X. РОЗДІЛ

НАГЛИЙ СУД

Вагання, чи скликати наглий суд. - Його безправність. - Боротьба за право. - Склад трибуналу, прокурор та оборонці. - Шість підсудних. - Прокурор обвинувачує. - Нема часу на порозуміння з підсудними.

Як тільки появилися в газетах перші вістки про те, що поліція впала на слід справників нападу на поштовий уряд при вул. Глибокій ч. 3, польська преса піддавала натяки, що відбудеться над ними наглий суд. Не дуже до того читачі прив'язували уваги, найперше тому, що не було ще відомо, чи дійсно поліція зловила справників. Та й неясне було, чи можливо скликати наглий суд, чи затримали ще свою силу постанови, видані про ті суди в воєнних і безпосередньо післявоєнних часах.

Мабуть і польська влада сама не знала, на яку стати, і остаточну постанову про скликання наглого суду над справниками нападу дано аж 18 липня. Тоді й визначено реченець наглого судового розгляду на четвер, 19 липня, год. 10 рано. Як бачимо, до самого останку суд вагався і не диво. Коли б точно притримуватися тодішнього законного стану в Польщі, скликання наглого суду було б неможливе, незгідне з законом. Мало що собі з того робило польське правосуддя, націлене в політичних справах, як завжди, на помсту, не на правовість. Суть цієї справи з'ясовує нам стаття з українських правничих кіл, поміщена в щоденнику "Новий Час" під кінець процесу п. н. "Боротьба за право":

"Закон про наглі суди каже, що наглий суд можна примінити до злочинця, якого зловиться на гарячому вчинку або щодо якого нема найменшого сумніву, що він того злочину допустився, тільки тоді, коли існування наглих судів у даній окрузі було проголошено прилюдно при звуках труб і барабанів, афішами, з проповідниць і т. п., то значить, коли це було в особливо сильний спосіб подане до відома і неначе впоєне в свідомість населення.

Чому аж так треба ті суди проголошувати? Ця форма проголошення має істотне значення. Бо ціль наглих судів лежить не в тому, щоб строгіше карати за доконані вчинки, але щоб через загрозу наглих судів стримувати людей від доконування вчинків. Наслідком того оголошення наглих судів не є формальним актом, але актом, що має суттєве значення.

Якщо віднести це до останнього випадку, то фактом є, що обвинувачені, які знайшлися тепер перед наглим судом, а з яких найстарший має 21 років, не могли знати про діяння наглих судів. Бо ці суди були проголошені ще в 1918 році, коли ті хлопці не могли собі здавати з того справи і тепер не були свідомі їхнього діяння. Але не тільки хлопці і не тільки ляїки з-поміж старшого громадянства не здавали собі справи з того, що наглі суди тепер існують. Не знали про те навіть правники, з яких деякі цілою силою своєї арґументації доказують, що наглі суди не існують.

Не зважаючи на довгий протяг часу, як і на обставину, що навіть найстрашніші речі з часом забуваються, проголошення діяння наглих судів не повторено. не повторено навіть тоді, коли в справі тих наглих судів видано нові закони.

Бо в той час, коли в пам'яті населення вже зовсім затерлася думка про наглі суди і ніхто її не пригадував, хоча це було правною конечністю, якщо ці суди мали бути колинебудь примінені, то в законодатних польських колах про ту справу думали, та не тільки думали, але й видавали нові закони.

Згідно з австрійським карним законом, перед наглий суд треба було поставити злочинця безпосередньо після доконання злочину і розправа могла тривати найдовше три дні, а в дні проголошення присуду мав він бути виконаний. Польський закон з 1922 року каже, що прокурор, заки поставить когось перед наглий суд, може вести впродовж 14 днів доходження, а декрет президента польської держави з грудня 1927 року, що саме доказове поступування наглого суду, не враховуючи в те промов прокурора й оборонців, може тривати три дні, а як є більше обвинувачених, то з доданням по одному дневі на кожного. В останнім випадку обвинувачені, з уваги на те, що наглий суд загрожує карою смерти, чекають уже 22 дні, висячи між життям і смертю. Не диво, що оборонці назвали цей закон страшним і жорстоким.

Та найважніше, що про існування того страшного закону ніхто нічого не знав, бо це не було ніде оголошене. Сорок четверта стаття польської конституції каже, що декрет президента тратить силу, коли на протязі 14 днів після зібрання сойму не буде йому предложений, або сойм по предложенню його відкине. А про те предложення декрету соймові мусить бути оголошене в Дневнику Державних Законів. Якщо така умова була, то значить, що з моментом непредложення декрету в приписаному реченці і неоголошення того в Дневнику Державних Законів той декрет тратить обов'язуючу силу. Щоб тому запобігти, президент держави видав новий декрет з 23 грудня 1927 року, в якому сказано, що декрети президента тільки тоді тратять обов'язуючу силу, коли в Дневнику Законів буде оголошена заява президента міністрів про те, що даного декрету не предложено соймові.

Але, поминаючи те, що сам цей останній декрет ствердив найвиразніше, що до його видання всі декрети, щоб мати обов'язуючу силу, мусіли бути предложені в приписаному реченці соймові і мусіло бути оголошено про те в Дневнику Законів - сам той факт, щоб набрати обов'язуючої сили, мусів бути предложений соймові в приписаному реченці, а про те предложення повинно бути оголошено в Дневнику Законів. Бо - як зовсім правильно сказано у своєму внесенні в часі наглого суду оборонець д-р Володимир Старосольський - щоб бути джерелом нового закону, декрет мусить перш за все бути сам законом.

Тим часом усі ті декрети не були предложені в приписаному реченці соймові, а щонайменше це не було оголошене в Дневнику Законів, значить, вони не стали законами. А в такому разі: чи міг уважати себе за компетентний до судження учасників нападу на пошту наглий суд, що спирався на декрети, які не є законами?

Це питання видвигнула оборона, стаючи на становищі, що цей наглий суд з того приводу (крім ще інших приводів) є некомпетентний до судження учасників нападу на пошту. Прокуратура і суд станули на противному становищі. Ось на цьому тлі і вив'язалася боротьба за право між обороною і трибуналом".

["Новий Час", ч. 90 (542), п'ятниця 27 липня 1928, рік ІV.]

В склад трибуналу наглого суду покликано суддів: Маліцкого, як голову трибуналу, трьох членів - Анґельского, Бендашевского і Зґуральского - та одного заступника, Дворжака. Обвинувачував прокурор Сивуляк, відомий на львівському терені з кількох давніших наглих судів. Цікаво, що був він українського роду з т. зв. старорусинів, цебто галичан давньої москвофільської орієнтації.

Обвинувачених приводили на залю по одному. На залі публіки небагато, переважно знайомі і близька рідня підсудних. Враження її передає часописний звітодавець:

"Обличчя всіх шістьох молодих хлопців, від 18 до 21 років, інтеліґентні. По одязі видно зараз, що не зв'язані вони якимись спільними зайняттями та не працюють у тих самих фахах. Одні роблять враження студіюючої молоді, другі робітничої. Що звело одних і других разом? Чи те, що пише польська преса: розчитаність у сенсаційних романах, виховання на кінодрамах та брак охоти до праці? Такі думки родяться в кожного, хто дивиться на цих молодих хлопців, що стоять рядом за лавою обвинувачених, спокійні і зрівноважені, бережені з-заду шістьома поліціянтами, а над якими, як меч Дамокля, висить кара смерти..."

["Новий Час", ч. 88 (540), понеділок 23 липня 1928.]

Ось як представляє обвинувачених прокурор у своєму акті обвинувачення: 1. Володимир Ординець, греко-католик, уроджений у 1907 році, колись шлюсар, тепер учиться приватно до семінарійної матури, син Петра й Катерини. Батько був залізничником, згинув минулого року в нещасливому випадку на двірці. Мати бере невелику пенсію і з того удержується. Живуть у Львові, досі не був караний.

2. Володимир Мирош, греко-католик, літ 20, син Миколи й Катерини, скінчив п'ять кляс ґімназії і торговельну школу. Батьки живуть у Звенигороді на господарстві около п'яти моргів поля.1 Має двох братів, один ще при батьках, а другий шевським челядником2 у Львові. Не був караний.

3. Євген Качмарський, уроджений у Львові 23 вересня 1910 року, греко-католик, скінчив п'ять ґімназійних кляс, тепер учиться до матури. Батько - шевський майстер у Львові. Має чотирьох братів і сестру, караний не був.

4. Іван Плахтина, уроджений у Львові 28 січня 1908 року, син Івана й Тереси, електромонтерський челядник. Скінчив дві кляси виділової школи3 і промислову школу. Батько, що був палячем у фабриці Шпрехера, умер перед сьоми роками, мати - денна зарібниця. Має брата і сестру, караний не був.

5. Євген Скицький, уроджений у Львові 10 березня 1910 року, син Івана і Юлії, електромонтерський учень. Скінчив три кляси виділовоі і три промислової школи. Батько працює денним зарібником, живе у Львові. Має брата і сестру, також не караний.

6. Іван Штокало, уроджений у Грибовичах коло Львова 18 березня 1908 року. Шофер, їздить батьковим автом-таксівкою, має шоферський іспит. Скінчив чотири кляси народньої і три промислової школи. Батько паламарем у Преображенській церкві у Львові. Має трьох братів і одну сестру, не був караний.

До оборони зголосилися адвокати: д-р Степан Шухевич, як оборонець Володимира Ординця, д-р Лев Ганкевич, що боронив Володимира Мироша, д-р Володимир Старосольський, що заступав Євгена Качмарського, д-р Андрій Стронціцький
Д-р Лев Ганкевич
з Бібрки для оборони Івана Плахтини, д-р Іван Волошин, що заступав Євгена Скицького і д-р Маріян Глушкевич, що боронив Івана Штокала. Все - ветерани судової залі в десятках політичних процесів, обзнайомлені з практиками суддів і прокурорів, не нові для них польські штучки і фальшивства в політичних процесах.

Справу відкрив голова трибуналу ствердженням, що розпорядок про наглі суди з загрозою кари смерти в справі грабунку, оповіщений у своєму часі, згідно з законними вимогами, є досі в правній силі і тому цей наглий суд, скликаний на внесення прокурора за порозумінням з міністерством справедливости і внутрішніх справ, є компетентний судити предложену йому справу.

В наглих судах не відчитували акту обвинувачення, виголошував його прокурор устно. Обвинувачував він підсудних за злочини з параграфів 190, 191, 192 карного закону, а саме, що вони зо зброєю в руках і з грабунковою метою напали на філію поштового уряду ч. 13 при вул. Глибокій ч. 3. Своє обвинувачення прокурор склав так, наче б напад виконала боївка не з п'ятьох, тільки з трьох членів - бо стільки їх сиділо на лаві обвинувачених, як безпосередні справники. З його вступної промови виходило, що в день нападу о год. 6-ій були в приміщенні поштового уряду ще дві особи, що вийшли на кілька хвилин перед тим. Одна з них надавала пачку до Люблина, між нею і возьним Червіньским постала суперечка, возьний не хотів прийняти пачки з уваги на недостатнє її опакування, а вже не було часу, щоб це поправити. Двері замкнено на ключ, щоб не впускати нових людей до уряду.

Проф. д-р Володимир Старосольський

Рівнобіжно до сіней є дві кімнати, до кожної ведуть окремі двері і між собою вони теж сполучені дверима. В першій кімнаті приміщений пакунковий відділ, де стало сидить службовичка Любінєцка, возьний Червіньскі помагає їй важити пакети. В другій кімнаті сидять при столиках касирка і водночас управителька пошти, Тустановска, уряднички Добростаньска і Ковальчиківна. В одному моменті люди, що були в сінях, вийняли револьвери і вбігли до каси. Ковальчиківна зо страху зомліла, а Тустановска почала кричати. Ще був у кімнаті торговельний аґент Леопольд Вайншток, що збирав місячні рати від урядничок. Він вибив шибку в вікні до вулиці і кричав рятунку. Це, мабуть, злякало справників, вони втекли через подвір'я сусідньої кам'яниці від сторони вулиці Снядецкіх, виламавши паркан, до авта, що там на них ждало. Перед тим замкнули браму від вул. Глибокої на колодку, щоб унеможливити погоню. Всі були підхарактеризовані, щоб не можна їх пізнати. Один був у прозорій масці на обличчі, інші з піднесеними комірами і в шапках.

Негайно поліція почала слідство і зараз у перших днях поарештувала справників. Початок до викриття всієї справи вийшов з того, що шофер, ждучи справників на вул. Снядецкіх, розмовляв з одною жінкою крізь вікно і ще з якимсь Шиманським. При їхній допомозі вдалося віднайти водія, показалося, що був ним обвинувачений Іван Штокало. На підставі його слів арештовано всіх інших справників нападу.

Як вийшло зо слідства, напад організували Ординець і Мирош. Пакунок надавав Качмарський. Мирош і Плахтина стероризували урядничок, цей останній узяв кілька золотих від Любінєцкої і від Вайнштока. Напад підготовлено перед кількома тижнями, Ординець зробив пробу з автом Штокала, що мав чекати на розі вул. Фредра на Скицького і бути точно о шостій годині перед визначеною
Д-р Маріян Глушкевич
брамою при вул. Снядецкіх. І так дослівно сталося. Дальший плян був, що на одній з вулиць буде чекати на них панна з течкою і з трояндою в руці, в одязі студентки, їй мали справники віддати гроші. Втікаючи, вони по одному вискакували з авта та вийшли за місто. В часі їзди автом віддали пістолі Мирошові, а він завіз їх автом до мешкання Володимира Кубова і сховав їх там під підлогою. Признався він до того в часі поліційного слідства і револьвери там знайдено. Прокурор навмисне підкреслив цю обставину. Мирош пізніше перед слідчим суддею відкликав свої зізнання, як видумані під поліційними побоями, але саме знайдення тих револьверів підтверджує їх правильність.

У зв'язку з цією справою арештовано ще Володимира Кубова, Романа Качмарського та Олену Краєвську. Вони будуть відповідати перед звичайним судом за співучасть у нападі.4

Так, по словам прокурора, мав виглядати перебіг нападу, а як воно було насправді, я вже сказав.

В імені лави оборонців д-р Маріян Глушкевич просив трибунал дати оборонцям можливість порозумітися з підсудними і переглянути акти слідства, без того ж бо неможлива ніяка оборона. Тому поставив внесення, щоб відкласти справу на 24 години. Коли взяти до уваги, що наглий суд, згідно з новим законом, може потривати й вісім днів, цей перерив не такий то вже великий.

Як звичайно, прокурор спротивився тому внесенню, кажучи, що в історії діяння наглих судів не було ще випадку, щоб на порозуміння з обвинуваченими віддавали аж 24 години. На його думку вистачає одногодинний перерив.

Ще раз від оборонців забрав слово адвокат д-р Володимир Старосольський. Коли прокурор мав повних 14 днів до розпорядимости на підготову обвинувачення, тo навіть прийнявши жорстокість процедури наглого суду, справедливість вимагає, щоб оборонці дістали один день, як мінімально потрібний час, щоб сумлінно виконати обов'язки оборонця. Чи справді ніколи досі не признано стільки часу оборонцям, про те що можна б спорити, зате цілком безспірний є той факт, що це перший раз відбувається справа в наглому суді за новим законом, що допускає вісім днів процесу і що ж супроти того значить один день для оборони?

Трибунал проголосив одногодинний перерив на порозуміння між оборонцями й підсудними, прихилившися до думки прокурора й відкинувши внесення оборони.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Міра землі, трохи менше одного гектара.

[2] Ремісники в Галичині належали до своїх організацій, т. зв. цехів. Науку зачинали від учнів або термінаторів. Вищий ступінь - челядник, що вже опановував ремесло, але не мав ще права працювати самостійно. Челядник "визволювався" перед цеховою іспитовою комісією на повноправного члена цеху, майстра.

[3] В австрійській системі шкільництва - вищі народні школи по містах.

[4] Всіх їх пізніше звільнено, не знайшовши за ними вини.