для перебрання організації від диверсантів.

5. Сиґналом до цілої акції буде наш виступ у Кракові. Наглим наскоком ми переберемо організаційну домівки на першому поверсі і на партері при вулиці Зеленій ч. 26, де, міститься каса, канцелярія, розвідочна картотека, електричний циклостиль і запас паперу, хемічна й фотографічна лябораторія, старшинська школа і підручний магазин.

Це виконає боївка давніх членів УВО і це я беру на себе особисто.

6. Якщо б нам удалося знайти досить людей до тієї домівки, було б добре тієї самої ночі захопити деякі інші місця, що служать пристановищем для диверсії, зокрема магазин різних товарів при вулиці Дітля та мешкання при вулиці Зеленій ч. 20, де живуть Ґабрусевич, Равлик і Старух, бо це може стати для диверсантів тимчасовою організаційною домівкою, звідки будуть організувати вони протинаступ після того, як прийдуть до себе після першого приголомшення.

7. Тої самої ночі арештуємо Степана Бандеру і стільки членів РП ОУН, скільки буде в нашій силі. Я на те людей не маю. Можу дати тільки керівників для боївок, по одному на кожного диверсанта. Їм треба стягнути до помочі людей з веркшуцу або з колишніх карпатських січовиків і вояків з тієї частини, що нею Сич командував на початку війни. Може це зробити при помочі свого заступника С. С., що знає всіх особисто, орієнтується в їхніх настроях і переконаннях. Потрібно найменше двадцять людей — п'ять боївок по чотири особи, до кожної дам свого провідника, старого увіста. Кожна п'ятка арештує одного з членів РП ОУН. Місце на арешт знайдемо. Там вони будуть дожидати сесії Головного Революційного Трибуналу.

Коли б не було змоги заарештувати більше членів РП ОУН, конечно треба взяти під ключ Бандеру, не тому, щоб він був найбільш небезпечний. Навпаки, від нього ще шкоди найменше, є інші, багато за нього зручніші й хитріші та більш енерґійні. Але він очолює диверсію, він для неї символом і його першого конче потрібно позбавити контакту з Організацією.

Що довше будемо тримати взаперті якнайбільше членів РП ОУН, то тяжче буде диверсантам опам'ятатися, вони будуть обезголовлені, нікому буде організувати спротив.

8. Головний Організаційний Трибунал повинен зібратися зараз на другий день. Не пересуджуючи в цьому моменті, яке буде його рішення, — одне певне, що мусить воно прийти швидко. Під судом стануть усі члени "Революційного Проводу", явно або заочно, залежно від того, чи можна їх буде доставити на Суд. Але без суду не можна лишити ні одного з них.

9. Полковник Сушко, як назначений Головою ПУН Провідник ОУН у Генерал-Ґубернаторстві, взиває до себе членів диверсантської Крайової Екзекутиви, відбирає від них заяву лояльности. Хто не зложить її і не відречеться від РП ОУН — іде під організаційний суд, явний чи заочний. Тоді Сич сформує нову Крайову Екзекутиву і вона перебере організаційні зв'язки в терені. На якийсь час справа мусить бути уприлюднена, щоб оминути діючі диверсантські клички. Після того якнайшвидше Організація законспірується знову.

10. Зараз на другий день мусить зачатися перевірка членства. Хто був заанґажований у диверсійну акцію — мусить зложити заяву, що відрікається від неї. Приділити кожному якесь реабілітаційне завдання і залишити в ОУН на правах звичайних членів. Скомпромітованих і небезпечних — усунути, або віддати під організаційний суд.

11. Можливо, що в часі тієї акції натрапимо на клички і зв'язки до краю. Тоді вишлемо туди кур'єра, щоб поінформував Крайову Екзекутиву про чистку і про ліквідацію диверсії. Якби тих зв'язків у свої руки ми не дістали, мусимо вислати нових людей, що наново будуть ставити Організацію, стараючися по своїм силам перебрати те, що залишилося після диверсії.

12. Мусимо собі здати справу, що гра йде "ва банк"! Або ми ліквідуємо диверсію відразу, одним махом за першим ударом і тотально, або її не зліквідуємо, що більше, на довшу мету вона може нас перемогти. Передумовою нашого успіху мусить бути сила удару, швидкість і рішучість. З одного боку це приголомшить диверсію і відбере їй певність себе, а з другого заімпонує членській масі. Хоч це і члени ОУН, але взяті як цілість — це організаційна маса, не вільна від психології юрби. Кожна маса шанує в Проводі найперше силу. Раз вона впаде в сумнів відносно сили свого Проводу — відразу тратить він ореол в її очах.

Якщо ми розложимо свою акцію на етапи — пропадемо. Диверсія сильніша за нас чисельно в цій початковій стадії нашого змагання, а щодо енерґії і швидкости діяння — можемо до неї іти на науку.

Коли я скінчив реферувати — тиша залягла в кімнаті. І Гриб і Сич непорушно сиділи на своїх місцях, тільки дим смугою стелився з їхніх цигарок.

Перший промовив Сич.

— Це неможливо. Ми того не виконаємо.

Полк. Роман Сушко (Сич, Кіндрат)

— Думаєте? А я глибоко переконаний, що якби диверсанти знали про нашу сьогоднішню нараду і про те, що ми тут говоримо, — до двадцять чотирьох годин запроторили б нас туди, де козам роги правлять...

— Я не про те. В нас нема ані стільки людей, ані сили, щоб ми прийняли цей плян.

— Подумайте, — додав Гриб — що це ж ціла ліквідаційна акція, неначе поліційна облава, а її й державній поліції трудно перевести миттю, що й казати про нас, що ані сили відповідної не маємо і критися мусимо рівночасно перед диверсантами і перед німцями.

— Я вам кажу, — продовжує Сич — що диверсанти готові в нашій домівці зчинити бешкет, якого світ не бачив, вони вистріляють, хто попадеться під руки, а нам прийдеться за все відповідати і брати на себе консеквенції.

— Можливо, тяжко сказати наперед. Але мені здається, що це буде для них колосальна несподіванка і вона запре їм дух у грудях з дива. Не забудьте, що вони мають ПУН за ледащів і лінюхів, звигіднілих і лякливих перед усяким риском. Скоріше грому з ясного неба будуть сподіватися, як такої його реакції. А заки вони опритомніють — ми будемо зростати в силу з кожною годиною. І саме тому, щоб позбавити їх керівного центру, за всяку ціну треба їх виарештувати. Коли залишиться маса — піде завжди за тих, хто сильніший і хто веде. А вести будемо ми.

— Пане товаришу Ренс, фантазії розводите, от що скажу вам! — обізвався Гриб. — Хто бачив таке, щоб масові арешти під чужою владою і в чужій державі переводити! Ви думаєте, що коли постукаєте в двері і скажете: "прошу збирати речі й виходити", то зараз кожен слухняно візьме коц, сорочку й хліб і йтиме слідом за вами? Піднімуть крик, заалярмують сусідів, німецьку поліцію, і тоді замість ви їх, поліція заарештує вас. Або й бійку почнуть...

— Бандера майже ніколи не ночує сам, або в його кімнаті, або в сусідній постійно спить охорона, — втручається Сич.

— ... і ми замість показувати силу, покажемо п'яти, — докінчує Гриб.

— Панове! Я вам предложив плян і далі обстоюю, що мусимо його прийняти, коли хочемо виграти справу. Якщо ви залишите на волі цілий РП ОУН або його більшість, якщо ви дасьте йому змогу діяти й організувати відпір, уже тепер можна сказати одне: вони не скапітулюють. Чи будуть мати снагу нас перемогти, на те питання ніхто з нас не дасть відповіді, але так само ми їх за пояс не заткнемо. Вони можуть відокремитися в осібній організації, зрештою, чорт його знає, що вони зроблять, але напевно не прийдуть каятися. Якщо в вас інакша думка, якщо ви бачите інші, кращі можливості, давайте їх сюди, на стіл з ними!

— Різні речі можемо пробувати, але арешти мусимо лишити на боці, — каже Сич, — більше як певно скомпромітуємося при них, а в тій ситуації не можемо собі дозволити на сором.

— А я зовсім не бачу, чому ми мали б скомпромітуватися. Люди, що за мною, — готові на все. Більшість з них має за собою бойову практику: в армії українській були, в боях брали участь, по арештах і тюрмах валялися, побої переносили — боївка для них не першина. До того вони наче озвірілі з люті на Бандеру за те, що посмів зневажувати полковника Мельника, якого пам'ятають вони чи то з війська чи то з УВО, чи то з тюрми. Проти них нічого не вдіє заімпровізована охорона, зрештою ви знаєте, які це можуть бути тілохранителі з табору на Лоретанській вулиці. Автім, якийсь риск мусимо на себе брати, де ви бачили, щоб революція в рукавицях робилася? Нехай, що в одному місці не піде, а в іншому напевно піде і це напустить паніку на диверсантів, що замість думати про відпір мусітимуть спасати свою шкуру.

— Та й що з того? Скільки тих людей? Ледве вистачить, щоб обсадити організаційну централю, та й це ще питання!

— Тому і ви до того мусите причинитися. Чому ви не можете знайти кожен по кількох певних людей, так як і я? А до того всього, панове, якщо ПУН має керувати тією справою десь з далекого укриття, по телефонічним дротам з Відня чи з Берліна — ліпше не зачинати. Тут ви мусите бути, разом з нами в першій бойовій лінії. Мусять вас бачити люди і розуміти, що Провід є не тільки для паради і для репрезентації, але що він веде до боротьби і сам стоїть у перших рядах. Тільки тоді підуть за вами.

— Ренс має рацію, — задумливо говорить Гриб — скільки лише можна буде мусимо зібрати тут членів ПУН і діяти разом з іншими в безпосередній акції.

— Ясно! Ви ж військові люди і з власного досвіду знаєте, що значить особистий приклад відваги офіцерів.

— Говорімо конкретно, — знову починає Сич, — як ви уявляєте собі заволодіння організаційною централею?

— Найперше дістаємо від вас ключ...

— Він вам не дуже придасться, бо я маю ключ тільки до першого поверху. А крім того нагорі і надолині звичайно хтось ночує і засуває двері з середини.

— Нічого. Ключ нам дасьте, хоч можемо без нього обійтися, Федько Яцура поробить відтиски від замків і доробить ключі. А щодо засуву — нагорі відсуне нам С. С., його треба втаємничити в справу. Для певности можемо скрити по одному чоловікові на ніч у горішньому й долішньому мешканні, щоб відсунув двері для боївки. Тоді обсадимо двері, поставивши біля них декілька лепських хлопців. До середини впускаємо кожного, надвір — нікого. Незнакомим кажемо прийти на другий день, бо сьогодні нема нікого. Якби пробували чинити авантюру — дістануть такого прочухана, що грецький місяць попам'ятають. Жартувати не думаємо і не будемо.

Та це найлегша справа. Куди важніше, щоб негайно, зараз з першої години після того почав діяти Провід. Проголошення, чистки, суди, організаційні в'язання людей — все те мусить іти швидко і справно. Це властива наша ціль, а не техніка перебрання одного чи другого важного пункту.

— Ярого в свої руки не дістанемо, — говорить Гриб неначе сам до себе.

— Що і як можна зробити з Ярим — не моя це справа. Тут за вами слово. Я був би дуже щасливий, якби захопив Бандеру, організаційного референта та коменданта на місто Краків, бо ті люди можуть з місця організувати протиакцію. Але здається мені, що Ярого унешкідливити не трудно. Вистане його ізолювати від Організації, не дати йому змоги контактів з членами і він не багато вдіє. Раз ми вхопимо диверсантську бестію за горло, — самі інтриґи не багато зроблять, а що ж інше крім інтриґ, може робити Ярий?

— Не знаєте Ярого. Надзвичайно це небезпечна людина.

Значення тих слів дійшло до моєї свідомости далеко-далеко пізніше, коли вже запізно було щонебудь зміняти. В приступі щирости, вже майже перед самим від'їздом на схід, признався мені Гриб, що на цілій тактиці виступу проти диверсантів заважила велика невідома — Ярий. Його зв'язки з найвищими чинниками німецької розвідки могли довести до того, що всіх розконспірованих членів ПУН посадили б у концентрак до кінця війни, як небезпечних для військових діянь людей. Коли б я про те знав у 1940 році — настоював би на зовсім іншу тактику: з підпілля.

— Нічого мабуть більше сьогодні додати нам, справу треба добре передумати. Прийдіть завтра ввечері, може, коли переспимося, вона нам більше рожево буде виглядати, — закінчив Гриб.

Другого вечора мого пляну не прийнято. Його не відкинуто зовсім, але й не прийнято, вважаючи його з одного боку неможливим до здійснення, а з другого рисковним для Організації. Це відносилося тільки до технічної його сторінки "внутрішнього перевороту" в Кракові. Тому, що я настоював, щоб про ту справу зараз поговорити з Головою ПУН, Гриб поїхав до нього реферувати. За два дні привіз відповідь — можемо робити все, тільки без кровопролиття. Тому, що арешти Бандери і ще може декого з РП ОУН більш як певно не обійшлися б без бійки і хто зна, як вона закінчилася б, Гриб в імені Проводу відкинув арешти. Сиґналом мало бути тільки зайняття організаційної домівки. Вся розправа з диверсією переносилася виключно в морально-організаційну площину. Чому так, про те ще буде мова. Хоч я й не мав сумніву, що моральна позиція Проводу дуже сильна, на жаль у політичній боротьбі рішає не сама тільки етика, а головно сила. А сила була наразі по стороні диверсії.

Почалися приготування до протидиверсійного виступу. Зайнятий тільки технічною сторінкою, зовсім не мав я часу цікавитися ближче політичною підготовою, був певний, що це робить ПУН. Та й не мав права до того мішатися, в тому часі був я звичайним членом Організації і хоч діяв у стислому контакті з ПУН через його експонентів у Кракові, але в обмеженому полі та в одному напрямі.

Боївка з десять чоловік була готова кожної хвилі обсадити організаційне приміщення і тримати його в обороні, як довго буде потрібно. Щоб не викликати підозріння, відкликав я наші сходини, з кожним контактувався окремо. Зв'язок мали ми вироблений так, що впродовж одного вечора чи пополудня могли зловити всіх потрібних людей. Всі зобов'язалися нікуди з Кракова не виїжджати, навіть на один день, на прогульку за місто.

Втаємничено в справу С.С. і він згодився відсунути нам засуву, як тільки дамо про те знати. Федько ключі мав у кишені, а внизу помайстрував коло засуви так, що якби критичної ночі хтось там ночував, вона тоді була б попсована і двері можна б зачинити тільки на ключ. У найгіршому разі можна б лишити примкнене вікно в його лябораторії внизу і влізти потім крізь вікно з подвір'я.

Тим часом я пробував визондувати проф. Кубійовича. Було умовлено в ПУН, що як тільки почнемо акцію, я покину працю в УЦК і якийсь час повністю віддамся організаційній роботі. Роботи буде по самі вуха і кожен з нас мусітиме працювати за двох або й за трьох. Але проф. Кубійович про те не знав. Він носився тоді з думкою персональної реорганізації в УЦК. Головно його невдоволення виявилося проти двох референтів, організаційного і шкільного. Як на те, обидва ці реферати обсаджені були нашими людьми, фаховими й кваліфікованими, що на їх місце не легко було б знайти кращих. Організаційним рефератом проводив інж. Бойдуник, шкільним завідував д-р Никифор Гірняк, к. отаман УСС і директор тернопільської ґімназії. Скільки разів заходив зо мною в розмову проф. Кубійович, ніколи не забув кинути камінця в сторону обидвох тих рефератів і я набрав враження, що за тим хтось мусить стояти. Це враження перейшло згодом у певність, коли я щораз частіше бачив його в товаристві Василя Глібовицького, католицького діяча і журналіста у Львові, що тоді жив у Ярославі, займав там якесь місце в Допомоговому Комітеті, чи й не був його Головою, а тепер частенько приїжджав до Кракова. Професор Кубійович, людина чесна, патріотична і тоді ще скромна, мав одну слабу сторону: дуже підлягав стороннім впливам. Що кілька місяців мінялися люди, на яких він орієнтувався, бо розчаровувався він у них ще швидше, як захоплювався. Тоді саме прийшло чергове розчарування його своїм заступником, діловим керманичем Андрієм Мудриком, колишнім директором "Маслосоюза" у Львові. Що б не говорити і які б заміти в сторону Мудрика не підносити, то треба признати, що він здібний організатор, людина надзвичайно працьовита і витривала в праці. Правда, декому тяжко було б з ним працювати, інколи він був прикрий і колючий, але ніколи з наміром когось образити чи принизити, це просто випливало з такої його натури: в роботі не щадив він себе і того самого вимагав від других. Я знав його з часів співпраці в кружку "Рідної Школи" у Львові на Городецькій дільниці і через те не трудно мені було до нього пристосуватися. Не знаю, які були колись і які тепер його політичні переконання, але в своїй праці на тому становищі пильнував він від політики триматися здалеку, більше думати про організацію суспільности в тих рамах і з тою метою, що було можливе в УЦК. Це могло комусь подобатися, або й ні, наприклад мені це тоді не подобалося, я через те вважав його противником націоналістів, що під притокою "діловости" і "фаховости" поволі старається очистити УЦК від націоналістичних елементів. Вплив його відбувався в тому часі на проф. Кубійовичеві так, що ідеалом цього останнього став "урядничий кабінет" в УЦК, цебто склад начальників окремих референтур цілковито з фахових і ніякими вузлами з ніяким політичним середовищем не пов'язаних людей. Про цей ''урядничий кабінет" наслухався я тоді немало. Цікаво, що хоч про мене відомо було, що я націоналіст, проф. Кубійович у тому часі не відкидав думки моєї співпраці в УЦК, спершу мені запропоновано реферат правних порад, а потім навіть суґерували думку, чи не згодився б я на організаційний. Мавши тоді вже цілком інші пляни, аж ніяк не думав я ближче зв'язуватися з УЦК, але ті розмови давали нагоду обмінюватися думками з професором про різні явища нашого тодішнього суспільного життя і от важно було пізнати його погляд на диверсію та яку б він зайняв поставу на випадок гострого виступу ПУН проти неї. Це була кардинальної ваги справа. В допомогових Комітетах аж кишіло від диверсантів. Іронія долі справила, що діставалися вони туди нашими стараннями: інж. Бойдуник, як Організаційний Референт, де тільки міг, там старався просунути націоналістів. Їдучи в якесь місце, звичайно він мав сходини з Місцевою Екзекутивою ОУН, від неї діставав інформації про місцеві справи і місцевих людей, у розумінні з нею добирав персональний склад Комітету, а обрані до нього націоналісти пізніше тягнули за собою всяких урядовців, окружних організаторів, магазинерів і т. д. Залишати цю базу в руках диверсантів значило давати їм опору в суспільній організації і можливість вести свою роботу на громадський кошт. Якби вдалося перетягнути на свій бік проф. Кубійовича, при його помочі швидко можна б очистити від них Комітети. Голова УЦК кожної хвилі міг запорядити нові вибори в Комітеті і новий склад добирав би інж. Бойдуник з уже нам прихильних людей. Зокрема дуже важне це було, коли йшлося про саме місто Краків, де диверсанти зробили собі фортецю з Комітету, мавши там Головою д-ра Горбового і Секретарем Ярослава Старуха. В Комітеті сиділа хмара урядовців, вони диспонували таборовими приміщеннями, харчовими магазинами, кухнями, одягами, грошовими підмогами, від них залежали всі місцеві українські установи, бо все було підпорядковане одній організації. Вирвавши цей Комітет з диверсантських рук було не то що потрібно, але просто таки необхідно, це одним махом наполовину підрізувало їхні впливи і силу в місті Кракові, де зібралося на той час зо двадцять тисяч душ українців.

То тут то там, при різних нагодах зачинав я розмову на ті теми, але якось не було нагоди ясно поставити справи. Аж одного вечора зайшов до моєї кімнати проф. Кубійович у товаристві Глібовицького та представив його, як майбутнього Ділового Керманича, директор Мудрик уже зложив свою резиґнацію. Почалася розмова про різні труднощі в УЦК, не тільки з німецького боку, але і з українського, і тепер Глібовицький, покищо обережно, а коли по моїх очах пізнав, що я не від того, зовсім одверто почав нарікати на "деяких націоналістів", що своєю поведінкою не тільки для УЦК справляють труднощі, але й своїй Організації шкодять, підривають у неї авторитет і довір'я суспільности і т. д. Він мав на думці провідника ОУН у Ярославі, Зеленого, що добре в'ївся йому в печінки, почуваючи за собою силу і використовуючи Допомоговий Комітет для організаційних цілей. Я не міг прозрадити, що Зелений по нашій стороні, але й не міг його осуджувати. Для заохоти потакував я подекуди, щоб ще більше тягнути за язик. Професор Кубійович приписував усю вину Сичеві, його нерішучості й толеранції до всяких витівок низовиків, відмовляв йому провідницьких здібностей і просто обвинувачував за ввесь витворений сьогоднішній стан.

Аж тоді вже мусів і я заговорити, в обороні Сича і ПУН. Виявилося, що й до них уже дещо дійшло, постава диверсантів до ПУН і полковника Мельника поволі ставала публічною тайною. Тоді я поставив справу одверто і на вістрі меча: чи може ПУН рахувати на поміч проф. Кубійовича, коли рішиться на гострі засоби супроти диверсії? Чи ладен буде проф. Кубійович, як Голова УЦК, продовжувати чистку там, де формально кінчаються можливості ПУН? Без вагання обидва потакнули, при чому — я пригадав собі те багато пізніше — професор обіцяв допомогу для "Проводу Українських Націоналістів", а Глібовицький, станувши на струнко, заявив свою досмертну вірність полк. Мельникові, не згадуючи ані про ПУН ані про становище полк. Мельника, як Голови ПУН. Професор Кубійович погодився розв'язати краківський Комітет і перевести його реорганізацію. Хоч і як це для нас пильна була справа, але мусів я погодитися з тим, що зможе це зробити аж кілька тижнів після нашого виступу, бо інакше можна б сподіватися перешкоди зо сторони німців, вони могли б добачувати в тому руку ОУН, а вона їм щораз менше подобалася.

Зобов'язавшися взаємно затримати в тайні ту розмову, ми розійшлися, і немалий камінь спав з серця, тепер я певний був, що наш удар по диверсії в Кракові таки справді буде болючий.

Власне, нічого більше й робити було, хіба ждати на знак. Цей знак, я сподівався, повинен прийти, як тільки скінчаться приготування політичної частини мого пляну: обговорення доручень Уповноваженому Сціборському, друк проклямацій і транспорт на місця, намічення організаційної праці на час після безпосереднього виступу. Здавалося б, це тільки питання кількох днів. Бо й поспіх дуже був потрібний, диверсія кожної хвилі могла впасти на наш слід, та й сама ця робота багато часу не вимагала. Але чомусь справа відтягалася з дня на день. Кожного вечора поміж 11 і 12 годинами Гриб лучився телефонічно з Головою ПУН і кожного разу на другий день уранці діставав я однакову відповідь: ще ні! Нас уже зачинала брати нетерплячка. Навіщо ждати так довго? Що за тим крилося, я в тому часі ще не знав.

Невідомо, як довго ще протяглася б та справа, якби не зайшло щось, що змусило до негайної дії. Увесь цей час ми втримували нормальні взаємини з диверсантами: я ходив на періодичні наради в суспільно-громадських справах, Остап Рудакевич викладав на військовому курсі, а Федько Яцура працював у своїй лябораторії. Одного вечора прибіг він до мене задиханий і зааферований: щось мусіло статися, коли Федько вийшов з рівноваги. Витягнув з кишені кілька фотокопій якихсь документів, ще навіть добре не висохлих і мовчки поклав перед мене на стіл.

— Що це?

— Перечитай — побачиш.

Читаю один за другим усі три чи чотири і мороз пробігає мені за шкурою. На блянкетах польського воєвідського уряду безпеки у Львові писані інформації, що періодично розсилалися до повітових старостів і повітових комендантів поліції — ці були адресовані до повітової команди поліції в Самборі — повідомляють про отримані від Ярослава Барановського інформації ПУН в справі переходів на Карпатську Україну, далі замітки про те, що інформації ці суперечні з твердженнями львівського конфідента Сєранта, і ще щось про студентські справи.

Перше враження було страшне. Я навіть не здавав собі справи з точного змісту фотокопій, перед очима ввесь час мигтіло: Ярослав Барановський — конфідент, Ярослав Барановський — інформував польську поліцію про діяння ПУН, Ярослав Барановський — продавав своїх друзів так же само, як його брат Роман, Ярослав Барановський — зрадник!

— Звідки це маєш?

— Приніс мені в полудне документи Равлик і казав зробити 10 фотокопій. Цілий час стояв надо мною, як кат над душею, щоб я не потягнув якої, але коли я перечитав, про що йдеться, то й три Равлики не впильнували б мене, мені таки вдалося звудити по одній штуці. При полосканні відбиток засунув їх у рукав. Ось і вони, ще мокрі.

— Ти певний, що Равлик не бачив? Може він тільки удавав? Може він тим способом хотів підсунути нам фотознімки, маючи в тому свою ціль?

— Не здається мені. Він просто очей не відводив від моїх рук і грозив мені різними карами, якби я вкрав копію. Навіть до лябораторії не йшов, казав це робити в його приватному мешканні. І не було це легко, вже думав я, що не втну, почав учитися змісту на пам'ять.

— Ти бачив добре документи? Виглядали на ориґінальні? Були старі, пом'яті, а може трималися свіжо?

— Документи — от як документи, нічого особливого про них не можна сказати. Я й не дуже їм приглядався, так мене запаморочило те, що Славко3 виходить з них провокатором.

— Ти слухай, Федьку, мовчи, як гріб! Крий Боже одним словом проговоритися про те перед котрим з наших! Я йду з тим до Гриба й Сича, завтра заскочиш до мене до бюра, будемо вже знати, що з тим робити.

Замість їхати трамваєм, пішов я пішки, щоб мати час зібрати думки докупи. Сила враження була така велика, що я ніяк не міг з нього отрястися. В тих перших хвилях я майже повірив, що Ярослав Барановський був польським провокатором і думав тільки про наслідки уявнення того факту, яку це колосальну розгінну силу дасть диверсантській пропаґанді і який розслаблюючий вплив матиме на прихильників ПУН.

Було ще ясно — це діялося на початку серпня — коли я зайшов на квартиру Сича і так був затоплений у думках, що навіть не звертав уваги, чи йде хто слідком за мною і чи не обставлена Сичева квартира диверсантськими шпигами.

Ані Сич, ані Гриб не сподівалися мене так швидко. Без одного слова витягнув я фотокопії і подав Грибові. Читають, один і другий, Гриб нервово похрюмкує. Сич мовчить. Розказую, яким чином прийшов я до тих фотографій.

— Не інакше, як груба провокація зо сторони "гаманів",4 — каже врешті Гриб. — Що ви на те, Сич?

Сич мовчить.

— Голову свою можу дати за Макара! Він може бути нетактовний, прикрий у відношенні до товаришів, можна йому закидати впертість у різних справах, наперекір думці Проводу, і можна про нього говорити, що хочете, але ніколи не повірю, щоб він пішов на свідому зраду, — продовжує Гриб.

А Сич далі мовчить.

— А ви Ренс, ви в те вірите?

Трудно видобути відповідь з горла.

— Та чого ж ви мовчите обидва, до сто чортів! Мусимо найперше між собою ясно справу поставити, заки якийсь висновок для цілого діла з того зробимо!

— Дуже хотілося б не вірити, — кажу, — це буде страшна бомба і я поки що навіть уявити собі не можу, який вона буде мати наслідок.

— Незалежно від того, як ми до цієї справи поставимося, — обізвався нарешті Сич, — широка маса кинеться безкритично на ту сенсацію і ніхто її не переконає, що це неправда.

А по хвилі:

— Одначе, дивно, що диверсанти аж тепер, після майже року, виступили з тими знимками... Звідки вони їх дістали, ці документи? Цікаво було б побачити ориґінали.

І тепер почалася розмова між нами трьома — розгарячкованим Грибом, скептичним Сичем і захитаним у своїй вірі Ренсом — від якої висліду залежала дальша доля Організації Українських Націоналістів.

ГРИБ: — Я переконаний, що це фальсифікат. Це буде можна перевірити і доказати.

СИЧ: — Не в тому справа, чи це фальсифікат, чи автентичний документ. Важне, як буде реаґувати маса на його розповсюднення.

РЕНС: — Я поважно побоююся, чи моїх людей не здемобілізує це морально. Не всі з них знають ближче Макара, а всі пам'ятають провокацію його брата Романа.

ГРИБ: — То на вашу думку, закинути нам акцію?

РЕНС: — Ні, не сміємо того зробити. Ми не виступаємо в обороні Макара, ми стоїмо за Провід Українських Націоналістів і його Голову проти диверсантських затій.

СИЧ: — Питання, коли диверсанти з тим вийдуть наверх. Чи підуть найперше до Голови ПУН, щоб його шантажувати, чи відразу пустять у рух між людей.

ГРИБ: — Що з того, коли вони почнуть? Почали вже перед роком, а властиво ще перед десяти роками.

СИЧ: — Все ж таки це важне, і то дуже. І час і рід нашої акції залежав би від того, котрий з тих способів вони виберуть.

РЕНС: — Що б ми не рішили, найважніше те, щоб ми випередили диверсантів. Про існування і зміст тих документів наші люди мусять довідатися від нас, не від диверсантів.

СИЧ: — Тяжко сказати, коли нам зачинати, чи перед, чи після уявлення диверсантами документів. Коли зачнемо перед тим, — можемо арґументувати, що диверсанти оправдують себе тими фотокопіями, але з другого боку вони можуть бити на те, що ми зо страху перед їхньою доказовою силою пішли на рішучу акцію. Коли ж зачнемо після того — піде шалена аґітація, що ми стоїмо за Барановським, боронимо його і власної шкури.

РЕНС: — Воно так, що і звідси пече, і звідтіль боляче. Все ж таки, якщо б ми мали зачинати, мусіли б спішитися. Важко рахувати на успіх після того, як диверсанти встигнуть своєю демагогією одних заломити, а других захитати.

ГРИБ: — Чому ви кажете "ящо б ми мали зачинати"? Невже ви допускаєте потребу відложення акції?

РЕНС: — Я мушу перше знати, яке враження зробить ця вістка на нашу ударну групу. Ану ж вона її розкладе або заставить вагатися? Вам, заграничним людям, трудно уявити собі, як дуже вражлива людина підпілля на зраду, як ненавидить вона конфідентів. І їхня реакція буде барометром, на тій основі будемо облічувати, як будуть ставитися до справи фотокопій наші прихильники в терені.

ГРИБ: — Панове, за годину приходить час, коли треба викликати Голову ПУН на дріт. Заки це зроблю, ми мусимо найперше між собою довести до ясної ситуації. Я ставлю вам два питання:

Перше: Чи ви переконані, що Макар зрадник?

Друге: Чи на вашу думку документи в посіданні диверсантів змушують нас занехати виступу проти них?

СИЧ: — Щодо першого, то справді документи можуть захитати і найтвердішу віру...

ГРИБ: — Я вас не питаюся, яку силу мають документи, я прошу відповісти, чи ви переконані в вині Макара, і відповісти ясно й коротко: так, або ні!

СИЧ: (після короткої надуми): — Н-ні. А щодо акції — мусимо її перевести.

РЕНС: — Даю наперед відповідь на друге питання. Капітулювати перед диверсантами не можемо, навіть, якби справді був провокатор у ПУН. Провокатора викрити і покарати, а диверсії все одне скрутити лоб.

На перше питання: якби я коротко заперечив у цій хвилі вину Макара, сказав би неправду. Під першим враженням наявности документів я думав, що Макар таки стояв на послугах польської поліції. Але я не знаю, чи при ближчому розгляді залишуся при тому переконанні.

ГРИБ: — Щодо мене, в мене нема ніяких сумнівів і вагань ні в першій ні в другій справі. Тепер ми мусимо подати Голові ПУН не тільки нашу думку, так як ми її тут висказали, але й наші пропозиції, якщо він їх зажадає. Пане товаришу Ренс, ви виступали з первісним пляном, яка ваша думка, далі стоїте при ньому, чи пропонуєте якісь зміни?

РЕНС: — Дозвольте подумати мінуту.

ГРИБ: — Гаразд, думайте.

Вже був час успокоїтися після першого удару, все таки думки ще розхрістані. Поволі збіраю їх докупи. Гриб заложив руки в кишені і походжується по кімнаті, Сич курить цигарку в фотелі.

РЕНС: — Моя думка така. Раз ми прийшли до переконання, що капітуляція перед диверсантами — це кінець нашої Організації, до неї допустити не можемо. На виступ рішитися мусимо. Його треба приспішити, ще заки диверсанти опублікують документи, але перед тим попередити наших людей і невтралізувати бодай частинно успіх тієї будь-що-будь страшної зброї в руках диверсантів. Через неї наша позиція слабшає, а наша перемога утруднена непомірне. Але є шанси переміни її з офенсивної зброї проти ПУН на оборонний засіб диверсантських плянів. Є майже певне, що широкі маси членства і прихильників ОУН попадуть у сумнів, завагаються, багато з них стане одверто за диверсією. Все буде залежати від сили нашого першого удару і від активности ПУН після виступу. Коротко: пропоную виконувати наш плян, як його устійнено, але з тим, що рівночасно Голова ПУН віддасть під розгляд Головного Революційного Трибуналу справу Барановського. В той спосіб ми покладемо натиск на виступ не проти змісту обвинувачень диверсантів проти ПУН, тільки на підривні методи їхньої діяльности, на спротив і непослух леґальному Проводові, на бунт проти внутрішнього правопорядку в Організації.

— Не можна скликати Головного Революційного Трибуналу в справі Макара, — каже Гриб, — суд діє тоді, коли попереднє слідство або вже устійнило вину понад усякий сумнів, або принаймні виявило такі підозріння, що їх не можна поминути мовчанкою. Коли ви віддасьте Макара під суд на основі диверсантських фальсифікованих фотокопій, ви тим самим пересуджуєте його вину і признаєте помилки ПУН.

— Ні, — по-перше, на слідство нема часу. Заки воно почнеться і закінчиться, розшаліла диверсантська демагогія вихором пронесеться по ОУН, підважить рештки довір'я до ПУН і сполоще нам ґрунт з-під ніг. А далі, Головний Революційний Трибунал має не відразу судити Барановського, він має "розглянути" цілокруг його справи, в тому міститься теж і слідство, тільки не відокремлене від суду. І найважніше, сильно притуплюється вістря диверсантської пропаґанди, бо навіть, якщо б і знайшлися сліди провокації в ПУН, то на те є суд, щоб прослідив і вирішив справу, а не самозванча акція невдоволеної частини членів проти цілого ПУН, як верховної установи в Організації.

Гриб підняв слухальце і зараз же дістав получення. Коротко і точно представив перебіг нашої розмови. Голова ПУН нічого не знає про фотокопії. Є там делеґація РП ОУН, Ленкавський і Шухевич, цей останній виїхав учора до Кракова, має вернутися за день-два і продовжувати переговори. Завтра або післязавтра Голова ПУН буде в стані дати нам знати свою думку про ту справу і своє рішення.

Значить — знову ждати два дні.

На другий день зібрав я нашу групу на нараду. За той час, безнастанно продумуючи над документами і новою ситуацією, що через них постала, вже мені справа почала видаватися не такою безнадійною, почали виявлятися різні слабі місця нового диверсантського маневру. Я щораз більше схилявся до думки, що документи мусять бути фальшовані, а найбільше в тому утвердив мене факт, що диверсанти з ними виступили так пізно. Неможливе, щоб їх дістали в руки аж по році після розвалу Польщі. А хто б їх не дістав, не витерпів би ждати так довго, вибухова сила сенсації не дозволила б тримати себе в укритті. Найпізніше, коли могли і повинні диверсанти уприлюднити документи зради Барановського, це в часі, коли відбували таємні свої збори в Кракові в лютому 1940 року, що на них покликали до діяння РП ОУН. Це було б найсильнішим моральним виправданням їхнього поступку, на яке вони могли б здобутися і більш як певно, будь ті документи в їхньому посіданні, не оперлися б вони спокусі їх тоді подати до публічного відома.

З такими думками ішов я на наші сходини до мешкання Павла Ґенґала при Звіринецькій вулиці, запізно було скликати їх до фабрики льоду.

З трепетом серця почав я реферувати справу. Показав фотознімки, підкреслив слабі пункти, висказав свої сумніви. З кожною мінутою, з кожним моїм словом я щораз більше певности набирав, що це діявольська махінація диверсантів, що навіть, якби винний був Макар, якби справді зв'язаний він був з польською поліцією і доносив їй про те, що діється в ПУН, — ці документи не можуть бути доказом його вини.

В міру того, як говорю, мій зір блукає по зібраних друзях, пильно вважаю, яке враження це на них зробить і яка буде їхня реакція.

Оглядають цікаво фотокопії, сенсація страшна! Але ось критичні вигуки, скептичні завваги — на серці теплішає. В усіх, як в одного, підозріння до диверсантів: якщо вони певні були вини Барановського, чому мовчали цілий рік, закидали йому нездарність, нерозуміння революційних потреб краю і таке інше, а не виступали з обвинуваченнями провокації. А накінець — до сто чортів з Барановським, нехай Головний Революційний Трибунал ламає собі голову з ним, це його діло, а наше діло не допустити, щоб диверсія розпаношилася в ОУН, щоб перевертала ПУН і проганяла полковника Мельника! І досить уже відкладати справу, негайно приступати до акції!

Багато заважив голос Федька Яцури, фахівця, що знав, яким способом фальшують фотографії. Він теж уже розвіяв у себе перший туман запамарочливого впливу цього бандерівського пропаґандивного тріку.

Доручено мені передати Проводові, що незалежно від усіх диверсантських штучок, ми твердо при ньому стоїмо і домагаємося, щоб якнайшвидше приступати до покарання диверсії.

А тим часом наспіли вістки від Голови ПУН. Вернувся Шухевич з Кракова, привіз фотокопії. Ориґіналів не показав. Домагався негайного суду над Барановським. Обидва з Ленкавським підвищили тон у своїх переговорах. Розмови ще не закінчені, але кінця можна сподіватися кожної хвилі. Як тільки переговори скінчаться, Голова ПУН нас повідомить і тоді визначить реченець, коли зачинати.

Проти того я висунув застереження. Не можна ждати на поворот Шухевича і Ленкавського з Берліна. Навпаки, треба використати те, що правдоподібно, як довго вони ще не закінчили там розмов з Головою ПУН, не почнуть пропаґанди при помочі фотокопій. Конечно мусимо розпочати акцію ще до того часу, не тільки, щоб їх заскочити, але і щоб випередити. Навіть, коли б вони хотіли кінчати свої переговори — затримати їх, продовжати під якимсь претекстом, а тим часом ударити. Я ось тут заявляю, що коли ми ще й цим разом відложимо реченець — я не беру ніякої відповідальности за справу. Пропоную: за три дні занімаємо домівку і даємо сиґнал до загального виступу скрізь, де тільки ПУН має до того можливості.

Ще раз лучиться Гриб з Головою ПУН. Що там говорили — не знаю. Але на другий день переказав Гриб через Сича, що зачинаємо так, як я хотів, за три дні над ранком. Остаточне обговорення виконання акції — завтра ввечері в Сича.

На тому останньому нашому засіданні обговорено тільки технічну сторінку акції. Я все ще був переконаний, що ПУН виконав усі політичні передумови і підготування і що почне він діяти зараз того самого дня, коли ми виконаємо свою акцію в Кракові. Інакше ввесь наш виступ позбавлений був би глузду.

Ще тої самої ночі видано наказ нашій боївці: завтра вночі, точніше, післязавтра над ранком — зачинаємо! Збірка на плянтах на розі першої паралельної вулиці до Зеленої від сторони Вавелю. Час — година 4:30 над ранком.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Згинув з мадярських рук у містечку Ланчині біля Коломиї в 1944 році. В. Й. П.!

[2] Моє псевдо з часів УВО. Для організаційних дій у Генерал-Ґубернаторстві прибрав я собі назвище Юрко Мохнацький.

[3] Так ми називали в ближчому гурті Ярослава Барановського.

[4] Гриб інакше не називав диверсантів, як тільки "гаманами".