XXI. РОЗДІЛ

ВІДГУКИ В СВІТІ

Широкий відгомін у світових часописах. - Міркування польської преси. - Бідкання україножерного краківського "Кур'єрка". - Атентат на польського консула в Празі. - Заява УВО з відпеканням від нього. - Симпатії до українців у чужій пресі. - Многолюдні віча в Литві. - Телеграма з Ковна до українців міста Львова. - Аналіза і критика польської національної політики в німецькій пресі. - Тільки віденські газети на мотузку польської пропаґанди. - "Сурма" реєструє пресові відгуки в світі. - Заклик УВО до української заокеанської еміґрації. - Протестаційна акція в Совєтській Україні. - Меморіял Української Академії Наук. - Заява УВО до листопадових подій.

Листопадові події у Львові відбилися в світі голосною луною. Без перебільшення можна сказати, що в кожному поважнішому часописі европейських країн були про те довші чи коротші згадки: повідомлення світових пресово-телеграфічних аґенцій, нотатки акредитованих у Польщі кореспондентів, редакційні коментарі і примітки на марґінесі тих подій. Самий тільки перелік їх забрав би за багато часу й місця. Навіть "Сурма", орган Української Військової Організації, що звичайно дуже докладно і скрупульозно винотовувала голоси світової преси, цим разом подала лише найцікавіші і найбільш характерні, подавши загальну заввагу про те, що таких вісток просто повінь хлинула в перших днях листопада.

Само собою, найперше і найбільше заговорила про те преса в самій же Польщі. Поминаючи львівські газети, що плювали злістю й кипіли лютістю на саму згадку українського імени, траплялися голоси, що старалися шукати глибшого підходу до справи, хоч рідко коли могли посунутися поза саме ствердження фактичного стану. До них, напр., належала ендецька "Газета Варшавська" з 3 листопада 1928 року:

"Рівно в десяту річницю перших славних геройських боїв польських "орльонт" з українськими наїзниками (!!)1 прогомоніли по вулицях Львова знову револьверові і крісові стріли. Робить це враження, неначе б у Польщі всі годинники станули, як перед десяти роками, неначе б від того часу нічого не змінилося та що живемо дальше в днях листопада 1918 року. У східній "Малопольщі" все майже лишилося так, як було за часів неволі, і польськість цієї країни стало квестіонується, не тільки політично, але і збройно... Сила й експансія польського елементу на південнім сході Польщі, по десятьох роках незалежности, не тільки що не зросла, але зачала маліти, хати й загороди польських селян зачинають палитися, а ґрунт під їхніми ногами зачинає трястися, як перед катастрофою. Східня "Малопольща" стала одною великою лябораторією вибухаючих середників, що мають висадити в воздух польськість цієї країни та відірвати її від польської держави".

Як звичайно, з піною на устах і з безшабашною лайкою накинувся україножерний краківський "Ілюстровани Кур'єр Цодзєнни" з 4 листопада:

"По десяти роках польської влади на кресах,2 у саму річницю кривавого свята померших, на вулицях Львова посипалися знову стріли з українських револьверів і крісів. І знов дали ми себе заскочити. У Львові, по десяти роках польської влади, існують українські боївки, добре озброєні, а святий Юр є твердинею антидержавної, зрадницької роботи. І можна бачити на львівських вулицях героїв української боротьби, парадуючих з українськими відзнаками на грудях, зисканими в 1918 році. Та можна почути з безличною одвертістю голошені кличі саботажу польської держави, візвання до вбивств і підпалів, до бойкоту польської влади. З сіл, міст і містечок на кресах ідуть щораз більш неспокійні вістки. Всюди роїться від аґітаторів перевороту, добре заосмотрених у гроші, всюди по українських громадах організуються військовим способом різні "Січі", вогневі сторожі тощо. Посли й сенатори українські верещать на вічах та опльовують їдовитою3 слиною Польщу, цілком безкарно! Школи є централями протипольської пропаґанди. Польські колоністи не чуються безпечними. То тут, то там, потиху, випродують майно та покидають свою землю, на якій держава не забезпечує їм до статочної охорони життя й майна. Антидержавна робота ведеться систематично, в пресі і в дипломатії, шириться свідомо брехня та клевета! І сьогодні, по випадках у Львові та в Празі, можемо бути переконані, що сотки ворожих Польщі часописів ударять на алярм і будуть своїм читачам суґерувати, що Польща дійсно страшно гнобить нещасливих "українців". Будемо мати тепер, дійсно, гарну пресу в Европі!"

Пишучи про випадки "у Львові і в Празі", цей часопис мав на увазі атентат на польського консула в Празі з 31 жовтня 1928 року. Його приписували Українській Військовій Організації, та вона з тим не мала нічого спільного і Команда УВО вислала в зв'язку з тим до чеських часописів спростування такого змісту:

"Чехословацька преса освітлила замах на польського консула в Празі, який мав місце 31.Х. ц. р., як діло Української Військової Організації. По інформаціям преси, атентатчик мав бути членом УВО, а останні два числа "Сурми", органу цієї організації, мали бути друковані в Празі. Ось цим стверджуємо, що Українська Військова Організація не має нічого спільного з атентатом, у тому розумінні, що: 1. не організувала атентату, 2. не давала наказу на його виконання, 3. не мала про нього, перед виконанням, жодних відомостей, і вкінці, 4. атентатчик Микола Пазюк не є ані ніколи не був членом УВО. Відносно органу "Сурма", то останні два числа не були друковані в Празі. З огляду на конспіративний характер нашої організації, посилаємо цю заяву через одну з наших заграничних експозитур.

Львів, дня 4.ХІ.1928."

Ця заява була надрукована в кількох часописах, навіть ПАТ4 подав її до польської преси. На марґінесі того комунікату Команди УВО "Сурма" подала:

"Звертає увагу, що чеська преса, ще перед друком цього письма, зайняла вороже становище до справи атентату і до УВО, а щобільше, навіть друкуючи наведене письмо, деякі часописи (напр. Експрес), дозволили собі на несмачні уваги, мовляв, "це є правдоподібно спроба УВО затерти сліди" і т.п. Чехи повинні знати, що Українську Військову Організацію обов'язує і військова честь, на що вона нераз давала докази, признаючись з нараженням життя своїх членів до вчинків, за які потягнено до відповідальности невинні особи. В данім випадку навіть не бачимо причини до "затирання слідів". Чехи не повинні забувати, як це вони ще недавно боролися за волю та що саме їх слідом іде тепер український нарід. Тоді відпали б атаки чеської преси".5

В той час, як в інших країнах вістки про листопадові події у Львові подавалися, з більшою чи меншою об'єктивністю, тільки з інформативного обов'язку супроти читачів, у сусідній з Польщею Литві долучилися до них вислови симпатії і прихильности до змагань українського народу в межах польської держави. Як повідомляла "Сурма", в багатьох місцевостях Литви відбулися многолюдні віча, різні литовські товариства й організації схвалювали резолюції та складали протести проти польських варварств у Львові. Дня 14 листопада відбулося віче в литовському університеті. Крім того, в Аґрарній Академії винесли протестні резолюції студентські товариства та рада професорів Академії. Два дні пізніше таке ж велике віче в Кавнасі влаштували студенти університету на спілку з Союзом Визволення Вильни. Такі самі віча проходили в інших, менше знаних широкій публіці містах Литви, як Маріямполіс, Кальварія, Єжеренай, Йонішкіс, Скапішкіс, Алексотис та інші. Безліч протестів схвалювали окремі організації, як напр., Управа Земних і Водних Доріг, стрілецький відділ "Пагірю" і т.п.

З Ковна вислано до львівських українців таку телеграму:

"Союз Литовських Стрільців, Комітет Визволення Вильни та Литовсько-Українське Товариство, в зв'язку з варварськими переслідуваннями поляків, зверненими проти українців у Львові, висловлюють своє глибоке співчуття всім пошкодженим та своє велике обурення з приводу вандальського нищення національного майна українського народу. Названі Організації є переконані, що всі ворожі злочинні зусилля не зможуть перемогти української нації та здержати українських визвольних стремлінь".

Читачам теж цікаво буде познайомитися з уривками деяких листів, що їх у ті сумні осінні дні вислано з Литви. Багато їх було, зберігалися вони в українських архівах і невідомо, що сталося в часі війни з тими документами українсько-литовської дружби. Вибираю з них два приклади:

"Литовсько-Українське Товариство" в Кавнасі оголосило письмо, в якому між іншими говорить:

"Литовсько-Українське Товариство знає і глибоко вірить, що ніякі зусилля поляків, ніякі насильства катів не вирвуть з серця українців національної свідомости і не здержать їх стремлінь, а навпаки, ще більше споять ряди борців та скріплять їх готовість скинути ненависне польське ярмо.

Хай знає ціла українська нація, що події Першого Листопада 1928 року у Львові записалися в серцях литовців. Рана, спричинена пролитою українською кров'ю, загоїться лише тоді, коли Україна освободиться від нашого спільного ворога і стане свобідною, незалежною державою.

Предсідник Литовсько-Українського Товариства: проф. М.Біржишка

Члени: проф. В.Креве Міцкевічіюс, д-р Пуріцкіс, проф. Ванільоніс, Р.Скінітіс, І.Бартович.

Секретар: В.Даудзвардас".

"Союз Визволення Вильни" в письмі з 9 листопада 1928 року пише між іншим:

"І литовська нація находиться під польським ярмом у краях: виленському, ґардейському та сувальському, і нераз сама переконалася про жорстокі й некультурні польські переслідування. Ми твердо віримо, що відважна й видержлива українська нація не тільки зуміє героїчно знести нанесений удар, але також зуміє скріпити свої ряди та нанести полякам відповідний протиудар. Не сумніваємося, що ніякі причини не здержать і не завернуть преславної української нації від дальшої героїчної боротьби для освободження своєї Батьківщини з-під чужого ярма. В цій боротьбі ми, литовці, завсіди будемо вірними й активними Вашими помічниками".

["Сурма", грудень 1928 - "Литовці й листопадові події у Львові".]

Протестна акція в Литві широкою хвилею розлилася по всій країні аж до кінця місяця листопада. Близький наш сусід, литовський нарід, у тяжкій для нас хвилині виявив до нас велику сердечність і заслужив собі на правдиву та щиру нашу вдячність.

З інших країн найобширніше про листопадові події у Львові писала преса німецька. Німці цікавилися розвитком внутрішньо-політичної ситуації в Польщі з двох причин. По-перше, як найближчий сусід, і по-друге тому, що в межах польської держави знайшлася значна німецька національна меншина на землях, призначених Польщі переможною Антантою у Версайському Трактаті. Не тільки центральні столичні пресові органи, не тільки великоміські газети, а й менші провінційні часописи широко коментували львівські події, насвітлюючи їх у дусі повної об'єктивности. Що й казати про льокальну пресу сумежних з Польщею німецьких теренів, що завжди надзвичайно уважно слідкували за подіями в Польщі. Також і загранична преса, цебто видавані німецькою мовою часописи в Польщі, Литві, Чехословаччині, Юґославії та в Румунії, виявили велике заінтересування львівськими подіями. Характерне, що тільки віденська преса, що по традиції повинна б бути ліпше поінформована про галицькі відносини, в великій більшості користувалася тільки тенденційними вістками польської пресової телеграфічної аґенції ПАТ і реєструвала про ті події на підставі інформацій з польських джерел.

Деяке поняття про інформаційну акцію німецької преси можемо собі виробити з перегляду її голосів у "Сурмі":

"Франкфуртер Цайтунґ" пише: "Тайні українські товариства є поширені на всіх українських східніх теренах. Вони мають числити сто тисяч членів, однак про їх силу годі довідатися щось докладно". Знову ж "Ґерманія" пише про УВО ось так: "Тайна Українська Військова Організація є формально незалежна від українських політичних груп, однак зрозуміло, що на ділі, від випадку до випадку, вона з ними співпрацює. Вона служить чисто українській національній ідеї і бачить своє завдання у військовій підготові до боротьби за створення української держави з одного і другого боку польської границі". Інша знову газета пише: "Старшини і стрільці Української Галицької Армії заложили Українську Військову Організацію, УВО, що її поляки найбільше бояться, та яка, по знищенні української армії вже майже десятий рік веде активну боротьбу проти польської окупації. Вона то зорганізувала навіть у 1922 році в Східній Галичині партизанську війну, для якої ліквідації Польща була примушена вислати кілька дивізій з західньої території".

Інші часописи подають короткі відомості про УВО та про великий вплив, який вона має на національний український рух. Вони рівнож згадують про відозви, які УВО розкинула по цілому краю. Коли в перших днях подавано короткі інформації про львівські події, не забуваючи вказати на поведінку поліції, війська і польської влади, то пізніше стрічаємо в німецькій пресі вичерпні статті про "Українське питання", (напр. У "Каттовіцер Цайтунґ"). З перегляду німецької преси можна ствердити, в порівнянні з минулими роками, надзвичайний зріст зрозуміння ваги української проблеми, не тільки для Польщі, але і для світа".

["Сурма", грудень 1928, "Голоси німецької преси про львівські події".]

Зайво казати, що найбільше уваги листопадовим подіям присвятила заокеанська українська преса без різниці політичних відтіней. Всі українські часописи Об'єднаних Стейтів Північної Америки й Канади широко писали про ті події, містили кореспонденції, статті, протестні резолюції, листи з краю тощо. Українська Військова Організація, доцінюючи велику моральну допомогу заокеанської української еміґрації, звернулася до неї з окремим, друкованим у "Сурмі" та поширюваним спеціяльною відбиткою закликом:

"Коли ми звернулися до вас по раз перший у справі рятування двох українців, засуджених невинно на смерть ляцьким судом, ми вірили, що ви не відмовите нам своєї помочі. І ми не помилилися! Ви, громадяни вільної американської землі, були свідомі, що можете й повинні цю поміч дати. Ви рівнож тоді зрозуміли, що не ходить тільки про голови двох людей. Ви знали, що, як довго лях буде панувати на нашій землі, так довго буде він допускатися безправства і злочинів над цілим українським народом і так довго будуть по нашому боці невинні жертви ляцького насильства. Тому ви не тільки не відмовили нам помочі, але рятування двох невинних людей зв'язали з акцією проти ляцького окупанта на міжнародньому полі та з піддержкою революційної праці внутрі українського народу. Ваша акція увінчалася успіхом: ляцький суд зніс засуд смерти. Ваш крик протесту відбився широким відгомоном та звернув увагу світа на українські землі, що опинилися під чоботом польського наїздника; а вкінці ваші жертви, що поплили з усіх закутин американської землі, творили велику поміч у революційній боротьбі з нашим національним ворогом, яка, з одного боку, не дає йому закріпити своєї влади на українській території, а з другого боку не дозволяє українським масам привикати до ляцького п'ястука.

Сьогодні вдруге звертаємося до вас, українці! В день Першого Листопада 1928 року поллялася на вулицях княжого города Львова кров! Серед стрілів святкували українці десятиліття віднови своєї державности.

Стріли і кров - це не тільки доказ насильства ворога, доказ, що ворог ще далі лютує на українській землі, але це заразом свідоцтво слабости окупанта, який по десяти роках влади не закріпив своєї державности на українській землі.

Стріли і кров на вулицях Львова в дні Першого Листопада 1928 року проречисто свідчать, що український нарід не забув на Першого Листопада 1918 року та що не вирікся своєї державности і для її здобуття не відступить, перед ніякими жертвами!

Блакитно-жовтий прапор з малиновими ініціялами Української Військової Організації, що гордо маяв на церкві св. Юра в дні 1 Листопада 1928 року, це доказ живучости революційної ідеї серед українських мас!

Та підлий лях, не маючи змоги пімститися на Українській Військовій Організації, використав нікчемно збройну перевагу проти безборонного українського населення. При підтримці та охороні війська й поліції, ляцька товпа кинулася на українські культурні та економічні установи. Рука ляцького вандала не завагалася перед нищенням музейних цінностей і скарбів мистецтва! Роззвірілий польський хам звернув свою лють проти українських дітей, лінчуючи їх на вулицях та проти безборонних жінок, що їх скидав на вуличний брук з поверхів кам'яниць! Носій "польської культури" показав ще раз свою нікчемну душу!

В ляцькій "тюрмі народів" Українське населення не має ні забезпечення життя та майна, ні найпримітивніших людських прав!

Українці - нащадки славних козаків! Можете ви дозволити, щоб безкарно доконувано звірських вчинків над безборонними жінками?

Мешканці вільної землі Вашінґтона! Можете ви, без слова протесту, погодитися на знущання над українськими дітьми?!

Люди двадцятого століття і горожани культурних держав! Можете дозволити на безкарне нищення скарбів мистецтва і музейних цінностей?

Мешканці країни, що видвигнула клич самоозначення народів! Можете дозволити, щоб старинний державний нарід терпів під насильством вандала, який не шанує примітивних людських прав?

Ні, ви не можете і не сміє те дарувати ляхові його звірств!

Тому, ставайте в один фронт з Українською Військовою Організацією, яка прийняла визов ворога і яка насильство відіпре в слушний час силою! Український нарід мусить видержати в боротьбі до кінця, бо ворог не має і не буде мати над нами змилування!

Листопадові події, коли то все польське суспільство повело наступ на український нарід, мусять з'єднати нас усіх, без різниці партійних і інших переконань, без різниці на кляси і стани. Виступ ворога мусить приневолити нас забути про наші внутрішні роздори. Всякі орієнтації і надії на ворога показалися миляною банькою! Листопадові події усунули ґрунт для угодовщини. Сам ворог своїм вандалізмом доказав, що сама мирна праця не доведе нас до ціли, бо без власної збройної сили і без власної держави мирні придбання можуть кожної хвилі обернутися в одну купу румовища!

Тому підготовляймо всі оружну розправу з ворогом!

Хай нас усіх з'єднає революційна ідея і революційна праця!

Бо лише зброєю зможемо вигнати наїздника з нашої землі та тільки після збройної побіди над ворогом зможемо зажити мирним і вільним життям у незалежній українській державі!

Львів, у листопаді 1928."

Команда Української Військової Організації.

Відгомін листопадових подій у Львові в 1928 році докотився і до Совєтської України. Жило там багато галичан, що залишилися після відвороту українських армій у 1920 році, або ще як полонені з Першої світової війни. Їх пекли й боліли нещастя і лихо, переживані українцями під Польщею. А разом з ними те саме відчували й інші патріотичні українці, що не піддавалися комуністичному дурманові. Та тільки в такій країні, як Совєтський Союз, неможливий ніякий вільний вияв громадської думки, а вже шкода й говорити про якісь зовнішні протести й маніфестації. Без згоди, а часом і без тихого доручення большевицької партії годі про те думати. Та в цьому випадку, коли хвиля обурення розлилася по українцях цілого світу, було б дивним і всіляко могло б пояснюватися в інших народах, що їхні симпатії хотіли приєднувати собі большевики, якби український материк лишився глухий на змагання і страждання своїх братів по крові за Збручем. Не без того, що й совєтський уряд хотів зо свого боку кольнути свою сусідку - Польщу, з котрою ще тоді не єднав його договір про ненапад. Тим можна пояснити, що совєтська влада крізь пальці дивилася на те, як виявляються протипольські настрої в Совєтській Україні. Скористалися з того українці і розгорнули широку протестну акцію з осудом варварської поведінки польської поліції і польської суспільности на українських землях та з виявами симпатії пошкодованому українському народові під Польщею. На жаль нема в нас доступу до старих річників української совєтської преси. Може колись якийсь дослідник збере те все докупи, ми мусимо користуватися тільки тим, що дійшло до нас за посередництвом польських часописів, що реаґували на ту акцію чи просто тільки повідомляли про те свою польську публіку.

"Слово Польське" з 7 листопада 1928 року доносило, що "В Харкові відбувалися антипольські демонстрації. Схвалено резолюції проти переслідування Польщею національних меншин, закликуючи український пролетаріят до боротьби з польським гнобителем. Подібні резолюції схвалено на вічах у Києві, Одесі й Полтаві. Товариство Літераторів та Українська Академія Наук вислали до вчених цілого світу відозву з протестом проти переслідування Українців у Польщі".

"Газета Поранна" з 8 листопада подала, що "ціла Совєтська Україна стоїть під цю хвилю під знаком заінсценізованих гострих демонстрацій проти Польщі, роблених з приводу четвергових львівських подій. Ця акція, започаткована в столиці Харкові, швидко перекинулася на провінцію і тепер загорнула вже цілу Україну. Щоденно відбуваються багатолюдні віча, на котрих подається авторитативне насвітлення львівських подій. Рівночасно різні наукові установи й академічні товариства оголошують відозви на адреси подібних заграничних установ, головно англійських та американських, підкреслюючи при тому, що події у Львові зачинають нову еру в руїнницькій роботі поляків супроти українців, бо поляки не вдоволяються вже переслідуваннями українського народу в політично-економічній ділянці, але прямують до повного знищення української культури та її споконвічних здобутків на рідних землях".

["Сурма", грудень 1928.]

Наш огляд пресових відгуків на кривавий перший листопад у Львові не був би повним, якби не завершити його голосом Української Військової Організації, так як він надрукований у найближчому числі "Сурми":

"Скільки то подій, скільки подвигів і промахів, скільки світлих здобутків та діймаючих втрат, скільки радощів і смутків, підйомів і упадків, щоденних придбань і щоденних втрат було в останньому десятлітті на широкій українській землі!

А серед цього калейдоскопу подій замітний - листопад, трагічно світлий місяць, з яким зв'язані великі національні події. Вже три рази записано кривавими буквами сторінки української історії в листопаді.

Перший раз - у листопаді 1918 року. Це найсяавніший листопад! Широкі маси українського населення, по обох боках Збруча, зірвались до боротьби за волю й честь Української Нації. По обох боках Збруча! Ввесь український нарід сказав тоді своє "хочу"! Сказав це брязкотом зброї, гуком гармат і скорострілів, яких відгомін розійшовся по цілому світі. І це "хочу", цей свій святий заповіт припечатав кров'ю своїх найліпших синів.

Та був другий листопад: 1922 року. Він був виявом непогамованої туги за волею, протестним відрухом народу, що пізнавши свободу, опинився знову в кайданах. Горіли сотки дворів ляцького наїздника, летіли в воздух опори ляцької влади та гинули ляцькі посіпаки від караючої руки українського бойовика, що підняв прапор Української Армії.

А в шість літ пізніше прийшов третій листопад: 1928 року. І знов у всіх українців, без огляду на кордони, забилися в один такт серця. І знов у всіх українців, на згадку про Першого Листопада 1918 року відозвалася туга за волею. І знов стріли пронизали воздух, а український бойовий прапор замаяв у городі Льва. І знову пішов широкий відгомін по світі!

А жертви? Понищені інституції, зруйнований дорібок мозольної праці, ранені, арешти? Так, безперечно, жертви є! Та все ж, які вони малі в порівнянні з тими, що їх кожного дня кладе український нарід для утривалення влади польського займанця!

Що значить знищення кільканадцяти чи навіть кількасот мистецьких пам'яток у порівнянні з відібранням можливости розвитку української культури під польським чоботом? Що більше, в порівнянні зо знищенням уже існуючих кількох тисяч народніх шкіл, зо знищенням уже існуючих середніх шкіл, університету й техніки, з кожноденнім нищенням "Просвіт" і українських культурних установ леґальними розпорядками влади, з полонізаційним походом на українських землях, з крадіжжею десятків тисяч душ нашої молоді, виучуваної в польських школах?!

Що значить знищення скарбів, хочби і як цінних, супроти нищення української історичної, державної традиції, з відібранням можливости жити у власній державі?

Що значить знищення кільканадцяти склепів супроти щоденного нищення нашої кооперації, супроти відібрання цілому народові можливости економічного розвитку, супроти мільйонів податків, данин стяганих кожного дня з українського населення на скріплення сили ворога?! Що це значить у порівнянні з ожебраченням нашого селянства й робітництва та всіх інших верстов українського народу, що находиться в кігтях ляцького банкрота? Що це є, супроти колонізації наших земель ляцькими зайдами, з відібранням землі нашому селянству?

Що значить знищення одної, двох чи більше редакцій з кожноденним нищенням нашої преси польською владою, закнеблювання її уст ляцьким п'ястуком з можливістю розвитку української преси в ляцькій неволі?!

Чи кілька, кільканадцять чи більше ранених можна зрівняти з цією даниною крови, що її мають зложити сини українського народу в польському війську на випадок війни і то для оборони чужої держави? Чи не пролляли ми вже досить крови в обороні наших гнобителів? Чи є якесь порівняння між жертвами, зложеними в світовій війні, в обороні Австрії і тими, що їх положено на жертівнику України?! Мадяри більше вивішали наших невійськових людей на шибеницях, ніж згинуло українських вояків в українсько-польській війні! Та коли кров других кличе й буде кликати будучі покоління до пімсти й боротьби за волю, то чи не на марне пішла кров перших?! Чи не на марне може рівнож піти кров наших братів в обороні Польщі?

Саме листопадові події у Львові показали, що необчислимі духові й матеріяльні жертви кладемо ми в польській неволі, бо Польща змагає до цілковитого знищення українського народу, що, як довго ворог буде панувати ка нашій землі, всім нам буде зле, навіть матеріяльно, бо польське панування здержує наш всесторонній національний розвиток. Що більше, навіть матеріяльні придбання, зискані в мозольній праці серед невимовних труднощів, можуть кожної хвилі бути знищені рукою польського вандала. Тільки усуненням ворога з нашої землі можемо забезпечити охорону наших дотеперішніх духових і матеріяльних надбань та зискати можність для нових. Війна з ворогом для відбудови української держави вимагає менших жертов, ніж ці, що їх щодня кладе поневолений український нарід для зміцнення ляцьких кайдан.

Та не тільки в цьому значення листопадових подій у Львові. Вони об'єднали нас усіх українців, без огляду на кордони. Населення Західніх Земель України, устами своїх послів, кинуло мужньо ворогові в лице: "Зась до нашої землі. Маєш тепер силу - лютуй. Але криваво за те заплатиш!" Велика Україна, сама в большевицькому ярмі, зірвалася до протесту, що відозвався з широких її сторін. Не було закутини еміґрації, де б не вирвався крик обурення українців, що віщує помсту ворогові! Всіх нас овіяв один дух, всіх нас злучила обида, нанесена одній вітці українського народу.

І це найбільший успіх листопадових подій. Він вказує, що ми внутрішньо дозріли до самостійности й державности. Ця проба нашої психологічної підготовки показала, що ми, як нарід, у найширших масах, поступили значно наперед від позицій і листопада 1918 року.

Тому з вірою в серці можемо дивитися в майбутність, що принесе нам визволення. Можливо, що станеться це в четвертому й останньому листопаді!"

["Сурма", грудень 1928.]

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Дужки й оклики подає редакція "Сурми".

[2] По-польськи: на окраїнах.

[3] Польонізм: отруйною.

[4] Польська Аґенція Телеграфічна.

[5] Всі ті цитати взяті з числа "Сурми" за місяць грудень 1928 року.