ХХIIІ

НА АНКОНУ

Німці відступають. — Бій над річкою Хієнті. — Італійські партизани в винограднику. — Рятунок від грека. — Акція під Льоретто і над річкою Муссоне. — Німецька офенсива і прорив фронту. — Відкидаємо німців у район Фільотрано. — Німецькі шпиги в манастирі. — Веземо кріля в зупі. — Безуспішні атаки на Анкону. — Бочка вина піддає охоти. — Оточення Анкони.

28. червня 1944 року вирушили ми знову на фронт. Німці ввесь час відступали, без поспіху й паніки, боронилися завзято, кожен сяжень землі треба було здобувати тяжкими боями. Головні німецькі становища на тому відтинку фронту розложилися в районі міста Анкона над Адрійським Морем і туди йшов наш наступ. Ламати німецький опір не легко, малося враження, що коли б вони хотіли, боронилися б довше, а якщо відступали на тому чи іншому відтинку, то не так під напором альянтів, як по якомусь пляну свого командування.

На перший більший спротив наткнулися ми зараз другого дня, над річкою Хієнті. Повні три дні — 29. і 30. червня та 1. липня — ішов бій, заки німці відступили. Укріплення там сильні, в розгоні не мали ми часу вибрати добрих позицій, вигналися занадто наперед. Коли ж нарешті проламали німецьку фронтову лінію і наставали на п'яти німцям у відступі, просувалися тільки головними шляхами, на горах обабіч дороги все ще сиділи німці в бункерах і земляних укріпленнях. Під вечір, коли вже передня наша лінія знайшлася далеко перед нами — нагло дістали ми вогонь з двох боків. Ціла німецька компанія притаїлася за горою, яких чотири кілометри за нами, ніким не завважена, і тепер узяла нас під обстріл. Найбільше потерпіли танкісти, багато мали вбитих і ранених. Помимо безнадійного положення німці довго не здавалися і запекло боронилися.

Поки там вичищувалися горби від окремих німців чи від менших відділів, що не встигли відступити з головними силами, німці знову окопалися над річкою Муссоне і прийняли бій з нашим аванґардом. Подорозі туди трапилася пригода, що трохи не коштувала мене життя.

Скрізь по горах розведені виноградники, вигріваються на схилах до сонця. Парости виноградної лози підпиралися дерев'яними дрючками на п'ять сантиметрів завгрубшки, витесані в квадрат. Дуже зручні вони для розкладання польових ліжок і я ще з одним поляком, користуючися вечірньою передишкою, вибралися на один такий виноградник назбирати дрючків. Під'їхали ми невеличким вантажником, вибрали добре місце і, не поспішаючи, преспокійно почали витягати дрючки, вибираючи, котрі міцніші й чистіші. Фронт далеко перед нами, почувалися ми безпечні, не взяли з собою ніякої зброї. Вже були ми в половині нашої роботи, коли з-за гори вибігла купка італійських партизанів, обвішаних ручними ґранатами. Вимахували вони автоматам і белькотіли щось італійською скороговіркою, чого ми ні в зуб не розуміли. Мій товариш походив десь з-під Познаня і добре говорив по-німецьми, показалося, що один з партизанів трохи ламав німецьку мову і так ми дізналися, що нищимо італійське народнє добро і за те чекає нас смерть, зараз таки тут, на місці.

Партизанів ми зустрічали давніше. Шкоди від них німцям стільки, що кіт наплакав, вони ходили малими лише відділами й убивали вояків, що йшли малими групками або одинцем, відбившися від головної маси. Від одного німецького пострілу вся ця банда розбігалася на чотири вітри. Ми вживали їх до того, щоб показували нам дорогу й орієнтували в околиці. Більшість з них, як мені здавалося, були комуністи і хоч німців ненавиділи, то й таким самим добром і на нас дихали. Надавали собі грізного вигляду, обвішувалися нераз без потреби різною зброєю і для нас, реґулярних вояків, це інколи видавалося смішне. Але тепер ставши віч-на-віч з тією бандою, зробилося моторошно. Що ж ми вдіємо, обидва безборонні, супроти роз'юшених опришків? Тлумачимо, як можемо, що ми разом спільно боремося проти одного ворога і тих кілька паликів, що їх ми зрештою ще й не забрали, ще не причина, щоб нас тут помордували. Нічого не помагає, кричать ще дужче і вже ладяться в нас стріляти.

Італійці народ балакучий, заки що зроблять, мусять виговоритися, вилаятися, намахатися руками й дати удуст своїй злості. Помимо грізного нашого положення було в ньому щось комічне, здавалося, що ватажок партизанів ні з цього ні з того затягне пісню високим тенором, як вступ до нашої екзекуції, неначе на сцені в театрі. І це нас урятувало.

За сусідньою горою відпочивав невеличкий транспортний відділ греків з мулами. Підвозили вони амуніцію й усяке інше військове добро по стрімких гірських стежках, куди не пробралися б джіпи.1 З них один побачив, що група італійських цивілів оточила двох вояків і щось не добром там пахне. Не довго думаючи, побіг на рятуиок.

А треба знати, що італійці панічно лякалися греків. Тепер вони ніби союзники, разом проти німців воюючи, та не давніше, як перед півтора роком, стояли вони по противних сторонах фронту, італійці вступили на грецьку землю від сторони Альбанії, не дуже пописалися там з воєнного боку, зате тяжко далися в знаки цивільному населенню, грабували селян і насилували жінок. Не забули того греки і тепер, на італійській землі, відплачувалися тією самою монетою. Бували випадки, що ціле село пустіло на вістку, що йдуть греки, як колись в Україні перед татарами. Коли ж застали в хаті жінок — ґвалтували без розбору, чи стара чи молода, і так мстилися за своїх сестер і матерів.

Побачили наші партизани грека і відразу кудись подівся їхній войовничий запал, накивали п'ятами і зникли в винограді. Подякували ми нашому спасителеві, хоч теж мало що себе взаємно розуміли, забрали палики на вантажник і поїхали.

Над річкою Муссоне бій тривав три дні. Ми стояли на горбках, недалеко від міста Льоретто, німець з другої сторони ріки. Бій тяжкий і завзятий — ніколи легко не приводилося з німцями — вкінці німці таки відступили і ми знову пішли наперед, все в напрямі на Анкону і перед вечором зайняли нові визначені нам становища. Стояла там Карпатська Бриґада, тепер підсунули нас їй на допомогу і вже з того знали ми, що буде гаряче. Бо завжди Карпатська Бриґада відтягалася з тяжких відтинків фронту і на те місце звичайно виходили ми.

Розставилися ми на горбах під сітками, не було часу викопати землянок. Наліво — яких півтора кілометра — розложився дивізіон нашої артилерії, а що за нами, того ми не знали. Щойно на другий день виявилося, що змасовано там в долині кілька полків артилерії, щоб перебути ніч, з наміром розташувати їх пізніше по різних позиціях. Того вечора дали ми всього по кілька пострілів, підготовили амуніцію і лягли відпочивати.

Теж і наступний день пішов на підготову. Поки там ішов рух сюди й туди, я скористався з доброї нагоди — день удався напрочуд гарний, сонце припікало, в повітрі стояла тиша, — нагрів води в ведрі й захотів викупатися. Роздягнувся я, як мене мати на світ породила, нікого ж там соромитися, сів на дерев'яну пачку й голився перед дзеркальцем. Тихо, пострілів не чути, тільки далекий гамір доноситься, це військо йде шляхом. І знечев'я — сальва за сальвою з тяжкої і легкої гармати — німець б'є! Зірвався я, голий, приляг до землі, над головою розприскуються шрапнелі — нікуди сховатися.

Пальба не довга, як нагло почалася, так скоро й скінчилася. Прийшла зненацька, застала нас без підготови і принесла в жертву всього кількох ранених, дешево обійшлося цим разом. Скринька, де я сидів, прошита кульками з шрапнеля, нарахував я понад тридцять дір, чудо Боже, що нічого мені не сталося.

Все ще невідомо, чи довго тут будемо стояти, чи сподіватися більшого бою. Не кажуть копати землянок, порозкладали ми ліжка під деревами й полягали спати. Заносилося на спокійну ніч.

Десь коло дев'ятої години звівся вітер. Щораз дужчий і дужчий, аж розшалівся в бурю з дощем і громовицею. І серед тієї негоди німець почав артилерійський вогонь. Бив шалено з усіх калібрів, рев гармат мішався з грюкотом громів, нічну темінь щохвилі то блискавка перерізувала то відблиск гарматніх стрілів освічував. Вогонь ішов і по нас на горі і по долині за нами, де змасовано артилерію і заподіяв там страшного лиха. Я скотився з ліжка в земляну діру побіч, охорона від неї хіба з боків, гора завсім відкрита. Зараз недалеко викопана яма, більша і прикрита дерев'яними колодами, проскочив я туди, хоч трохи безпечніше.

А німець усе б'є і б'є, як ми колись під Монте Кассіно! Нема двох думок — це підготовляється німецька контрофенсива.

Після кількох годин шаленого гарматнього вогню пішов німець до атаки. Застав поляків непідготованих, не вкопаних на позиціях, без охоронних укріплень. Почалася паніка й безладна втеча. Артилерійський вогонь припинився, затихли і громи, тільки дощ ллється цебром увесь час, почерез нього доноситься відгомін утечі. Німець гнав без передиху, вся піхота перла перед себе в страху, не видно вночі, але ось-ось до нас підсунеться. Тоді вийшов наказ пустити в акцію наші батареї на горбах, що стояли готові вже другий день і мало нарушені німецьким обстрілом. Ех, як заспівали ми з наших гармат! Дощ ллється, ми промокли, як хлющі, води не чуємо, ніколи й думати про те, все дужче й дужче піддаємо вогню! Раз за разом, одна батарея, друга, третя, навіть команди не чути, руки — як машина. Це йде запірний вогонь, щоб відрізати німецькі танки й піхоту в погоні за втікаючими поляками, дати змогу їм упорядкуватися, пустити на німців резерви. Не стає дощ ні на мить, не припиняємо вогню і ми — аж до самого ранку.

Відбито німецький наступ, пішла протиатака, погнали німців далеко, аж у районі Фільотрано зорганізували вони нову лінію опору. Багато потерпіли тоді поляки, скрізь побиті й ранені, усякий боєприпас розкиданий, без ліку пропало людського життя і військового добра. Проїжджаючи дорогою бачив я сліди того знищення: тут мертвий вояк з їдункою в руках, так його смерть застала, там другий під деревом, п'ятий і десятий у рові, може самі товариші поскидали їх туди, щоб прочистити дорогу для авт і танків. Отак гинуть люди, як мухи, їсть вояк ґуляш і лиха не прочуває, а за хвилину вже на другому світі. Ну, поляки бодай знають, за що б'ються, але за що мають гинути українці? Сумно, думки в голові гайворонням крячуть...

Під Фільотрано бій кілька днів. Десь напереді піхота й танки, не видно їх, ми спомагаємо вогнем з-заду. Батарея стояла на якомусь городі, ліворуч лани кукурудзи, праворуч поля й городи, жінки працювали на них у величезних солом'яних брилях, щоб крили від сонця. А воно палить, води близько нема, зате помідорів, куди не глянеш. До війни я й дивитися не хотів на помідори, такі мені вони були противні, а тепер розсмакувався, щоб згасити спрагу.

Положення наше ніби безпечніше тут. Тільки з кукурудзяного гаю німець за німцем вилазить — голод і спрага виганяють. Знову наказ — вперед! Підсуваємося під Осімо. Околиця гориста, тяжко заїжджати з гарматами. Знайшли підхоже місце, як звичайно підготова кілька днів, викопуємо гармати, підкочуємо амуніцію. Тільки скінчили — дістали вогонь. Цільно б'є німець, нема втрат у людях, зате великі шкоди в матеріялі. Що за лихо? Фронт неначе заспокоївся, пострілів мало, а наші батареї терплять. З-заду за нами манастир на горі, хтось каже — там сидять німецькі шпиги, керують вогнем. Одні в те вірять, другі ні, коли ж дістали ми вогонь за третім і четвертим разом, трохи що бунт не счинився. Офіцери не хочуть висилати стежі, артилеристи домагаються і вкінці добиваються свого. Патруля непомітно підсунулася аж під самий розвалений манастир і зловила трьох німецьких обсерваторів з радіоапаратами, це вони накликали нам на голову залізні галушки. Були вони без уніформів перебрані на цивілів, тут їм і суду не чинили.

Десь далеко та Анкона, нелегко дійти до неї, стільки днів ідемо й ідемо, все ще нема її. Щораз марш наперед, відпочинок, офенсива і знову марш наперед. Часом накази приходили несподівано. Одного разу, ледве розложилися ми до відпочинку й почади варити кріля в ведрі — телефон на вимарш. Так і їхав з нами кріль у зупі, аж приїхали майже під Анкону, там його доварили і з'їли.

До міста вели два шляхи: один з глибини краю, дорога номер 16, що нею ми прийшли і зайняли становища по обох сторонах, і другий шлях здовж морського побережжя — тільки туди йшов зв'язок до німецького тилу, довіз морем відрізали альянтські підводні човни й різного рода менші воєнні кораблі, підтримувані згори літунством. Німці сильно забетонували свої позиції, нічого не вдіяв артилерійський обстріл, відбивали атаку за атакою з великими для нас втратами. Знову попекла собі там пальці Карпатська Бриґада — конче хотіли дати їй честь, що це вона здобула місто — відступила і впустила на своє місце «кресов'яків». Сильна гарматня пальба йшла цілий день, вистріляно по кількасот набоїв на гармату, добре шарпнули німців, та й на тому скінчилося, не було сили вдертися до міста. Надвечір пригнався якийсь полковник — коли не можна взяти німців з чола, треба пробитися до моря, відрізати їх від зв'язку з головною їхньою масою. Цілу ніч ішли якісь пересування і рано почався наступ. Батерії стояли оддалік від шляху, яких триста метрів, бо шлях увесь час був під сильним обстрілом німецької артилерії. Підсунулися ми допереду, минули замасковані танки ліворуч і стали зараз за плечима піхоти. Вогонь пішов на близький достріл, курява знялася під небо, по землі стелився туман диму — нічого не видно. Сонце викотилося високо, спека дошкуляє, нема води. Випили ми трохи того вина, що знайшлося в запасі, страшенно хочеться пити, від гарячі й бойового запалу пересохло в горлі. Хтось пригадав, що в шефа дивізіону ціла велика бутля, завбільшки у бочку, оплетена лозиною, не далі як учора помагали вантажити її на авто. Висунувся один дозаду просити, щоб дозволив випити по склянці, годі витримати в спеці. Замість по склянці, притащили цілу бутлю. Гей, як почали з неї цідити «для охоти»! Наперед наша гармата, а потім й гармаші з цілої батерії, спорожнили те скляне барило, страх кудись подівся, настрій відразу поправився, як на весіллі. Після п'яти годин такої охоти припинили ми пальбу, було вже біля четвертої години пополудні. Аж тоді викотилися танки. За яку годину бачимо, ведуть дозаду полонених німців, везуть здобуті гармати, авта з усяким військовим добром — танки пробилися до самого моря, за ними хлинула піхота, окопалася на дві сторони. Анкона вже відрізана від зв'язку, німецький ґарнізон оточений, але бій іде далі, все одне німці не здаються, сподіваються відсічі. Дарма, нічого вже їм не поможе. Запала ніч, обидві сторони набирали віддиху.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Легкі військові авта на дві особі, американського виробу.