I. РОЗДІЛ

СВІТОВА СИТУАЦІЯ ПЕРЕД КОНФЛІКТОМ НА СХОДІ

Візита Молотова в Берліні. - Юґославський бліц.1 Що штовхало сербів до опору? - Алярмуючі вістки з пограниччя. - Чи буде війна з большевиками? - Як поставляться німці до України? - Чи виграє Німеччина війну? - Капустянський і Сціборський реферують на засіданні Організаційного Бюра ОУН. - Німеччина впаде, але перед тим завалить СССР. - Генерал Капустянський виливає відро зимної води на розпалені голови. - Тези Організаційного Бюра.

Прийшла весна, пам'ятна весна 1941 року. Не тільки в природі, але й у політиці весна родить нові надії. Якщо йдеться про українців, всі їхні надії наставлялися на конфлікт на сході. Щоб там не говорили і які б застереження не мали німці проти відкриття другого воєнного фронту на сході, що колись зганяв Бісмаркові сон з повік, але в тодішній ситуації всі українці глибоко вірили і свято були про те переконані, що приязнь Гітлера зо Сталіном стоїть на крихких ногах і мусить розвіятися. Не тільки з ідеологічних причин. Пакт Ріббентроп-Молотов показав, що вони зовсім не стоять на перешкоді політичній та економічній співпраці. Але тепер, коли війна на заході протягається і нема вигляду на її швидке закінчення перемогою однієї чи другої сторони, мати німцям у себе під боком озброєного колоса з територіяльними апетитами - надто велика це загроза, щоб не тягнути за собою спокуси пустити на большевиків усієї велетенської воєнної машини, що стояла дармо, вижидаючи, доки не озброяться її альянтські противники.

В грудні 1940 року відбулася візита Молотова в Берліні, що мала на меті скріпити приязні взаємовідносини обидвох світів. Так говорили пресові комунікати. А що там говорили між собою Молотов зо своїми німецькими господарями і до чого дійшли чи не дійшли домовлення - мало хто знав, а з-поміж українців таки ніхто. Все ж таки відчувалося в повітрі, що ці взаємовідносини вже не такі, як перед півтора року, хоч властиво було це тільки враження, нічим покищо не підперте. Тому, що всі українці страшенно хотіли війни з большевиками і на ту війну покладали великі надії, схильні вони були інтерпретувати кожну дрібницю, як ознаку погіршення німецько-московських взаємин, що в слід за собою неминуче, і в дуже близькому часі принесе війну.

Про те, що Гітлер ту війну вже постановив і що дав своєму генеральному штабові наказ виготовити пляни вoєннoї кампанії на сході, ніхто з нас у тому часі не мав зеленого поняття.

Несподівано прийшла нова війна, та інша, тим разом на Балканах. Ще не висохла друкарська фарба на пресових повідомленнях про німецько-юґославське порозуміння в Відні, як прийшли нові вістки, що в Білгороді переворот, юрба демонстрантів повибивала вікна в німецькому посольстві, що з усіх сторін Юґославію оточили німецькі й італійські дивізії і, нарешті одного дня, що на Білгород упали німецькі бомби. Не минуло два тижні, як уже було по всьому, новий "бліц" проминув у Европі і ще за тиждень на варшавському чорному ринкові відбувалися трансакції юґославянськими товарами.

Сама юґославська кампанія дуже мусіла бути не на руку німцям. Прийшла вона в пору, коли вже йшла підготова до походу на схід і коли кожен тиждень опізнення міг принести непередбачені наслідки, зменшуючи шанси закінчити похід перед зимою.Через те не могли вони повністю спацифікувати країни, тільки й те зробили, що розбили її реґулярну армію й обсадили міста і шляхові сполучення. Ані часу ані достатньої військової сили не ставало, щоб до кореня винищити партизанські огнища, що стільки клопоту завдавали пізніше німецькій та італійській окупаціям - наборзі відсилалися дивізії на східній фронт.

Що спонукало сербів до ґвалтовної реакції на порозуміння їхнього уряду з німцями? Тепер ці справи широко висвітлені в споминах різних державних діячів, але тоді це далеко не таке ясне було для обсерваторів політичного горизонту. Догода німців з сербами йшла на куди більш корисних умовах, як, наприклад, з Румунією, Мадярщиною чи навіть з Болгарією, в нічому не нарушувала ані національної чести й амбіції - це в сербів дуже дражлива річ - ані державної безпеки. Замало було самої нехіті сербського народу до німців, а напевно офіцерська кліка, що перша підняла гасло перевороту й передання влади від реґента до молодого короля Петра, ані не була так широко відома в народі, ані не мала нагоди закріпитися в публічній опінії до тої міри, щоб збудити ентузіязм до своєї акції. І треба було рахуватися з тим, що німецька протиакція буде сильна й рішуча, а коли фурія Гітлера звернеться проти малої, та ще й підмінованої внутрішніми національними непорозуміннями юґославської держави - її трагічний кінець неминучий. Опозиція, що підняла стяг проти порозуміння з німцями, не могла не здавати собі з того справи. Коли ж вона на те пішла, наче б то в обороні чести сербського народу, мусіла чути за собою якусь силу, що могла стати на захист Юґославії проти імпету німецьких дивізій. Що ж це була за сила? Англія? Ще перед французькою катастрофою, коли альянтська мілітарна сила куди грізніше виглядала, як після втечі англійського експедиційного корпусу з Дінкерку, альянти не жаліли зусиль, щоб тісніше зв'язати з собою Юґославію, що входила в склад т. зв. Малої Антанти, зорієнтованої на Францію. Успіхи показалися малуваті, Юґославія витягнула науку з польської трагедії, що здалася на англійську ґарантію і впала під ударами свого могутнього сусіда, ще заки з англійського боку залунав перший стріл. Було мало правдоподібне, щоб сербська політична верхівка і сербський нарід надавали більшого значення англійським підшептам і ґарантіям тепер, коли впали англійські союзники і коли Англія станула сама-одинока віч-на-віч, свого страшного й могутнього ворога.

Не інакше, як у ту гру мусів замішатися новий чинник - совєтський. Большевики чулися занепокоєні німецькою експансією на Балканах. Якраз перед роком відновили вони дипломатичні взаємини з Білгородом, перервані від 1918 року. Серби здавна були русофілами, до того большевицька мілітарна потуга була куди ближче, як обложена на своєму острові Англія. Всі ті моменти безумовно складалися на загострення сербського опору в надії на совєтську інтервенцію.

До такого заключення дійшли ми, обговорюючи політичну ситуацію на засіданні Організаційного Бюра ПУН. Хоч усе те спіралося на здогадах і політичних калькуляціях, та годі собі інакше пояснити, чому звіялася буря над Балканами.

Як показалося, наша оцінка ситуації не далеко відбігла від правди. І з неї зараз же ми витягали висновки. Коли вмішалася в те большевицька рука - це початок конфлікту. На тому напевно не скінчиться. Що з того, що Сталін прогнав сербського посла з Москви після того, як німці окупували Сербію і встановили там новий уряд Недіча? Брутальний і цинічний Сталін ніколи не вагався ламати своїх зобов'язань, коли це лежало в большевицькому інтересі. Величезні сили розхитуються, розгойдуються, набирають розмаху на те, щоб ударити на себе - про те вже нема сумніву. Якщо приймаємо це за певність у своїх політичних рахунках, мусимо в слід за тим устійнити приблизно час зудару. Гітлер починатиме війну тільки в літі. Отже або зачне її зараз же таки цього року, або, якщо б зайшли б які несподіванки, найпізніше на другий рік. Кампанія правдоподібно буде йти сухою літньою порою, після весняних розтопів і перед осінньою сльотою, щоб дати можність розгорнути силу удару моторизованим і панцерним колонам.

Коли ж правильні наші здогади - не можна гаяти ні одного дня, бо дедалі час рахуватися буде вже не на дні, а на години.

Якби на підтвердження наших міркувань, з усіх сторін сходу, від Східніх Прус до Бесарабії, почали раптом напливати алярмуючі вісті. Залізничними шляхами йдуть безперервні транспорти зброї, танків і артилерії. Ночами маршують бойові колони тисячами вантажних авт - напрям на схід! На давніх польських і новозбудованих аеродромах появилися літунські ескадрилі. Спокійне досі Генерал-Ґубернаторство одним махом вскочило в нервозну й перенапружену атмосферу. Ба! Ці самі вістки приносили зв'язкові з Карпатської України і з Румунії. Вже й сліпий міг намацати, що стоїмо напередодні колосального змагу, що зрушить схід Европи і - як ми в те вірили - розвалить большевицьку тюрму народів, щоб на її руїнах постала Україна.

Неможливо законспірувати рухів мільйонових армій. Хоч як старалися німці прикривати трансльокації війська, пересувалися переважно під прикриттям ночі, вживали до транспортів критих вагонів, закривали танки й гармати величезними плахтами, розпреділяли рух колон рівномірно на всі шляхи, щоб не справляло це враження великої маси війська - кожен бачив і чув, що гряде нова війна. Коли читав я пізніше, що Сталін був заскочений, що його остерігав Чорчіл та інші політики і що він не йняв тому віри - це мусіло викликувати усмішку на устах, як і кожному іншому, хто жив у той час на німецько-большевицькому пограниччі. А жило там немало комуністів і большевицьких аґентів. І большевицька розвідка належить до найкращих у світі. Навіщо було Сталінові ждати аж на дружню осторогу Чорчіла?

Пішли одверті розмови про війну, ніхто вже з тим не крився, ні українці, ні поляки, ані навіть німці.

Може німці могли здаватися на думання їхнього "фірера", але ми мусіли думати за себе самі. Невеселі це були думи. В бою поміж двома гігантами Україна одне певне мала перед собою - знищення своєї країни і терпіння своєї людности, одне й друге правдоподібно на куди більшу скалю, як за першої світової війни. Політичне її майбутнє представлялося далеко не рожево, коли за підставу міркувань брати дотеперішній досвід і німецьку поставу до української проблеми. Впродовж останніх двох років два рази дали німці пізнати, що справа української самостійної держави їх не інтересує, проречисто свідчили про те Карпатська Україна і комбінації в час польсько-німецької війни. Україна, як земля, як географічно-економічний фактор, в німецьких плянах висувалася на одне з перших місць, але як політичне поняття, як держава українського народу - в політиці націонал-соціялізму не існувала. Хоч як просто виглядало те, що хто хоче звоювати Москву, повинен забезпечити за собою симпатії українського народу, на жаль ця правда була очевидна тільки для нас, для німців вона не рахувалася.

Знайти в тій ситуації вихід - нелегко. Широкі незорієнтовані маси українців вірили, що впадок большевицької мілітарної сили і політичної системи принесе незалежність Україні, що це логічна і послідовна конечність, сильніша за якінебудь політичні комбінації, бо дає вона природну розв'язку питанню, що робити з величезними окупованими просторами. Можуть німці говорити одне і робити друге, - коли ж стануть віч-на-віч практичному завданню заведення порядку й опанування економічного хаосу на руїнах большевицької імперії, мусять звернутися за поміччю до нас, бо перед ними постануть труднощі, що їх баґнетами не перебороти. Тому нема що дуже турбуватися їхньою теперішньою байдужою до українців поставою, вона мусить змінитися на краще в міру того, як посуватися вони будуть у глибину большевицької території і розтончуватися на колосальних евразійських просторах. Примус діяння серед нових умовин заставить їх міняти орієнтацію і рахуватися з українцями.

Такий був спосіб думання пересічного українця, що бачив німецьку нехіть до питання української самостійности, все ж таки був оптимістом, бо хотів ним бути.

Не так мусіла задивлятися на ті справи ОУН. Чуючи на собі історичну відповідальність перед теперішнім і майбутніми українськими поколіннями, мусіла вона не тільки стверджувати і обмірковувати ситуацію, не тільки передбачати розвиток подій, але і встановляти політичну тактику перш усього для себе самої, як передової політичної сили в Україні, а далі і для всього українського народу.

Найпростіше виглядало - порозумітися з керівними німецькими політичними чинниками, показати їм потребу співпраці українців в упорядкуванні Сходу Европи, договоритися про ту співпрацю, що могла б іти тільки тоді, коли б перед українським народом поставлено ясно окреслені і ґварантoвані цілі війни. На жаль, до керівних і відповідальних за ті справи німецьких кіл не було доступу. Не було мови про те, щоб можна дістатися чи то до самого Гітлера, чи то до Ріббентропа, як міністра заграничних справ, чи то до Розенберґа, як відповідального за заграничну політику націонал-соціялістичної партії. Вони ані не бажали говорити з українцями, ані не хотіли їх знати. В їхніх плянах відносно України й Росії - місця для українців не було.

Коли ж відпадала можливість дістатися безпосередньо до тих, що рішали про нас, але без нас, мусіли ми думати про те, щоб дістатися до них посереднім шляхом, щоб говорити до німців німецькими устами. Справа комплікувалася тим, що тоді на перше місце висувалися німецькі інтереси, німецький спосіб думання й існуючі німецькі пляни, до котрих якимсь способом треба дочіпляти українську справу, зробити її стравною для німців і зискати для неї бодай деякі кола, не як приятелів України та українського народу - німець не розуміє поняття приязні поміж народами, в нього не існують "фройнде",2 тільки або "фремде"3 або "файнде"4 - тільки як переконаних про те, що в війні не можна ставити проти себе всіх, треба когось мати за собою.

Провід Українських Націоналістів, а зокрема Організаційне Бюро в Кракові не гаяли часу. Наради велися нераз цілими ночами і часто в гарячковій атмосфері. Для визначення тактики й осягнення максімум користи для української справи необхідно було вирішити цілу низку засадничо-програмових питань, щo мали служити вихідною базою цілої політики ОУН на найближчі роки.

Перше питання - чи виграє Німеччина війну? Коли ще на початку воєнного конфлікту в багатьох була певність про те, а щонайменше думки були поділені, що або Німеччина виграє війну напевно, або потрапить осягнути якесь замирення, в якому затримає частину своєї здобичі, то тепер, у 1941 році, помимо того, що Англія лишилася сама, а проте відкидала всяку думку замирення - виграна Німеччини оточувалася щораз більшим сумнівом. Час працює проти неї. Бомбардування Англії і бомбастичні заяви Гітлера про "вирадирування" англійських міст не дали сподіваних наслідків. Інвазії на англійський острів після Дінкерку не виконано, бльокада Англії підводними човнами, хоч і величезні втрати завдає, але Англії не задушила. Промисл її працює далі, воєнний потенціял розгортається. Отже на теперішню хвилю стан такий, що стоять проти себе два велетні, дивляться на себе з ненавистю, дрочать один одного дрібнішими акціями, але ні один ні другий за даної ситуацїї перемогти не може.

Що ж буде далі? Економічну й політичну сторінку реферував інж. Сціборський, військову - генерал Капустянський і полковник Сушко.

Перш за все, чи можливо здобути англійський острів?

Досвід Крети показав, що німецька армія має вишколені, відважні і фанатично віддані своєму проводові парашутні з'єднання. Вони здобули Крету, хоч понесли величезні втрати. Але Англія - це не Крета, не кажучи вже, що оборона буде "на життя і смерть". Гітлер не зробив скоку на англійський острів зараз після успішної офенсиви на заході. Коли спочатку можна ще було розуміти, що він має надію, що англійці підуть на його пропозиції "розумного замирення", то після того, як Чорчіл відкинув простягнену до злагоди руку - відпала всяка політична перешкода до інвазії. Коли ж інвазії не було ось майще вже цілий рік, то це пояснюється хіба тим, що німецький генеральний штаб не вважає свої сили достатніми опанувати Англію шляхом морського й повітряного десанту. Коли ж німецький штаб не вважав це можливим перед роком - тим менше правдоподібности, щоб рішився він на те тепер, бо за цей рік Англія напевно багато зробила для своєї оборони і треба прийняти, що її оборонна позиція сьогодні значно сильніша. Висновок - дуже мала правдоподібність, щоб Гітлер зважився на скок на острів, а ще менша, щоб цей острів опанував. В наслідок того дивна воєнна ситуація - обидві сторони готовляться до якихсь дальших воєнних дій, а їх театр нам покищо невідомий.

Можливе, що німецький штаб уважає можливою до здійснення інвазію на англійський острів, але не рішається на те, не бувши певним, яка буде постава Сталіна на тилах Німеччини. В такому разі було б необхідне наперед розторощити СССР і потім узятися до Англії, кидаючи всі свої сили на останній бій. ОУН не має ніяких розвідочних даних, щоб на їхній підставі доходити до якихсь конклюзій. Все те - холодне, розважне, безстороннє й логічне міркування обсерватора, що стоїть з боку і старається бути обережний у висновках. А ці висновки такі, що за даної ситуації і в границях можливої до передбачення майбутности Військовий Реферат ОУН не бачить переспектив для виграння війни Німеччині. Виглядає так, що почавши від тепер німецькі воєнні зусилля мусять іти не на те, щоб перемогти ворога, тільки щоб не дати йому надії на перемогу над Німеччиною і в той спосіб колись змусити до якогось миру. Цей висновок прийшлося б міняти, якщо б до війни по англійській стороні долучилися Злучені Держави Північної Америки, тоді вигляди на німецьку перемогу майже ніякі.

В нарадах і в реферуванні мілітарної сторінки цього воєнного конфлікту завважив я, що в полк. Сушка є тенденція вважати німецьку воєнну силу більшою, а в ген. Капустянського - меншою.

Інженер Сціборський реферував про можливості закінчення війни з точки погляду порівняння господарсько-воєнних потенціялів обидвох воюючих сторін. Оперував він статистичними даними і матеріялами довоєнного часу. Безперечно, війна доводить до небувалої напруги людського генія, що потрапить вирівнювати матеріяльні недостачі, але холодне зіставлення поруч себе воєнного потенціялу з одного боку німецько-італійської сторони, а з другого бритійської імперії, рішуче промовляє за тією останньою. Німецькі надії на перемогу спіралися головно на блискавичні воєнні дії, такі, як у польській, голляндсько-бельґійсько-французькій і нещодавно юґославській воєнних кампаніях. У відношенні до Англії блискавична війна показалася неможлива. А на довголітню війну зуживання матеріяльних і людських ресурсів Німеччині, навіть помимо того, що опанувала вона всю центральну і західню Европу, не стане віддиху, вона вичерпається і заломиться може не на воєнному, але на господарському і політичному фронтах. Мабуть рахує на те англійська сторона і тому така тверда в своєму рішенні далі вести війну.

Треба вважати, що в теперішній хвилі Німеччина стоїть у зеніті своєї мілітарної і політичної потуги. Від сьогодні на майбутнє співвідношення сил може мінятися на її не користь, в міру того, як Англія буде мобілізувати колосальні ресурси своєї розлогої імперії. Це ще не значить, що сама Англія своїми силами може дістати вінець перемоги на полі бою. Але що довше тягнутиметься такий стан, то більше правдоподібности, що в конфлікт устрянуть Злучені Держави Північної Америки і тоді доля Німеччини перерішена. П'ять чи шість років продовження війни в такому випадку не буде грати ролі. Альянтська сторона може собі дозволити навіть на десять літ, але упадок Німеччини пересуджений і вона або впаде з вичерпання або скапітулює під перевагою противника.

В своїх виводах інж. Сціборський був дуже рішучий і позитивний, реферував з глибоким переконанням і не допускав у себе ніякого сумніву в точність і правдивість своїх висновків. Його реферат зробив помітне враження на всіх нас приявних, що жили під щоденніми враженнями демонстрації німецької мілітарної потужности.

Ген. М. Капустянський, Заступник Голови ПУН.

Ці передбачування і міркування ішли по лінії, якби СССР залишився поза межами воєнного конфлікту. Але вже було більш як певне, що в скорому часі на сході заграють гармати. Яка буде воєнна ситуація тоді?

Треба признати, що всі були схильні недоцінювати воєнної сили большевиків і їхньої здатности на опір німецькій навалі. Одинокий генерал Капустянський перестерігав, щоб не легковажити большевиків і не оцінювати їх на підставі недавньої фінляндської кампанії. Було чомусь переконання, що большевицька армія нікуди не годиться і що тільки німці вдарять - розіб'ють її в пух і прах. До того дуже причинилися оповідання втікачів, ще з часу, коли большевики "визволяли" Західню Україну і Білорусь. Нужденний вигляд червоноармійців, їхні дрантиві однострої і якийсь мало елеґантний і назовні для ока мало імпозантний вигляд військового виряду справляли мізерне враження, коли порівняти їх з німецькими вояками, де все чистеньке і блискуче, наче з-під голки і просто з фабрики. Генерал Капустянський доказував, що вправді німці мають і завжди мали геніяльне віиськове командування, але не воно одне перерішує вислід війни. Вояк російської армії завжди був хоробрий і витривалий, а Москва в хвилинах упадку вміла видобути з себе дрімаючі сили, що ставали загрозливі для всього світу. Зовнішні познаки і дотеперішні мілітарні успіхи промовляють за тим, що перемога буде по німецькій стороні, але за скоро було б уже тепер піддаватися надмірному оптимізмові. Величезні простори СССР, його багатство на воєнні сирівці і матеріяли, розбудова воєнного промислу за дві останні п'ятирічки можуть справити німцям не одну несподіванку. Слабі сторони большевиків - невідомий командний склад армії після вистріляння генералів з маршалом Тугачевським на чолі. Одначе за три роки був час підтягнути молодші сили, а в часі війни завжди виринають нові таланти. Другий пункт на некористь большевиків - невдоволення режімом. Одначе в страшному терорі невдоволення мало має можливости себе виявити і зрештою найактивніший елемент досі вже винищено. Цей факт міг би щоправда виявити себе, і то з величезною силою, за передумовою розумної політики німців у відношенні до складових національностей СССР, а найперше до України. Як досі, нема знаків на те, щоб німці хотіли й уміли використати відосередні сили в Совєтському Союзі і було б небезпечно покладатися на те, що вистане одного сильного німецького удару, щоб червоноармійці покидали зброю і вистріляли політруків, а цивільне населення на тилах армії підняло повстання. Якщо говорити про якийсь активний спротив большевицькому режімові, він був би теоретично можливий тільки в Україні, московські селяни й робітники здатні хіба на хвилеві бунти, що швидко погасають, у них глибоко сидить потреба коритися своїй долі і владі. Якінебудь політичні міркування ОУН про розвиток відносин в СССР у перших хвилях навіть невдачної для большевиків війни мусять не піддаватися оптимістичним настроям, краще бути готовими на часи прикрі і тяжкі.

Всі так дуже прагнули поразки Москви, що бажання своє брали вже за певність і дійсність. Критичні уваги досвідченого і зрівноваженого генерала Капустянського були відром зимної води на розпалені голови. Все ж таки, щоб не говорити і куди б не глядіти - є великі шанси німецького виграшу з большевиками і Провід Українських Націоналістів, після довгих дискусій, після розваження всіх "за" і "проти", дійшов до переконання, що Німеччині вистане настільки сил, щоб розбити мілітарно Совєтський Союз. Це мусимо взяти як вихідну точку до дальших міркувань.

Що станеться після того, як упаде Совєтський Союз? Абстраґуючи покищо від того, як будуть політично впорядковані відносини на нових просторах - це буде мати дуже великі наслідки на скріплення воєнної сили німців. Якби вдалося їм затримати якісь добрі взаємини з людністю окремих складових частин СССР і використовувати совєтську воєнну індустрію та совєтські сирівці для своїх вoєнних потреб - короткий тепер віддих сильно їм продовжився б.

А вже ж, дискусії про те могли вестися в безконечність. А нам важко і спішно прийняти якісь постанови діяння і ті постанови мусіли спіратися на реальній оцінці дійсних відносин і здоровому передбачуванні їхнього розвитку в близькому майбутньому. Свої дебати над оцінкою міжнародньої ситуації і прогнозами на майбутнє Організаційне Бюро Організації Українських Націоналістів закінчило устійненням ось таких тез, що мали стати підставою для накреслення загальної політичної стратегії ОУН в часі війни.

1. Війна між самою Англією і Німеччиною правдоподібно не закінчилася б скорою перемогою ні одної ні другої сторони. Німеччина не може успішно заатакувати англійського острова, а коли б і могла - війна продовжуватися буде далі, бо бритійський уряд перенесеться до однієї зо своїх доміній і не скапітулює.

2. В теперішній війні, навіть якщо б СССР залишився поза конфліктом і в доцьогочасний спосіб постачав Німеччині свою економічну допомогу - час працює проти Німеччини. Англія поволі мобілізує великанські людські й матеріяльні ресурси своєї імперії в той час, як німецько-італійська сторона вичерпала вже можливості своєї експансії. Слід сподіватися, що в найближчих роках до війни по стороні Англії приступить теж і Північна Америка, а те згодом задушить Німеччину, навіть якби війна мала ще тривати десять років або й більше.

3. Одначе ситуація зміниться в швидкому часі через те, що воєнний конфлікт пошириться теж і на СССР. Треба прийняти, що станеться це ще цього літа. Німеччина переможе мілітарно СССР, хоч перемога ця не буде легка і не можна сподіватися її швидко.

4. Перемога над СССР не дасть Німеччині виграної війни, тільки її продовжить і створить сильніші позиції в переговорах з альянтами.

5. Час поміж розбиттям СССР і якимсь невідомим покищо закінченням війни на некористь німців українська політика під проводом ОУН мусить використовувати на створення і закріплення такого фактичного стану на землях України, щоб його перекреслення було вже неможливе.

Так виглядала тоді ситуація для Проводу Українських Націоналістів і я думаю, що оцінювали її ми правильно. Я певний, що такими самими очима розглядало її багато керівних політичних людей з альянтської сторони, що пізніше, в своїх споминах писаних уже після виграної війни, представляли свої погляди інакше. Багато з них навіть тепер ще признається, що не вірили вони в спроможність большевиків утриматися під ударами жахливої німецької воєнної машини. Наскільки їм у тому помогла нерозумна і зарозуміла політика Гітлера з одної і безкоштовна допомога Рузвельта з другої сторони - це справа, що її в тому часі, на місяць перед початком німецько-большевицького конфлікту, ніхто не міг передбачати. І хоч ПУН помилився, приймаючи за певність упадок СССР, не був він самотній у своїй помилці, можна сказати, на такому самому становищі стояв тоді майже цілий світ.

Не минуло пів року, як усі мусіли міняти свою думку, принаймні замість певности поставити знак запитання. Різниця тільки в тому, що коли в світі зміна думки нотувалася з пільгою із вдоволенням, для ОУН і для українського народу факт утримання себе большевицького режіму навівав зловіщі прочуття...

 

------------------------------------------------------------------------

[1] По-німецьки дослівно: блискавка. Прийнялося, як означення блискавично швидкої війни.

[2] Приятелі.

[3] Чужинці.

[4] Вороги.