VII. РОЗДІЛ

ПУН ВИПРОСТОВУЄ ПЛЕЧІ

Гриб у Кракові. — Таємна моя з ним зустріч. — Його зрезиґнована постава. — Переконую його про потребу спротиву диверсії. — Гриб обіцяє мені зустріч з Головою ПУН. — Конспіративна подорож до Берліна. — Холодна стріча з Головою ПУН. — Гриб мене потішає. — Що привіз з об'їздки Максимюк? — Наради в Відні. — Перегляд сил. — Розподіл роль. — Сич передбачує бешкети. — Макар мусить сидіти в мишачій дірі. — Мій лист до Ярого. — Гетьте думи навісні!

Вертаюся раз з обіду до праці і кого бачу на Зеленій вулиці? Гриба! Ішов він у більшому гурті, серед якого завважив я ще Ярого, Ґабрусевича та інших, ішли собі в дружній гутірці, серед сміхів і жартів, як найкращі приятелі. Я з дива, аж очі витріщив і трохи рота не роззявив. Але якось опанував себе і спокійно минув цілу кумпанію, привітавшися ввічливо. Щось дивне мусіло діятися, коли в самому розгарі диверсантської боротьби за владу, коли на Гриба цебром лляли помиї, закидаючи йому, що толерував і прикривав шкідницьку роботу Барановського-Макара, — Гриб поруч з Ярим і Ґабрусевичем у найкращій комітиві проходжується по вулицях Кракова.

Негайно подзвонив я до Сича, щоб мені уможливили розмову з Грибом. Оказалося, що якраз кінчає свої наради "Внутрішньо-Організаційна Комісія" для полагодження конфлікту між ПУН та опозицією до нього, що мала вона вже кілька засідань у різних місцях, а сьогодні вже довела своє діло до кінця і редаґують кінцевий комунікат. Це було 16 червня 1940 року, добре пам'ятаю ту дату, бо 16 червня — день моїх народин. Сич обіцяв мені дати знати, як тільки Гриб зможе вирватися з засідання, щоб не викликати підозріння і стрінутися зо мною так, щоб ніхто не бачив.

Зробити це доволі трудно. Засідання "Внутрішньо-Організаційної Комісії" відбувалося частинно в канцелярії Сича при вулиці Зеленій ч. 26 на першому поверсі — я працював у тому самому будинкові на другому поверсі — а частинно в мешканнях Равлика і Старуха-Ґабрусевича при тій самій вулиці. В обидвох будинках і на вулиці вертілися диверсантські розвідчики. Зайти до канцелярії Сича так, щоб ніхто того не бачив, — майже неможливо. Двері до цілого мешкання відчиняв дижурний, довірений Равлика. І він мене знав, не раз впускаючи і випускаючи мене звідти.

Та Сич завжди був добрим конспіратором і хитро виходив з кожної делікатної ситуації. Так і цим разом він улаштував мені побачення з Грибом під самим носом диверсантів, у їхньому приміщенні, і ніхто з них не мав про те поняття. В умовленій годині викликав він до сусідньої кімнати дижурного за якоюсь дрібницею, а двері відчинив мені інший хлопець, спроваджений на той час довірений Сича, при чому я не дзвонив, тільки легко тричі застукав. Миттю промчали ми крізь досить темний коридорчик і за хвилю я скрився в туалеті. За цей час Гриб вийшов з кімнати, де сиділа Комісія і деякі чільні диверсанти, і ми обидва зайшли до останньої кімнати, що служила Сичеві за спальню, коли він довше засидівся в своєму бюрі. Там ми замкнулися на ключ і декілька хвилин могли спокійно поговорити. Не дуже й часу було, умовилися ми тільки про стрічу на другий день. Гриб жалівся, що йому на п'яти наступає диверсантська розвідка, з ока його не спускають. Але він постарається отрястися з них по дорозі і стрінемося завтра ввечері в дев'ятій годині в мешканні Франца Свободи1 при вулиці Авссенрінґ, номер дому вже забув. Увесь час у туалеті світилося світло і сидів там наш хлопець, щоб видавалося, наче Гриб туди зайшов. Тепер Гриб висмикнувся назад до кімнати нарад, а я шубовснув до кімнати біля кухні, де жив сотник С.С. і пересидів у нього майже годину, вдаючи, що вже давніше зайшов до нього на розмову, опісля ми разом вийшли з квартири.

Всі ці засоби обережности були доконечні в даній ситуації, бо Гриба обставили, щоб унеможливити йому які-небудь стрічі, а я вже був у підозрінні в диверсантів; це діялося вже після того, як Ленкавський остерігав мене перед якою-небудь акцією проти РП ОУН.

Не знав ще я, чи за мною розвідка ходить завжди, чи тільки вряди-годи, одначе йдучи на наші стрічі, і тим-більше тепер, їдучи на побачення з Грибом, поводився я як тільки міг найобережніше, як колись за давніх часів у Львові, оберігаючися перед польською слідчою поліцією. Об'їхавши трамваями половину Кракова в різних напрямках і ховаючися по брамах кам'яниць, зайшов я точно на означену годину під заподану адресу. Дуже незручне це було місце — широка алея, по обидвох боках стіною стояли побіч себе новенькі модерно збудовані кам'яниці, тепер призначені на житло для німецьких урядовців. Тільки де-не-де стрічалася ще якась польська родина і в тій одній такій кам'яниці жив Франц, про його мешкання ніхто не знав, я теж уперве туди зайшов.

Завжди мав я сантимент до Гриба. Я шанував його за те, що він одинокий з ПУН приїжджав до Галичини з безпечного закордону, наражався разом з бойовиками на поліційні переслідування і кілька разів висмикнувся поліції з рук майже на п'ять хвилин перед дванадцятою. Крім того між нами особисто зав'язалася дружба, помимо значної різниці віку — Гриб був старший від мене на п'ятнадцять років — і помимо того, що ми ніколи не перейшли на інтимний спосіб говорення до себе.

Побачивши тепер Гриба кілька місяців після того, як розсталися ми в Відні, коли то виряджав він мене в дорогу до Америки, я справді щиро зрадів. Найперше розказав я йому про свою подорож і поворот з Юґославії і зараз перейшов на диверсантську болячку. Засипав його докорами, що так довго тримали справу в тайні передо мною. А коли б я знав, що в траві пищить, ще перед півроком, як багато сильніша могла б тепер бути позиція Проводу! Бо тоді знав би про те не я сам один, це рознеслося б поміж іншими членами УВО й ОУН і непомірно утруднило б диверсантам роботу. Хто знає, чи взагалі вони зважилися б одверто творити свій РП ОУН, якби в самих початках розкрита була їх конспірація проти Проводу. Від того часу не одна людина попала в їхні сіті, а може вона тепер стояла б по нашій стороні барикади. Не тільки мене одного треба було притягнути до протиакції, але й інших, пронюхавши письмо носом, — хто тільки не дуже сердечно ставиться до диверсантів, давай його сюди! В тому часі, безпосередньо після впадку Польщі, авторитет Проводу і його представника в Генерал-Ґубернаторстві, полковника Романа Сушка, стояв так високо, що коли б ПУН рішився був на контакти з членством понад голови диверсантів — їх були б шапками закидали. А так дано їм дорогоцінний час зібратися, порозумітися з собою, обдумати способи своєї акції, пов'язати з собою людей. І цей час використали вони чудово, ні одного дня не проґавили, на те діло вони мастаки.

Гриб сидів похнюплений і сумно кивав головою. Оправдувався, що його не було на місці, він мусів увесь час перебувати біля Голови Проводу, на якого ішов страшенний натиск з німецького боку. Справу доручено Макарові й Сичеві, на жаль вони були засліплені силою диверсантів і реферували в ПУН, що поза і попри групу Степана Бандери годі що-небудь зробити, Сич дораджував за всяку ціну шукати з ними порозуміння. Думав, може вони втихомиряться, зацитькаються. Макар ішов навіть на те, щоб зрезиґнувати зо свого посту і не дражнити опозиції своєю особою та дати Голові ПУН вільніші руки в розмовах з групою Бандери. Тому він і передо мною мовчав, аж коли Гриб з Італії вернувся, негайно вирвав мене з диверсантського кубла. Про всю справу хотіли розказати мені аж перед самим від'їздом до Америки, щоб і я сам був поінформований і другим в разі потреби міг розкрити очі.

Шкода жалувати за тим, що минуло, "що зле було чи гоже — що сталось уже раз, — відстатися не може". Давайте, перейдемо до того, що нам тепер робити. Є нас тут група людей, що з них вправді слабі оперативники, але вона може бути зав'язком для якоїсь більш енерґійної протиакції ПУН. Я приніс з собою меморіял до полковника Мельника, хотів би передати до рук особисто. Треба якось отрястися з апатії, треба бути Проводом і показати диверсантам, що заскоро втішаються перемогою, заскоро насміхаються з ПУН, бо той добре сміється, хто останній сміється. Ще не все втрачене, ще пропаґанда проти ПУН не пішла широко в маси, є ще доволі людей, що напевно не погоджуються з диверсантами, а коли навіть і признають їм у дечому рацію — не підуть на одвертий бунт проти Проводу. За Проводом стоїть "стара ґвардія", і вона докаже, що "стара ґвардія гине, а не здається!" Тільки ми мусимо бачити той Провід, всі мусять відчути його руку, бо як же ж можна шанувати Провід, що капітулює перед опозицією? До чорта з цілою "Внутрішньою Комісією"! Наплювати на неї і почати, говорити іншою мовою, це противникові імпонує, а масу заставляє шанувати Провід! А коли лякаєтеся, щоб не штовхнути диверсантів до якоїсь десператської акції завчасу — дуріть їх переговорами, як вони дурили вас, а тим часом самим збирайте сили і приготовляйтеся до того, щоб скрутити карк бестії!

— Запізно, — каже Гриб — це треба було зачати ще перед кількома місяцями.

— Чому запізно? Ніколи не запізно, як довго є воля до боротьби.

— Сьогодні ми підписали фінальний комунікат. Ось він!

І Гриб подав мені його копію.

— Та це ж капітуляція, повна капітуляція! І ви погодилися на неї, підписали?

— Що ж було робити? Нізвідкіль нема підпори, все муром проти мене стояло, я рішився зійти зо шляху для добра Організації та щоб не в'язати Голови ПУН в його рішеннях.2

— Ви не бачите, що це лише початок? Що тепер піде шантаж за шантажем? Найперше була "Внутрішньо-Організаційна Комісія" і добилася уступлення трьох членів ПУН та включення в склад ПУН цілого РП ОУН. Завтра прийде до слова "Юридична Комісія" і винесе рішення, що II ВЗУН неважний, а вслід за тим і вибір Голови ПУН і всі його дальші акти не мають під собою леґальної підстави. Це ж очевидний большевизм!

— Хоч я й погоджуюся з вами, але що ж ми можемо вдіяти? Як спинити диверсію, якою силою, що її не маємо, якими засобами, що їх не знаємо? Будемо кивати пальцем у чоботі, на сміх себе піднімати?

— Не можна до того допустити. Це ж кінець ОУН. Бо сьогодні Бандера висуне з сідла Голову ПУН при помочі внутрішньої ребелії, а завтра, заохочена його прикладом, знайдеться нова ґвардія преторіянів і він самий полетить коміть головою. Нема за ким жалувати, хай летить до біса, та тільки разом з ним лягає в болото ввесь авторитет націоналістичного проводу, щоб уже ніколи з нього не піднятися!

Я розпалився, аж кричав. Гриба це зденервувало і він чувся вколений докором.

— Криком тут нічого не вдієте. Давайте, поговоримо спокійніше. Було б добре, якби ви з Головою ПУН стрінулися, особисто вручили йому меморіял і поінформували про ситуацію, як її звідси бачите.

— Зробіть це для мене, мені конче треба до Голови ПУН достатися, ми шукали зв'язку до нього, не знали, як це зробити. Тільки як доїхати тепер до Італії?

— Полковник цими днями вернеться назад до Німеччини. Тепер, коли Італія теж у війні й перестала бути невтральною країною, нема потреби там сидіти, треба б їхати ще далі, десь до Еспанії або до Портуґалії, а це задалеко від рідних земель. Краще десь тут поблизу, на випадок подій на сході.

Погодилися ми, що Гриб напише мені картку з привітом, як тільки Голова ПУН буде міг стрінутися зо мною. Відтоді я мушу бути кожної хвилі бути готовий до виїзду, так улаштувати свої відносини в хаті і в праці, щоб перед сторонніми людьми затримати в тайні свій виїзд. До мене зателефонує Франц Свобода і вистарається мені про документи подорожі, в нього є на те способи. В телефоні розмова буде невинна, бо може диверсанти підслухують телефони в УЦК, хоч ледве чи вони це потраплять. Але обережність не завадить. Франц буде говорити по-німецьки, він чудово володіє німецькою мовою, ніхто в ньому не пізнає українця. Умовимося тоді про стрічу з ним і він зробить для мене все, що потрібно.

Гриб пожвавів, випростувався, якась надія вступила в нього. Просив мене, щоб я так довго не покидав праці в УЦК — я носився з таким наміром, бо тяжко було прожити в воєнний час на урядничій платні — доки не вирішимо щось у цій справі. Не повинно це довго тривати.

Розсталися ми далеко по півночі.

Про зустріч з Грибом і плян поїздки до Голови ПУН не говорив я нікому.

Картка від Гриба прийшла дуже швидко і майже рівночасно задзвонив до мене Франц, щоб прийти до його мешкання. Казав мені виробити собі виказку Українського Допомогового Комітету на місто Краків з світлиною та подати йому число. Пасіршайн3 на переїзд границі для мене він уже має, треба тільки вставити число особистої виказки — німці видавали перепустки в той спосіб, що вони були важні в сполученні з якимсь документом ідентичности — їхати можу хоч би й сьогодні і зголоситися в Берліні в Костика Горського під числом 49 Авґсбурґерштрассе, там мене сконтактують з Грибом.

На лихо я десь загубив свою виказку і мусів виробляти нову. Звичайно це тривало пару днів, але Старух видав її мені того самого дня і я не гаявши часу вибрався в дорогу. Зголосив я в УЦК, що необережно ступаючи по сходах звихнув ногу в кістці, буду мусіти кілька днів пролежати в ліжку — це, щоб моя відсутність у бюрі в нікого не будила підозри. Поїзд до Берліна відходив увечері біля восьмої години, надворі ще зовсім ясно і я лякався, щоб не стрінути кого знайомого, бо Краків місто мале. Якось щасливо, ніким не помічений зайшов на двірець і на другий день уранці заїхав до Берліна.

Сконтактувався з Сеником-Грибівським і перед зустріччю з полковником мали ми ще коротку розмову в трійку: Гриб, Макар і я. Ще раз повторив я свою думку, що не можна капітулювати перед диверсантами, конечно треба шукати способів їм протиставитися. Поки що сам ще не здаю собі справи, як це робити, але над тим треба думати. В Гриба не було великого ентузіязму, але Макар мене підтримав: диверсанти йдуть не тільки на відсунення одної чи другої людини з ПУН, їхня мета — повне знищення ПУН, разом з його Головою, а тому не може з ними бути порозуміння.

Трохи пізно прийшов Макар до такого переконання, але, як то кажуть, ліпше пізно, як ніколи.

Стріча з Головою ПУН назначена була на четверту годину після обіда в кімнаті якогось великого готелю. Дожидаючи того часу сиділи ми в каварні напроти, я розвідувався, як стоять наші справи за кордоном, що нас чекає від німців, яка позиція Ярого в німців — відповіді діставалися мені дуже неясні, часом здавалося, що або все ще криють передо мною щось, або може самі не багато знають.

Наближалася четверта година і я пішов.

З полковником Мельником я мало був знайомий. В часі, коли він був Крайовим Комендантом УВО в Галичині, я тільки перші свої кроки ставив у бойовій ділянці. Потім він пішов до тюрми на п'ять років і вийшов звідти під кінець 1928 року, якийсь час приходив до здоров'я і відпочивав поза Львовом, а опісля знову я влетів до тюрми й вийшов аж влітку 1936 року. Принагідно стрічався я з ним у клюбі "Молода Громада" у Львові та в "Центросоюзі" кілька разів, куди він часом заходив до Юліяна Шепаровича і вже восени 1938 року він виїхав за границю перебрати становище Голови ПУН після смерти полк. Коновальця.

Ідучи на стрічу з Головою ПУН хотів я вилляти ввесь жаль, що накипів у душі не тільки в мене самого, але й у моїх товаришів. Розкрити наші серця перед ним, якого ми шанували, як нашого Крайового Коменданта з Військової Організації і як нашого Голову ПУН. Не тільки дати висказ нашому обуренню з того приводу, що найшлися люди, щоб піднести руку на найвищий авторитет в Організації, але й запевнити, що ми там у Кракові, хоч невеликий наш гурт і мале значення в Організації під теперішню пору маємо, але твердо стоїмо при ньому і вистоїмо до останку. Що ми очікуємо якоїсь акції від Проводу супроти людей, що самі проти нього збунтувалися і других на той шлях тягнуть. До тої акції ми приложимо всі наші сили, віддамо не тільки нас самих, але й усі наші засоби. Що наше число напевно буде зростати, як тільки люди почують, що Провід діє, не тільки мовчки сприймає доконані
Полк. Андрій Мельник
диверсантські факти. І я самий і всі інші, що в їхньому іменні говорю, сподіваємося сильної руки від Проводу та очікуємо його наказів.

З такими думками входив я до кімнати ч. 410 готелю. Назустріч мені піднялася висока постать полковника Мельника, ми привіталися і по перших кількох фразах я відразу приступив до своєї справи. Не знав, від чого зачати, як говорити про ті речі з Головою ПУН, Гриб не сказав мені, що і скільки з нашої розмови він переповів полковникові. Голова ПУН слухав мовчки і видно було, що ціла та справа для нього страшенно неприємна. В часі розмови завважив я, що він зчаста споглядає на годинник на своїй руці і це зробило на мені враження, що йому моє говорення нецікаве. А коли він сказав, що незабаром мусимо кінчати розмову, бо замовлена вже чергова зустріч з кимсь іншим, неначе хто кригою серця мені торкнувся. Не мінут, годин потрібно було, щоб висказати все, що назбиралося. Я швидко закінчив, передав підписаний нами меморіял, попрощався і вийшов.

Гриб з Макарем усе ще ждали на мене в каварні внизу. Не міг я стримати жалю, що стільки я ждав на розмову з Головою ПУН, стільки собі від неї обіцював, і тепер не маю з чим вертатися до тих, що мене сюди висилали. Що їм скажу? Передам тих кілька чемностевих фраз, що ними обмінявся з Головою ПУН? Потішав мене Гриб, що я не знаю ближче Голови ПУН, що він розкладає свій час не на години, але на мінути, що сотні людей добиваються побачення з ним і що не можна його відношення до людей судити по першій розмові. А формалістична постава — це залишки з військових часів, вона зникає при ближчому пізнанні.

Все таки після тої поїздки лишився десь гіркий осад жалю на дні душі, що в такій важній справі, від якої залежала доля цілого ПУН і цілої Організації, я мусів вести розмову з годинником у руці.

Від'їхав я ще тої самої ночі, умовився з Грибом, що на другий тиждень під неділю приїду до Відня, вони визвуть туди Сича і тоді відбудемо в чвірку воєнну нараду. До того часу повинен я придумати якийсь плян, що на мою думку треба чинити.

На наших сходинах у Кракові розказав я про поїздку до Берліна і стрічу з Головою ПУН. Коли ми зробили перший крок, на ньому не можемо спинитися. Чи всі готові подати руку Проводові, якщо він енерґійно візьметься поборювати диверсію? Всі до одного заявилися, що зроблять усе, чого від них будуть вимагати, віддадуть усі гроші, скільки хто має, будуть виконувати таку організаційну роботу, до якої хто здатний, а в потребі, якщо б прийшлося йти на ножі з диверсією, не завагаються і перед найскрайнішими засобами, якщо буде такий наказ.

Вернувся вже з об'їздки Максимкж. Не багато привіз, бо за короткий час, але відвідав усі більші місцевості від Білої Підляської аж по Сянік, скрізь знайшов точки зачепу в знайомих. На низах мало покищо відомо про конфлікт Бандери з ПУН, а зрештою і нема великого зацікавлення тим. Всі більше думають про те, щоб якнайшвидше війна почалася з большевиками і щоб до краю вернутися. Якісь вісті про непорозуміння доходять усюди. Годі сказати, яка була б реакція на одвертий розрив з ПУН, тут небезпечно ставити прогнози на підставі принагідних і поверховних розмов. Одверто говорив тільки з кількома своїми давніми знайомими з тюрми, вони беззастережно заявилися по стороні Проводу. Привіз з собою різні адреси та інформації про місцеве життя.

Ми наближалися вже до границі вичерпання наших можливостей, з власної ініціятиви не багато більше могли ми зробити, як те, щоб переговорити з кількома десятками людей, тут і там когось заґітувати чи настроїти проти диверсії, зібрати трохи грошей. Що інше, якби цілою акцією керував якийсь леґальний авторитетний центр, скажім ПУН, або хтось з його уповноваження. Тоді можна б сподіватися на відгук декого, хто пов'язаний кличками з диверсією і куди нам нема доступу. І ясно мусять бути поставлені кличі, во ім'я яких ця акція ведеться, висунена мета, до якої прямуємо. Люди щось мусять бачити перед собою, розуміти, куди й чому їм іти. Це лежало поза межами спроможностей гурта звичайних і мало знаних членів ОУН, тут мусів своє слово сказати Провід Організації.

Сказавши правду, над тим ми і не застановлялися, не нашого це розуму діло. Колись напевно Провід почне діяти, йому потрібно буде людей, потрібно й грошей, ось тоді ми виступаємо на сцену.

Прийшов уже час, коли треба подумати, як братися за те діло. Не тільки, від чого зачинати, але що й далі після того, як переступити Рубікон. Вийти з якимись конкретними проєктами? Тяжко. Ані не знав я дійсної сили диверсантів, ані невідомо, на що може рахувати ПУН. Все спіралося тільки на здогадах. Нічого легшого, як перерахуватися і через те програти. Безперебійно думав я про те, і робота в УЦК не бралася мене і сон у хаті втікав. І нічого путнього не міг видумати — а тут уже й до Відня їхати пора. Так і поїхав з нічим.

У Відні ми відбули свою нараду. Приїхав і Сич, вперве тоді заговорив одверто про диверсантів. Витерпів від них чимало упокорень, в'їлися вони йому в печінку, жовч гіркістю розлялася. Їх багато, ніхто краще за нього того не знає, бо він там у самому їхньому центрі, як у гнізді шершенів. Через квартиру проходять кожного дня десятки а то й сотні людей. А то далеко не всі, скільки таких, що йдуть на зв'язки по приватних хатах. Чи є такі, що на них міг би він спертися? Хто його знає, може і є, та не знати, котрі, нікому на чолі не написано, що він думає. Досі він не пробував з ніким говорити про ці речі, але спробує. Обережно, може когось потягне за язик. Одне певне, що це люди запеклі і добровільно своїх позицій не здадуть, бій буде напевно і то не легкий, щодо того треба відкинути всякі ілюзії. Він сам не має доступу до організаційних низів, хоч усякі типи вітають його шанобливо, але організаційно вони в такій системі, що без клички і не підступай.

Що ж тоді робити, пасивно ждати, що принесе час? Ні, щось треба робити, конечно треба, бо зухвалість диверсії починає вже переступати межі пристойности. Але що саме? Ось тут і сук!

Мене щораз більше переслідує думка, що треба вдарити по цілому РП ОУН, як по установі, так і по людях, проголосити його поза організаційним законом, вийняти з-під права, уневажнити всі його клички й доручення, безпосередньо відкликатися до організаційних мас, кинувши на терези ввесь авторитет Проводу Українських Націоналістів і його Голови. Не бачу покищо іншого способу, щоб відлучити диверсантський центр від керми оранізаційними справами. Звідсіль треба зачинати і це брати за вихідну точку, обдумуючи дальші пляни.

Інші з тим годяться, але Сич перестерігає, що диверсанти перед нічим не завагаються, що вони підуть на бійку, стрілянину і на скритовбивства, вони наставлені на "або пан — або пропав!" І гасло в них — "тепер, або ніколи!"

Макар гарячкується, закидає Сичеві дефетизм, треба їх обидвох заспокоювати.

А що на те Голова ПУН? Гриб інформує, що Голова ПУН настроєний бойово, але він хоче використати всі до останньої можливості мирної полагоди конфлікту. Він почуває на собі величезну історичну відповідальність і не відкине ні одної мирової пропозиції диверсантів, якщо вона не буде нарушувати устроєвих норм ОУН і позбавлена буде форми шантажу. Одначе, думає Гриб, Голова ПУН піде на "політику сильної руки", коли переконається, що нема іншого виходу. Він уже дуже близько до такого переконання, пропозиції "Внутрішньо-Організаційної Комісії" до живого його обурили і він їх відкинув.

Робимо побіжний перегляд сил. Цілий ПУН лавою стоїть за Головою ПУН, за вийнятком одного Ярого, що фактично тепер керує акцією диверсантів, якщо йдеться про їхнє відношення до полковника Мельника. На днях приїжджає сюди Сціборський, тоді можна зібрати в одному осередку біля Голови ПУН таких членів Проводу: генерал Капустянський, генерал Курманович, полковник Сушко, Макар-Барановський, Сціборський, д-р Ольжич-Кандиба, д-р Сидір Чучман, д-р Юліян Вассиян і головний контрольний ОУН інж. Йосип Бойдуник — десять осіб. Це поважний синедріон, його імена під проклямацією до українського народу напевно зробили б своє враження.

Пропоную, щоб на час, коли почнеться акція, всі вони були зібрані в одній місцевості разом з Головою ПУН. Необхідно їм бути з собою в безнастанному контакті. Після того, як акція вже розгорнеться ширше, можуть роз'їхатися по своїх місцях замешкання, але щонайменше п'ять найактивніших членів ПУН мусить переїхати до Генерал-Ґубернаторства, бо там є організаційна маса і вона хоче бачити провідників. Крім того, туди будуть приїжджати делеґати з краю, може декого треба буде спеціяльно визвати — вони мусять бачити членів Проводу й особисто з ними говорити.

Макар переходить еміґраційні терени, він знає найбільше людей. Чесько-Моравський Протекторат з нашим центром у Празі стане за нами, можна рахувати на нього майже на сто процент, всі там орієнтуються на Ольжича. Це дуже важне тому, що в Празі є видавництво "Пробоєм", вправді воно власністю д-ра Степана Росохи, але ми ним користуємося, дістаємо відразу до своєї диспозиції тижневик "Наступ" і місячник "Пробоєм". Ольжич потягне за собою інтелектуальну еліту, що до ОУН вправді не належить, але з нею симпатизує.

Трудно сказати щось про Відень і взагалі про Австрію. Головою УНО4 там д-р Остап Грицай, безсумнівно наша людина і відданий Проводові, але він тільки фірмує організацію, фактично нею кермують різні молодші люди. Завеликі впливи в Австрії мав Ярий, можливо, що дібрався він і до студентської організації. Тут буде пробувати діяти Барановський, він до недавна був президентом Цесуса.

Правдоподібно легше піде в Берліні. Ярий і туди своїх людей останніми часами підкинув, приїхали теж різні нові люди на студії і невідомо, що в них сидить, але централю УНО напевно втримаємо в своїх руках, а це немаловажна справа в теперішніх воєнних часах, коли діють різні обмеження і коли ніякого нового товариства закласти неможливо.

Гриб інформує, що організаційна каса збереглася перед Ярим і хоч вона не надто повна тепер, але напевно вистане на початок. Додаю, що на перші потреби в німецькій і польській валюті можемо рахувати з нашого краківського осередку.

Оказується, що ПУН не так то вже дуже зле стоїть і що лихо не в тому, що опустили його прихильники, більше в тому, що він їх не мобілізує і не кличе до оборони.

Нам з Сичем пора їхати назад, щоб на понеділок бути в Кракові. Постановляємо їхати кожен іншим поїздом, я безпосередньо до Кракова, а він закрутом на Прагу.

Перед від'їздом установляємо найближчі завдання для всіх нас разом і для кожного зокрема.

1. Гриб — переговорити докладніше з Головою ПУН та постаратися його остаточно переконати про потребу активної боротьби з диверсією.

Крім того він ще поладнає справу в централі ОУН, Після того приїде до Кракова і сидітиме в квартирі Франца. Звідти не вільно йому носа показувати, хіба в наглих справах до приватного мешкання Сича і тільки вночі. Там він ждатиме, як дальше будуть розгортатися події.

2. Макар-Барановський прозондує справу в Відні і підготовить усіх, кого вважатиме нашим прихильником, щоб у відповідний час одверто станули за Проводом.

Найважніше, що має він зробити, це подбати про забезпечення Протекторату з Прагою. Якнайшвидше туди поїде, поінформує Ольжича і вкупі з ним перечистить цілий чеський терен. Зокрема йдеться про забезпечення пресових органів і справу націоналістичного видавництва.5

В Празі він буде сидіти ввесь час і до Кракова йому приїжджати не вільно. Для диверсантів він є червоною плахтою, сама його приявність їх електризує і побуджує до активности. Якби він появився в Кракові, диверсанти дуже загострили б свою чуйність, виникли б у них підозріння. Взагалі Макарева доля на довгий час — залишатися за кулісами, хто знає, коли він звідти вийде.

3. Сич у Кракові найперше затіснить і відсвіжить свої німецькі зв'язки, що в багатьох справах перейшли від нього до проф. Кубійовича. Це потрібно, бо правдоподібно йому, як представникові ПУН у Генерал-Ґубернаторстві прийдеться фірмувати як не цілу акцію, то принаймні її початки. Тому теж він мусить більше уваги звернути на низовиків ОУН, подбати про скріплення своєї популярности. Менше витрачати часу на розмови з різними громадянами, що ввесь час заповняли його ждальню, а більше входити в балачки з тими хлопцями, що звідусіль стягаються до Кракова і за всяким ділом заходять до організаційної домівки. Одне-два привітні слова можуть у багатьох перерішити їхню поставу до диверсантів, що до сірої маси членів ОУН ставилися з погордою і тримали її на відстані в міцних кліщах дисципліни.

Незалежно від того він теж мусить намічувати людей, що на них можна буде в дальшому рахувати, а найпевніших з них притягнути до першої ударної акції.

4. Накінець — я. Я мушу ввесь час вести себе надзвичайно обережно, втримувати якнайбільш приязні товариські взаємини з диверсантами, якщо це мені буде вдаватися, всі їхні доручення, які б вони не були, пильно і точно виконувати. До Гриба вже зверталися, щоб він передав їм офіційний зв'язок до мене і він це зробить. Наборзі умовлено першу-ліпшу кличку й передано через Сича, на неї має хтось зголоситися до мене. Кличку Сич дасть Ґабрусевичеві.

Підозріння на мене були все, а тепер вони ще й скріпилися. Хтось сказав Ярому, що я розпускаю про нього недобрі чутки, наче б то він тільки з користолюбства став українцем і зовсім не почувається членом нашого народу. Ярий людина дуже небезпечна, більш як це я може собі уявляю, його негайно треба зацитькати. Після свого приїзду до Кракова маю написати до нього листа в тому змислі, що до моєго відома дійшли ті сплетні, що я з обуренням їх відкидаю, що вважаю його українським патріотом і т. д. Ярий на ці справи надзвичайно чутливий, він з тим листом буде носитися, як кіт з оселедцем, усім буде його показувати і це бодай частинно відверне від мене підозріння. Не дуже я розумів, яка з того буде користь, але листа написати обіцяв, бо і Гриб і Макар дуже на тому настоювали.6

Вернувшися до Кракова мушу зорганізувати першу пробойову групу, на якої плечі ляже вся організаційна праця до часу, доки ПУН не нав'яже контакту з ширшими організаційними кадрами. Тут уже з людьми треба говорити одверто, одначе уникати це робити самому, послуговуватися другими. Якщо можна десь безпосередньо загачитися за провінцію — треба це зробити.

Як тільки Гриб полагодить свої справи в Берліні — а це мусить бути готове до тижня — приїде до Кракова і попередить про те Сича телефонічно. Тоді зійдемося, щоб уже остаточно устійнити плян виступу ПУН проти диверсії.

Було б добре, якби я, не розкриваючи всіх карт, якось наставив прихильно до нашої справи проф. Кубійовича та інших впливових людей з Українського Центрального Комітету. Важно, щоб не дати диверсантам закріпитися в ніяких суспільних установах.

... Поїзд заїхав на станцію в Кракові. Стояв чудовий літній ранок і я пішов пройтися трохи по плянтаx,7 ще був час до праці. Сонце вкривало прозолоттю квітники, горобці підстрибували й цвірінькали на стежках. На душі було гарно і тихо. Та був це тривожний спокій, тиша перед бурею. Бо ось ще тиждень, ще два — і круговорот подій пірве за собою нас усіх. Що жде нас, який кінець буде нашій справі? Гетьте думи навісні! Не сьогодні ламати голову над ними!

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Остап Чучкевич.

[2] Сціборський ось так вияснює в "Білій Книзі" справу підпису Грибівського під "Запискою Внутрішньо-Організаційної Комісії": "Роблячи це, Грибівський виходив з подвійного заложення. По-перше, відмовою підписати схвалення Комісії він не хотів зривати всіх можливостей порозуміння, які йому доручав знайти Вождь, по-друге, даючи свій підпис, він бажав залишити Вождеві свободу рішень на той випадок, коли б цей останній справді знайшов, що для добра справи необхідна димісія Грибівського. Отже в поставі Грибівського до схвалень Комісії бачимо не тільки максимально виявлену добру волю допомогти мирній ліквідації диверсії, але й акт саможертви, що виявився в згоді добровільно вийти зо складу ПУН, коли цією ціною вдасться оздоровити внутрішньо-організаційні відносини. Своїм жестом хотів Грибівський за всяку ціну відпружити атмосферу та дати диверсантам приклад організаційного конструктивізму й повної підпорядкованости остаточним рішенням Голови. На жаль це було — як згадується в Святому Письмі — "розкидування перлів перед свиньми". Моральний і культурний рівень диверсійної кліки показався настільки низький, що вона не тільки не, пішла за прикладом Грибівського, але навіть не зрозуміла глузду його поступовання". З уваги на те, що Сціборський і Грибівський дуже дружили з собою, треба прийняти, що пише він це на підставі власних слів Гриба. Одначе шляхетні мотиви Грибівського для полагодження конфлікту були не на місці і не могли довести до цілі. Це була, говорячи по-теперішньому, "політика заспокоєння", що тільки загострює апетити і приспішує капітуляцію.

[3] Перепустка.

[4] Українське Національне Об'єднання.

[5] Про спроби Ярого тероризувати д-ра Степана Росоху, як власника і видавця націоналістичного видавництва з органами "Наступ" і "Пробоєм", говорить інж. М. Сціборський у "Білій Книзі":

"Ярий поїхав до Праги з метою усунути довголітнього видавця "Пробоєм" і "Наступу". Диверсанти від довшого часу плянували захопити до своїх рук редакції згаданих видань. Бачучи, що перешкодою до цього є видавець, вони повели проти нього безоглядну кампанію, що мала на меті його спровокувати, здезорієнтувати й заломити. Коли ж усі ці заходи не заломили видавця, то "покінчити з ним" поїхав до Праги самий Ярий. При стрічі з видавцем повівся він, як варвар, кричучи на нього й погрожуючи різними напастями. Видавець відповідав спокійно, коректно, але твердо — заявляючи, що не уступить з посту, поки не пересвідчиться, що вимога його димісії є справді волею Вождя".

[6] Це була помилка. Як дуже обсмішив я себе тим листом, побачив я аж тоді, коли перечитав його передрукованим у бандерівському виданні "Чому була потрібна чистка в ОУН". Це було зовсім недоцільне, бо звертало на мене увагу в час, коли мені було потрібно вести себе якнайтихіше.

[7] Парк, що подвійним колом опоясував Краків.