XIX. РОЗДІЛ

ПОЛЬСЬКІ БЕШКЕТИ

Польські студенти підбехтують вуличну юрбу. - Союз шумовиння з польською академічною молоддю. - Погромний похід на "Просвіту" та інші українські установи. - Здемолювання друкарні "Діла". - Знищення дорогоцінних рукописів у переплетні "Просвіти". - Демонстранти викинули дівчину крізь вікно. - Прихід "пружної" поліції... дві години пізніше. - Руйнують Ставропігію. - Гайда на "Маслосоюз"! - Українські посли й сенатори інтервеньюють. - Експльозія під пам'ятником "Орленят" на Персенківці? - Провокація з пам'ятником під політехнікою. - "Вядомосьці Корпорацийне" стаються погромницьким геройством. - Польські студенти беруть на себе відповідальність за вандальські знищення у Львові.

Подвір'я кам'яниці "Просвіти" у Львові після погромницьких бешкетів польських студентів

В той час, як ішла маніфестація під катедрою св. Юра, зібралася в середмісті велика юрба поляків. Як довго чути було стріли і не було певно, чи поліції вдасться опанувати ситуацію, не слідно було ніяких войовничих настроїв серед польської юрби. Навпаки, випадкові українські прохожі завважили, що відчувався деякий острах, що українська демонстрація може розлитися по місті і потурбувати поляків. Як тільки прийшли чутки, що під Юром успокоїлося, стрілянина вщухла і демонстранти розійшлися та й поліція вернулася до своїх касарень - серед юрби почали шугати підбехтувачі з-поміж польської академічної молоді, накликаючи до бешкетів і погромів. Як звичайно в таких випадках, на вулицях мало було порядних і спокійних, хоч і шовіністично супроти українців настроєних польських громадян, зате з вуличок і закапелків сунув усякий збрід та міське шумовиння. Миттю зав'язався союз між ними і польською академічною молоддю та її провідниками. Вся та галайстра сформувалася в похід, що рушив на українські установи, головним чином розміщені коло Ринку і на сумежних з ним вулицях. Пів години пізніше маніфестанти перейшли попри будинки "Просвіти", "Ставропігії" та "Дністра". Юрба повибивала в тих установах вікна від вулиці, а в "Просвіті" купа демонстрантів позривала вивіски українських установ нанизу. Здавалося, що на тому скінчилося, демонстранти пішли подвизатися на інших місцях. Годину пізніше похід знову завернув під "Просвіту" і почав її штурмувати від сторони Бляхарської вулиці. Розбивши браму, юрба з ревом вдерлася до середини. Знищено ввесь запас паперу в великих балях, повибивали всі вікна разом з рамами та поламали двері. Крізь вікно дісталися до великої ротаційної машини в друкарні "Діла" і дощенту її зруйнували. Здемолювали стереотипію та інші друкарські машини.

Опісля юрба, піддаючи собі відваги ревом і прокльонами на українців, підійшла на другий поверх і геть спустошила переплетню товариства "Просвіта". Поперевертано та поломлено всі шафи, тисячі книжок цілком понищено, повикидавши їх на подвір'я і на Бляхарську вулицю. Не лишили ні одних дверей цілих, ні одної віконної рами в своєму шалі вандальського нищення. В мешканні управителя друкарні застали його своячку, панну Михайлину Філясівну. Її побили і викинули крізь вікно на вулицю з першого поверху. Станиця рятункового поготівля забрала її, облиту кров'ю і безпритомну, до шпиталю, де вона кілька годин боролася зо смертю.

Коли вибито вже всі шибки на другому поверсі і юрба почала добиватися до редакції "Діла" - прийшла поліція. Характерне, що юрба бешкетувала майже дві години, заки поліція пригадала собі, що до її обов'язків належить не тільки громити українців, але й охороняти майно й життя громадян без уваги на їхню національну чи релігійну приналежність. І не треба їй було тратити багато часу, щоб зібратися, бо ж стояла вона ввесь час готова під алярмовим станом від полудня того ж дня, сподіваючися заворушень на першого листопада.

В той час, як одна частина юрби руйнувала друкарню "Діла" і переплетню "Просвіти", друга її частина зганяла свою патріотичну фурію на друкарні Ставропігійського Інституту в сусідстві. Знищено мешкання директора друкарні і канцелярію адвоката Крижанівського в тому самому домі. З другої сторони будинку "Просвіта", від Ринку, містилася книгарня Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка. Вибито в ній великі виставові вікна, знищено вивіску, понищено також недалекі крамниці "Маслосоюзу".

"Маслосоюз" зо своєю мережею крамниць по цілому місті був сіллю в оці польських шовіністів. Майже в кожному числі ендецької1 преси йшли нападки на нього. Тим більша була лють поляків, що "Маслосоюз" добре давав собі раду з утвореним йому в противагу "Малопольскім Звйонзкєм Рольнічим" чи якось він там подібно називався, помимо всієї державної опіки над ним, широких кредитів і шаленої реклями-пропаґанди. Хтось з юрби крикнув: "На Маслосоюз"! І всі побігли до централі тієї установи при вул. Костюшка ч. 1 "А". Почали громити централю, вибиваючи вікна та роздираючи залізні віконниці. Все внутрішнє устаткування "Маслосоюзу" перемінилося в одне жахливе румовище. Цілком понищено теж розкидані по місті крамниці "Маслосоюза", за вийнятком найбільше віддалених від центру.

Як до тих подій ставилася польська державна адміністрація та її виконне рам'я - поліція - про те довідуємося з повідомлення української преси:

"О годині пів до сьомої,2 в той час, коли на площі св. Юра поліція розганяла юрбу, з Секретаріяту Української Парляментарної Репрезентації інтервеньювали телефонічно в Старостві Ґродзкім. При апараті відозвався невідомого прізвища дижурний і він заявив, що на площу св. Юра вислано "плютон"3 кінної поліції для привернення порядку. Коли ж йому закомуніковано про те, що там справді діється, дижурний обіцяв запорядити, що потрібне. На тій обіцянці скінчилося.

О годині пів до дев'ятої, в час, коли демонстранти демолювали будинок "Просвіти", в Ґродзкого Старости Райнлендера з'явилася делеґація в особах Голови УНДО, посла д-ра Дмитра Левицького - посла Остапа Луцького та домагалася охорони демольованих українських інституцій. Пан Райнлендер заявив, що зробить усе, щоб привернути лад".

["Новий Час", ч. 136 (586) середа, дня 7 листопада 1928, "Інтервенція в Старостві Ґродзкім".]

Ми бачили, як виглядало це "привернення спокою". Скінчилося воно шкодою, що йшла на мільйони і знищенням у переплетні "Просвіти" неоціненої вартости старовинних рукописів Національного Музею, відданих туди для переплету.

Польська преса - щоправда, дуже непереконливо, так і видно було, що сама в те не вірить, - пробувала оправдувати ексцеси вулиці під проводом польської студентської молоді патріотичним обуренням з приводу знищення вибухом бомби пам'ятника "оборонців Львова" на Персенківці і похляпанням смолою задньої частини пам'ятника "Орленят"4 у городі львівської політехніки. Скільки в тому було правди і яка з того була дійсна шкода, ніхто ніколи не і довідався. Польські газети писали, наче б то около 2-гої години вночі з 1 на 2 листопада 1928 року якісь незнані справники підложили бомбу під пам'ятник "оборонців Львова" на Персенківці. Експльозія бомби незначно ушкодила пам'ятник. Вибух її почули поліцисти Душенко і Хшан, що робили службу на Персенківці, і зараз побігли на місце, де стояв пам'ятник. Хшан пішов до телефону повідомити про випадок поліційний комісаріят, Душенко лишився на місці. Як розказував Душенко, кілька хвилин пізніше бачив він дві тіні в віддалі 200 метрів від пам'ятника, ішли вони в напрямі Зубрицького ліску. Він перебіг їм дорогу і крикнув: "Стій!". Тоді ці дві невідомі особи стрілили до нього з пістоля яких шість разів. Один стріл зранив його в ногу. Справники зникли в ранішній мряці. Яку годину пізніше хтось стрілив два-три рази до польового Цимбали в віллі полк. Снядовского, коли Цимбала вийшов уночі на подвір'я.

І досі невідомо, чи це правда. Фактом є, що Українська Військова Організація не видавала наказу підкладати бомби під пам'ятник на Персенківці, а вже й мови нема про руку УВО, коли мова про захляпання пам'ятника в політехнічному городі. Обмазування пам'ятників грязюкою і смолою не було в стилі Української Військової Організації. Коли один з українських журналістів поїхав на Персенківку оглянути шкоду на пам'ятнику, нічогісінько там не побачив, крім звичайних наслідків дощів та морозів на непершоякісному матеріялі, з котрого збудований був цей пам'ятник. Вся справа виглядала на витвір фантазії, а ще більше на польську провокацію. Ніхто пізніше не чув і про раненого поліциста Душенка, хоч польська преса довго ще згадувала про ранених у часі святоюрської демонстрації поліцистів, авже ж, не подаючи їхнього числа.

Не можна виключити, що хтось самочинно пробував ушкодити пам'ятник на Персенківці. З котрого боку не глянути, ціла та справа виглядала так несерйозно, що після того польська преса ніколи вже про неї не згадувала. Але чи не найважніше було те, що обидва ці випадки мали статися вночі з першого на другого листопада, отож не могли бути причиною обурення, що виллялося в погромі українських установ, що відбувався ввечері першого листопада, отже перед тим, заки стався вибух на Персенківці і заки обмазано пам'ятник коло політехніки.

Слід теж відкинути думку про спонтанність і відруховість польських бешкетів. Демонстранти несли з собою драбини, позапасалися в сокири й кирки, щоб розбивати брами українських установ. Все те свідчило, що акція велася підготовано і з роздумом. Керувалася вона з одного центру під проводом польських студентів університету, що скликали віче, під'юджували юрбу, що не йшли наосліп, а маршували поділені на три головні колони і кілька невеликих відділів, відряджених нищити віддалені від себе і розміщенні по різних вулицях крамниці "Маслосоюзу".

Коли впала погромницька хвиля, дехто з поляків, хоч несміливо, соромився за свою молодь і пробував скинути за те відповідальність на міське шумовиння.

Проти того миттю запротестували самі польські студенти, а довідуємося про те з "Сурми":

"В часі демолювання польські "герої-студенти" вкрали в Академічному Домі около 500 золотих, у переплетні "Просвіти" - футро і куртку, а в крамницях "Маслосоюзу" розкрадали масло. На другий день "Вядомосьці Корпорацийне"5 писали: "Товариші" вчора виконали ми наш горожанський обов'язок!"

Польська преса старалася представити демолювання українських інституцій (а про нищення мистецьких виставок та музейних ціннощів не згадує!), як діло "суспільного шумовиння".6 Та неосторожно вирвалися "Вядомосьці Корпорацийне", що пишуть: "...Сьогоднішні часописи непотрібно звалюють вину демолювання українських об'єктів на міське шумовиння. Польська академічна молодь бере на себе відповідальність за вчорашні випадки".

["Польські студенти в листопаді 1928 року", в рубриці "Різне", "Сурма", число за грудень 1928 року.]

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Польська національно-демократична, україножерна преса.

[2] Це було на кілька хвилин перед тим, заки Українська Військова Організація виступила в обороні зібраних українців перед напастю поліції.

[3] Чота.

[4] Поляки називали оборонців Львова орленятами.

[5] Польські студенти були організовані м. і. в різні земляцькі і факультетні товариства, звані "корпораціями", що видавали свій спільний бюлетень "Вядомосьці Корпорацийне".

[6] Покидьки суспільности.