ВІД АВТОРА

Зиновій Книш
(Ренс, Роберт)

Після арештування полк. Андрія Мельника, Крайового Коменданта Української Військової Організації, зайшли в ній великі переміни. З первісних її кадрів, колишніх вояків обидвох українських армій, тільки одиниці залишилися в ній, переважно у Начальній і Крайовій Командах. Широкі маси членства, рядового і на середніх ступнях, потонули в буднях, вросли в леґальне суспільне життя, виявляли себе в культурній, економічній і леґальній політичній ділянках. Головною причиною цьому було те, що змінилася зовнішня політична констеляція. На всіх українських землях, як виглядало, займанці закріплюються, не було надій на швидкі зміни, революція і повстання були не за плечима, тільки за горами, за морями. Відпав стимул до безпосередньої дії, що тримав у напруженні, казав забувати про родину, професію, заробіткову працю. Ціле українське суспільно-політичне життя переставилося до праці й боротьби на довшу мету.

Цей соціологічний процес пристосування до вимог нової, післявоєнної і припечатаної мировими трактатами дійсности, поставив Українську Військову Організацію у скрутне положення. Рубом стало перед нею питання: бути їй, чи не бути? Коли ні - то чи розв'язатися, чи зіллятися з котроюсь з уже існуючих політичних сил, влити в неї свіжу кров і загострити методи політичної боротьби. Коли так - то яким способом діяти, на кого спертися? Наскрізь леґальний характер украінських політичних партій поза СССР і цілковитий брак тих партій у самому СССР відразу відкидали посередню розв'язку, щоб стати на позиції, аналогічні до колишніх бойових формацій Польської Партії Соціялістичної чи московських ес-ерів.

Розв'язку принесло саме життя, і швидше, якби хто міг сподіватися. Замість маліти, кадри Української Військової Організації стали рости, поповнятися новим, молодим елементом. Горнулися до неї юнаки, що ніколи не служили в війську, ні в українському, ні в ворожому, займанському. Їх було багато, щораз більше, і стало ясне, що коли не знайдеться для них місце в Українській Військовій Організації, вони оформляться в нову політично-революційну організовану силу.

В тих юнаків не було ніякіської військової заправи, ніякого бойового чи навіть просто життєвого досвіду. Була тільки безмежна любов до України, був запал, охота до боротьби і готовість на жертву собою. Але в військовій чи революційно-бойовій організації того замало.

І тут постала конечність перед Українською Військовою Організацією переробити цей повний патріотичного піднесення молодняк у революційних бойовиків і політичних діячів. Він борсався в шорах подиктованої конечністю дисципліни, тут і там проривався крізь неї, робив помилки, клав жертви і тяжким способом та дорогою ціною здобував революційний досвід. Не завжди знаходив зрозуміння у власній суспільності.

Таким чином діяльність Української Військової Організації переставлялася на далекий приціл. Пішла велика праця над перевихованням цілого покоління, вироблення і пристосування його до боротьби вже не на сьогодні чи завтра, але в відповідний момент у дальшій майбутності. На місце революційних актів, що все ще відбувалися і були потрібні, як вентиль безпеки в перегрітій революційним піднесенням атмосфері, щораз більше на перше завдання висувався вишкіл: військовий, бойовий, політично-пропаґандивний. Вишкіл індивідуальний, у трійках чи п'ятках, у менших чи більших гуртах, у гірських таборах. У логічній своїй консеквенції це згодом мусіло довести до переміни УВО з військово-терористичної на революційно-політичну організацію, що й сталося кілька літ пізніше.

Я належав до того нового покоління, що не нюхало воєнного пороху і просто зо шкільної лавки пірнуло "в революцію". Впарі з сотнями й тисячами моїх товаришів переживав я великі надії і дрібні розчарування, вибухав поривами і загнуздував нетерплячку. І разом з тим, силою обставин та вимогами конспіративного життя, піднімався вгору по організаційній драбині.

Як один з небагатьох живих ще учасників того прецікавого і може недоцінюваного періоду діяльности Української Військової Організації, коли ми все ще йшли гарячими слідами наших попередників, але коли рисувалися вже перед нами контури нової, могутньої сили - Організації Українських Націоналістів - старався я списати ці події для історії. Зробив я це на канві моїх власних спогадів, доповнених свідченнями й розповідями інших моїх сучасників, і підпертих писаними джерелами й документами. Всім тим, що помогли мені в цій праці - а імена їх знайдете, читаючи книжку - моє сердечне спасибі.

 

Зиновій Книш