III. РОЗДІЛ

ПОЧАТКИ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СЕРЕД МОЛОДІ

Старі впливи Українського Студентського Союза і Профоруса. - Масовий наплив студенства до Львова. - Студентська Громада і боротьба за неї. - Сходини в "Просвіті". - Потреба ідеологічного вишколення. - Група Української Націоналістичної Молоді. - Її два перші Голови. - Дискусії в Академічному Домі. - Тінь Донцова лягає на студенство. - Початок ідеологічного зрізничкування студентської молоді.

Та скільки ж можна сидіти бездільно? Спокій і терпеливість не товариші для молодости. Як не може вона виявитися в одному, шукає другого, безчинности не визнає. І так, якось неначе мимоходом, потягнула мене в свій вир політична праця в організаціях студентської, а пізніше й усієї іншої молоді. Як тільки вернулися студенти з вакацій, відновилася діяльність різних професійних, культурних, наукових але й політичних гуртів. Я належав до найактивнішого з них - "Групи Української Націоналістичної Молоді". Хоч брав я в ній участь від самого зарання її початків, трудно мені було б сказати, як саме вона постала. Почалося з того, що студентське життя поволі переливалося зо старих форм довкола тайного українського університету в нові, обумовлені дійсністю, що витворилася після знесення бойкоту польських державних університетів і масового напливу туди української академічної молоді. Сотні й тисячі студентів або зїжджалися до Львова, щоб там записатися до котроїсь з Високих Шкіл, або на те, щоб зібрати інформації і потім далі поїхати в інший університетський осередок. Куди мали вони їхати і до кого звертатися за порадою? Не було леґального студентського товариства, крім невеликої ще тоді числом "Студентської Громади" при польському університеті Яна Казимира у Львові. В ній об'єднувалися тільки студенти, досі обложені товариським бойкотом. І хоч цей останній тепер знесено і наложено на них обов'язок свого рода покути посиленою національною працею - це тоді окреслювалося словом "експіяція" - до них ще не було повного довір'я. Та й невідомо, де її шукати, тієї "Студентської Громади", своєї домівки вона не мала, існувала в рамах університету на автономних університетських статутах, за опікуна визначив їй університетський сенат професора теології Адама Герстмана. Це був парадокс, що "опікуном" української академічної молоді став україножер, ксьондз Герстман. В разі потреби користувалася вона кімнатами університетського будинку, за стараннями свого опікуна. Тодішній Голова Студентської Громади, правник Гупало, і близька коло нього група студентів, з котрих ближче знав я тільки медика Стронціцького, щиро зайнялися новими студентами і справді всіх сил докладали, щоб їм помогти. Та це не вистачало, до того ж ані вони не знали новиків, ані новики не все вміли їх знаходити.

Фактично керував студентським життям Український Студентський Союз, що постав у 1920 році і скоро мусів зійти на нелеґальний статус через поліційні переслідування, зокрема після атентату Степана Федака на маршала Пілсудского і воєводу Ґрабовского. Цей Союз мав свої розгалуження по всьому краю в формі Студентських Секцій. Спершу це були секції Українського Студентського Союза, а після заборони його діяльности притулилися вони при різних леґальних товариствах, як студентські секції "Просвіти", "Молодої Громади", спортового товариства "Сокіл" і т.п. Через них ішов зв'язок до студентської централі у Львові і більшість молодих студентів та ґімназійних учнів, що їм свіжо шелестіли в кишенях матуральні свідоцтва, їхали до Львова по тих зв'язках.

Український Студентський Союз проявляв дуже широку діяльність на різних ділянках суспільного життя. Чисто студентсько-університетськими справами, ще за часів існування таємного українського університету, завідувала організація "Профорус" - скорочена назва "Професійного Союзу Українського Студенства". Мала вона свою секцію для зв'язків з середнєшкільниками і кожного року відбувала напів леґальні з'їзди у Львові. Я приїжджав на ті з'їзди як делеґат спершу середнєшкільного осередку і потім Студентської Секції в Коломиї і знав з назвища і з вигляду провідних членів Профоруса. Коли ж сам записався спершу на філософський, а потім на правничий факультет львівського університету, стояв з ними в безнастанному контакті. Головою Профоруса напередодні його ліквідації був Дмитро Квасниця, дуже здібна й високоідейна людина, пізніший ревізор у Ревізійному Союзі Українських Кооператив. Пам'ятаю довкола нього таких старших наших товаришів, як Володимира Ґафтковича, пізнішого сокільського організатора і просвітянського діяча, Івана Полюгу, що якийсь час працював у квестурі тайного університету і також перейшов до праці в матірньому товаристві "Просвіта", моїх земляків Івана і Гриця Дранчуків, студента медицини Ярослава Хмілевського, що виїхав пізніше за кордон і там докінчив свої студії, Івана (непевний за ім'я) Павлика, тихого і дуже сумлінного працівника, що ввесь час ходив з випханим різними паперами грубезним портфелем, та інших. Були це люди, що перейшли українську визвольну боротьбу, вїддали свої сили на організацію та розбудову тайного українського університету, перевели на тому найкращі роки життя і зреклися всякої особистої кар'єри. Хоч і не дуже міг я це доцінювати, бувши всього двадцятилітнім юнаком, та поважав їх за те і щиро старався їм помагати, наскільки це лежало в межах моїх можливостей.

Перші наші контакти мали на меті довести до того, щоб маса новоприбулих студентів, влившися в своє професійно-допомогове товариство Студентська Громада, залишилася під ідейним впливом Українського Студентського Союза, доки не знайдеться інша і для теперішнього часу відповідніша студентська крайова організаційна централя, і через нього стояла в зв'язку з Цесусом - Центральним Союзом Українського Студенства. Затурбованї ми були вислідом загальних зборів Студентської Громади, що мали відбутися з початком академічного року. Ішлося про те, щоб обрати її Управу з вірних Українському Студентському Союзові людей, а перш усього Голову, на котрого висунено старшого студента Осипа Боднаровича, що був на Українських Високих Школах і тепер записався, разом з іншими, на філософський відділ львівського університету. Часу було обмаль, все робили ми скоропоспішно. Майже щодня сходилися на нараду до невеликого ресторану при вул. Миколая, напроти старого університетського будинку, обговорювали там наші пляни, виборчу тактику. Цих перших виборів ми не виграли, не встигли в такому короткому часі організаційно охопити та освідомити новонаплилих студентів. У часі зборів Боднарович закликав нас опустити залю нарад. Не всі погоджувалися на сецесію, дехто, менше зорієнтованйй, лишився на залі. Кінець-кінців Головою таки лишився Гупало і все покінчилося якимсь компромісом. Тим я вже не цікавився, бо суто студентські справи входили в коло моїх заінтересувань тільки як частина загальної політичної акції на відтинку молоді, а було ясно, що на найближчих загальних зборах старе членство Студентської Громади, що складалося з бойкотованих давніше студентів, буде в незначній меншості й не матиме ніяких надій на провід. Так воно пізніше й сталося.

В одній з кімнат Академічного Дому. Сидить перший зліва Василь Ґеник (Косій), стоїть Володимир Попадюк.

Після загальних зборів Студентської Громади наші контакти не припинилися. Ми й далі сходилися, переважно в бібліотеці "Просвіти" або в інших кімнатах ії будинку під ч. 10 в Ринку, часом у Національному Музею при вул. Мохнацького. Спершу не було якогось визначеного порядку в наших нарадах і дискусіях. Пригадую, що якийсь час жваво дискутувалася думка, чи не було б можливо втримати продовження українського університету в формі викладів українознавства, з уваги на те, що в польському львівському університеті зовсім не було катедри української мови ані новітньої української літератури. Викладалися там тільки церковно-слов'янська граматика і доривочні предмети старої літератури до ХІХ сторіччя. Почалися такі курси в Національному Музею і я прослухав там декілька лекцій проф. Іларіона Свєнціцького. Потім це завмерло.

На чергу дня стало питання, яким способом притягнути ближче до суспільної праці нововписану в львівські високі школи українську молодь. Мали ми кілька засідань у присутності тодішнього Голови "Просвіти", проф. Михайла Галущинського. Посилали нас організованим порядком на села Львівщини й сусідніх повітів на люстрації читалень, доповіді, переведення загальних зборів тощо. Після кожної такої недільної розїздної кампанії збиралися ми на обговорення нашого досвіду в залі засідань "Просвіти" під проводом проф. Галущинського. Число учасників збільшалося, крім тих, що брали участь у тих сходинах з самого початку, кожного тижня прибували свіжі обличчя. Швидко показалося, що цей рух "Просвіти" хочуть використати для своїх цілей комуністи, підсилаючи своїх "добровольців" для тої акції. Разів два-три вони сиділи мовчки, тільки прислухувалися, а потім розв'язалися їм язики і почали вони висувати кіхті. Їхнім речником був студент Богдан Дудикевич, що залишився комуністом до сьогодні, помимо всіх чисток, розчарувань та внутрішніх перемін у комуністичній партії. Коли вони пустили фарбу, їх просто перестали запрошувати до співпраці і вони з "Просвіти" зникли.

Це змусило первісний гурток ініціяторів пожвавлення студентського життя призадуматися над потребою політичного виховання українського студентства і взагалі української молоді. Знову почалися наради в вужчому гурті, під проводом Дмитра Квасниці. На одному з таких засідань познайомився я з Дмитром Палієвом. Кілька днів пізніше постановлено там оформитися в постійну організаційну одиницю і тут не можу собі пригадати, яку для неї прийнято первісну назву. Квасниця з Палієвим відчитали короткий ніби правильник ніби статут, над ним провелася доволі гаряча дискусія і після того ми стали вже діяти не як принагідний, напів конспіративний, гурт, тільки як організована група. Прийнялася назва "Група Української Націоналістичної Молоді" і першим нашим Головою обрано Дмитра Квасницю.

Не було вже змислу скриватися по закутках, навпаки, коли ми хотіли здобувати собі прихильників, мусіли виплисти на широкі води. "Група Української Націоналістичної Молоді" перенеслася до Академічного Дому. Якби хтось захотів докладно подати, в чому саме полягала її діяльність, знайшовся б у клопоті. Одне, що відбувалося реґулярно, це засідання її проводу. Для тієї цілі управитель Академічного Дому дозволив уживати вечорами однієї кімнати в партері, що служила також йому за канцелярію. Провід "Групи" складався з обраного Голови і Секретаря та назначених Головою "звенових", цебто ланкових, провідників окремих звен. У скорому часі "Група" розрослася до небувалої величини і число звен множилося не то що з кожним тижнем, але з кожним днем. Вливалася туди вся незрізничкована маса студентів, за вийнятком лівих елементів, цебто найперше комуністів, що мали свої нелеґальні організації, і соціялістів-радикалів, що свою юнацьку організацію "Каменярі" створили багато пізніше - бо й було їх мало в тому часі - але трималися осторонь від "Групи Української Націоналістичної Молоді", приходили тільки прислухуватися доповідям і дискусіям. Власне, годі було тоді говорити про якусь ясно викристилізовану націоналістичну ідеологію і націоналістичний світогляд. Всі "трималися купи" по двох головних напрямках, що в'язали нашу "Групу" в цілість: антикомуністична, протисовєтська постава і заперечення польської державности на західньо-українських землях, з чого випливало поборювання угодовецьких настроїв. Хто визнавав ті засади і підписав коротеньку заяву - ставав членом "Групи Української Націоналістичної Молоді". Були теж якісь членські внески, дуже невеликі, пристосовані до завжди порожньої студентської кишені. Позатим жодних окреслених обов'язків, хіба приходити на різні збори, відчити й мітинґи. Недиво, що "Група" розбухла. Такий, напр., студент Корчинський зо Стрийщини кожного дня приносив кільканадцять нових членських заяв і побив усі рекорди в приєднуванні нових членів. Виринали нові постаті, що пізніше зіграли визначну ролю в студентському житті і в націоналістичному русі. Крім Богдана Кравцева, що був активний від самого початку, з'явилися на горизонті Степан Охримович, Іван Ґабрусевич, Степан Ленкавський, Михайло Турчманович, Володимир Янів, Михайло Демкович-Добрянський та інші. Первісне ядро "Групи" з Дмитром Квасницею на чолі вже не справлялося з тою масою свіжих людей. Не все її розуміло і з природи речі мусіло стояти подальше головної течії - вони не були студентами, не жили студентським життям, стрічалися з нами тільки офіційно, на сходинах і засіданнях, рідко в щоденному житті.

На короткий час на чоло "Групи" висунувся студент-правник Зенон Диденко. Він ходив зо мною до ґімназії в Коломиї і був членом нашої коломийської "Студентської Секції". Коломийська Секція, невелика числом, була дуже здисциплінована, з'являлася точно й у цілості на всіх сходинах, виступала одностайно і мала в своєму гурті кількох добрих бесідників. До них, крім згаданого вже Зенона Диденка, належав ще старший студент Василь Француз та й я, як то кажуть, не шукав за словом у кишені. Через те, хтонебудь задумував щось зробити на студентському відтинку, старався наперед порозумітися з нашою Коломийською Секцією. Коли ж - а було це з початком осени - Дмитро Квасниця зрезиґнував зо свого становища Голови "Групи", ми підперли кандидатуру Диденка, що переміг двох своїх противників і став Головою. Тих кілька місяців були неначе "Штурм унд Дранґ Періоде"1 націоналістичного руху, коли почало зарисовуватися справжнє його ідейне обличчя. Це відбувалося головним чином на публічних студентських зборах з доповідями й дискусіями. По найбільшій часті влаштовувала їх "Група" в залі Академічного Дому, запрошуючи туди доповідачів з-поміж старших українських громадян, або виступав на них хтось з самих студентів. Такі виступи йшли кожного тижня, часом частіше, навіть імпровізовані, напр., після вечері лишався більший гурт студентів і знайшовся принагідний бесідник. Пам'ятаю, як виступали в нас проф. д-р Володимир Старосольський, Дмитро Паліїв, Володимир Целевич, пані Марія Донцова та її сестра, дружина посла Самійла Підгірського з Волині. Кілька разів говорив д-р Палійчук, що недавно вернувся з Праги і поступив на працю в кооперації. Він був прихильником гетьманської ідеології і популяризував серед студентів ідеї Вячеслава Липинського з його "Листів до братів-хліборобів".

А понад усім тим щораз могутніше рисувалася тінь Дмитра Донцова. Ні разу не бачив я його в Академічному Домі, ніколи не виступав він перед чисто-студентською авдиторією у Львові. Зате всі читали "Літературно-науковий Вістник", що його він редаґував, захоплювалися його гострим пером і з запертим віддихом слухали його публічних доповідей чи пак відчитів. Читав він їх не занадто часто, два-три рази на рік, звичайно в залі "Української Бесіди" в "Народному Домі". Якраз тоді вийшла з друку головна його праця "Націоналізм". Всі її читали й хотіли вважати неначе новою євангелією, може не так з уваги на її зміст - бо не всі його тоді добре розуміли і мушу признатися, що і я до них належав, - але головно тому, що написав ії Донцов і в першій її частині громив "лібералів", "соціялістів" та "демократів", бив наліво й направо, як крокодиль хвостом.

Диденко познайомився з Донцовом, заходив до нього на розмови додому і радився з ним у всяких питаннях ідеологічних та політичних. Це він привів одного дня на наші сходини обидві сестри - Донцову й Підгірську.

Хоч Донцов ніколи не дискутував зо своїми опонентами на студентському форумі, та переміг їх усіх і дух його неподільно заволодів у "Групі Української Націоналістичної Молоді". І тоді поволі почалася диференціяція в "Групі". Найперші відійшли гетьманці. Малувато їх було, зате вони міцно трималися свого гурту, орієнтувалися на вироблену ідеологію Липинського, що ненавидів Донцова і зневажав його особисто в своїх статтях, м. і. у відомій передмові до "Листів до братів-хліборобів". За ними щораз менше ентузіязму до "Групи" почали виявляти студенти-католики. Тільки одиниці з них лишилися, що потрапили якось погодити в своєму сумлінні католицизм з націоналізмом. Лишилися тільки ті, що вже починали розбиратися в націоналізмі, і нездецидована ще та невироблена студентська маса, що з одного боку інстинктовно схилялася до гострих кличів Донцова, а з другого ще одною ногою стояла в традиції старої націонал-демократичної партії, що зіграла колись визначну ролю в національно-політичному розвиткові галицької землі.

Такий був стан, коли я, втративши зв'язок з Українською Військовою Організацією, почав сильніше активізуватися в "Групі Української Націоналістичної Молоді".

 

------------------------------------------------------------------------

[1] З німецької мови: період бурі й тиску (в юнацькому віці людини або суспільного руху).