XX. РОЗДІЛ

ОБОРОНА АКАДЕМІЧНОГО ДОМУ

Тритисячна юрба під Академічним Домом. - Відсіч оборонців. - Знищення харчівні і малярської виставки. - Леґенда і правда про облогу Академічного Дому. - Організатори оборони: управитель Дому Богдан Кравців та управитель студентської харчівні Андрій Гаєцький. - Розповіді самовидців: Андрія Гаєцького, Володимира Кобзярa й Олекси Ганкевича. - Барикади в кухні й у сходовій клітці. - Стріли напасників на оборонців. - Юрба вдерлася наниз і поїла голубці. - Вандальське руйнування магазину. - В криївці під кітлами й казанами. - Поліція прибула аж по двох годинах. - Її переговори з демонстрантами. - Що почали демонстранти, те докінчили поліцисти. - Оборона вищих поверхів дому. - Відвідини журналістів. - Арешт Кравцева й кількох студентів. - Обрано команду для оборони Дому.

В усій тій руйнації юрба не стрінула ніякого опору. Вечірньою порою і так нікого не було в установах, а під вечір Першого Листопада тим більше. Тільки в домі "Просвіти" польські нищителі знайшли одну особу, та й то жінку - легко було подвизатися. Коли ж хтось підказав думку, щоб кинутися на Академічний Дім - то тут уже не пішло так легко.

В Академічному Домі було всього кільканадцять студентів - вся решта пішла на панахиду і не встигла ще вернутися. Вистачило й того, щоб дати прочухана напасникам, що по руйнували тільки партер, знищили харчівню й домівки студентських товариств на ньому, а на гору, до студентських мешкань не могли дістатися, нашвидкуруч зорганізована оборона не допустила.

Небагато могла публіка довідатися про те з газет, що принесли тільки короткі, сухі повідомлення, "з журналістичного обов'язку". Подаємо за "Новим Часом":

"З-під Ставропігії і "Дністра" маса демонстрантів у силі трьох тисяч рушила вулицями Галицькою й Академічною під український Академічний Дім. Вулицями, куди проходила, лунали оклики: "Преч з Маслосоюзем! Преч з дзічон гайдамацкон! Ганьба кабаном! На погибель україньцом! За Збруч русіньске стадо!"1 і т.п.

Ці оклики підносила не тільки демонструюча товпа, але і прохожі, що з-боку приглядалися походові демонстрантів.

В дорозі до Академічного Дому товпа повибивала всі вікна в ґімназії УПТ2 при вул. Мохнацького. Українські студенти, мешканці дому, що саме спокійно вечеряли в харчівні, занепокоїлися ворожими окликами товпи, що вдиралася до будинку. Молодь позамикалася в кімнатах. Між тим товпа гуляла вже в партері будинку. Авля3 дому, де примістилася малярська виставка, домівка "Основи"4 і "Студентської Громади"5 замінилася в одній хвилині в румовище. Нагло впали стріли. Напів зруйнований дім наповнився зойками ранених.

В тій хвилині прибув самохід з комісарем поліції Конарскім, котрому товаришила чота поліційних кіннотчиків. Демонстранти почали відворот. Вулицями Мохнацького й Академічною вернулися під пам'ятник Міцкевича, де почали промови. Після промов зложили присягу".

["Кривавий четвер у Львові", "Новий Час", ч. 136 (586) середа, дня 7 листопада 1928 року.]

Академічний Дім був одиноким місцем, що ним не змогли заволодіти польські демонстранти. Довкола його оброни почала творитися леґенда й розпускалися найбільш фантастичні вістки. Не бракувало перебільшень з одної і другої сторони. Поляки кричали, що Академічний Дім це кубло боївок Української Військової Організації, арсенал зброї, бо звідти стріляли до демонстрантів і чимало їх поранили. Леґальний український світ клав натиск на шкоду і знищення, представляючи студентів, як жертви польського вандалізму, - що зрештою була правда. Дехто з молоді може забагато чванився відвагою й одчайдушною відсіччю оборонців Академічного Дому, хоч і слід їм це було признати. Різні версії часто суперечили з собою, а на приклад подаємо один момент, а саме інтервенцію польської поліції. З інформації преси читач набирався враження, що поліція, хоч і спізнилася, та все таки прийшла на час, щоб визволити Академічний Дім з облоги юрби. А з деяких інших джерел виходило, що поліція даремно добивалася до Академічного Дому і дісталася туди аж над ранком другого дня,6 зламавши спротив його оборонців.

Правда, як завжди, лежить по середині. Завдяки притомності духа і почуттю відповідальности за Академічний Дім оборону моментально зорганізували два члени Української Військової Організації - Богдан Кравців та Андрій Гаєцький. Перший, як управитель Академічного Дому, керував властивою обороною, другий, як управитель студентської харчівні, лишився нанизу, в їдальні, разом з персоналом харчівні, за долю якого відповідав і не міг та не хотів залишити його на поталу розшалілій юрбі.

Гадаю, що цей важливий епізод у тогочасних листопадових подіях найкраще висвітлить свідоцтво самовидців, що брали участь в обороні Академічного Дому від початку до кінця. Тому подаю розповіді Андрія Гаєцького, директора харчівні, знаного нам уже Володимира Кобзяра - він якраз вернувся з панахиди і маніфестації під св. Юром і боронив сходів на горішні поверхи - та студента-націоналіста Олекси Ганкевича, що належав до оборонців горішніх поверхів. Ось як представляє напад на Академічний Дім управитель студентської харчівні Андрій Гаєцький:

Андрій Гаєцький, управитель
студентської харчівні.

"Після маніфестації під церквою св. Юра кільканадцять студентів прийшли до харчівні повечеряти. Вечеря звичайно видавалася скоріше, того вечора студенти забарилися через події під церквою. Прибіг задиханий студент з вісткою, що до Академічного Дому наближається величезна юрба, ведуть її мабуть польські корпоранти,7 бо в перших рядах видно самі майже студентські шапки. Всі заметушилися і початково не знали, що робити. Серед нас був Богдан Кравців, адміністратор Академічного Дому, він сказав мешканцям дому йти нагору, до своїх кімнат, і звідти боронитися з вікон, сам же з іншими студентами кинувся барикадувати головний вхід. Я, як управитель харчівні, лишився внизу з нашою службою. Всього було її п'ять осіб: кухар Іван Прокопишин, колишній український січовий стрілець, що кухарював у Василя Вишиваного,8 магазинер, худенький чоловік, котрого всі називали інспектором і мало хто знав, як він справді називається, і три сільські дівчата-помічниці. Лишилася з нами студентка Дарка М-н, що жила в сусідстві і в тій суматосі не встигла вибігти з харчівні. Не було мови, щоб ми з-низу багато могли помогти в обороні, було ж нас усього три, не враховуючи дівчат. Ми тільки поспішали забарикадувати входові двері до кухні, заваливши їх столами й лавками. Вже з-далеку чули ми тупіт і гул юрби. Службі казав я заховатися в найдальшій кімнаті, а сам станув коло вікна від фронту. Я бачив, як юрба ще на бігу обкидала дім градом каміння. Дзеленькотіли вибиті шибки і чути було револьверові стріли. А все те серед страшенного, дикого реву юрби, що принесла з собою сокири й кирки, в декого бачив я невеликі кімнатні драбини.

Головна атака йшла на великі фронтові двері. Та вони міцно трималися, підперті з-середини столами. В той час з-гори почали сипатися на голови демонстрантів дерев'яні скриньки, кам'яні плитки, вирвані з підлоги на коридорах та інші тяжкі предмети. Були і стріли, та рідкі. Почулися зойки ранених і юрба на хвилину відступила. Де не взялася каритка швидкої допомоги, з мого вікна видно було, як несуть до неї людей. В тій хвилині мусів я покинути свій обсерваційний пункт. Побачивши, що двері міцні, передні ряди юрби почали влазити крізь виламані вікна в харчівню, що містилася в підвалі Академічного Дому. Я мусів тікати до кімнати, де скрилася служба, по дорозі встиг я ще завважити, як перші напасники поїдали приготовані на вечерю голубці в тарілках на столі. А тоді почали торощити все, що попалося під руки. Поломили всі столи й лавки, до одної побили всі тарілки, склянки й горнятка, кирками розвалили піч у кухні, сокирами рубали дерев'яну обстанову харчівні й обладнання в кухні. Так дійшли до останньої кімнати, де зібралася служба. Побили кухаря та "інспектора", домагаючись, щоб сказали, хто стріляв до юрби, хоч стріли падали з горішніх поверхів і служба нічого про те не могла знати. Дарка М-н урятувалася, її взяли за одну p прислуги. Тут і мені амінь був би, якби служба не засунула мене в кут і накрила зверху великими казанами й різною бляшаною кухонною посудою. Увага юрби відвернулася - хтось відкрив магазин. Тоді давай пороти міхи з мукою й кашею, все те розсипали по підлозі, а на верх вилляли около сто літрів молока, заготовленого на снідання на завтрішній ранок.

Було може пів на одинадцяту, коли прибула поліція. На те, щоб дістатися з казарми до Академічного Дому, потрібно їй було двох годин - сподівалися, що тим часом юрба покінчить своє діло. Замість розганяти юрбу, як це поліція з великим запалом та охотою робила на площі св. Юра, поліційний комісар почав переговори з провідниками демонстрантів і переконував юрбу розійтися. Нічого було демонстрантам робити, до середини, крім харчівні і партерових кімнат дістатися не могли - поволі юрба почала розходитися. Поліція обставила стійками ввесь Академічний Дім, щоб ніхто не міг ні ввійти до нього ні вийти. Стійки стояли і на коридорах, не дозволяли студентам переходити з поверху на поверх. Це не мало нічого спільного з охороною Академічного Дому перед новими демонстраціями. Тепер поліція докінчила те, що не вдалося демонстрантам. Баґнетами проколювали сінники й матраси, розбивали шафки і скриньки, ніби шукаючи за зброєю. В канцелярії харчівні розбили шухляди з підручною касою і забрали всі дрібні гроші. Від студентів позабирали бритви. При тій нагоді попропадали інші цінні речі, що їх могли мати студенти в своїх убогих достатках.

А я все ще сидів, привалений купою кітлів і казанів. Аж коли опівночі змінилися поліційні стійки, служба помогла мені видістатися звідти і я висунувся до їдальні. Нагору мене не пустили, мусів я ждати майже до ранку, коли знову змінялися стійки. Тоді приїхали журналісти за інформаціями до газет, поліційний стійковий узяв мене за одного з них і так я просунувся на перший поверх, до інших студентів. Труси й допити тривали майже до полудня 2 листопада, аж тоді пішла собі поліція, забравши з собою до арештів кількох студентів, а серед них першого Богдана Кравцева. Його, як управителя Академічного Дому, вважали відповідальним за стріли до демонстрантів і хотіли в якийсь спосіб за те помститися, не знайшовши ні зброї, ні тих людей, що з неї стріляли".

Знаний нам уже Володимир Кобзяр був одним з тих, що просто з маніфестації під св. Юром пішли до Академічного Дому. На його долю випало боронити сходів, що вели до горішніх поверхів, і в його версії події тодішнього вечора представлялися так:

Володимир Кобзяр

"Була може година пів до сьомої, коли я прийшов до Академічного Дому. Найперше зайшов до своєї кімнати, де я жив з Омеляном Верхолою, і залишив там тимчасово свій пістоль у сіннику, думавши по вечері сховати його десь поза Академічним Домом, бо більш як певно можна було цієї ночі сподіватися ревізії поліції. Моя кімната була посередині сходів, що вели з головного коридору до їдальні. Біля столів сиділо вже кільканадцять студентів, на багато менше, як кожного іншого вечора, коли то звичайно в харчівні аж гуділо від студентського люду, його розмов, дискусій та співів. Всі жваво обговорювали події на площі св. Юра, хотіли від мене чогось ближче довідатися. Я коротко відрубав, що під самою церквою не був, стояв оподалік, у самій демонстрації не брав участи і мало що знаю. Вечері ми не скінчили, хтось вбіг до їдальні і крикнув: "Польські корпоранти ідуть на нас!" Уриваними з поспіху словами розповів, що був на Академічній вулиці, де якраз польські студенти робили віче. Виступали там промовці з підбурливими протиукраїнськими промовами, потім почали співати: "Нє дами зємі, сконд наш руд",9 уформувалися в похід і тепер він іде вулицею Мохнацького до Академічного Дому. Доповісти до кінця не встиг - почулися крики і свисти, до Академічного Дому почало долітати перше каміння, задзвеніли вибиті шибки. Хтось - мабуть Богдан Кравців - крикнув: "Усі нагору! Ставити барикади!" Згасло світло. Я метнувся до своєї кімнати захопити пістоль. Вікна в моїй кімнаті вже були вибиті, пролунав стріл у віконну діру, хтось з демонстрантів випалив у мене. Коли я вискочив на головний коридор, у входовій брамі, якої не було часу добре забарикадувати, показалися перші демонстранти. Потиснув я за язичок - гримнув стріл. Не знаю, влучив я кого, чи ні, хоч у такій тисняві просто неможливо не поцілити. Коридор, що сходив кількома східцями до брами, мусів бути високоакустичний, бо мені зашуміло в ушах і на мент здавалося мені, що я оглух. Ефект був надсподіваний, тих кілька польських студентів, що вдерлися до середини, стрімголов кинулися навтіки. Тут же надбігли Богдан Кравців з Омеляном Верхолою, несли столи і крісла. Замкнули ми двері, підперли їх дечим і поставили барикаду на сходах від головного коридору вгору. Один з них був тієї думки, щоб я зо своїм пістолем залишився перед барикадою і пострілами час-до-часу відстрашував демонстрантів. Я так і зробив, бігав від головної до бічної брами, стріляючи ощадно, бо куль у мене лишилося небагато. Яких п'ять разів пробували поляки дістатися до середини - вистачало одного стрілу, щоб усе панічно втікало. Якби в нас було кілька пістолів нанизу і піддостатком набоїв, ми не то що оборонили б Академічний Дім, але дали б полякам доброго прочухана і прогнали б юрбу з подвір'я.

Тим часом юрба вдерлася до підвалу і нищила харчівню. Звідти дісталися до головного коридору і я мусів перелізти через барикаду. Лишився мені одним-одинокий набій. Підповз до мене Омелян Верхола і випросив його для себе. Я бачив, як він, старий вояка і колись сотник українського війська, зворушений брав у руку мого "Ортґіса". В той час на чоло юрби висунулися ті, що мали револьвери. Вони засипали кулями нашу барикаду, все з-далеку, не важилися підходити ближче, швидко перебігаючи попри неї з одного кінця коридору в другий. Коли купка їх пробігала попри нас, Верхола піднявся поверх барикади на ввесь ріст і випалив у юрбу останній стріл.

Оборону продовжували ми з першого поверху, кидаючи крізь вікна все, що було трохи тяжче. Таке саме діялося на другому поверсі, а хтось пробрався навіть на дах, зривав звідти дахівки і метав на демонстрантів. Не пригадую добре, хто саме оперував на горішніх поверхах, здається мені, що оборону вели там Павло Ґ. і Микола К.

Перебули ми в облозі щонайменше дві години і вже не ставало нам чим боронитися. Десь аж під одинадцяту годину прийшла поліція і "визволила" нас від облоги в той спосіб, що більшість арештувала й завела до поліційних арештів при вул. Яховича. Майже всіх нас загнали до одної великої камери. Аж тоді признався мені Верхола, що одна з куль напасників зранила його в палець на нозі. Було це вже на першому поверсі, хтось обстрілював Академічний Дім з недалекої цитаделі, куля влетіла крізь вікно в коридорі і на щастя поцілила його тільки одного та й то тільки в палець ноги. Це просто чудо, що в усій цій стрілянині не потерпів ніхто з оборонців.

Потримали нас в арешті кілька днів і випустили без дальших допитів. Тільки Богдан Кравців лишився на довше, його хотіла поліція пришити до т. зв. процесу листопадівців".

На кінець, образ оборони доповняють свідчення студента Олекси Ганкевича, мешканця Академічного Дому:

Олекса Ганкевич

"Під час демонстрації після панахиди в церкві св. Юра перепало й мені трохи, тяжко було йти додому, пригадую собі, що хтось з товаришів помагав мені в дорозі. Та й проголоднівся я, здавалося, коня з копитами з'їв би. То й поспішав я, як міг, до студентської харчівні в Академічному Домі. Добре пам'ятаю, на вечерю тоді подавали голубці і мені попався на тарілку, на моє негодування, тільки один, хоч і величезний. Та я його й лишив недоїдженим, - якраз счинився алярм, що юрба демонстрантів підходить під Академічний Дім. Цікаво, що в замішанні, яке постало на цю вістку, нікому й на думку не прийшло втікати, хоч був ще час вискочити брамою від кухні і переплигнути паркан на подвір'я сусідніх домів, що стояли фронтом до вул. Пелчинської.

Богдан Кравців, як управитель Академічного Дому, скомандував усім піти нагору. Мені казав узяти в сторожа ключ до головної брами, сам пустився зачиняти бічний вхід і це йшло йому пиняво, ключ мабуть затявся і не хотів обернутися. За сторожа в нас був Костюк, п'яниця й ледащо. Не знаю, навіщо його прийняли. Свою власну жінку прогнав і жив на віру з якоюсь полькою, а Товариство Прихильників Освіти, не зважаючи на те, не хотіло його звільнити і взяти якогось другого. В мешканні була тільки ця його господиня, не хотіла мені дати ключа. А тут кожна секунда дорога, чути тупіт ніг на подвір'ю і вигуки юрби. Мигнула мені думка - може ключ під подушкою, щоб сторожеві під рукою, коли встає вночі відчиняти пізнім поворотцям додому. Так воно й було. Я вхопив цей ключ і в останній ще хвилині встиг устромити його в замок. Крізь шибку в дверях бачив я море голів на подвір'ї, у перших рядах переважно студенти, було між ними кілька військових уланських10 одностроїв - мабуть студенти на відпустці з війська. Не було мови, щоб брама витримала довго, вона дрижала й хиталася вже під першими ударами і якби не те, що впало кілька стрілів на юрбу й посипалися з вікон усякі тяжкі речі на голови демонстрантів, вона впала б, ще заки я встиг би дістатися на перший поверх. Потім ми її трохи підперли і вона не піддалася під напором юрби, до Академічного Дому дісталися демонстранти через вікна харчівні. Тим часом миттю збудовано на сходах барикаду зо столів і крісел. За нею станула перша зміна оборонців - і я серед них - що кидала в демонстрантів плитками з підлоги, їх підносила нам друга зміна. Демонстранти спершу наперлися на барикаду, ми сипнули на них нашою "амуніцією", крім того хтось стрілив у них кілька разів і вони відступили, піймавши облизня. Я бачив, як з горішнього поверху зійшов якийсь молодий чоловік з чорною невеличкою борідкою. В руці тримав револьвер і випалив у кучку людей під барикадою три рази - вони відскочили, як ошпарені. Тоді прийшла на мене черга постачати "стріливо", на наше місце прийшла друга зміна оборони. Це було зайняття трохи спокійніше і я мав час розглядатися, що діється довкола мене. Крізь відкриті вікна долинав шум і час-до-часу несамовитий рев розсатанілої юрби. Страшно було подивитися - все подвір'я, вулиця Супінського і частина вулиці Мохнацького щільно вкриті людською масою. Якби дірвалася вона до нас, на куски розшматувала б. Стріляли до нас наосліп, ніякої шкоди від тих стрілів не було. І від цитаделі доносилися стріли, хоч рідко. Я сам чув тільки один, куля просвистіла і зарилася в одвірок недалеко від мене.

Не мавши можности видістатися на вищі поверхи Академічного Дому, юрба зганяла свою енерґію на руйнації партеру. Геть чисто поруйнували канцелярії студентських домівок, здемолювали читальню і по-вандальськи знищили мистецьку
Зруйнована польською юрбою кімната в Академічному Домі
виставку картин артиста Олекси Новаківського в авлі Академічного Дому.

Довго це тривало чи коротко, годі було тоді думати, ніхто не дивився на годинник. Нарешті прийшла поліція, ніби на виручку нам, тоді юрба розійшлася, та не вся, багато цікавих лишилося ще на вулиці слідкувати, що буде далі.

Разом з уніформованою поліцією з'явилися тайні аґенти, щоб вести слідство, хто стріляв, звідки взято зброю і де вона поділася. Нас зігнали в дві кімнати, в одну мешканців Академічного Дому, в другу тих, що прийшли тільки на вечерю або з припадковими відвідинами. Щойно тоді побачив я, як мало нас було - всі ми могли поміститися на чотирьох ліжках. Я мав ще час забігти до моєї кімнати, щоб знищити нелеґальну літературу і якого може півтора кілограма кришеного самосіяного тютюну. В Польщі був державний тютюновий монополь і хто сіяв тютюн поза державною контролею, того суворо карали. Все те спустив я крізь мушлю в умивальці. Папір пройшов добре, зате тютюн напучнявів у воді і не сплив наниз, знайшли його водомонтери, що їх ще тієї самої ночі привела поліція шукати за револьверами в відхідниках.

В тих кімнатах перетримала нас поліція до ранку. Всю ніч робили ревізію, нікого туди не допускали і тому пропало студентам багато цінних речей. Не кажу вже про знищення - все було порозкидане по підлозі, поперевертане, а то й подерте.

По півночі допустили до нас представників преси. Приїхали два редактори, один з них Дмитро Паліїв, що був також послом до варшавського сойму, другий, як мені здається, був редактор "Громадського Голосу".11 Найбільше втішився я цигарками від них, бувши в той час сильним курцем і не мавши ні крихти тютюну, все викинув. А вранці привезли нам канапки-сендвічі з Товариства "Молода Громада".12 Там мав відбуватися святочний вечір у ніч під 1 листопада, заготовлено буфет, тепер це придалося для нас.

Як довго господарила поліція в Академічному Домі, не пам'ятаю вже. Мусіла забратися коло полудня, бо пригадую, що дехто з нас ходив оглядати знищення українських установ, заподіяні минулого вечора, а ввечері відбулися сходини, що скінчилися вибором Студентської Екзекутиви. Обрано теж команду під проводом студента ветеринарії Володимира Бялого, що мала підготовити ліпшу оборону Академічного Дому на випадок, якби польським студентам заманулося ще раз на нас напасти. Установлено постійні стійки-дижури, як день так ніч, до мене належало пильнувати їхньої зміни і будити стійкових уночі. Сторожа стояла при вікнах другого поверху, звідки далекий вид на вулицю, і назовні Академічного Дому. Назносили ми купи цегли, поскладавши їх на зручних місцях, щоб були під рукою, повідкручували кальорифери для підпор під брами і тепер уже й хотілося б, щоб ще раз полякам прийшла охота побешкетувати під Академічним Домом. Так дістали б по головах, що грецький місяць попам'ятали б. Та більше нападів не було. Ще один раз зібралася юрба на вулиці, не стало їй відваги підійти на подвір'я.

Всі ті дні - 1, 2 і 3 листопада - ішли арешти серед наших студентів, мешканців Академічного Дому і тих, що жили на приватних квартирах. Мене взяли 4 листопада вранці, коли я зійшов по зміні з моєї стійки. Перебувало тоді в поліційних арештах около 120 студентів. Хто мав щастя, того випустили ще з поліції, в мене того щастя не було, завели мене до слідчого судового арешту в Бриґідках. Не жалію того. Час, що його я перебув серед політичних українських в'язнів у камері ч. 109 львівських Бриґідок, завжди буду гарно згадувати. Були там Василь Атаманчук та Іван Вербицький, Володимир Ординець, Іван Плахтина, Євген Скицький, Плятон Полотнюк, Іван Сенів та інші, а коротко перед моїм виходом на волю привели ще й Богдана Кравцева. Він був Головою Союзу Української Націоналістичної Молоді і за два місяці мав виїжджати на перший конґрес українських націоналістів за кордон. Передчуваючи, що я швидше за нього знайдуся на волі, передав він через мене різні думки й побажання для провідників націоналістичного студенства Степана Охримовича, Степана Ленкавського й Івана Ґабрусевича, з котрих два а може й усі три, вибиралися їхати на конґрес. Все те я сумлінно виконав і переказав".

 

------------------------------------------------------------------------

[1] По-польськи: Геть з Маслосоюзом! Геть з гайдамацькою диччю! Ганьба кабанам! (Так згірдливо називали поляки українців у Галичині). На погибіль українцям! За Збруч Українське стадо!

[2] Українське Педагогічне Товариство - Рідна Школа.

[3] Зали на збори.

[4] Товариство українських студентів політехніки.

[5] Товариство студентів університету.

[6] В. Мартинець, від УВО до ОУН, стор. 314. Стилізація неясна, не знати, чи напад на Академічний Дім відбувся того самого вечора, як панахида в церкві св. Юра, чи аж пізніше, на другий, чи на третій день, коли вже діяла Студентська Екзекутива, що створилася на студентському вічу дня 2 листопада 1928 року, та Комітет Оборони Академічного Дому, сформований трохи скоріше і затверджений на тому вічу.

[6] Члени студентських товариств-корпорацій.

[8] Архикнязь з роду Габсбурґів, претендент на український престіл, якби в висліді Першої світової війни вільна Україна зорганізувалася в монархію. Прибрав собі українське назвище Василя Вишиваного.

[9] По-польськи: Не дамо землі, звідки наш рід. Початкові слова віршика польської поетки Марії Конопніцкої.

[10] Улани - з німецької: рід легкої кінноти.

[11] Тижневик, орган Української Радикальної Партії.

[12] Клюбового характеру товариство колишніх українських вояків.