XIII. РОЗДІЛ

...А ЩО СКАЗАЛА ПОЛІЦІЯ

Тадеуш Смольніцкі, кат Басарабової. - Слідство вела політична бриґада слідчого відділу. - Під обстрілом оборони. - "Обвинувачених не бито, вони самі потовклися". - Брюнет з пасмом сивого волосся - підкомісар Юзеф Федунішин. - Драматична конфронтація з Мирошем. - Комісар "не розуміє по українськи". - Ще один ренеґат - підкомісар Юліюш Чеховскі. - Замість мізку й інтеліґенції - палиця і п'ястук.

Ні один політичний процес не обійшовся без того, щоб не виступали на ньому поліцисти, як свідки. По найбільшій часті вони мали доповняти те, чого не можна було доказати зізнаннями підсудних, свідками, документами й речовими доказами. Прокурор затикав ними шпари в акті обвинувачення, хоч це й нагадувало дуже часто, як то циган свідчився власними дітьми. Коли годі було щось доказати, з'являвся на судовій залі поліційний аґент, зосереджено шукав чогось у своїм записнику, ніби "для відсвіження пам'яти", і таємничо покликався на свої відомості з "конфіденційних джерел", що їх не може виявити, бо це "службова тайна".

В цій справі фактична її сторона була ясна, лежала неначе на долоні. Не було місця для попису поліції. Все ж таки прокурор не відступив від традиції і запропонував судові цілу низку поліційних свідків.

Коли голова трибуналу викликав назви ще Тадеуша Смольніцкого, на залі відчувся рух, шурхання черевиками по підлозі і легкий тріскіт лавок - публіка садовилася вигідніше, щоб побачити ката Ольги Басараб. Це ж бо він, хоч під наказами комісаря Михайла Кайдана, проводив слідство в тій справі і глухі чутки, що не знати як і коли зародилися в самих таки поліційних колах та звідти просочилися до міста, показували на нього, як того, що під його руками сконала Ольга Басараб.

Невідомо, чому саме його першого покликано на свідка. Про напад на пошту довідався він аж уночі з 3 на 4 липня і коли прийшов на поліцію, слідство вже почалося. Провадив його начальник політичної поліції Мітленер та інші вищі поліційні урядовці. Вже було відомо про участь у нападі Володимира Ординця і свідка викликано арештувати його в селі Підберізцях. Позатим його участь у цьому слідстві була помічна тільки і неначе побічна. Раз їздив він з Іваном Плахтиною автом до ставу т. зв. Батярівка у Львові, де Плахтина мав сховати свій револьвер. Недалеко звідти було до хати Плахтини, з неї вибігла його мати з криком: "Б'ють мою дитину, мордують!" Свідок мусів загрозити їй арештуванням, щоб успокоїлася і не чинила збіговища. Був присутнім при тому, як Плахтина добровільно признався до участи в нападі, коли побачив, що поліція знає про всі його подробиці.

Тепер почалася атака оборонців. Поставлено запит, як закваліфікувала поліція цей напад. Смольніцкі відповів, наче б то від самого початку вважали його звичайною бандитською справою, не політичною. Варто познайомитися ближче з діялогом між обороною та підкомісарем Смольніцкім:

Д-р СТАРОСОЛЬСЬКИЙ: Не могли б ви нам, пане комісарю, сказати, чому справа нападу опинилася в п'ятій, політичній, бриґаді, якщо вона була кримінальна?

СМОЛЬНІЦКІ: (мнеться, потім коротко заявляє) Не знаю, так рішила вища влада.

Д-р ГАНКЕВИЧ: А чи не бачили ви, як били обвинувачених?

СМОЛЬНІЦКІ: З обуренням заявляє, що на поліції зовсім не б'ють, проти того є дуже гострі приписи, що забороняють таку поведінку.

Д-р ГАНКЕВИЧ: Чи ви були присутні при допитах Мироша дня 4 і 6 липня?

СМОЛЬНІЦКІ: Дат собі не пригадую, але при якомусь допиті я був.

Д-р ГАНКЕВИЧ: Чи бачили ви сліди побиття на обвинуваченім?

СМОЛЬНІЦКІ: Ні, але зверну увагу, що є тут інша можливість, а саме, що обвинувачені могли самі побитися при втечі після нападу.

Д-р ГАНКЕВИЧ: Якто?

СМОЛЬНІЦКІ: Цілком просто. Втікаючи з пошти після невдатного нападу, обвинувачені ломили паркан, стрибали через нього, не один з них міг упасти й потовктися.

Д-р ГАНКЕВИЧ: Ставить запит до підсудного Мироша, щоб він описав, як виглядали ті, що били його на поліції.

МИРОШ: Перший з них, це елеґантно зодягнений мужчина середнього росту, брюнет, з помітним пасмом сивого волосся посередині голови, трохи шпакуватий.1 Другий: високий, худий, з довгим носом, також гарно зодягнений.

СМОЛЬНІЦКІ: Справді, опис першої особи обвинуваченим Мирошем настільки помітний, що можна б подумати, що це підкомісар Йосип Федунішин. Але, це людина настільки культурна й куртуазна, що не спромігся б на те, щоб бити в'язня. Другого, на підставі того опису не може собі узмістовити.

МИРОШ: Пригадує свідкові, що був присутній при його конфронтації з Плахтиною, після чого Плахтину били.

СМОЛЬНІЦКІ: Це неправда.

Д-р ГАНКЕВИЧ: Не могли б ви нам вияснити, чому на відворотній сторінці поліційних фотографій обвинувачених всюди є напис "політичний"?

СМОЛЬНІЦКІ: Не знаю, це писав наш фотограф, а що він може знати?

Д-р ГАНКЕВИЧ: Невже ж вільно йому кваліфікувати підозрілого самому, без доручення його начальників? Але скажіть нам, чому ви стараєтеся всю справу поставити в кримінальну, а не в політичну площину? Чи на вашу думку цей напад різниться від попередніх нападів на пошту в Калуші, Львові й Долині - а всі ж вони були політичними справами?

СМОЛЬНІЦКІ: Знову мнеться, нарешті каже, що тамті справи визнано політичними через те, що запідозрені справники знані були, як політичні. Напр., братів Барановських поліція знала, як українських бойовиків, під час коли з Мирошем, Ординцем, Плахтиною, Скицьким і Штокалом свідок тепер стрінувся вперше в своєму житті.

Д-р ГАНКЕВИЧ: А факт, що ви знайшли в обвинувачених "Сурму", нічого вам не говорить?

СМОЛЬНІЦКІ: Так, "Сурма" є доказом, що Українська Військова Організація існує. Та це ще не доказ, що обвинувачені були членами тієї організації. Дальше, на його думку, УВО не брала б до роботи таких незрівноважених людей.

Д-р ГАНКЕВИЧ: А чи ж учасники недавнього процесу з Коломиї і Снятина не були недолітками?

СМОЛЬНІЦКІ: - не вміє вияснити, дає виминальні відповіді.

Д-р СТАРОСОЛЬСЬКИЙ: Скажіть, будь ласка, пане комісарю, чи ваша політична бриґада вела яку кримінальну справу?

ГОЛОВА ТРИБУНАЛУ: - відхиляє це питання.

Д-р СТАРОСОЛЬСЬКИЙ: - просить, щоб у цій справі заявився цілий трибунал.

По коротенькій нараді трибунал підтримує рішення голови.

Д-р СТАРОСОЛЬСЬКИЙ: - формулює це питання іншими словами - і знову його відкидають.

Д-р СТАРОСОЛЬСЬКИЙ: Хто давав комунікати до преси, де поліція представила всю справу не як політичну, тільки як бандитську аферу.

СМОЛЬНІЦКІ: Це не вийшло від нас. Ми ніколи не даємо ніяких комунікатів до преси, нам того не вільно робити.

Другий прийшов на чергу підкомісар Юзеф Федунішин. Колись називався він Йосип Федунишин - це вже само за себе говорить. Відразу на перший погляд вдаряє у свідка смужка сивого волосся, що збігає до чола посередині голови, вигляд, що відразу запам'ятується. Елеґантно зодягнений. Заприсяжено його, чи пак звернено йому увагу на його службову присягу. Зізнає він невимовно бундючно і самовпевнено. Він теж обстоює при тому, що напад мав чисто бандитський характер, без якогось політичного підложжя, і як його попередник не вміє того обоснувати. З його оповідання вийшло, що знайшов він чотири револьвери під підлогою в мешканні якогось Кубова, Мирошевого приятеля. Всі вони були однієї марки Ортґіс. Цікаво, що ані Кубова не притягнено за те до відповідальности, ані не прикликано його на прокурорського свідка.

Найцікавіший момент у допиті свідка настав, коли оборона поставила запит, чи не пригадує він собі биття обвинувачених у часі допитів. Федунішин з обуренням це заперечив, покликаючися на поліційні приписи, що забороняють бити в'язнів, і на свою вдачу, що він на таке діло нездатний.

Тоді, під загальне порушення на залі, піднявся Володимир Мирош з лави підсудних і запитався Федунішина, чи пам'ятає він день 6 липня, коли то свідок, незадоволений відповідями Мироша, кинувся на нього, копаючи, кинув на землю, торгав за волосся і бив п'ястуками по обличчі.

Помітно збентежений поліцист звертається до голови трибуналу - не вгадали б за чим? Просив наказати Мирошеві говорити до нього по-польськи, бо він української мови не розуміє. Голова трибуналу повторив свідкові слова Мироша на польській мові. Федунішин злісно відсахнувся від того, називаючи це наклепом. Коли ж Мирош далі обстоював при своєму, суддя Анґельскі звернув Мирошеві увагу, що тут не Федунішин відповідає за побої в'язнів, тільки Мирош за грабунок пошти і тому його говорення про биття тут ні при чому.

Хоровід поліційних пахолків замикав підкомісар Юліюш Чеховскі, ще один ренеґат з українського роду. Він допитував Ординця й Мироша, протоколував усе, що вони сказали, узгіднював різниці. Ані нічого цікавого ані нового чи важного не почуто від цього свідка і, власне, не дуже його й було потрібно в наглому процесі, де рахується кожна хвилина.

Скільки разів поліцисти входили на судову залю, можна було очікувати нап'ятої атмосфери. Тепер же ж вони блідо зійшли зо сцени, як постарілі й нікому не цікаві вже актори. Ніхто з них - як зрештою за ввесь час діяння польської політичної поліції - не блиснув інтеліґенцією, психологічними тонкощами слідства. Та й навіщо напружувати мізок? Це їм куди краще заступала палиця і п'ястук. Польська поліція виробила собі ім'я не справністю і вигадливістю в методах слідства, тільки брутальністю, тортурами та кривоприсягою. За кожним поліційним комісарем тягнулася понура тінь кімнати з притьмареним світлом, звідки долинали стогони і приглушені зойки катованих в'язнів.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Сивуватого волосся.