ПЕРЕДМОВА

Книжка, що її оце читаєте, вже третій раз з'являється перед українською публікою. Перший раз ішла вона підвалами в часописі «Українське Слово» в Парижі, потім вийшла окремою відбиткою в 1951 році. Розійшлася вона геть чисто до останнього примірника, а зацікавлення нею далі не вгавало і треба було пустити її третій раз на друкарську машину. Що може краще свідчити про книжку, як третій її наклад поза межами України?

Здається, так недавно ще переживали ми описані в ній події, — коли не ті самі, то такі самі, — а то вже двадцять літ від тоді минає і наростає покоління, що їх зовсім не пам'ятає, знає тільки з оповідання батьків. Для декого з нас — це «прокляті роки» з уваги на тодішні зовнішні і внутрішні умови скитальського життя. Одначе, поминувши погані наслідки таборового життя, розгорілі партійні пристрасті і примусову бездіяльність у вичікуванні виїзду кудись у незнаний світ, українці виявили тоді чимало громадської ініціятиви та організаційного хисту, в багато дечому випередили вони та перевищили всі інші народи, що їх воєнна заверюха також вигнала з батьківщини. Коли прийде час, історик великої мандрівки українців у світі розсіяння відсіє полову і виловить чисте зерно доброї громадської праці з почуттям відповідальности за свою суспільність і з турботою за добре ім'я українців на чужині.

Невелика була українська громада на межі трьох країн, Австрії, Німеччини і Швайцарії. Невелика числом і територіяльним засягом свого діяння. І складалася вона, як скрізь деінде, з дуже різнорідних станово-суспільних і політичних елементів. Та й у початках відрізана була від більших українських осередків і скупчень — мусіла здаватися на власний свій розум і керуватися власним політичним інстинктом. Проте можна сказати, що вона непогано записалася в історії нашої еміґрації і лишила по собі добру пам'ять у всіх, що чи то самі в ній працювали, чи то стояла з нею у зв'язках.

В «Осередку Культури й Освіти» в Вінніпеґу зберігаються матеріяли, протоколи і різні документи українських громадських організацій з Форарльберґу. М. і. має там бути теж повний нарис організованого українського життя в Форарльберґу від самих його початків аж до часу, коли більшість українців роз'їхалася звідти по всьому світу. Варто було б опрацювати ті матеріяли і видати їх книжкою.

А заки це станеться, я віддаю читачам у руки мої власні спогади з тих часів. Вони кінчаються на половині 1946 року, отже говорять тільки про початки організованого українського життя в Форарльберґу. Одначе, в тому першому році не тільки покладено основи українських громадських організацій у тій маленькій країні, але й оформлено їх правно-організаційно та накреслено шляхи, що по них пішов дальший ріст і розвиток, створено форми, що наливалися пізніше змістом.

Працювали над тим усі громадяни-українці, без уваги на те, чи почувалися вони націоналістами, чи демократами з політичної правиці або лівиці, чи належали до цієї чи тієї віроісповідної громади. І роботу свою виконували в згоді та співпраці, у взаємній пошані до себе. Коли ж і були якісь непорозуміння — а де їх нема? — то ніколи не вийшли поза межі відповідальности за спільну долю нас усіх.

Пішовши на невдячну професію пера, списав я багато сторінок за майже сорок літ. Та ледве чи відчував я коли більшу внутрішню приємність, як пишучи оці мої спогади і згадуючи всіх тих гарних і милих людей — чи то моїх співпрацівників і прихильників, чи то навіть критично настроєних противників з опозиції. Бо нікому з них не можу відмовити патріотизму, особистої культури і тактовности в громадській праці. За багато місця забрало б вилічувати в передмові їхні назвища, читач знаходити їх буде на кожній сторінці цієї книжки. Часом доводиться мені стрічатися з деким з них, а з деякими може вже ніколи в житті не побачуся. Та може попадеться їм у руки ця книжка, тож її сторінками передаю їм сердечне привітання і дружньо тисну їхню руку.

Хотів би тут висказати подяку тим особам, що були ласкаві подати мені свої завваження і поради перед друком третього видання і прислали світлини на кліші. Це були (в поазбучному порядку) пп.: дир. Білоус Іван, брати маґістри Гладиловичі Адольф і Максим, Зорич Богдан, Максимів Онуфрій, д-р Михайлів Володимир, інж. Орищук Євген, д-р Рудницький Володимир, інж. Савойка Любомир, дир. Харак Андрій і д-р Яшан Василь. Ліста цих назвищ була б напевно довша, якби відомі мені були адреси інших колишніх чільних членів української громади в Форарльберґу.

 

Зиновій Книш